Вступ
Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) — всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ — першої половини XX ст.
Утворене 1873 року у Львові, як Літературне товариство імені Т. Шевченка, у 1892 назву змінено на Наукове товариство ім. Т. Шевченка (своєрідна академія наук). Особливого розквіту досягло в період головування Михайла Грушевського (1897–1916). У 1920-30-х роках зазнавало переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки, де стала відома як Shevchenko Scientific Society. З 1989 року організація знову діє на території України.
В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства.
НТШ у розвитку української термінології
Особливе місце у процесі вироблення національної термінології посідає діяльність Наукового товариства ім.Т. Шевченка, яке існувало у Львові з 1873 по 1939 р.
Та невелика кількість термінологічних матеріалів, надрукованих в Україні до початку діяльності НТШ, фактично була підготовчим етапом у становленні української термінологічної школи. І те, що матеріали НТШ упродовж десятиліть знаходились в Україні під грифом спеціальної, не бажаної або й категорично забороненої літератури, відкинуло українську національну науку на периферію, а українські терміносистеми позбавило внутрішніх імпульсів саморозвитку.
Наукове товариство ім. Т. Шевченка своєю появою завдячує спільним зусиллям східноукраїнських і західноукраїнських наукових та культурних діячів. Коли у царській Росії після прийняття Валуєвського циркуляру для розвитку українського слова склалися вкрай несприятливі умови, то в Галичині після введення в дію австрійської конституції 1861 р. розпочалося інтенсивне створення різноманітних культурних і освітніх товариств, які сприяли розвиткові української науки і розбудові української наукової мови.
Діячі української культури з Наддніпрянщини Олександр Кониський, Дмитро Пильчиков, Володимир Антонович, Михайло Жученко, Єлизавета Милорадовнч спільно з представниками західноукраїнської інтелігенції Степаном Качалою, Теофілом Барановським, Корнилом Сушкевичем, Омеляном та Олександром Огоновськими, Юліаном Романчуком та іншими у грудні 1873 р. закупили у Львові друкарню і заснували Товариство ім. Т. Шевченка. Його метою була популяризація українського літературного
слова, передусім художнього. На перших порах організація не мала коштів для розгортання широкої діяльності, і лише 1885 р„ коли почав виходити літературно-мистецький журнал «Зоря», фінансові справи Товариства налагодились. (У «Зорі» друкували твори письменники з Наддніпрянської України, Галичини, Буковини).
З часом навколо Товариства гуртуються не тільки літературні, а й наукові сили, виникає потреба публікувати історичні, філософські, філологічні, природознавчі матеріали.
У 1892 р, Товариство було реформоване в наукову інституцію. Потреба реформи мотивована тим, що необхідно зробити Товариство підґрунтям, на якому «могла б згодом стати українська академія наук, подібно як краківське Тоwarystwo Naukowe було згодом перейменоване на академію, пізніше те саме сталося із сербським «Ученим дружством» в Білграді».
О. Барвінський, виступаючи на Десятих зборах Товариства з нагоди його реформації, вказав: «Наспіла тепер пора підняти нашу мову до научної поваги, перепровадити її через строгу науку» і висловив надію, що «може хоч нашим дітям доведеться діждати українсько-руської Академії Наук».
О, Огоновський, один з не багатьох на той час живих засновників Товариства, так висловив надію на перетворення його в академію наук: «...хочу ще жити і дивитись, як те нове товариство кластиме засновок під будущу руську академію наук,... хочу ще станути між робітниками, що воздвигатимуть ту сьвятиню наук».
Таким чином було започатковано перший український науковий центр нового зразка. Однак через історичні обставини це відбулося майже на 200 років пізніше, ніж створення Rоуаl Society і на 150 літ пізніше, ніж заснування.російської академії наук.
Відповідно до розширення завдань Товариства у 1892 р. прийнято новий Статут, який констатував, що метою організації є не просто популяризація української словесності, а «розвиток і розроблення науки українською мовою». Із закликом перетворити Товариство у наукову інституцію і конкретними пропозиціями щодо цього виступив І. Франко.
Після реформи у Товаристві починає працювати три секції: історико-філософічна, філологічна і математично-природописно-лікарська. Тоді ж засновано видання «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка» для публікації тільки наукових статей. Згодом НТШ настільки розрослося, що «кожна секція починає видавати свій збірник, а окремі комісії спромоглися на видання своїх журналів».
Втілюючи в життя задум своїх засновників, НТШ поступово перетворилося в українську академію наук. Почесними і дійсними членами НТШ були О. Шахматов, А. Ейнштейн, М. Планк, І. Бодуен де Куртене, Р. Кайндль В, Бехтерєв, М, Фасмер, А. Єнсен та інші видатні вчені світу.
Наукове товариство ім. Шевченка підтверджувало статус академічної установи і своїми зв'язками проводило обмін з 335 науковими організаціями світу, у тому числі з 26 академіями наук, 113 науковими та іншими виданнями. При НТШ діяли друкарня, книгарня, багата бібліотека — «всеукраїнське національне книгосховище», музей.
З середини 20-х років XX ст. НТШ активно співпрацює з Українською АН.
Хоч НТШ було українською академією наук de fасtо, воно так і не стало нею de jure. Як голова НТШ, М. Грушевський домагався від австрійського уряду закріплення за Товариством статусу академії. Це дало б організації не тільки матеріальні вигоди, а й вище підняло б її авторитет у науковому світі. Якраз тоді починає організовуватися міжнародний «союз академій», і М. Гру шевський прагне, щоб українці були у ньому повноправними членами. Діяльність Товариства на батьківщині припиняється з 1939 р., після чого воно впродовж 50 років існувало за кордоном — у Парижі, Сіднеї, Нью-Йорку, Торонто. У 1988 р. НТШ повернулося на батьківщину до Львова.
