Умови ефективного використання азотних добрив

На ефективність азотних добрив впливають такі чинники:

- географічні закономірності їх дії (континентальність клімату в Україні зростає із заходу на схід і з півночі на південь, кількість опадів знижується і підвищується температура);

- комплекс агрономічних і меліоративних заходів, що вживаються в сівозмінах і під конкретну культуру;

- науково обґрунтована технологія внесення азотних добрив (правильно розраховані дози добрив, оптимальні терміни та способи внесення сприяють підвищенню окупності азоту під сільськогосподарські культури);

- вдосконалення форм азотних добрив;

- використання ефективних методів діагностики застосування азотних добрив.

Завдяки добрій розчинності азотних добрив у воді, їх можна вносити до сівби, під час сівби та для підживлення, однак при цьому треба зважати на те, що амонійна форма азоту поглинається грунтом і не втрачається, а нітратна, навпаки, може легко вимиватися у глибші шари грунту, тобто вилучється з процесу живлення і забруднювати грунтові води. Недоліком амонійних добрив є значна фізіологічна кислотність. Вважають, що аміачна селітра і сульфат амонію ефективні тоді, коли одночасно з ними, відповідно, вносять 60-70 і 100-150 кг вапна. Однак вищі дози вапна можуть призводити до втрат азоту у формі аміаку.

Усі нітратні азотні добрива (селітри) фізіологічно лужні. Вони сприяють зниженню кислотності грунту. Їх краще вносити під час сівби та для підживлення.

Існує така закономірність: аміачні та амонійні добрива застосовують на нейтральних грунтах, нітратні – на слабо кислих, причому на початку вегетації ефективніша нітратна форма азоту, а у другій половині вегетації – амонійна.

Рідкі азотні добрива найефективніше у разі внесення їх під глибоку оранку. Перед сівбою добрива вносять за наявності вологи у верхніх шарах грунту, після чого їх обов’язково загортають у грунт. Ефективність азотних добрив значно підвищується за високої забезпеченості рослин фосфором і калієм.

Література

1. Городній М.М. та ін. Агроекологія, 1993. - С. 80 - 146.

2. Гладюк М. М. Основи агрохімії. Хімія в сільському господарстві /М. М. Гладюк. – К.; Ірпінь: Перун, 2003. – 288 с.

3.Кравців Р.Й., Черевко М.В. Екологічніосновифермерських госпо-дарств.,2005. - С. 68-81.

4. Лопушняк В. І. Агрохімічне обслуговування сільськогосподарських формувань: навчальний посібник / В. І. Лупушняк, І. О. Корчинський, М. М. Вислободська [та ін.]. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2011. – 288 с.

5. Надточій П. П. Охорона та раціональне використання природних ресурсів і рекультивація земель: Навч. посібник / П. П. Надточій, Т. М. Мислива, В. В. Мороз [та ін.]. Житомир: Вид. «Державний агроекологічний університет», 2007. – 420 с.

6.Павленко М.К. Основи землеробства, 1977. -С. 197-243.

 

Питання для самоконтролю

1. Яке значення азоту в живленні рослин?

2. Вкажіть основне джерело азоту для рослин?

3. З яких форм азоту складається азотний фонд грунту?

4. Що таке амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація?

5. Умови ефективного використання добрив.

 

 

Практична робота № 4

Тема. Фосфор у ґрунті та шляхи регулювання фосфатного режиму

 

Мета: ознайомити студентів із значенням фосфору для рослин і особливостями його засвоєння.

 

Основні терміни

Фосфа́ти – це солі фосфатної кислоти. Оскільки фосфатна кислота є триосновною, від неї походять три ряди солей. Першу з цих солей називають дигідрогенфосфатом натрію, другу - гідрогенфосфатом натрію, а третю - нормальним (середнім) фосфатом натрію.

Фосфорити –це осадова гірська порода морського походження, сформована головним чином з фосфату кальцію (P₂O₅), а також кварцу, кальциту, доломіту, халцедону, ґлауконіту, карбонатів, гідратів, оксидів заліза і та ін., другорядних мінералів – глинистих, алюмосилікатів, піриту, гідроксидів заліза та органічної речовини, зцементованих фосфатом кальцію або збагачених скупченням жовен чи оолітів.

