Протипоказання та обмеження до використання

Змішування та одночасне використання ЕМ – препаратів із пестицидами не допускається. Повторний обробіток вже протруєного пестицидами посівного матеріалу забороняється. Використання ЕМ препаратів і пестицидів повинно бути розмежовано у часі на 7-10 діб, але не менше 4-5 діб. Не можна обробляти саджанці або розсаду ЕМ- препаратами раніш, ніж через 3-14 діб після висадки у грунт. ЕМ можуть і через наявність пошкоджень кореневої системи, визнати рослину як об’єкт для харчування й ферментувати її.

Особливості використання. ЕМ – препарати можна змішувати та одночасно використовувати з регуляторами росту природного походження, деякими біологічними препаратами та добривами, при концентрації останніх до 1,5% у робочому розчині.

У перспективі використання бактеріальних препаратів розширюватиметься, оскільки зв’язування азоту хімічними методами дороге, а запаси сировини для виробництва фосфорних добрив обмежені. Поряд з органічними добривами бактеріальні препарати займуть важливе місце в «біологізації» землеробства. Такий спосіб підвищення родючості грунтів і продуктивності сільськогосподарських культур значно дешевший, екологічно чистий і зовсім не забруднює навколишнє середовище.

 

Література

1. Бомба М. Я. Землеробство з основами ґрунтознавства, агрохімії та агроекології: Навч. посіб. /М.Я. Бомба, Г.Т. Періг, С. М. Рижук [та ін.]. – К.: Урожай., 2003. – 400 с.

2. Гладюк М. М. Основи агрохімії. Хімія в сільському господарстві /М. М. Гладюк. – К.; Ірпінь: Перун, 2003. – 288 с.

3. Лопушняк В. І. Агрохімічне обслуговування сільськогосподарських формувань: навчальний посібник /В. І. Лупушняк, І. О. Корчинський, М. М. Вислободська [та ін.]. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2011. – 288 с.

4. Паламарчук В.Д. Системи сучасних інтенсивних технологій у рослинництві / В. Д. Паламарчук, І. С. Поліщук, О. М. Венедіктов. – Вінниця: ФОП Данилюк В.Г., 2011. – 432 с.

5. Примак І. Д. Екологічні проблеми землеробства / І.Д. Примак, Ю.П. Манько, Н. М. Рідей [та ін.]. За ред. І.Д. Примака – К.: Центр учбової літератури, 2010.-456с

Запитання для самоперевірки

1. Історія заснування ЕМ технологій?

2. Охарактеризувати групи мікроорганізмів, які входять до складу ЕМ - препарату?

3. Особливості застосування препарату ЕМ-1.

4. Назвати основні препаративні форми які використовуються в тваринництві та рослинництві

Практична робота № 11

 

Тема. Хімічна меліорація грунтів. Вапнування кислих грунтів

Мета: ознайомити студентів з основними видами хімічної меліорації грунтів

Основні терміни

Меліорація – цесистема технічних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення грунтових, гідрологічних та кліматичних умов земель.

Вапнування – це внесення у грунт кальцію (і магнію) у вигляді карбонату, оксиду чи гідроксиду для нейтралізації надмірної кислотності грунту.

Теоретичні відомості

У комплексі заходів щодо підвищення родючості грунтів одним із основних факторів є хімічна меліорація - вапнування кислих та гіпсування солонцевих грунтів, у результаті чого поліпшуються фізичні, фізико-хімічні, агрохімічні та біологічні властивості грунтів. Як наслідок, створюються оптимальні умови росту та розвитку сільськогосподарських культур, тим самим підвищуючи їх урожай.

За результатами останнього туру агрохімічної паспортизації 6972,0 тис.га обстежених площ мають кислу та близьку до нейтральної реакції грунтового розчину, а 3105,0 тис. га – солонцюваті грунти.

Проведення хімічної меліорації грунтів має глибокий та багатогранний вплив на грунт. Вапнування не тільки зменшує кислотність грунтового розчину, збільшує ємність вбирання основ і забезпеченість грунту вологою та повітрям, а й створює сприятливі умови для мобілізації поживних речовин грунту і добрив, зменшує рухомість важких металів і радіонуклідів та їх нагромадження в рослинницькій продукції, покращує якість продукції.

Починаючи з початку 90-х років обсяги проведення хімічної меліорації скоротилися, що пов’язано з реформуванням сільського господарства. Провапновані площі у 1996-2000 роках зменшилися порівняно з 1986-1990 рр. у 29 разів, а гіпсування – у 51 раз. Це, в свою чергу, вплинуло на родючість грунтів.

До системи меліорації належать зрошення земель у посушливих районах і осушення боліт, заболочених та затоплених земель; агролісомеліорація –насадження полезахисних лісових смуг, заліснення сипких пісків та ін.; хімічна меліорація – заходи щодо поліпшення кислих і засолених земель вапнуванням та гіпсуванням.

Для життя рослин велике значення мають склад, концентрація і реакція грунтового розчину. Ці властивості залежать від типу грунту. Біохімічних процесів у них, їх характеру та інтенсивності, складу поглинутих катіонів та аніонів, вмісту легкорозчинних солей.

Хімічна меліорація, система заходів хімічного впливу на грунт для поліпшення її властивостей і підвищення врожайності с.-г. культур. При хімічної меліорації з кореневмісного шару грунту видаляються шкідливі для с.-г. рослин солі, в кислих грунтах зменшується вміст водню і алюмінію, в солонцях - натрію, присутність яких в грунтовому поглощающем комплексі погіршує хімічні, фізико-хімічні та біологічні властивості грунту і знижує грунтову родючість. Під час проведення робіт з хімічної меліорації грунтів оптимальним варіантом є доведення реакції грунтового розчину до нейтральної, з подальшим підтриманням цього рівня.

Способи хімічної меліорації:

- вапнування грунтів (в основному в нечорноземній зоні) - внесення вапняних добрив для заміни в грунтовому поглинаючому комплексі іонів водню і алюмінію іонами кальцію, що усуває кислотність грунту;

- гіпсування грунтів (солонців і солонцевих грунтів) - внесення гіпсу, кальцій якого замінює в грунті натрій, для зниження лужності;

- підкислення грунтів (з лужною і нейтральною реакцією) - підкислення грунтів, призначених для вирощування деяких рослин (наприклад, чаю) при внесенні сірки, дисульфат натрію та ін.

До хімічної меліорації відносять також внесення органічних і мінеральних добрив у великих дозах, що приводить до докорінного поліпшення поживного режиму меліорованих грунтів, наприклад піщаних.