Мета Товариства ім. Т. Шевченка — творити науку українською мовою. Його першочерговою проблемою було формування національної наукової термінології. Якщо для гуманітарних наук спеціальна термінологія на кінець XIX ст. була переважно вироблена і її постійно вдосконалювали працівники НТШ (серед них передусім І. Франко та М. Грушевський), то «природописні дисципліни відчували в ній гостру потребу»8. Дискусії про принципи розвитку термінології точних наук українською мовою велися здебільшого фахівцями природничих наук, бо «видатних філологів Товариство не мало».
Оскільки у народному вживанні не завжди можна було знайти термін на позначення нового поняття, доводилося заповнювати термінологічні лунки різними шляхами. Тому редакція «Записок Наукового Товариства ім. Т. Шевченка» передбачала «повну свободу в науковім трактуванню річи» з метою, щоб вона відповідала вимогам науковості». Таке ненав'язування своїх вказівок сприяло виробленню певних критеріїв в оцінці терміна як спеціальної назви (автори могли пропонувати свою термінологію, яка проходила «природній» відбір: приймати чи відкидати запропоновані раніше терміни).
Діячі НТШ розсували межі української мови, показували весь її простір. Задумаймося ще над одним питанням: одна справа давати готові рекомендації, а інша — впливати на мову, розширюючи її обрії. Члени НТШ робили одне й друге. Вони виробляли теорію терміна й водночас своїми науковими працями, які відразу отримували резонанс у суспільстві, розширювали її функціональний статус. Сучасникам будівників українських терміносистем деколи здавалося, що останні йдуть проти духу мови, нав'язують їй недоречні «ковані» слова. Час показав, що діяльність Наукового Товариства ім. Т. Шевченка йшла в руслі часу: вона сприяла загальному розвиткові української мови, консолідувала її на рівні вироблення наукового стилю. Через «Записки НТШ» спрацьовувала двостороння функція мови в розбудові українського наукового стилю: закріплювалися загальнолюдські знання різномовними засобами і водночас розвивалася мова, демонструючи свою придатність для висловлювання найскладніших наукових понять.
В одній із статей, надрукованих в «Записках НТШ», О. Барвінський писав: «Поки не буде подаване знанє українською мовою, поки сей язик не стане провідником загальнолюдської просвіти, доти всі наші писання в тім язиці остануть блискучим пустоцвітом». Цими словами висловлена загальна думка вчених НТШ: мови художньої літератури явно недостатньо для розбудови і всебічного функціонування української мови.
Починають звертати увагу на проблеми українського терміна публікації секції математично-технічних наук. Так, праця І. Пулюя «Апарат для міряння ріжниці фаз межи-перемінними протоками і кілька за его помочю зроблених помірок» — важлива своїми «Додатками до руської термінології». Запропоновані українські відповідники до німецьких технічних термінів на зразок затичка (нім. Stopsel), провідник (нім. Leiter) свідчать про два напрями добору українських назв; на грунті загальновживаних слів і шляхом перекладу німецьких термінів.
На сторінках «Записок» з'являється праця В. Левицького «Еліптичні функції модулові», що має «Додатки до термінольогії математичної» у вигляді українсько-німецьких відповідників, наприклад, значок — Іndех, функція — Funktion тощо (як бачимо, автор орієнтується і на запозичення з німецької мови).
У травні 1895 р. на засіданні математично-природописно-лікарської секції професорові політехніки Р. Зало-зецькому доручається укласти технологічну термінологію, а докторові В. Левицькому — фізичну, Після обговорення фізичних назв на засіданнях секції (у липні—вересні) працю В. Левицького вирішено друкувати у вигляді «Материялів до фізичної термінольогії». Із вступного слова В. Левицького бачимо, що автор добре розуміє: його матеріали відбивають становлення фізичної термінології. Для дослідника термін — це назва, яка повинна якнайглибше відповідати науковому поняттю, а ознаками всякої термінології є розвиток, упорядкування. І ще одна риса характеризує В. Левнцького як термінолога — він не претендує на абсолютність своїх тверджень, а навпаки, закликає до дискусії.
Дуже важливо, що перед нами одні з перших термінологічних матеріалів, в яких є відповідники з трьох мов — української, німецької, французької.
Яким шляхом підбирає автор лексеми до іншомовних фізичних назв? Терміни на зразок: укр. атом — нім. Аtоm, фр. аtоmе, укр. гідроскоп — нім. Gyroscop, фр. gyroscope та інші свідчать про безпосереднє запозичення назв із німецької мови. Є й кількісно чимала група таких відповідників, як укр. вимір — нім. Dimenstion, фр. dimenstion; укр. відрізна—нім. Abszisse, фр. abszisse, що свідчать про опору автора на ресурси української мови,
У 1902 р. вийшли «Матеріали до фізичної термінольогії» В. Левицького, у передмові до яких він зазначає, що хоч у підручниках з елементарної математики П. Огоновського «можна найти добру термінольогію до математики низшої», та видати матеріали до математичної й фізичної термінології дуже потрібно, нехай навіть і не повні, бо «одному чоловікови не так легко уложити та винайти всі можливі терміни» 17. В. Левицький відзначає, по-перше, потребу «злагодження» термінології, щоб «улекшити людям фаховим працю в рідній мові», і, по-друге, той факт, що «много цінних уваг до термінів подавали проф. П.Ого-новський та проф. І. Верхратський».
