Надання першої допомоги при особливих видах травм і отруєннях

Особливі види травм

Хімічні опіки. Виникають унаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. При загоранні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки. Ознаки – за глибиною ура­ження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені: І – чітко виражене почервоніння шкіри, легкий набряк, що супроводжується болем і відчуттям печії; II – великий набряк, утворення пухирів різ­ного розміру і форми; III – потемніння тканин або побіління через кілька хвилин, годин; шкіра припухає, виникає різкий біль; IV – гли­боке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м’язів, зв’язкового апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Внаслідок опіку лугами тканини стають вологими, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речови­ною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видалити речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змити їх струменем води протягом не менше 10...15 хв, поки не зникне специфічний запах. При потраплянні хімічної речо­вини у дихальні шляхи потрібно прополоскати горло водним 3-процентним розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при зіткненні з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опіки, треба накласти чисту суху пов’язку, після чого спробувати зняти або зменшити біль.

Ураження блискавкою. Ознаки, подібні до ознак ураження елек­тричним струмом і явищ електроопіку.

Допомога. Дії, аналогічні діям при ураженні електричним струмом. Закопувати потерпілого в землю не можна: грудна клітка, здавлена землею, не зможе розширюватися навіть коли з’являється самостійне дихання.

Тривале здавлювання тканин. Причини: падіння ваги під час об­валів, притискання в інших ситуаціях. Через кілька годин після здавлювання тканин розвиваються тяжкі загальні порушення, подібні до шоку, сильний набряк здавленої кінцівки. Різко зменшується виді­лення сечі, вона стає бурою. З’являються блювання, марення, пожов­тіння, потерпілий непритомніє і навіть може померти.

Допомога. Намагатися вивільнити потерпілого від здавлювання, обкласти уражене місце льодом, холодними пов’язками, на кінцівку накласти шинну пов’язку, нетуго бинтуючи пошкоджені ділянки тіла.

Утоплення. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обо­в’яз­ково потрапляє в легені (75...95 % всіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини (сухе утоплення) вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфікції (5...20 % утоплень). Зустрічається утоплення від первинної зупинки серця і дихання внас­лідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати внаслідок тривалого пірнання, коли кількість кисню в організмі змен­шується до рівня, що не відповідає потребам мозку. Ознаки: у разі мокрого утоплення, коли потерпілого рятують зразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню відзначається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і поверхневі слизові оболонки губ бліді, дихання супроводжується каш­лем, пульс прискорений, потерпілого морозить. Верхня частина живо­та здута, нерідко буває блювання шлунковим вмістом з проковтнутою водою. Ці ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кіль­кох днів. Якщо тривалість повного занурення потерпілого під воду становила не більше декількох хвилин і після витягнення з води він був непритомний, – шкірні покриви синюваті, з рота і носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабий, неритмічний, стан організму характеризується як агональний.

Якщо після повного занурення потерпілого під воду минуло більше 2–4 хв, – самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсут­ні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Всі ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, в агона­льному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота, тривалість клінічної смерті становить 4...6 хв.

Утоплення, що розвинулося внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, від­сут­ністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може три­вати до 10...12 хв.

Допомога. Рятувати утопленика треба швидко, бо смерть настає через 4...6 хв після утоплення. Підпливши до потопаючого ззаду, треба взяти його під пахви так, щоб голова була над водою, повернута обличчям догори, і пливти з ним до берега. Потім якнайшвидше треба очистити порожнину рота і глотки утопленого від слизу, мулу та піску, швидко видалити воду з дихальних шляхів: перевернути потер­пілого на живіт, перегнути через коліно, щоб голова звисала вниз і кілька разів надавити на спину. Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають оживляти. Коли утопленик врятований у початковому періоді утеплення, треба, перш за все, вжити заходів для усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий без свідомості при досить спон­танному диханні, то його кладуть горизонтально, піднімають ноги на 40°...50°, дають подихати наша­тирним спиртом. Одночасно його зігрівають, роблять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

Отруєння

Отруєння загального характеру. Причина – вживання несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів. Захворювання, як правило, починається через 1–2 год після вживання заражених про­дуктів, інколи через 20–26 год. Ознаки: загальне нездужання, нудота, блювання (неодноразове), переймистий біль у животі, часте рідке випорожнення, блідість, підвищення температури до 38...40 °С, частий слабий пульс, судоми. Блювання і пронос зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

Допомога. Потерпілому кілька разів промивають шлунок (приму­шують випити 1,5...2,0 л води, а потім викликають блювання под­разненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Потім да­ють чай, каву, але не їжу. Потрібно постійно стежити за хворим для запобігання зупиненню дихання та кровообігу.

Отруєння лугами. Причини: потрапляння лужних сполук натрію і калію у дихальні шляхи. Ознаки: неприємний лужний присмак у роті, кашель, різка печія слизових оболонок очей і гортані, біль за грудниною, розширення зіниць, різка слабість, загальні судоми.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря, ви­вільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати на­шатирний спирт. У разі припинення дихання треба робити штучне.

