Надзвичайні ситуації терористичного походження 4 страница

Світлове випромінювання

Світлове випромінювання ядерного вибуху — це потік проме­нистої енергії, який включає ультрафіолетові, інфрачервоні й видимі промені. Джерелом світлового випромінювання є світна сфера, яка складається з повітря і розжарених продуктів вибуху. Зі збільшен­ням світної сфери (при повітряному вибуху), температура на її по­верхні знижується. Коли така куля досягає максимальних розмірів (діаметром понад 200 м), температура на її поверхні дорівнює 8000— 10 000 °С (температура на поверхні Сонця приблизно 6000 °С).

Залежно від потужності ядерного вибуху світлове випромінюван­ня може тривати від кількох секунд до десятків секунд. При ядер­ному вибуху потужністю 20 кт світлове випромінювання триває 3 с, термоядерному в 1 Мт — 10 с, а потужністю 10 Мт — до 23 с.

Уражаюча дія світлового випромінювання визначається світло­вим імпульсом.

Світловий імпульс — це кількість світлової енергії, яка припа­дає на 1 м® (або на 1 см²) освітленої поверхні, розміщеної перпенди­кулярно поширенню випромінювань протягом всього часу існуван­ня світлового потоку ядерного вибуху. Світловий імпульс у системі СІ вимірюється в джоулях на квадратний метр (Дж/м^г), несистемна одиниця вимірювання світлового імпульсу кал/см',1 кал = 4,1868 Дж. Величина світлового імпульсу залежить від потужності та виду ядер­ного вибуху, відстані освітлювальної поверхні до місця вибуху і ат­мосферних умов.

Тривалість світлового імпульсу залежить від потужності вибу­ху і визначається за формулою

де ц — потужність вибуху, кт.

Максимальним буде радіус ураження світловим випромінюван­ням при повітряному вибусі, тому що світла область має форму кулі й світлова енергія значно менше поглинається. Взимку радіуси у 1,5—2 раза менші.

Світловий імпульс пропорційний потужності ядерного вибуху і обернено пропорційний квадрату до центра вибуху. Світловий імпульс швидко зменшується зі збільшенням відстані від центру вибуху. Якби він поширювався в порожнечі, то його величина зменшувала­ся б пропорційно квадрату відстані від центру вибуху. Але світо­вий імпульс поширюється в повітрі, він ним частково поглинаєть­ся (табл. 11).

Надзвичайні ситуації

Таблиця 11. Величина світлового імпульсу влітку залежно від потуж­

ності, виду ядерного вибуху і радіуса* Світловий імпульс (кДж/м!) Потужність, Мт, вид вибуху і радіус, км 0,2 0,2 0,5       п н п н п н п н п н п н   5,0 3,8 10,0 6,0 16,0 9,0 20,0 11,0 35,0 24,0 50,0 30,0   4,0 3,2 8,0 5,0 13,0 7,5 16,0 9,0 30,0 18,0 35,0 24,0   1.6 1.3 5,3 3,0 8,0 5,0 10,0 6,0 20,0 11,0 25,0 14,0   1.4 1.2 4,4 2,5 6,7 4,0 8,0 5,0 17,0 9,4 23,0 12,0   1.2 ІД 3,6 2,0 5,7 3,5 7,0 4,5 15,0 8,8 20,0 10,5   1.0 1,0 3,0 1,8 5,0 3,2 6,5 4.1 14,0 8,0 18,0 9,5   0,8 0,8 2,2 1,5 4,0 2,5 5,5 3,5 12,0 6,5 15,0 8,0 | 4000 0,5 0,5 1,5 1.2 2,5 1,5 4,0 2,5 9,0 5,4 1,0 6,5

* п — повітряний, н — наземнии.

 

Залежно від світлового імпульсу, який потрапляє на незахищені, відкриті ділянки шкіри, у людей виникають опіки, які поділяються на чотири ступеня:

— опіки першого ступеня — при світловому імпульсі 80— 160 кДж/м® симптоми ураження шкіри такі: почервоніння, припух­лість, болючість;

— опіки другого ступеня — при світловому імпульсі 160— 400 кДж/м® на шкірі утворюються пухирі, наповнені рідиною, болю­чість;

— опіки третього ступеня — при світловому імпульсі 400— 600 еДж/м' омертвіння шкіри, підшкірних тканин, утворення виразок;

— опіки четвертого ступеня — при світловому імпульсі понад 600 кДж/м® спостерігається обвуглювання тканин, омертвіння під­шкірної клітковини, м'язів і кісток.

Орієнтовні радіуси і ступені ураження людей світловим випромі­нюванням залежно від потужності та виду повітряного вибуху наве­дені у табл. 12.