У 1896 р. наукова робота НТШ починає «розділюватися і розвиватися в подібних галузях наук», тобто намічається ще глибший курс на спеціалізацію наукових публікацій. Тому проблема українського терміна стає все актуальнішою, Так, на загальних зборах О. Барвінський окремо спинився на питанні про медичні спеціальні назви, укладання яких передбачалося шляхом співпраці фахівців-природодослідниківта філологів (сьогодні спланована діяльність спеціалістів певного напряму і мовознавців криє великі резерви термінотворчості).
На засіданні історико-філософської секції (червень 1896) К. Левицький запропонував для обговорення юридичні терміни 20. Значення праці К- Левицького (надрукована у «Правничій часописі» за 1896 р.) на сторінках «Записок»21 розкриває Г. Зацерковний, котрий загалом у позитивній рецензії зупиняється окремо на питанні про мову перекладу. Рецензент зазначає, що термінологія автора — «зовсім відповідна, поправна, а навіть гарна».
Подібні естетичні вимоги до терміна сьогодні кваліфікуються як мотивованість, зручність. На думку рецензента можлива варіантність назв на зразок оцінкова — оціночна (присяга) тощо.
Подібними працями, в яких безпосередньо (як у наукових публікаціях) чи опосередковано (як у рецензіях на них) розглядались термінологічні питання, «Записки НТШ» формували наукові критерії підходу до термінологічних проблем. При характеристиці терміна брались до уваги такі його специфічні риси, як відповідність слова поняттю і структура номінативної одиниці. Термінологія дописувачів не претендувала на абсолют, а навпаки, підкреслювався процес її становлення, передбачалась поява нових номінацій або зміна існуючих назв досконалішими.
У 1897 р. на лютневому засіданні математично-природописно-лікарської секції було розв'язане питання про видання неперіодичного «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ». Отже, у роботі «Записок НТШ» почали виділятися математична і природнича проблематика. Перший том «Збірника НТШ» побачив світ у 1897 р. за редакцією І. Верхратського та В. Левицького. Позиція останніх була чітко сформульована у вступному слові «Від редакції»: «Наш язик лише тогді зможе добути собі одвітного і гідного становища, коли розвинеться о стілько, щоби міг стати поруч з образованими язиками других народів Европейських, яко довідний середник звяз-ного і опреділеного виражання мислей на всіх полях людського умства. Мусить проте наш язик виробити собі од-вітну термінольогію в ріжних вітах людського знання, мусить одвітно використати все богацтво рідної словнї...» У цих стислих рядках подана широка програма дій ма-тематично-природописно-лікарської секції, яка незадовго почала втілюватися в періодичному виданні «Збірник НТШ», беручи до уваги вузьку спеціалізацію та повсякчасну увагу До питань української термінології. Крім цього, пролунала віра в те, що українська мова може і буде виконувати свою нову функцію — функцію мови науки.
Видання «Збірника НТШ» орієнтувалось на фахового читача. У першому томі надруковано дві праці з математики В. Левицького і стаття з хімії І.Горбачевського. Остання відзначалась дублетністю хімічних термінів: без-подобне (аморфне) тіло, грузила (друзи) кристалів, нульові скупники (агрегати) тощо. Як покаже практика, майбутнє хімічної термінології — саме за другими назвами, але подібна варіантність спеціальних назв — це свідчення пошуку своїх шляхів у творенні хімічних термінів українською мовою.
Крім згаданих авторів, у томі подані праці І. Верхратського (біологія), Щ. Сельського (медицина). Остання цікава своєю приміткою: «Важаю своїм обов'язком зложити подяку В. Д. Верхратскому, котрому завдячую, що ся розвідка являвся і в язиці рускім». Подібні рядки ми не раз будемо зустрічати на сторінках «Збірника НТШ» і загалом вже перший том його ще раз підкреслює цілеспрямовану діяльність у справі формування української термінології наук природничого циклу.
В другому томі «Збірника НТШ» є велика праця В. Левuцького «Елєктро-магнетна теория сьзітла і филї електричні», що закінчується «Додатками до термінольогії електричної та оптичної». Спостереження за українсько-німецькими відповідниками дають змогу дійти висновку про орієнтацію автора на запозичення з німецької мови: азимут — нім. Аzimut, ампер — нім. Аmреre, магнетизм — нім. Маgnetismus тощо. З погляду використання мікробіологічної термінології цікавою є стаття О. Дакури «Бактериольогічні вислїдки посмертні та діагноза клінiчна недуг інфекцийних», що подає терміни мікроскоп, культура, мікроорганізм, бактерії, бактеріологія тощо. Записані латинкою назви зігеріососсиз і аїарпуіососсиз засвідчують, що у 1897 р. ще не відбулося графічного освоєння подібних запозичень. Дублетні пари на зразок гариця відтворюють пошуки українських відповідників запозиченим назвам.
Подальші випуски «Збірника НТШ» знаменні новою рубрикою — «Термінольогічним відділом». Так у третьому томі надрукована невелика стаття Я. Гординського «Кілька слів про термінольогію», в якій чи не вперше в українському мовознавстві висувалося актуальне і на сьогодні питання про впорядкування термінологічної системи, зокрема медичної. Крім цього, здійснюється воно лише тоді, коли термінологія вироблена сотнями наукових
публікацій. Тому для впорядкування систем медичних назв рецензент пропонує: а) активну публікацію на сторінках «Збірника НТШ» медичних питань і конкретних термінів різних авторів; б) друкування термінів загальним списком у кінці кожного тому, що є зручним для обговорення; в) відкриття полемічної рубрики.