Ретоградація фосфору - це процес переводу водорозчинних фосфатів у нерозчинну форму. Найчастіше цей процес протікає у кислих грунтах, особливо у буроземах.

Тиглі порцелянові – посудина, яка використовуються для нагрівання речовин, спалювання органічних сполук та інших аналітичних робіт, витримують нагрівання до 1200°С.

 

Теоретичні відомості

Важлива роль у живленні рослин належить фосфору, якому в системі удобрення відводиться головна роль. Фосфатний режим грунту зележить, перш за все, від материнської породи, ступеня її вивітреності і характеру ґрунтотворного процесу. Одна з найбільш загальних закономірностей залежності фосфатного режиму від ґрунтотворного процесу – тісний зв'язок валового фосфору та його профільного розподілу з вмістом органічної речовини. За даними агрохімічної паспортизації останніх трьох турів обстеження відмічається зниження вмісту рухомих сполук фосфору у грунтах країни на 8 мг/кг грунту з коливанням у зонах від 7 до 12 мг, або щорічно втрачається 1,4-2,4 мг/кг грунту.

У середньому в Україні врожай сільськогосподарських культур лімітується вмістом рухомих сполук фосфору на 54 % площ орних земель (Табл. 1). Дещо краща ситуація в Поліській та Лісостеповій зонах (площі грунтів з оптимальним вмістом – понад 100 мг/кг становлять 50-52%), у Степу – лише 40%. Набагато нижчий ступінь забезпечення цим елементом у Закарпатській, Чернівецькій, Луганській та Вінницькій областях, де вміст у грунті рухомих фосфатів складає 55-81 мг/кг грунту, а площі з оптимальним фосфорним режимом складають 5-23%

Рис. 1 – Динаміка вмісту Р₂О₅ у ґрунтах орних земель у 1966-2005 рр.

 

 

Таблиця 1

Розподіл площ сільськогосподарських угідь за вмістом

рухомих сполук фосфору

 

Зони	Розподіл площ за вмістом рухомих форм фосфору, %
Низький <51	Середній 51-100	Підвищений 101-150	Високий >150
Полісся +/- до попереднього туру	+2	+1	-2	-1
Лісостеп +/- до попереднього туру	+1	+2	+1	- 4
Степ +/- до попереднього туру	+3	+2	-2	-3
Україна +/- до попереднього туру	+2	+2	-1	-3

 

Динаміка зміни вмісту фосфору в грунтах за попередні тури вказує на зниження залежності віт типу грунтового покриву і підвищення тісноти зв’язку з рівнем застосування фосфорних добрив та врожаїв сільськогосподарських культур. Останніми роками в результаті збільшення виносу фосфору врожаєм сільськогосподарських культур, через недостатню кількість внесення мінеральних (фосфорних) та органічних добрив, дефіцит цього елементу щорічно складає 20-25 кг/га. Це приводить до порушення фосфорного режиму в грунті. Найвищі втрати рухомих сполук фосфору відмічено у зоні Степу, а найнижчі – у Поліссі, де рівень використання добрив дещо вищий.

Одним із важливих напрямів покращення фосфорного режиму грунтів є більш широке використання фосфоритів місцевих родовищ, таких як Волинське, Осинівське, Жвановське та інші. Нажаль, вміст фосфору у фосфоритах цих родовищ дуже низький, тому їх використання доцільно лише для виготовлення фосфорного борошна, яке успішно можна застосовувати на кислих грунтах Полісся та слабо кислих грунтах Лісостепу.

Рослини засвоюють фосфору у кілька разів менше, ніж азоту, проте він відіграє надзвичайну важливу роль в їх житті. Вміст фосфору в рослинах становить 0,5-1% сухої речовини, в тому числі на мінеральні сполуки припадає близько 10-15%, на органічні – 85-90% від загальної кількості.

Мінеральні сполуки фосфору в рослинах представлені фосфатами кальцію, магнію, калію, амонію тощо. Нагромадження їх у стеблах рослин є ознакою високої забезпеченості рослин фосфором.

