Питання щодо запровадження безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства. Умови праці досліджували Арістотель (387-322 рр. до н. е.) і Гіппократ (459-377 рр. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіппократ звернув увагу на шкідливий вплив на організм рудокопів пилу, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі доби Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.
У 1700 р. вийшла книга Бернардіно Рамацціні "Роздуми про хвороби ремісників", у якій було детально розглянуто питання гігієни праці й патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М. В. Ломоносов (1711- 1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842-1915 рр.) у книзі "Професійна гігієна фізичної та розумової праці" (1877 р.). Значний внесок у розвиток гігієни праці зробив І. М. Сеченов (1829-1905 рр.), який у своєму "Нарисі робочих рухів людини" (1907 р.) науково обґрунтував низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.
Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вітчизняні вчені В. Л. Кірпічов (1845-1913 рр.), Д. П. Нікольський (1855-1918 рр.), О. О. Прес (1857- 1930 рр.), В.О. Левицький (1867-1936 рр.), М. О. Вигдорчик(1875-1955 рр.), О. М. Марзеєв (1883-1956 рр.) та ін.
Значний внесок у розвиток окремих питань охорони праці зробили: академік М. Є. Жуковський (1847-1921 рр.), який розробив аеродинамічну теорію, що дозволило проводити інженерні розрахунки вентиляційних систем; академік М. Д. Зелінський (1861-1953 рр.), який винайшов ефективну конструкцію протигаза, яка майже без принципових змін використовується дотепер; академік О. О. Скочинський (1874-1960 рр.), який досліджував причини пожеж та вибухів у вугільних шахтах; академік М. М. Семенов(1896-1981 рр.), який створив ланцюгову теорію горіння та теорію теплового вибуху газових сумішей.
Фундаментальні та прикладні питання охорони та гігієни праці висвітлені в роботах сучасних вітчизняних учених: академіків Б. О. Патона, І. М. Трахтенберга, Ю. І. Кундієва, В. А. Кордюмова; професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі, 1.1. Даценко та ін.
Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення в усі сфери сучасного матеріального виробництва; при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу впливає на умови праці. В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, здійсненням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) промислової безпеки та охорони праці
(м. Київ), Український НДІ пожежної безпеки (м. Київ), Інститут медицини праці АМН України (м. Київ), Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв (м. Северодонецьк), НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. Донецьк), Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг), Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань, Інститут екогігієни та токсикології ім. Л. І. Медведя (м. Київ), Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса), галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади та ін.
"Охорона праці" як самостійна навчальна дисципліна сформувалась протягом останніх семидесяти років XX ст. До 1966 р. вона входила до складу окремих спеціальних та інженерних дисциплін, і лише в деяких технічних вузах існувала як самостійна дисципліна.
Починаючи з 1966 р., "Охорона праці" як окрема спеціальна дисципліна була введена в програми навчання студентів усіх інженерних спеціальностей, а вищим технічним навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів вивчаються нормативні дисципліни "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі" (наказ Міносвіти України від 02.12.1998 р. № 420).
Безумовно, важливим заходом щодо успішного вирішення питань охорони праці є підготовка відповідних фахівців. У колишньому Радянському Союзі підготовка фахівців з охорони праці не проводилась. Останнім часом деякі вищі технічні заклади освіти Донецька, Дніпропетровська, Одеси започаткували підготовку фахівців з охорони праці. Фахівців з пожежної безпеки готують вищі навчальні заклади Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в містах Харкові, Черкасах та Львові.
Необхідно зазначити, що гігієна праці, яку зараз прийнято розглядати як складову частину охорони праці, вивчалась у навчальних закладах України ще наприкінці XIX ст. Кафедра гігієни була створена в 1871 р. у Київському університеті, а в 1899 р. - на медичному факультеті Львівського університету. Нині кафедри загальної гігієни є майже в усіх вищих медичних закладах освіти України.