Розглянуті публікації «Записок НТШ» і «Збірника НТШ» — свідчення якісно нового кроку в осмисленні проблем української термінології. Взявши до уваги ту невелику кількість термінологічних матеріалів українською мовою, надрукованих до часу початкової діяльності НТШ, можемо стверджувати про вирішальний внесок галицьких учених у становленні наукової української термінології XIX ст.
Загалом за свою п'ятдесятилітню історії НТШ у Львові практично створило хімічну, географічну, математичну, біологічну, медичну термінологію. Вона видана у вигляді словників або систематизована у збірниках НТШ. Чимало зроблено Товариством для розбудови суспільствознавчих термінологічних систем. Звичайно, не всі тогочасні терміни, що подавалися як нормативні, увійшли в сучасні українські терміносистеми, але підвалини були закладені, причому на наукових засадах термінотворення. їх можна звести до таких положень:
термін мусить відповідати «духові» мови; «кований» термін повинен бути коротким і вмотивованим;
синонімія в термінології можлива, але не бажана; апробація терміна у функціональному плані зменшує кількість синонімів;
термінологія повинна бути всеукраїнською; у формуванні терміносистем логічно дотримуватися поєднання власне національного і міжнародного; підхід до термінотворення повинен проектуватися не тільки на науку, а й на освіту.
Особливу увагу термінологи Товариства приділяли погодженню різних термінологічних спроб з метою усталення якогось одного типу термінології, що мав би стати єдиним. Вони розуміли, що формування нової термінології майже завжди проходить дві стадії: «переклад чужого терміна на рідну мову» і «створення чи пристосування «фахових виразів» якої-небудь окремої ділянки знання, що її розвиток значно поступає протягом короткого часу». Зверталася увага і на економність терміна. Цей момент підходу до термінотворення чітко сформував М. Вікул, відкидаючи спосіб відтворення понять описовими виразами, який, на його думку, «суперечить самому принципові творення наукової мови, бо відхиляє її від стислої математичної символіки і наближає до занадто «розпростореної живої мови».
Термінологія — категорія змінна. Вона «генетично» (М. Вікул) залежна від відповідної науки, її розвитку, через те постійно повинна переглядатися для того, щоб термін найточніше передавав суть понять, їх місце у системі, а водночас щоб новостворені чи запозичені терміни органічно пов'язувалися з наявними, не порушуючи «оригінальності та стрункості» (М. Вікул) кожної конкретно взятої терміносистеми.
Висувалися вимоги і національного характеру термінологічних систем: «брати переважно корені рідної мови», «за допомогою широкого вживання суфіксів при однаковому в декількох термінах корені» досягати взаємно-однозначної відповідності між об'єктом і словом, що його означає, а водночас і відповідності духу мови.
Практична діяльність Наукового Товариства ім.Т. Шевченка показала, що вистачало декількох більш-менш сприятливих історичних факторів, щоб у середовищі багатої української мови набули повноцінного розвитку всі без винятку функціональні стилі, які відповідали тодішньому рівню європейської науки.
Про концептуальний характер термінологічних систем писав зокрема, С. Рудницький у праці «Причинки до географічної термінології», що є продовженням його «Начерку географічної термінології». Йдеться про «фізіографічну систему Уілема Морріса Девіса», яка, за словами С. Рудницького, набула такого визнання в європейській географічній науці, «що прямо годі найти в цілій історії нашої науки аналогічно швидкого зросту якоїсь ідеї». Відповідно до бажання зробити теорію Девіса надбанням української наукової думки С. Рудницький намагається відтворити англійську термінологію, концептуально об'єднану вченим. Він пише: «Коли в 1908 році я вважав відповідним подати лиш деякі найважнійші терміни з дуже гарної виразні геніального американця, то нині бачу необхідну конечність присвоїти всю термінологію Девіса українській мові». І далі йдуть роздуми про саму теорію, Девіса, яку С. Рудницький вважає «поважним кроком наперед у розвитку морфології», хоч у її сприйнятті «далекий від безкритичного захвату». Якщо ж її розробляють «найвизначніші представники географічної науки на найперших світових кафедрах, — резюмує вчений, — то думаю, не від річи буде дати й нашим адептам географії спромогу покористуватися сею системою і її термінологією».
При термінологічній праці постійно виникають різні проблеми стосовно наукової термінології й мови взагалі.
На думку С. Рудницького, концептуальність творення термінологічних систем вимагає, щоб термінологія була «легка і прозора», щоб вона при відтворенні іншими мовами «кованини майже не вимагала». Стосовно формування української наукової мови та її термінологічних систем С. Рудницький висуває конкретне завдання перед українськими вченими: «Справа нашої наукової мови й термінольогії може рішитись спільною працею загального з'їзду українських учених, який вибрав би постійну комісію, постанов котрої мусів би придержуватися всякий Українець, що хотів би науково працювати в українській мові». Підстави для створення такої комісії на той час уже були закладені матеріалами, які зібрали І. Верхратський, В. Левицький, І. Горбачевський. Хоч завдяки їм і була вироблена «українська термінольогія майже всіх природничих наук», та вона залишилася «обмежена на невеличкий кружок наукових робітників, що гуртується довкола математично-природописної секції Наукового Товариства їм. Т. Шевченка, крім сего ж на галицькі шкільні підручники (і то не на всі)». Щодо Наддніпрянщини, українського наукового товариства у Києві, то там кожний автор «творить собі термінольогію», вдаючись до надмірного «кування слів».