Органічні сполуки фосфору є ефірами фосфорної кислоти. До них належать фосфатиди, фосфопротеїди, фітин, цукрофосфати, нуклеїнові кислоти тощо.

Найбільше фосфору міститься в репродуктивних органах і молодих частинах рослин, де інтенсивно здійснюються процеси синтезу органічних речовин. Фосфор сприяє швидкому утворенню кореневої системи рослин. При цьому рослини краще засвоюють воду і поживні речовини з грунту, швидше формують надземну масу.

Основну частину фосфору рослини використовують у перші фази росту й розвитку, створюючи відповідні його запаси. Цим і пояснюється необхідність внесення в рядки 10-15 кг/га легкорозчинних фосфорних добрив під час сівби. Потім фосфор легко переміщується зі старих тканин у молоді, тобто відбувається його реутилізація.

Фосфор прискорює розвиток рослин, сприяє їх визріванню. Він поліпшує їх водний режим і значно пом’якшує вплив посухи на них завдяки нагромадженню у вузлах кущіння більшої кількості цукрі, поліпшує перезимівлю озимих культур і багаторічних трав, підвищує стійкість рослин проти хвороб, зрівноважує дію азотних добрив.

Оптимальне фосфорне живлення рослин стимулює всі процеси, що пов’язані із запиленням квіток, зав’язуванням, формуванням і дозріванням плодів.

Надлишок фосфору призводить до передчасного розвитку, відмирання листкового апарату і раннього дозрівання плодів, внаслідок чого рослини не встигають сформувати достатній урожай.

Нестача фосфору виявляється в затримці росту й розвитку рослин – утворюються дрібні листки, запізнюється цвітіння і дозрівання плодів. Нижні листки набувають тьмяно-сірого, темно-зеленого, а інколи пурпурового або фіолетового відтінку. З часом вони скручуються і передчасно відмирають.

Надходження фосфору в рослини залежить від їх біологічних особливостей, фаз росту і розвитку, рівня фосфорного живлення тощо. Найбільше фосфор потрібний рослинам у перші фази розвитку.

Фосфор позитивно впливає на підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Крім того, він сприяє формуванню високих харчових і технологічних якостей продукції.

Вміст загального фосфору в орному шарі грунту коливається від 1,3 в дерново-підзолистих до 5,4 т/га в чорноземі звичайному. Основна маса фосфору міститься в грунті у формі мінеральних і органічних сполук, недоступних для рослин. У дерново-підзолитсих грунтах мінеральних сполук фосфору більше, ніж органічних, у чорноземних і торфових – навпаки (Табл. 2).

Таблиця 2

Вміст органічних і мінеральних фосфатів у різних

типах грунтів України

 

Грунт	Вміст Р2О5 в орному шарі грунту, т/га
загальний	в тому числі у формі
органічних фосфатів	мінеральних фосфатів
Дерново-підзолистий	2,6	0,7	1,9
Сірий лісовий	2,5	1,1	1,4
Чорнозем	4,4	1,6	2,8
Сірозем	4,2	0,6	3,6
Каштановий	3,6	0,9	2,7

 

У гумусі фосфор перебуває у складі гумінових і фульвокислот. Фосфор органічних сполук доступний рослинам після гідролітичного розкладання їх ферментами з групи фосфатаз, що є в організмах тварин і мікроорганізмів.

Мінеральні фосфати перебувають у грунті у вигляді солей кальцію, заліза та алюмінію, тобто склад їх значною мірою визначається складом катіонів у грунтовому вбирному комплексі. Основна роль у живленні рослин фосфором належить його мінеральним сполукам, які представлені в грунті апатитами, фосфоритами, вторинними мінералами їх розкладання і солями фосфорних кислот.

Рівень забезпеченості грунтів рухомим фосфором, мк/кг за різними методами відмічено в таблиці 3.

