У-випромі- нювання проникаючої раїіапГЇ

З 2

8.5 14,4 15

14,4

11 10

9.6 12,0 24,0 26

У-випроміню- вання радіо­активного забруднення

1,8 1,3—1,8 7,7 10

13 8,7

14 8,1

10—12

6.3 5,6

5.4 8 ,0

14,0 14,5

нейтронів 11,5 12 10,0 12,0 12,0 4,0 2,7 3,0 9,7

20—40

Примітка.) їли інших матеріалів, яких немае в табл., товщина шару половинного ослаїленГ розраховується як відношення товщини шару половинного ослаблення коди до іустини матеріалу.

ефіцієнт ослаблення у-вииромінювання радіоактивного забруднення погреба дорівнюватиме 10 + 2 = 12.

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід зверну­ти увагу на ті частини, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпечних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, вентиляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Небезпечним є потрапляння радіоак­тивного пилу на горища, бо це збільшить дозу опромінення людей, які перебувають у будинку.

У селі більшість будинків придатна для захисту людей від радіо­активного пилу. Крім цього, у сільській місцевості є багато заглиб­лених у землю підвалів, погребів, овочесховищ та інших споруд.

Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конкретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, можна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів, для захисту людей в умовах сильного забруднен­ня місцевості радіоактивними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, тре­ба виконати дві основні вимоги: по-перше, вжити заходів проти по-

339

трапляння радіоактивного пилу в приміщення і, по-друге, посилити захист населення, збільшити обсяг робіт для пристосування укриттів, а також враховувати потреби і наявність необхідних матеріалів.

Для запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпеч­них хімічних речовин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень, усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в дерев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або штукатурним розчи­ном. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей і вікон.

Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи в цоколі — всі ці місця треба зробити непроникними для радіоак­тивних і хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки для швидкого закривання вікон; дверей та інших отворів. Перекриття можна підсилити шаром піску, шлаку або просто зем­лею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для за­безпечення тяги витяжний короб має бути встановлений на 1,5 — 2 м вище припливного. У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в інших будівлях капітального типу — існуючі вентиляційні канали. У припливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної січки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно посилити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрун­ту 60 — 70 см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляцій­ний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів (рис. 36) або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, арматури (рис. 37). Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття. Проміжки між стінами котловану і спо­руди засипають ґрунтом, який через кожних 20 — ЗО см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обладнують гідроізо­ляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випук­лим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60 — 70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у ви­гляді герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін

Рис. 36. Протирадіаційне укриття з тонких колод або жердин

 

 

 

Рис. З 7. {{рбїкрвдіїщцше укриття 3 пербКрИ ги лі із залізобетонних плит: 1 — вхід; 2 -=г-В11ТЯИ6ИЙ)) шахта; 3> — ІЩ^ВДіМИЗД; 4 — обсппка ґрунтом; 5 — припливна шахта; 6 — завіса прп вході

проконопачують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього навішують завісу з щільного матеріалу. Прп вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для укриття людей, аналогічне обладнанню приміщень сховища (табл. 107).

Найпростішим укриттям для захисту населення є щілини і зем­лянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і землянок вибирають сухі підвищені місця.

ництві ПРУ ИИЦТВ1 11**л

зудіц

Таблиця—107.—Об'ємно-планувальні норми

'е«

н

-------------------------------------------------------- -"Я-----------------------

Показник

Площа на одну людину, м- Об'ем на одну людину, м-

^лнстГкцГ/¹¹'^лч""^ІР,в

0,5 1,5

—Уи

аючих

1,9 80 20

конструкцій стелі), м Місць для сидіння (від загальної кількості місць), % Місць для лежання (від загальної кількості місць) %

 

Щілину роблять глибиною близько 2 м (рис. 38). Стіни щілини укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять схід­часті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Пере­криття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10 —15 см, який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20 — 40 см. Зверху все це вкривають дерном. Поверх­неві води відводять у бік щілини по стічних канавках. Якщо мож­ливо, щілини можна будувати також зі збірних залізобетонних кон­струкцій.

Рис. 38. Перекрита щілина

 

Надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Будують землянку так само, як і щіли­ну, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ши­рина землянки 2 — 2,5 м.

4.2.7. Евакуаційні заходи

У містах та інших населених пунктах, де є об'єкти підвищеної безпеки, при неповному забезпеченні захисними спорудами основ­ним способом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, безпечних для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунк­тах, що знаходяться у районах можливого катастрофічного затоп­лення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного уражен­ня, стихійного лиха, аварій і катастроф.

Враховуючи обстановку, що склалась на час надзвичайної ситуа­ції, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населен­ня тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок: мож­ливого небезпечного радіоактивного забруднення територій (при за­грозі життю і здоров'ю людей); виникнення загрози катастрофічно­го затоплення.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Евакуаційні заходи здійснюються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та обслуговуванні населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихо­вателями, студенти, пенсіонери та інваліди, які перебувають у будин­ках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Евакуація населення планується на випадок: аварії на атомній електростанції з можливим радіоактивним забрудненням території; усіх видів аварії з викидом сильнодіючих ядучих речовин, загрози катастрофічного затоплення місцевості, лісових торфових пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками. У воєнний час — від уражаючих факторів аброї масового ураження, звичайної зброї.

Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і заги­белі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; ви- апачити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації; організувати управління евакуацією, турбува­тись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого на­селення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.