Роз'єднаність учених у підході до термінотворення, переконує С. Рудницький, гальмує розвиток молодої української науки. Особливу увагу він приділяє виробленню Спільних засад термінотворення для Галичини й Наддніпрянщини, їх здатний координувати й узаконити спільний координаційний центр, який сприяв би тому, щоб «термінольогічні матеріали були найповажнішим науковим збором передискутовані», а праця «термінольогічних чорноробів не перетворювалася б у сізіфів труд.
Питання термінотворення йде в Рудницького у плані загального вироблення української національної мови. Хід його думок такий; «вся наша літературна мова опирається на сказочно багатій простонародній мові. На такій широкій і багатій мовній основі легко було будувати систему нашої.наукової мови»40. Передусім це стосується історії та Історії літератури, де простою розповіддю можна відтворити суть явищ та їх взаємовідношень. Інакша справа у філософії та природописних науках, де не обійтися без спеціальних «субординації речень, уживання дієприкметників і т. д.». У популярно-природописних статтях вони не обов'язкові. «Але в стисло науковій прозі се річ немислима». На жаль, стверджує С. Рудницький, наукові праці пишуться такою мовою, що нелегко добратися до суті. Це добре бачимо на перекладах наукових та науково-популярних праць. Ще гірші справи з оригінальною літературою, яка, на думку читачів, має «стиль страшкий», мову «неможливу», «спосіб представлення темний, замотаний».
С. Рудницький переконаний, що причина такого стану у «занадто одностороннім виробленю нашої наукової мови». Вона вповні може замітити істориків і філологів, а природописці мусять домогтися від мовознавців, «щоби помогли їм у всестороннім виробленю української наукової мови».
Дійсно, ми втратили багатьох учених, передусім на Наддніпрянщині, «що не бачачи змоги працювати науково в українській мові, пішли на службу чужій науці». Як результат — невиробленість багатьох систем, потреба звертатися до тих умов, у яких вони вже стабілізувалися саме внаслідок концептуальності відповідних понять. Прикладом одночасного засвоєння міжнародних термінів є терміни органічної хімії, чому сприяли передусім праці І. Горбачевського та А. Семенцова. Теоретичне обгрунтування входження міжнародної хімічної термінології в українську мову розглядалося у рефераті Р. Цегельського «Про українську хімічну термінологію», виголошеному на засіданні матєматично-природописио-лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка 13 лютого 1928 року, в якому, зокрема, читаємо: «Для комплексних сполук впровадила Комісія назви Вернера, що спеціально займався ними та й утворив для них послідовну термінольогію. На ті всі терміни можемо згодитися без ніяких. застережень».
Ознайомившись із концепцією Р. Цегельського, А. Семенцов висловив міркування щодо систематики української хімічної термінології. Він звернув увагу на те, що більшість націй користувалася спочатку французькою номенклатурою, яка «мала певні теоретичні підвалини й була цілком консеквентно збудована. Тому то вона разом з ідеями Lavuister: а) завоювала собі перше місце у всіх народів». На думку ученого, французька термінологія вийшла з ужитку передусім тому, що впродовж XIX ст. «втратила свою теоретичну базу»47. Сучасну хімічну термінологію, вважає він, можна системно організувати на основі двох принципів: або на підставі принципу валентності, який відіграє важливу роль у хімічній теорії, або шляхом творення таких назв, які виражали б суть відповідної речовини. На основі валентного принципу в німецькій мові побудована струнка номенклатура, яка з ініціативи А. Семенцова зіграла визначальну роль у створенні системи українських хімічних термінів, про що писав Р. Цегельський у своїй реферативній статті.
Відстоюючи єдність українських учених щодо творення терміносистем, А. Семенцов спростовує закид Р. Цeгельського про одностороннє використання термінологічного матеріалу: «Д-р Р. Цегельськнй мої слова, то єдиним джерелом для нас був словник О. Курило, зрозумів так, ніби то я нехтую праці д-ра В. Левицького та проф. І. Горбачевського. Я ж ужив лиш у тому розумінні, що в словнику О. Курило ці джерела були ретельно використані, отже, ці джерела майже нічого не додали нового тому, хто простудіював словник. Крім того, праці згаданих шановних авторів, так само, як словник О. Курило, могли бути для нас лише матеріалом для утворення системи хімічної номенклатури, а не готовою системою» А?!. Отже, словник — це тільки фіксація наявних у мові термінів. Для їхньої систематизації необхідна концептуальна єдність, що реалізується в мовному факторі через системний склад термінів та їх словотвірну організацію.
Якщо говорити про функціональний статус термінів, то цікаві думки висловлені у статті І. Кандяка «Українська хемічна термінологія». Він акцентує на тому, що міжнародна хімічна організація не накидає ніякій мові «уживання міжнародних слів, а подає лише систему і зазначує на кождім кроці, що належить її приноровити до духа мови кожного народа». І далі розвиває свої думки щодо поширення знань через школу, популярну літературу з використанням національних термінів. «Наука тільки тоді стає дійсно корисна, — стверджує він, —коли не замикається сама в собі, але служить загалові. Популяризація науки є дуже важним чинником, і їй повинна сприяти та термінологія, що зрозуміла моделі, бо відповідає духові їхньої мови, почерпнута з криниць народної мови або створена відповідно до потреб, апробована на практиці, пере-днекутована на засіданнях відповідних комісій». І. Кандяк не заперечує проти прийняття міжнародної термінології. Він за те, щоб поруч із нею функціонувала й національна, притім послідовна й побудована на тих самих основах, що й термінологія міжнародна.