 

 

Таблиця 3

Рівень забезпеченості грунтів рухомим фосфором, мг/кг грунту

 

Групування грунтів за вмістом рухомого фосфору
Вміст рухомого фосфору	За методом
Кірсанова	Чирикова	Мачигіна
Р2О5, мг/кг
Низький	менше 50	менше 50	менше 15
Середній	51-100	51-100	16-30
Підвищений	101-150	101-150	31-45
Високий	151-250	151-200	46-60
Дуже високий	більше 250	більше 200	більше 60

 

Порівняно низький коефіцієнт використання фосфорних добрив у перший рік їх внесення (10-15%) пов'язаний не лише з переходом фосфатів у недоступні форми, а й з обмеженою доступністю для кореневих систем продуктів їх взаємодії з грунтом, тобто корені рослин можуть поглинати фосфати лише тієї частини грунту, з якою вони контактують. З урахуванням післядії коефіцієнт використання фосфору добрив становить 35-40% і може сягнути 100%,якщо протягом 4-10 років не вносити фосфорних добрив. Тому в умовах інтенсивного землеробства добрива треба вносити систематично, не чекаючи їх післядії. При цьому не лише повертається внесений з урожаєм фосфор, а й створюються запаси його рухомих форму у грунті.

На даний час діє нормативна оцінка агроекологічного стану грунту за вмістом рухомого фосфору в орному шарі грунту (Табл. 4).

Таблиця 4

Нормативна оцінка агроекологічного стану за вмістом рухомого фосфорув орному шарі грунту грунту

Типи екологічної ситуації	Вміст рухомого фосфору, мг./100 г грунту
За Чіріковим
Кризова	0 - 2,0
Передкризова	2,1 - 5,0
Задовільна	5,1 - 10,0
Благополучна	> 10,0

 

На основі польових і лабораторних дослідів встановлено оптимальні фосфатні рівні для основних типів грунтів, мг/кг грунту: для дерново-підзолистих грунтів – 100-150 (за методом Кірсанова), для чорноземів – 100-150 (за методом Чирікова), для карбонатних чорноземів і каштанових грунтів – 30-35 (за методом Мачигіна) (Табл. 5).

Таблиця 5

Оптимальні фосфатні рівні для основних типів грунтів, мг/кг грунту

 

Тип грунту	Вид сівозміни	Оптимальний вміст, мг/100 г грунту Р2О5	Метод визначення
Дерново-підзолистий і сірий лісовий	польова зерно-трав’яна зернопросапна овочева	100-150 150-250   250-300	За Кірсановим
Чорнозем типовий опідзолений вилугований	польова зерно-трав’яна зернопросапна овочева	100-150 150-250   250-300	За Чириковим

 

Щоб підвищити рівень рухомих фосфатів у грунті на 10 мг/кг за низького забезпечення грунтів фосфором, слід на супіщаних і піщаних грунтах вносити на 40-60 кг/га Р₂О₅ більше, ніж винесено з урожаєм, на легких і середньо суглинкових – 60-90, на важко суглинкових – 90-120 кг/га. Створення оптимального фосфатного рівня і внесення фосфору за виносом урожаєм забезпечує високу продуктивність усіх сільськогосподарських культур.

Поповнення запасів фосфору в грунті практично здійснюється лише за рахунок внесення фосфорних добрив. Водночас основна кількість фосфору біологічного врожаю, що міститься в зерні та іншій товарній продукції, в умовах сучасного землеробства відчужується і лише частково повертається в грунт з органічними добривами. У перспективі проблема фосфору як біогенного елемента в землеробстві лише зростатиме. Крім виносу фосфору з врожаями с.- г. культур, відбуваються його втрати внаслідок вимивання та ерозії грунтів. Середньо- і важко суглинкові грунти міцно фіксують фосфорні добрива, тому вони практично не вимиваються. Внаслідок ерозії щорічні втрати фосфору в середньому становлять 5 кг/га для дерново-підзолистих грунтів і 4-5 кг/га для чорноземів.

У нейтральних та слаболужних ґрунтах переважають фосфати кальцію. У ґрунтах, багатих кальцієм, фосфати кальцію постійно переходять у найбільш стійку форму гідроксилапатиту (Ca₃(PO₄)₂ · Ca(OH)₂, більш основну, ніж трикальцій - фосфат (Ca₃(PO₄)₂).

У ґрунті можуть знаходитися більш кислі форми фосфорнокислого кальцію – одно- та двозаміщені (Ca(H₂PO₄)₂ і CaHPO₄), які більш доступні рослинам. В деяких ґрунтах зустрічаються фосфати магнію або одновалентних металів.

