Наукові і організаційні засади ґрунтового моніторингу

Ґрунтовий моніторинг є складовою загального екологічного моніторингу. Моніторинг ґрунтового покриву – система стійких спостережень, діагностування, прогнозування та вироблення рекомендацій щодо управління станом ґрунтів з метою збереження і відтворення їх родючості. За масштабами спостережень та узагальненнями отриманої інформації виділяють локальний, регіональний і глобальний види моніторингу ґрунтів. Моніторинг ґрунтів усі розвинуті країни здійснюють на основі рекомендацій ООН з 60–70 років ХХ століття, зважаючи на власні національні особливості. В Україні система спостережень за окремими складовими навколишнього середовища діє в гідрології, метеорології, агрохімії, ґрунтознавстві, лісівництві тощо. Однак системи відомчих засобів моніторингу стану ґрунтового покриву мають низку істотних недоліків. Перш за все це відсутність комплексної організації робіт на державному рівні. Згідно з положенням про державну систему моніторингу дов-кілля, моніторинг ґрунтів слід здійснювати за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами, які визначають спільні дії центральних і місцевих органів виконавчої влади, узгоджені з метою і завданнями щодо охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки та раціонального природокористування. В Україні розроблена концепція ґрунтового моніторингу, згідно з якою мета моніторингу – отримання інформації для вироблення управлінських рішень щодо стабілізації і поліпшення якості ґрунтів, екологізації землеробства та досягнення кінцевого результату – розширеного відтворення ґрунтової родючості. Земельним кодексом України передбачено проведення моніторингу ґрунтового покриву як основи практичних заходів щодо екологічного оздоровлення ґрунтів. Об’єктами ґрунтового моніторингу є основні типи, підтипи, роди, види та різновиди ґрунтів, які обираються в межах ґрунтової провінції і максимально відображають мозаїчність ґрунтового покриву, всі види і рівні антропогенного навантаження. Завдання моніторингу ґрунтів: – підтримання здатності ґрунтів до регуляції циклів біофільних елементів; – контролювання і запобігання негативному розвитку процесів ґрунтоутворення, які проявляються в дегуміфікації, ерозії, переущільненні, підтопленні, засоленні тощо; – контроль динаміки основних фізичних, хімічних, біологічних та інших ґрунтових процесів як у природних умовах, так і при антропогенних навантаженнях; – поліпшення родючості ґрунтів, віддачі від меліорації і хімізації та підвищення якості сільськогосподарської продукції; – вироблення критеріїв загальної оцінки сучасного стану ґрунтового покриву. Моніторинг ґрунтів здійснюється на території природних об’єктів (лісів, заповідників), еталонних об’єктів високого рівня сільськогосподарського використання ґрунтів (держсортдільниці, поля господарств, де запроваджено контурно-меліоративну систему землеробства), звичайних господарств. Діяльність системи державного ґрунтового моніторингу контролюють МНС (визначення залишкової кількості пестицидів і важких металів у землях сільськогосподарських угідь); МОЗ (спостереження за хімічним та біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів); Мінагропрому (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні спостереження за ґрунтами сільськогосподарського використання); Мінлісгоспу (визначення концентрації радіонуклідів, токсичних речовин у лісовому ґрунті); Держкомгідромету (визначення концентрації пестицидів, важких металів у ґрунті). Забезпечує виконання завдань моніторингу ґрунтів низка організацій: головна станція, базова станція Лісостепу і Карпат, Український НДІ ґрунтознавства і агрохімії; базова станція Степу, Український НДІ захисту ґрунтів від ерозії; базова станція Полісся, Український НДІ землеробства; локальні станції Степу, Лісостепу, Карпат і Полісся; обласні проектно-вишукувальні станції хімізації сільського господарства; Українська гідромеліоративна служба; Державна служба сортовипробувань; гідрогеолого-меліоративні експедиції; УкрНДІзем-проект. Відстежують мозаїчність ґрунтового покриву і рівні антропогенних дій в Україні 2696 пунктів спостереження, що відносяться до 13 локальних станцій, які в свою чергу належать до трьох базових станцій: 1)Поліська Західно-поліська Правобережно-поліська Лівобережно-поліська; 2)Лісостепова Закарпатська Передкарпатська Правобережно-лісостепова Лівобережно-лісостепова Західно-лісостепова; 3; Степова Задністровська Південно-сухостепова Правобережно-степова Лівобережно-степова Кримська.

Для автоматизованого оброблення даних і надання користувачам необхідної інформації створена головна станція з інформативно-обчислювальним комплексом та дві базові станції: при УкрНДІ землеробства (Поліська) і при УкрНДІ захисту ґрунтів від ерозії (степова). Експедиційні, польові та аналітичні роботи здійснюють локальні станції у ґрунтових провінціях. Обґрунтований вибір пунктів спостережень, їх репрезентативність відповідно до ґрунтово-географічного районування, комплексні спостереження і дослідження, їх координацію й узагальнення передбачають науково-організаційні принципи організації ґрунтового моніторингу.