Можемо стверджувати, що дискусії навколо хімічної термінології доби її становлення мали методологічний характер і принципове значення для розвитку національно-технічної термінології загалом. Львівські вчені В. Леви-цький, І. Кандяк, І. Верхратський, Р. Цегельський висловлювалися за пріоритет національних елементів у терміноси-стемах. Київський професор А. Семенцов намагається спрямувати розвиток української наукової мови па шлях інтернаціоналізації. Цього ж прагнули українські вчені з Чехії: —!. Горбачевськнй та М. Вікул. Дискусія між Науковим товариством ім. Т. Шевченка, з одного боку, і Українською Господарською Академією в Подєбрадах та Всеукраїнською Академією Наук не роз'єднала науковців. Вона сприяє виробленню загальноукраїнських термінологічних систем. Тим паче, що немало й серед львівських учених були прихильниками міжнародної термінології. Зокрема, ще С. Рудннцький, котрий декларував, що є «рішучим приклонником міжнародних термінів», втілював свою концепцію у життя безпосередніми запозиченнями та стрункими калькуванням, українськими мовними засобами географічної термінології Девіса.
Пулюй, який паралельно перекладав українською мовою «Біблію» (разом із П. Кулішем) і писав праці з фізики та геометрії, також сприяв засвоєнню іншомовної термінологічної лексики. Почавши наукову діяльність у товаристві «Січ» (засноване у 1868 р.) з перекладу українською мовою геометрії для гімназій, І. Пулюй як автор чотирьох україномовних та 50-ти німецькомовних наукових праць зробив значний внесок у розбудову української фізичної, геометричної та електротехнічної термінології.
Принципи підходу до вироблення технічної термінології розглядалися на сторінках «Технічних вістей», які виходили у Львові. Вони зводилися до положень, викладених у працях І. Кандяка: «Належало би передовсім вибрати готовий вже термінологічний матеріал, розкинений по словарях української мови, технічних творах та статтях в журналах та етнографічних збірниках. Відтак зібрати серед народу термінологічні назви, головно по промислових центрах (Донбас та ін.). Так, зібраний матеріал належало б переднекуватн на засіданнях відповідних комісій та видати як матеріал».
Отже, бачимо орієнтацію на національні традиції у слововживанні й словотворенні, професійну орієнтованість при підборі назв для нововживаних понять, а водночас і підхід до вироблення національних стандартів.
Дещо порушуючи послідовність, повернемося до підходів стосовно термінотворення, виявлених у перші роки становлення терміносистем.
Чимало цінних думок щодо теорії терміна висловлено у ході дискусій про шляхи формування української хімічної термінології. Поштовхом став «Начерк термінольогії хемічної» В. Левицького, виданий у 1903 р. Перед автором постало завдання передати досягнення французької і німецької хімічної наук українською мовою, відповідно відтворивши французьку і німецьку термінологію українськими мовними засобами. Автор намагався задовольнити практичні потреби хімічної науки, а водночас довести великі потенційні можливості української мови, показати її здатність до творення назв найскладніших наукових понять. До речі, набагато пізніше В. Левицький на одному зі з'їздів природників і лікарів зосереджує увагу на методології підходу до терміносистем, надаючи роль соціальному і політичному факторові. На його думку, за кордоном результати дослідження «далекі від об'єктивності...однобічно зв'язані чужим, накиненим згори режімом».
Як один із фундаторів хімічної термінології, В. Левицький вважав, що при творенні хімічних термінів «треба звернути увагу на будову даної сполуки» 55, причому понятійну її сутність висувати на перший план, що часто вимагає штучного творення термінів. Якщо сполуки органічної хімії достатньо систематизовані, тоді систематизація термінів на їх вираження не становить особливої складності. Тим паче, що терміни на зразок метан, глюкоза давно узвичаєні, перекладати їх недоцільно, як і змінювати структурні кальки (наприклад: углеводець). Щодо термінів неорганічної хімії, то, на думку В. Левицького, їх потрібно творити з орієнтацією на «мериторичну» сторону названих сполук, а з лінгвістичного боку — на класифікаційну роль суфіксів і відповідних атрибутів, На концепції В. Левицького відбилося те, що підґрунтям його «Начерку термінольогії хемічної» (першого українського хімічного словника, який вийшов у Львові 1903 р.) став україномовний підручник з хімії в перекладі В. Шухевича {Львів, 1884), у якому українська термінологія наближена до народної мови.
Р. Цегельський у праці «Про українську хемічну термінольогію» пов'язує розвиток останньої з розширенням функціонального статусу української мови, зокрема, впровадженням її в гімназії Львова. Потреба викладання хімії українською мовою покликала до життя українські підручники з фізики та хімії, а також «Начерк термінольогії хємічної» В. Левицького, на який через рік з'явилася критика І. Горбачевського «Уваги о термінольогії хемічній». Якщо В, Левицький, не відкидаючн міжнародну хімічну термнологію, все-таки орієнтувався на народну мову, то І. Горбачевський стояв на засадах міжнародної термінології. Професор Горбачевський, — пише Р. Цегельський, — «жадає, щоби основою цілої термінольогічноГ системи була міжнародна термінольогія, та й щоби зна-ціоналізовані терміни відповідали їй».