Сполуки фосфору сприятливо впливають на фізичні і біологічні властивості ґрунту. Вони сприяють протіканню в ґрунті колоїдно-хімічних і біологічних процесів, підтриманню водостійкої структури. Структурні агрегати, збагачені іонами фосфору, містять колоїди, які стійкі проти набухання і звертання під впливом зовнішньої дії.

Для багатьох мікроорганізмів, а також вільноживучих азотфіксаторів, характерний високий вміст в їх організмах фосфору. Але фосфорні добрива стимулюють розвиток бульбочкових бактерій, що живуть у симбіозі з бобовими рослинами. Ціла низка мікроорганізмів у результаті своєї життєдіяльності виділяє ферменти, під впливом яких розкладаються фосфороорганічні речовини, в першу чергу фітин, лецетин, нуклеїнові кислоти. Азотобактер і нітробактер розчиняють важкорозчинні мінеральні форми фосфатів.

Головним способом поліпшення фосфатного режиму ґрунтів є внесення мінеральних і органічних добрив. Не менш важливе значення має і підвищення доступності частини ґрунтових фосфатів для рослин. При вапнуванні кислих ґрунтів важкорозчинні фосфати заліза і алюмінію переходять у легкозасвоювані форми. На багатьох ґрунтах вапнякові добрива часто діють, як фосфорні добрива. На лужних ґрунтах, в яких фосфор знаходиться в основному у формі трикальційфосфату, ефективне застосування мінеральних добрив, що підкислюють ґрунтовий розчин.

При внесенні в ґрунт органічних добрив стимулюється активність ґрунтових мікроорганізмів й виділяється більше СО₂. Під його дією, а також під впливом продуктів життєдіяльності мікроорганізмів розчиняються мінеральні фосфати ґрунту.

Обробіток ґрунту сприяє кращій мобілізації фосфатів, а деякі рослини з глибокою кореневою системою можуть розчиняти важкорозчинні фосфати. До культур, які здатні засвоювати фосфор із малорозчинних речовин (фосфоритне борошно, фосфати заліза та алюмінію), належать люпин, горох, буркун і конюшина другого року використання, а з небобових – гречка та гірчиця. Останні, хоч і менше, ніж люпин, але також здатні використовувати фосфор із важкорозчинних фосфатів ґрунту. Проте цієї властивості не мають головні польові культури – зернові, картопля, цукровий буряк, льон тощо. У зв'язку з цим рекомендується робити мішані посіви або висівати після люпину, гороху – зернові культури, коренеплоди, картоплю.

 

Література

1. Городній М.М.Агрохімічнийаналіз: підручник / М. М. Городній, А. В. Бикін, А. Г. Сердюк [та ін.] За ред. Городнього М.М. – К.: Арістей, 2007. – 624 с.

2. Дегодюк Е. Г. Вирощування екологічно чистої продукції рослинництва / Е. Г. Дегодюк, В. Ф. Сайко, М. С. Корнійчук [та ін.] – Київ, Вид. Урожай, 1992. - 310 с.

3. Капштик М.В. Охорона ґрунтів / М. В. Капштик, Л. Р. Петренко. - К.НАУ., 2000. –94 с.

4. Лісовал А. П. Методи агрохімічних досліджень. Практикум / А.П.Лісовал. – К.:НАУ, 2001. – 247 с.

5. Шикула М. К. Охорона ґрунтів: навч. посібник / М.К.Шикула, О.Ф.Гнатенко, Л. Р. Петренко [та ін.] – К.: Знання, 2001. – 398 с.

6. Патика В. П. Методика агроекологічної оцінки мінеральних добрив / В. П. Патика, Н. А. Макаренко – К.: Інститут агроекології і біотехнології УААН,2004. – 21 с.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйтеметодивизначенняфосфорувгрунті.

2. Наведіть принцип методу визначення вмісту органічних та мінеральних фосфатів.

3. В чому полягає визначення фосфору колориметрично за методом Труога–Меєра?

4. Для чого необхідне визначення валових запасів фосфору?

Тест-контроль