Отруєння окисом вуглецю. Причини: вдихання чадного газу, ге­не­раторного газу, продуктів горіння, диму, внаслідок чого в крові бло­кується зв’язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перенесення кров’ю від легень до тканин. Ознаки: шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блю­вання, слабкий пульс, непритомність (при легкому отруєнні), неру­хомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, втрата сві­до­мості протягом години і навіть діб (при тяжкому отруєнні).

Зміст звіту

У звіті мають бути відображені такі питання: мета роботи; ко­рот­кий опис надання першої допомоги в різних екстремальних ситуаціях; дата і підпис студента.

Завдання для самостійного вивчення

1. Опрацювати правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МНС України від 19.10.2004 р. № 126.

2. Опрацювати посібник з першої медичної допомоги в надзви­чай­них ситуаціях.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Індивідуальні завдання видаються викладачем на спеціально ор­ганізованих за графіком індивідуальних заняттях, які дозволяють викладачеві мати досить певну картину результативності роботи кож­ного студента, надавати своєчасну індивідуальну допомогу тим, хто її потребує, або включатися в роботу з активізації діяльності творчого характеру, що виконується лідерами.

Виконання індивідуальних завдань стимулює самостійну роботу студентів з довідниками, підручниками, додатковою літературою з тем, нормативно-правовою документацією.

Індивідуальні завдання зі змістового модуля «Основи охорони праці» зв’язані з вивченням і аналізом додаткової літератури, оглядом журнальних статей, написанням рефератів, доповідей, підготовкою конференції.

Перелік тем індивідуальних завдань подається нижче. План кожної роботи і літературні першоджерела студент узгоджує з провідним викладачем.

Теми індивідуальних завдань з «Основ охорони праці» [48]

1. Науково-технічний прогрес і безпека праці.

2. Вдосконалення умов праці на підприємстві.

3. Соціально-економічна оцінка умов праці.

4. Управління охороною праці на підприємстві.

5. Економічні методи управління умовами та охороною праці.

6. Травматизм і захворювання на виробництві.

7. Страхування виробничих ризиків.

8. Планування поліпшення умов праці на основі колективного договору.

9. Контроль за охороною праці на підприємстві.

10. Удосконалення механізму витрат, пов’язаних з поліпшення умов праці.

11. Економічне стимулювання підприємств, спрямоване на поліп­шен­ня умов праці.

12. Економічна відповідальність підприємств за порушення норма­тивних актів про охорону праці.

13. Світовий досвід управління умовами та охороною праці.

14. Фінансування заходів щодо поліпшення умов праці та охорони праці.

15. Форми й методи регулювання відповідальності підприємств за порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці.

16. Методи оцінки стану умов праці.

17. Аналіз виробничого травматизму в України.

18. Оцінка соціальної та соціально-економічної ефективності захо­дів з поліпшення умов і охорони праці.

19. Розвиток соціального партнерства в галузі охорони праці.

20. Охорона праці та соціальний захист.

21. Атестація робочих місць за умовами праці.

22. Розвиток охорони праці в Україні.

23. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

24. Колективний договір як правовий інструмент поліпшення умов праці.

25. Сучасні проблеми поліпшення умов праці.

26. Соціальна спрямованість перебудови управління умовами праці.

27. Травматизм на виробництві та його соціально-економічні на­слідки.

28. Досвід зарубіжних країн у реалізації заходів з охорони праці

29. Запобігання нещасним випадкам та професійним захворюван­ням і система компенсування шкоди від них у Федеративній Респуб­ліці Німеччині.

30. Науково-технічний прогрес і безпека праці.

31. Система захисту працівників на виробництві та її вдоско­на­лення.

32. Психологічне та інженерне забезпечення охорони праці.

33. Порядок організації державного нагляду за охороною праці.

34. Науково-технічне та соціальне забезпечення охорони праці в Україні.

35. Соціально-економічне значення охорони праці.

36. Охорона праці та соціальний захист в Україні: стан, проблеми, перспективи.

37. Охорона праці як основний напрям соціальної політики Ук­раїни.

38. Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них.

39. Актуальні проблеми гігієни праці.

40. Система управління охороною праці на підприємстві.

41. Принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві.

42. Планування та стимулювання діяльності з охорони праці.

43. Система соціального захисту від професійних ризиків.

44. Фінансування заходів з поліпшення умов охорони праці.

45. Служба охорони праці на підприємстві: організація та основні напрями роботи.

46. Як зберегти здоров’я на виробництві: безкоштовне забезпе­чен­ня спецхарчуванням і мийними засобами.

47. Обов’язкові медогляди працівників: положення, організація, оп­лата, облік.

48. Гігієнічні вимоги до організації роботи з візуальними дисплей­ними терміналами електронно-обчислювальних машин.

49. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості і не­безпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруже­ності трудового процесу.