Фактично І. Горбачевський мотивує свій принцип тими ж аргументами, що й В. Левицький: в органічній хімії усталені міжнародні назви, за винятком тих «Імен сполук, які були вже давніше звісні перед надзвичайно скорим розвитком органічної хемії у другій половині XIX віка. Стосовно неорганічної хімії, то в ній І. Горбачевський, на відміну від В. Левицького, теж вважав за доцільне дотримуватися міжнародної термінології як такої, що залучає українських учених до світової хімічної науки. Новостворені українські терміни не задовольняли І. Горбачевського деякою «незугарністю». Та не естетичний, а прагматичний момент переважав у концепції вченого: засвоєна з українського підручника міжнародна термінологія допоможе вченим України ознайомитися зі всесвітньою науковою літературою. Не відступає І. Горбачевський від своїх принципів термінотворення й терміновживання у подальших працях, укорінюючи їх практично при читанні курсу хімії в Українському університеті та роботі над підручниками. Про це свідчать його стаття «Уваги до хемічної термінольогії» та підручник «Органічна хемія» (Прага, 1924) — «перший у нас підручник в українській, мові».
Принципи підходу до вироблення хімічної терміноситеми відбилися в працях Номенклатурної Комісії хімічно відділу природознавства, яка працювала у 1927 р. на чолі з професором А. Семендовим. Враховуючи те, то в Україні не було україномовної хімічної літератур, А. Семенцов радив орієнтуватися на міжнародну термінологію. Як бачимо, київські терміиологи працювали разом з термікологами НТШ, хоч останні постійно відстоювали право вчителів шкіл на використання її суто народних назв, якщо такі були. До речі, саме А. Семенцов вперше ввів у обіг терміни матеріал, субстанція, валентність тощо. Останній, до речі, в той час функціонував паралельно з терміном первень, який відстоював ї. Горбачевський, Саме завдяки працям І. Горбачєвського та А. Семенцова усталилися в українській хімічній науці ті інтернаціональні терміни, ідо творилися на основі принципів, закріплених міжнародною хімічною комісією, яка працювала в Женеві у 1892 р.
У 1905 р. в десятому томі «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ з'явилася стаття І. Гоббачепського «Уваги о термінольогії хемічній», де автор декларує своє «принципіяльно відмінне становисько в справі термінольогії», тобто у сприянні тому, «щоби ціла система термінольогії мала за підставу гермінольогію межи-лародну»60. Інтенсивний розвиток неорганічної хімії, за прогнозами вченого, призведе до вироблення для неї «одноцільної міжнародної термінольогії».
У своїх поглядах І. Горбачевськнй керувався станом номінацій органічної хімії, бурхливий розвиток якої не дав їм змоги «вжитися» у національні мови, а тому тепер «нікому... не приходить на думку творити народну тєрмі-чольогію органічної хімії. Аргументом на користь міжнародної термінології професор І. Горбачевський вважає те, що деякі народні термінології мають «дуже мало смаку естетичного і краси». Та основне для нього — прагматична сторона справи: через прийняття і засвоєння міжнародної термінології українським хіміком буде «значно улегшене познайомлене з літературою світовою повідно до своєї концепції термінотворення І. Горбачевський висловлює конкретні міркування стосовно окремих хімічних термінів В. Левицького. Передусім він відкидає побутові терміни на зразок: квас, киспяк, замінюючи їх відповідно на кислота, оксіл (оксид), вважає зайвими новотвори еодиекисень, родень, беззодник та інших, результат структурного калькування інтернаціоналізмів гідросіль, радикал, ангібрид; терміни хлоріди, броміди, йо-діди характеризує «не в порівнянню ліпші і вигідніші», ніж хльораки, броматі,, йодаки, що їх пропонував Б. Левицькнй для позначення солей безкнснсвнх кислот.
На думку І. Горбачєвського, кожен термін повинен вказувати на своє місце у системі, а якщо так, то недоцільно вводити національні суфікси -ин, -ан, оскільки «межнародні» суфікси на позначення солей -і, -о, «загальнозрозумілі» і вказують на їх місце в системі наукових понять хімії. Не сприймає вчений і таких скорочень, як: бар, глин, істр, а навпаки, схильний до повних латинських номінацій на зразок каліум, натріум, амопіум, хоч погоджується і на форми калій, натрій, алюміній. Не залишається поза увагою морфологічна структура термінів і орфографічна їх передача. Так, з позиції міжнародних стандартіп він віддає пріоритет закінченням чоловічого роду, вважаючи, що форми хініна, стрихніна, пірідіна — данина польському впливові на українську мову,
Правописні зауваження І. Горбачєвського спрямовані на потребу відтворити орфографічною формою терміна структуру сполуки. «Не можна писати гидросилямін,— вимагає хімік, — іно мусить писатись гідросильямін».
Проблему формування і функціонування української хімічно; термінології І. Горбачезськй розглядає і в етапі «Уваги до хемічної термінольогії», вміщеній у празькому «Українському Медичному Віснику», де подає свій проект розбудови української хімічної термінології. Пізніше він доповнює його в «Передньому слозі» до підручника «Органічна хемія» (1924). На засіданні Номенклатурної Хемічної Комісії в Українській Господарській Академії 1928 р. учений далі розвиває свої погляди і водночас подає конкретні пропозиції (вважати за рівнозначні у функціонуванні терміни елемент і первень тощо).
