1. Гнатів П.С. Природні ресурси України: навчальний посібник / П.С. Гнатів, П. Р. Хірівський, О. Д. Зинюк [та ін.]. – Львів: Камула, 2012. – 216 с.
2. Мусієнко М. М. Екологія. Охорона природи: словник –довідник / М. М. Мусієнко, В. В. Серебряков, О. В. Брайон. – К.: Т-во «Зання», КОО, 2002. – 550 с.
3. Сафронов Т. А. Екологічні основи природокористування / Т. А. Сафронов. Начальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, 2-ге вид. – Львів. «Новий.
4. Шикула М. К. Охорона грунтів: Підручник / М. К. Шикула, О. Ф. Гнатенко, Л. Р. Петренко, М. В. Капштик. – 2-ге вид., випр.. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – 398 с.
Практична робота №18
Тема: Охорона земель при здійсненні господарської діяльності
Мета: ознайомити студентів із вимогами закону України «Про охорону земель» при здійсненні господарської діяльності.
Теоретичні відомості
Стаття 35 Закону України «Про охорону земель» ставить вимоги до власників і землекористувачів, орендарів земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, а саме:
- дотримуватись вимог земельного та природоохоронного законодавства;
- проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів;
- підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо;
- дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов’язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів;
- надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів;
- сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежу вальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів;
- своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок;
- забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур’янами, чагарниками, дрібноліссям;
- уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Поняття охорони земель визначене у ст. 162 ЗК України. Згідно з нею це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Відповідно до ст. 163 ЗК України завданням охорони земель є забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
Особливої уваги потребують землі сільськогосподарського призначення при здійсненні на них господарської діяльності. Так, охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.
У разі вилучення (викупу) земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб забезпечується пріоритет максимального збереження продуктивних земель. Також на основі реалізації заходів, передбачених державними і регіональними програмами, відповідно до робочих проектів рекультивації, захисту земель від ерозії та іншої документації із землеустрою здійснюється захист земель сільськогосподарського призначення від ерозії, селів, підтоплення та інших видів деградації.
Крім того, чинне законодавство ставить основні вимоги щодо охорони ґрунтів. Охорона ґрунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпосередньо пов’язане забезпечення продовольством населення нашої планети, кількість якого постійно зростає. Тому збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціоналізація і екологізація аграрного землекористування – це насамперед вирішення продовольчої, економічної, екологічної проблем і забезпечення національної безпеки нашої держави.
З урахуванням наукових розробок, які довели, що земля і ґрунти – це різні об’єкти, у ст..168 ЗК закріплено. Нарешті, особливий режим охорони ґрунтів. Під ґрунтом розуміють поверхневий пухкий насичений органо-мінеральними речовинами шар землі, що має родючість і особливу побудову і утворився в результаті тривалої взаємодії органічних і неорганічних природних чинників. Він є важко відновлюваним ресурсом природи. На відміну від землі, грунт – це рухомий об’єкт, оскільки він може бути вилучений із земної поверхні і перенесений до іншого місця. Виснаження ґрунту означає втрату ним родючості внаслідок зміни кількості поживних речовин і руйнування ґрунтової структури. Таким є розуміння ґрунту в екологічному аспекті.
Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов’язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів передбачені чинним законодавством. Забороняється використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості.
На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок.; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення.
Напрями правової охорони земель сільськогосподарського призначення визначають як:
1) охорону їх родючості;
2) охорону від необґрунтованого скорочення;
3) санітарну охорона (охорона від забруднення стічними водами і відходами виробництва).
Крім того, ст. 36 Закону України „Про охорону земель” від 19.06.2003 р. визначає, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів.
Так, охорона земельних ресурсів повинна забезпечувати:
- збереження ґрунтів, їхніх корисних властивостей, насамперед, родючості, максимально можливе запобігання втрат і виснаження сільськогосподарських земель, обмеження відведення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб;
- своєчасне попередження і усунення причин, які призводять до деградації, забруднення та засмічення земель небезпечними відходами людської діяльності, порушення та знищення ґрунтів і збіднення екосистем;
- своєчасне здійснення підприємствами виробничої, гірничодобувної, аграрної та інших видів господарської діяльності, які зумовлюють руйнування ґрунтового покриву, втрату ним родючості та порушення екологічної рівноваги функціонування земель, а також підривають стійкість агро ландшафтів тощо;
- раціональне використання і збереження земельних ресурсів, поліпшення корисних властивостей і санітарно-гігієнічного стану ґрунтів, екологічно та економічно обґрунтовані освоєння і меліорацію непридатних для господарського використання земель;
- своєчасне запобігання й усунення негативного впливу деградованих, забруднених і порушених земель на здоров’я людини, окремі природні ресурси та довкілля в цілому, а також на економічний та соціальний розвиток держави;
- збереження цінних природних територій і об’єктів.
