1.Процес європейської інтеграції та його витоки.
2. Етапи розширення ЄС.
3. Позиції сучасного ЄС у глобальній економіці.
4. Європейський внутрішній ринок. Європейська економічна політика.
Процес європейської інтеграції та його витоки
Історично перше інтеграційне угрупування виникло в Європі у 1957 р. На основі Римського договору об'єднались 6 країн: Бельгія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція, ФРН. Спочатку об'єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. З 1967 р. після злиття виконавчих органів трьох регіональних організацій - Європейського об'єднання вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики об'єднання отримало назву Європейські співтовариства. З 1 листопада 1993 р. після набрання чинності Маастрихтського договору (1992 р.) угрупування перейменовано в Європейський Союз.
Ці зміни в назві об'єднання відображали глибинні перетворення інтеграційних відносин, їх перехід від нижчого типу до вищого. В еволюції європейської інтеграції виділяють декілька етапів:
1) етап зони вільної торгівлі (1958-1967 рр.). Переваги цього типу інтеграції доповнено з 1962 р. узгодженням дій у сфері сільського господарства;
2) етап митного союзу (1968-1986 рр.). Реалізація його принципів супроводжувалась розширенням сфери узгоджених дій. Це - охорона навколишнього середовища, технологічний розвиток, наукові дослідження. Починається інтеграція у валютно-фінансовій сфері;
3) етап загального ринку (1987-1992 рр.). Згідно з Єдиним європейським актом, що набрав чинності 1 липня 1987 р., країни-учасниці усували останні фізичні, технічні та фіскальні бар'єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Від узгодження дій у деяких галузях перейшли до проведення єдиної політики. Тепер вона стосувалась також і соціальних та регіональних питань, галузей транспорту та енергетики. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею у сфері зовнішньої та оборонної політики;
4) етап економічного союзу (з 1993 р. і до сьогодні). Відповідно до Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) єдиний внутрішній ринок доповнився форсованим розвитком валютного союзу. У лютому 2002 р. введено єдину валюту ЄС - євро, створено єдиний Європейський центральний банк, сформовано єдиний економічний простір.
Управлінські органи ЄС:
1. Європейський парламент - представницький та консультативний орган ЄС.
2. Європейська рада, що складається з урядів країн-учасників. Це директивний орган ЄС.
3. Рада ЄС - міжурядовий орган ЄС. Збирається в міру необхідності вирішення конкретних питань на рівні міністрів.
4. Європейська комісія - наддержавний виконавчий орган ЄС.
5. Суд ЄС - верховна судова інстанція.
6. Палата аудиторів - слідкує за належним і законним управлінням бюджетом ЄС.
Етапи розширення ЄС
Інтеграційні відносини в Європі розвиваються не лише вглиб, але й ушир. Членом інтеграційного об'єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидата має бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а державний борг - 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.
Процес розширення європейського регіонального об'єднання пройшов 6 етапів:
1) у 1973 р. до ЄС приєднались Великобританія, Данія, Ірландія;
2) у 1981 р. - Греція;
3) у 1986 р. - Португалія та Іспанія;
4) у 1995 р. - Австрія, Фінляндія, Швеція;
5) у 2004 р. - Угорщина, Польща, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія;
6) у 2007 р. - Болгарія, Румунія.
Станом на 2010 рік 4 країни мають статус кандидатів у члени ЄС: Ісландія, Македонія, Туреччина і Хорватія. Інші держави Західних Балкан підписали угоду про стабілізацію та асоціацію, яка зазвичай передує заяві на членство. Чорногорія, Албанія і Сербія вже подали такі заяви (в січні 2007 р., квітні 2009 р., грудні 2009 р. відповідно).
На сьогодні Європейський Союз об'єднує 27 країн з населенням приблизно 500 млн. осіб. Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим це потребує від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності.
Етапи розширення ЄС
Інтеграційні відносини в Європі розвиваються не лише вглиб, але й ушир. Членом інтеграційного об'єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидата має бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а державний борг - 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.
Процес розширення європейського регіонального об'єднання пройшов 6 етапів:
1) у 1973 р. до ЄС приєднались Великобританія, Данія, Ірландія;
2) у 1981 р. - Греція;
3) у 1986 р. - Португалія та Іспанія;
4) у 1995 р. - Австрія, Фінляндія, Швеція;
5) у 2004 р. - Угорщина, Польща, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія;
6) у 2007 р. - Болгарія, Румунія.
Станом на 2010 рік 4 країни мають статус кандидатів у члени ЄС: Ісландія, Македонія, Туреччина і Хорватія. Інші держави Західних Балкан підписали угоду про стабілізацію та асоціацію, яка зазвичай передує заяві на членство. Чорногорія, Албанія і Сербія вже подали такі заяви (в січні 2007 р., квітні 2009 р., грудні 2009 р. відповідно).
На сьогодні Європейський Союз об'єднує 27 країн з населенням приблизно 500 млн. осіб. Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим це потребує від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності.