У період, коли йшло національне відродження в Україні, І. Горбачевський не побоявся піти проти загальної орієнтації українських хіміків лише на народну мову з термінотворенні. Він виступив за введення міжнародної термінології в українську науку, бо розумів потребу української науки ввійти у світову і постійно стежив за загальними тенденціями в українському термінотворенні. Створені на народному грунті українські терміни здебільшого відповідали міжнародним засадам термінології. Крім цього, гомогенність дериваційної основи народної номенклатури зберігала «дух» терміносистем, вирівнювала гетерогенність їх компонентного складу, особливо відчутний у період термінологічних розбудов, у тому числі й іктерна-ціопал ізмів. Відстоюючи принцип міжнародного підходу до термінотворення в українській науці, 1. Горбачевський переконливіше висловлювався про те, що негація національного термінологічного надбання гальмує повноцінний розвиток міжнародної номенклатури на конкретному національному грунті.
У статті «Теперішній стан української номенклатури неорганічної хемії (Ляйпціг, 1947) він писав: «Протягом останніх кільканадцяти літ... народна номенклатура... зблизилася до міжнародної... Можна сподіватися, що в українській хемії прийдуть до вживання обидві системи: народна та міжнародна — так, як і в інших народів» (С, 16).
З огляду на дивергентний розвиток української мови деякі вчені НТШ пропонували створити цілком нову національну термінологію, вільну і від русизмів, і від полонізмів, які не відповідають структурі української мови. І. Кандяк, зокрема, звертався до хіміків і філологів, щоб вони подумали про створення спільної комісії, яка подбала б про «підбір» чи «уковання» нових термінів, «згідних з духом мови». Підтримують цю пропозицію всі вчені, які торкаються питання наукової термінології на сторінках «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ», а Є. Лукасевич пропонував видавати спеціальний термінознавчий журнал, заснувати термінологічні «дослідчі та викладові катедри при університетах», затвердити спеціальні стипендії для «бажаючих працювати над українською термінологією»
Для вчених НТШ постійним було прагнення до створення загальноукраїнської термінології. Прикладом може бути хоча б те, що І. Кандяк як прихильник орієнтації на міжнародну термінологію закликає спеціалістів до дискусії, великі надії покладає на «з'їзд природників», лікарів та інженерів, який має відбутися 1930 р. «по сей бік кордону», а відтак на «з'їзд хеміків з усіх частин нашої землі».
Подібні з'їзди українських «природників» відбувалися у Львові з 1925 р. по 1937 р. майже через кожні два роки і мали величезне значення для консолідації українських науковців. Постійні учасники з'їздів — учені НТШ та Української Господарської Академії в Подєбрадах висловили надію на скликання всеукраїнського з'їзду природознавців, що мав стати «величавою маніфестацією праці українського духа та українського генія». Однак через несприятливі історичні умови такий форум не відбувся, хоч вся історія НТШ свідчить про безперервне намагання його діячів творити українську науку єдиною українською літературною мовою. Коли на Східній Україні не було української наукової установи, подібної до НТШ, то західноукраїнські вчені відчували обов'язок і навіть право на самостійне «кування» наукових термінів. Нерідко вони використовували й народну термінологію Наддніпрянщини.
З утворенням Всеукраїнської Академії Наук у працях провідних учених НТШ і в ухвалах організації чільне місце посідає прагнення до спільного розв'язання суперечливих питань. Так, у резолюціях VI з'їзду українських природників, популяризаторів і публіцистів, зазначалося, «щоби придержувалися термінології, прийнятої математично-природописно-лікарською секцією НТШ в порозумінню з Всеукраїнською Академією Наук у Києві».
Робота НТШ над розбудовою терміносистем і вироблення принципів термінотворення ускладнювалася екстра-лінгвальними факторами, пов'язаними з бездержавністю української нації, а звідси їі функціональним статусом її мови. «Записки НТШ» за 1899 р. фіксують такий факт: Товариство одержало запрошення на Київський археологічний з'їзд. Від імені Товариства було послано запит про можливість читання доповідей українською мовою, оскільки б програмі з'їзду вказувалося, що робочими мовами є російська, французька а також західнослов'янські. Московський комітет (Київський це питання не міг розв'язати) надіслав відповідь: «По запросу Львовського ученаго общества имени Шевченка постановлено: признавая, «то украинско-русскій (малорусскій) языкь не можеть раз-аниться оть общерусскаго язика... не выдьлять его как особий языкь...». На спеціальному засіданні Товариство постановило не брати участі в з'їзді, «наколи справа українсько-руської мови не буде корисно полагоджена».
Відомий і факт бойкоту Товариством Чернігівського археологічного з'їзду. Тоді ж учені НТЩ виступили з петицією до австрійського уряду проти високого мита на австрійсько-російському кордоні на українські видання та щодо запровадження української мови в гімназіях та заснування у Львові Українського університету.
Короткочасний розквіт української науки в УРСР учені НТШ зустріли захоплено. Коли почалося «підрежимнє» існування ВУАН з усіма його трагічними наслідками, об'єднані навколо НТШ українські вчені послідовно висловлювали свій аргументований протест. Наукові пошуки, термінологічна практика, громадська діяльність на захист українського слова в їхньому поєднанні — це те, що було особливою прикметою діяльності НТШ у Львові.
Підхід до творення термінів був у діячів НТШ, як бачимо, різний; принцип відбору народних слів, творення нових, запозичення готових дериватів в різних мов, поєднання різних, нерідко крайніх засад. Йшлося І про прозорість внутрішньої форми та словотворчі можливості терміна.
Концептуальні засади термінотворення і терміновживання, закладені в працях учених НТШ, заслуговують на те, щоб їх переглянути з позиції сучасної термінологічної науки і використати у практиці розбудови терміносистем української мови.
Джерела
· https://uk.wikipedia.org/wiki/Наукове_товариство_імені_Шевченка
· Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – Львів, 1994.