- максимальний захист від необґрунтованого вилучення для несільськогосподарських потреб використовуваних сільським і лісовим господарством земель
До того ж, як вважає багато вчених, охорону земель слід розглядати тільки в контексті охорони біосфери в цілому: охорони водних і рослинних ресурсів, охорони атмосферного повітря і мінеральних ресурсів, забезпечення ядерної та радіаційної безпеки та ін. Це свідчить про комплексність підходу до управління охороною та використання природних ресурсів. Тому 17 вересня 1996 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову „Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів”. Відповідно до цієї Постанови до природоохоронних заходів у сфері охорони та раціонального використання земель належать наступні:
- впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;
- будівництво протиерозійних, гідротехнічних, берегозакріплювальних, протизсувних, протиобвальних, проти селевих споруд, а також проведення заходів із захисту від підтоплення, спрямованих на запобігання розвитку небезпечних геологічних процесів, проведення заходів щодо хімічної меліорації ґрунтів;
- проведення агролісотехнічних заходів в ярах, балках та інших ерозійно небезпечних землях;
- рекультивація порушених земель та використання родючого шару ґрунту під час проведення робіт, пов’язаних із порушенням земель;
- консервація деградованих, малопродуктивних і забруднених земель;
- поліпшення малопродуктивних угідь;
- розроблення технології, обладнання для знезараження, очищення землі, забрудненої пестицидами та агрохімікатами та деякі інші.
Захист земель від забруднення відходами виробництва узагальнено визначений нормами Закону України „Про відходи” від 5 березня 1998 р. Серед обов’язків підприємств у сфері поводження з відходами, визначених у ст. 17 цього Закону, на захист земельних ресурсів безпосередньо спрямовані такі: запобігання утворенню та зменшення обсягів утворення відходів; недопущення видалення та зберігання відходів у несанкціонованих місцях чи об’єктах; здійснення контролю за станом місць чи об’єктів розміщення власних відходів тощо. З метою повного обліку та опису місць видалення відходів ведеться їх реєстр, а також здійснюється контроль за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, за їх кількісним і якісним складом.
Широкого застосування набула консервація земель, як особливий спосіб їх охорони, що тимчасово виключає землі з господарського обороту, яка здійснюється з метою запобігання розвитку та усунення процесів деградації ґрунтів, відновлення їх родючості та реабілітації забруднених територій.
Відповідно до ст. 172 ЗК України та ст. 51 Закону України „Про охорону земель” консервації підлягають деградовані та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним і економічно невигідним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, що становлять загрозу для здоров’я людей. Землями, що підлягають консервації, є еродовані, змиті, зруйновані ярами, зсувами, кам’янисті, сильно кислі, засолені, а також радіоактивно, хімічно та біологічно забруднені. Зрозуміло, що подібні негативні чинники унеможливлюють отримання екологічно безпечної продукції з таких земель. Останні потребують розробки спеціальної системи заходів їх охорони, збереження та відтворення їх родючості.
Консервація земель здійснюється шляхом припинення господарського використання деградованих та малопродуктивних земель на визначений термін та їх залуження або заліснення. У більшості випадків вона веде до незворотної трансформації сільськогосподарських угідь. Наприклад, зорані землі перетворюються на пасовища і сіножаті. Це має призвести до поступового відтворення ґрунтів під впливом природних екологічних процесів.
До того ж, у зв’язку з тим, що використання у сільськогосподарському виробництві подібних земель потребує значних фінансово-економічних, організаційних та інших видатків, і у більшості випадків такі витрати не окупаються отриманням врожаю і навіть створюється загроза забруднення довкілля продуктами ерозії, то виникає гостра і обґрунтована потреба у виведенні таких земель із ріллі та обробітку на консервацію і у концентрації зусиль на обробіток родючих земель з високою віддачею.
„Загальнодержавною програмою формування Національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”, затвердженою Законом України від 21.09.2000 р., для збільшення площі національної екологічної мережі передбачено створення лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель, проведення консервації деградованих і забруднених земель із наступним їх частковим залісненням. В свою чергу залуження є одним із заходів культуртехнічної меліорації земель, яка передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. Що стосується заліснення, то це один із заходів агролісотехнічної меліорації, яка передбачає здійснення комплексу прийомів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних та інших корисних властивостей лісових насаджень.
Також заходами щодо охорони земель є впровадження ґрунтозахисної системи землеробства, будівництво протиерозійних споруд, проведення хімічної меліорації ґрунтів, створення захисних лісових насаджень на еродованих землях, вздовж водних об’єктів та полезахисних смуг, консервація деградованих і забруднених земель, поліпшення малопродуктивних земельних угідь, розроблення технології та обладнання для знезараження, очищення землі, забрудненої пестицидами і агрохімікатами.
Тому сутність охорони земель полягає у забезпеченні виконання комплексу заходів охорони земель. Усі заходи щодо охорони земель спрямовані на збереження їх кількості та їх якісного стану. Про це потрібно пам’ятати, оскільки, відповідно до ст. 170 ЗК України техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам, підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.
Крім того, з метою охорони земель сільськогосподарського призначення землевласники та землекористувачі за рахунок власних коштів повинні виконувати заходи щодо попередження заростання цих земель бур’янами, чагарниками і дрібноліссям, а при веденні сільського господарства вони повинні здійснювати заходи щодо охорони і відтворення продуктивності земель, зважаючи на фактичні фізико-хімічні показники якості ґрунтів.
Така тенденція щодо охорони земель власниками і землекористувачами в літературі носить назву охоронного землекористування. Таким чином, основною метою охорони земель сільськогосподарського призначення є: збереження родючості ґрунтів, максимально можливе запобігання втрат і виснаження сільськогосподарських земель, та обмеження відведення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб.