Евакуація — це упорядковане виведення чи вивезення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кож­ної людини і всіх. Евакуації підлягають цінності, документація та архівні матеріали.

Масштаби евакуації залежать від величини поширення уражен­ня чи загрози надзвичайної ситуації. Успішність проведення евакуації залежить від підготовленості керівництва об'єктів, населених пунктів, адміністративних територій, керівників держави, населення, сил і засобів.

Розрізняють такі види евакуації:

а) загальна евакуація — будівля або населений пункт звільня­ються повністю;

б) часткова евакуація — звільняється частина приміщення, на­селеного пункту чи адміністративного району; при частковій евакуа­ції необхідно обмежити господарсько-виробничу діяльність і збіль­шити шанси на врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну евакуацію;

в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія (пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок часу; кожний з названих видів евакуації під впли­вом обстановки, що змінюється, може перерости в негайну евакуацію;

г) тимчасова евакуація — проводиться при порівняно невеликій, тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на відда­ленні та ін.).

Евакуація населення з небезпечних районів і зон (крім зон ка­рантину) проводиться у разі загрози життю та здоров'ю людей. Евакуа­ції підлягає все населення району, якому загрожує небезпека. Ева- козаходи можуть мати масовий характер і здійснюватись у стислі строки із залученням всіх видів транспорту або поступово залежно від обстановки.

Приводом для планування евакозаходів є прогнозовані рівні та дози радіації, ступені радіоактивного забруднення, концентрації або щільності хімічного зараження, які перевищують допустимі дози і можуть призвести до довгострокових або непоправних наслідків для життя і здоров'я людей.

Підставою для практичного проведення евакозаходів є фактичні показники обстановки в разі надзвичайної ситуації, рішення уряду щодо проведення евакозаходів; у невідкладних випадках рішення керівника місцевої представницької та виконавчої влади території, де сталося лихо. 344

Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів ева­куації, підготовку зон і районів розміщення для нормальної життє­діяльності евакуйованого населення; підготовку всіх видів транс­порту; створення необхідних структур і органів управління на пері­од евакуації; проведення комплексу заходів для охорони громад­ського порядку і підтримання організованості серед населення.

Практичні евакуаційні заходи здійснюються в разі: загальної аварії на атомній електростанції; всіх видів аварій зі СДЯР, наслідки яких загрожують життю і здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місце­вості; масових лісових і торфових пожеж, що загрожують населеним пунктам; катастрофічних землетрусів та інших геофізичних та гідро- метеоявищ з тяжкими наслідками; із районів бойових дій.

Евакуйовані постійно проживають у заміській зоні до особливого розпорядження.

Заміська зона — це територія, розміщена за межами можливих руйнувань у містах (рис. 39).

Рис. 39. Схема евакуації населення: ЗЕП — збірний евакуаційний пункт; ППЕ — проміжний пункт евакуації; ПЕП — приймальний евакуаційний пункт; АМ-1 — автомобільний марш­рут; ПМ-1 — піший маршрут; ЗТ — перевезення залізничним транспортом; А — заміська зона; Б — зона евакуації; В — територія евакуації

 

В обстановці загрози населенню особливого значення набуває термін евакуації людей за межі небезпечних зон. За таких умов у мінімальний термін евакуацію можна провести комбінованим спо­собом, який полягає у тому, що масове виведення населення із небез­печної зони пішки поєднується з вивезенням деяких категорій на­селення всіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозять рятувальні формування, робочі зміни під­приємств, які продовжують виробничу діяльність у небезпечній зоні, населення, яке не може само пересуватися. Решту населення орга­нізовано виводять пішки.

Евакуація працюючого населення і членів сімей проводиться за виробничим принципом, тобто через об'єкти народного господарства. Евакуація населення, не пов'язаного з виробництвом, проводиться за територіальним принципом — за місцем проживання, через домо­управління і житлово-експлуатаційні органи. Діти евакуюються ра­зом з батьками, але можливе вивезення їх зі школами і дитячими садками.

Проведенням евакуаційних заходів займаються органи управління цивільного захисту, керівники домоуправлінь і жит лов о - експ лу ата- ційних органів, а також міські й районні евакуаційні комісії.

Основним документом, який визначає обсяг, зміст, термін прове­дення евакуації населення, є план цивільного захисту з розділом про захист населення. На основі плану евакуації у містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях і на­вчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а у сільській місцевості — евакоприймальні комісії.

До обов'язків міської, районної евакуаційної комісії міста, району входять: облік населення, установ і організацій, які підлягають ева­куації; облік можливостей населених пунктів заміської зони щодо прийому і розміщення населення, установ і організацій; розподіл районів населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами і організаціями; облік транспортних засобів і закріплення їх за об'єктами для перевезення людей; визна­чення складу піших колон і маршрутів їх руху; підготовка заходів матеріального, технічного та інших видів забезпечення і евакуації; визначення терміну проведення евакуації.

Рішенням начальника об'єкта створюється об'єктова евакуацій­на комісія. До її складу входять представники профспілок, відділу кадрів, начальники цехів та інших виробничих підрозділів. Очолює комісію один із заступників керівника об'єкта.

Обов'язками евакуаційної комісії є облік працюючих і членів їх сімей, які підлягають евакуації, визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху, вирішення питань транспортного за­безпечення, підготовка проміжних пунктів евакуації, районів евакуа-