25.ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ПРАЦІ.
За останні десятиріччя відбулися масштабні зміни у характері та умовах виробничої діяльності. Людина оволоділа атомною енергією, залучила у процес своєї діяльності всі оболонки Землі і навіть вийшла в Космос. У сучасному техногенному середовищі широко використовується нафта і газ як первинні енергоджерела, технологічні процеси з підвищеними параметрами тиску, високих та низьких температур, що не могло не призвести до появи критичних ризиків впливу шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини та навколишнє середовище, загострюючи шляхи пошуку методів та засобів захисту від них.
Енергетична потужність машин та механізмів, висока швидкість їх робочих органів та необхідність миттєвого реагування на перебіг виробничих подій не змогла не позначитись на показниках травматизму та рівнях безпеки.
Пошуки ефективності різноманітних напрямів, форм і методів профілактики виробничого травматизму був започаткований у 1929 р. коли у ВНЗ почали вивчати курс під назвою «Техніка безпеки і охорона праці».
За подальші роки курс неодноразово змінював свою назву не змінюючи сутності вивчення наукових основ безпеки і гігієни праці у сфері виробничої діяльності людини. Нині відповідно до стандарту освіти МОН курс має назву «Охорона праці». Завдання охорони праці є зведення до мінімуму імовірності травматичного ушкодження або захворювання працюючих з одночасним забезпеченням комфортних умов праці при максимальній її продуктивності та ефективності.
Дисципліна «Охорона праці» тісно пов’язана із загально технічними та спеціальними науками. Вона органічно і логічно синтезує здобутки цих наук, але окрім цього, має ясно виражену прикладну спрямованість, метою якої є вдосконалення існуючих умов праці шляхом розробки відповідних інженерних рішень, що стосується безпеки людини у сфері виробничої діяльності.
За ознаками впливу шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини, заходів і засобів, що використовуються для захисту від них курс «Охорона праці» у структурному відношенні має 4 розділи:
- Правові та організаційні питання охорони праці;
- Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;
- Техніка безпеки;
- Пожежна безпека;
За такою структурою курс «Охорона праці» являє собою комплексну інженерно-технічну дисципліну, що базується на теоретичних розрахунках, конструктивних рішеннях, експериментах, дослідженнях та спостереженнях. У зазначених розділах курсу в основному розглядаються загальні питання охорони праці відповідно до чинної законодавчої бази виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, що характеризують потенційні небезпеки переважної більшості об‘єктів промислової галузі.
Інфразвук
Інфразвук - це механічні коливання пружного середовища, що мають однакову із шумом фізичну природу, але різняться частотою коливань, яка не перевищує 20 Гц. У повітрі інфразвук поглинається незначно. У зв'язку з цим він здатний поширюватися на великі відстані.
Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2), частотою коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфразвуку та інфразвукового тиску визначаються в дБ.
У виробничих умовах інфразвук утворюється при роботі тихохідних великогабаритних машин та механізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин.
Багато природних явищ - землетруси, виверження вулканів, морські бурі і т. п. - супроводжуються випромінюванням інфразвукових коливань.
Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.
Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150 дБ, людина не в змозі перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою
2... 15 Гц у зв'язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з альфа-ритмом біотоків мозку.
У відповідності до санітарних норм рівні звукового тиску інфразвуку в октавних смугах із середньогеометричними частотами 2; 4; 8 та 16 Гц не повинні перевищувати 105 дБ, а в діапазоні частот 32 Гц - 102 дБ. Боротьба з несприятливим впливом інфразвуку ведеться в тих самих напрямках, що і боротьба з шумом. Найдоцільніше зменшувати інтенсивність інфразвукових коливань на стадії проектування машин та агрегатів. Інфразвук поділяють на постійний і непостійний. У першого рівень звукового тиску змінюється не більше 10 дБ за 1 хв, а у другого - понад 10 дБ за 1 хв.
