Взаємозв'язок безробіття й інфляції в короткостроковому і довгостроковому періодах. Теорія Філліпса

Від зв'язку реального обсягу випуску і рівня цін шляхом модифікації рівняння кривої сукупної пропозиції можна перейти до залежності між інфляцією і безробіттям, що відбивається кривою Філліпса.

Інфляційні чекання (pе) можуть складатися на основі вже наявних уявлень про минулу інфляцію (так звані адаптивні чекання). Тоді приведене рівняння кривої Філліпса демонструє явище інфляційної інерції: інфляція буде продовжуватися і при відсутності відхилення безробіття від природного рівня, а також при відсутності шоків пропозиції (Е) уже тільки тому, що існують інфляційні чекання pе.

Крива Філліпса в поданому вигляді відбиває зв'язок безробіття й інфляції в короткостроковому періоді, але не може бути використана для оцінки довгострокових змін. Економічна політика, спрямована на скорочення безробіття через стимулювання сукупного попиту, ефективна лише доти, поки економічні агенти не змінюють своїх інфляційних чекань, наприклад, не потребують підвищення номінальної заробітної плати у зв'язку з ростом цін, викликаним стимулюючою політикою держави, скажімо, збільшенням державних витрат або ростом грошової маси. Так, якщо економіка стартувала в точці А (рис.10.6) – точці повної зайнятості ресурсів (природного рівня безробіття), то підвищений попит буде стимулювати розширення випуску і зайнятості.

Рисунок 10.6 – Крива Філліпса в довгостроковому періоді

Ціни збільшаться, але заробітна плата залишиться старою, зафіксованою в договорах за умови, що очікувана інфляція дорівнює p₁ ^е. Прибутки фірм відносно зростуть, що зробить вигідним розширення виробництва (рух уздовж вихідної кривої Філліпса з точки А в точку В). Але надалі, на фоні інфляції, що розвивається, люди змінять свої чекання, розпочнеться ріст номінальної заробітної плати й інших витрат, зникнуть стимули до розширення виробництва, безробіття повернеться до вихідного рівня, а економіка перейде на нову короткострокову криву Філліпса, що відповідає більш високому рівню інфляційних чекань p₂ ^е. (зсув кривої Філліпса вправо – вверх і рух економіки з точки В в точку С).

У результаті ми повертаємося до початкового рівня випуску і зайнятості, але при більш високій інфляції. Політика стимулювання попиту дає в таких умовах лише короткостроковий ефект. Повторення подібних дій уряду в остаточному підсумку буде призводити лише до подальшого росту інфляції. Проте, оскільки протягом короткого відрізку часу є можливість наростити обсяг випуску при невеличкому рості цін, у політичних діячів нерідко виникає спокуса простимулювати економіку незадовго до виборів. Інфляційні витрати такої політики стануть очевидні лише пізніше.

Прихильники теорії раціональних чекань вважають, що економічні агенти формують свої чекання на основі всієї доступної їм інформації, а не тільки минулого досвіду, до того ж вони не роблять систематичних помилок, тому вони можуть вірно оцінити наслідки стимулюючої політики держави і достатньо швидко змінити свої інфляційні чекання, що відіб'ється, наприклад, у вимозі збільшення номінальної заробітної плати для компенсації росту цін. У результаті – практично ніякого збільшення реального випуску не відбувається навіть у короткостроковому періоді, а ріст сукупного попиту призводить лише до росту цін (рух з точки А в точку С, минаючи точку В). Виняток складають лише непередбачені зміни сукупного попиту, що призводять до короткочасних коливань випуску.

Таким чином, традиційна крива Філліпса, що фіксує обернену залежність між інфляцією і безробіттям, відбиває короткострокову динаміку цих змінних. У довгостроковому періоді стимулювання сукупного попиту, що супроводжується звичайно ростом грошової маси, не призводить до суттєвих змін рівня безробіття і реального випуску і відбивається в основному на рості цін, тобто крива Філліпса наближається до вертикальної прямої на рівні природного безробіття