Шкідлива дія світлового випромінювання і для органів зору. Від світлового спалаху виникає тимчасове засліплення, причиною якого є руйнування зорового пурпуру сітчастої оболонки. Тривалість засліп­лення вдень до 5 хв, вночі може бути значно більшою. Опіки рогівки і повік виникають на таких відстанях, як і опіки шкіри. Опіки очно­го дна виникають, якщо очі були звернені на спалах вибуху. Ура­ження може бути на великих відстанях від вибуху, під час вибуху потужністю 20 кт, прозорому повітрі вдень ураження настають на відстані до 60 км, при потужності 1 Мт — до 500 км. 123

Таблиця 12. Радіуси зон, ураження світловим випромінюванням влітку залежно від потужності та виду вибуху*, км (п — повітряний, н — наземний) Ступінь опіків Потужність, Мт, і вид вибуху 0,2 0,2 0,5       и н и н и н и н и н и н Перший 4,4 2,6 10,0 5,5 16,0 9,0 20,0 13,0 36,0 22,0 51,0 34,0 Другий 2,9 1,5 8,5 5,0 13,0 8,5 14,4 9,0 28,0 16,0 43,0 24,0 Третій і четвертий 2,4 1,3 6,0 4,2 10,0 5,5 12,8 6,0 24,0 12,0 32,0 21,0

* Взимку радіуси зон ураження у 1,5—2 рази менші.

 

Якщо під час спалаху ядерного вибуху очі закриті, ураження не відбувається.

Такі ж ураження очей світлового випромінювання і у тварин.

За тяжкістю опіки у тварин поділяються на чотири ступеня.

Опіки першого ступеня виникають при світловому імпульсі 80 — 240 кДж/м®, вони характеризуються почервонінням, невеликою припухлістю, болючістю шкіри, на обпечених ділянках з'являється серозне випотівання, яке швидко засихає і утворюється темно-ко- ричневі кірочки.

Опіки другого ступеня з'являються при світловому імпульсі 2 40 — 480 кДж/м®, вони характеризуються місцевим підвищенням темпера­тури, болючістю уражених місць, пригніченим станом тварини.

Опіки третього ступеня виникають при світловому імпульсі 480 — 800 кДж/м®. При таких опіках з'являється омертвіння шкіри і можливе ураження більш глибоких тканин. Навколо омертвілої ділянки шкіра дуже припухає і болюча, спочатку виділяється сероз­не випотівання, пізніше, з розвитком інфекції, — гнійний ексудат.

Четвертий ступінь опіків виникає при світловому імпульсі 800—1000 кДж/м'і більше. Відкриті ділянки тіла обвуглюються.

Вплив світлового випромінювання на будівлі, споруди, рос­лини, лісові насадження. Світлове випромінювання залежно від інтенсивності світлового потоку і властивостей матеріалів викликає обвуглювання, оплавлення і спалахування, що веде до пожеж у насе­лених пунктах і лісах, на хлібних масивах, скиртах сіна і соломи (табл. 11,12, 13,14).

У результаті дії світлового випромінювання і ударної хвилі мо­жуть виникати окремі, масові, суцільні пожежі та вогняні шторми.

Таким чином, світлове випромінювання — це небезпечний ура­жаючий фактор ядерного вибуху з великим радіусом дії, який може бути причиною великих пожеж населених пунктів, лісових масивів і полів, масового ураження людей і тварин.

Проникаюча радіація

Проникаюча радіація — це потік гамма-випромінювання ней­тронів, які утворюються під час ядерного вибуху внаслідок реакції й радіоактивного розпаду продуктів поділу. На проникаючу радіацію витрачається 3,5 — 4 % енергії вибуху. Тривалість проникаючої ра­діації не більше 10 — 15 с.

Таблиця 13. Вплив світлового імпульсу на деякі матеріали Матеріали Світловий імпульс, кДж/м! Спалахування, обвуглювання Стійке горіння Дошки соснові, ялинові 480—640 1600—2000 Дошки, пофарбовані у білий колір 1600—1800 4000—6000 Дошки, пофарбовані у чорний колір 240—400 800—1200 Брезент наметовий 400—480 600—800 Бязь біла 480—720 800—1420 Тканина бавовняна, темного кольору 240—400 560—640 Толь, руберойд 560—800 1000—1600 Солома суха, сіно, стружки 320—480 680—800 Папір білий 320—400 600—720 Гума автомобільна 240—400 600—800

 

 

Таблиця 14. Радіус виникнення пожеж залежно від потужності і виду Місце виникнення пожеж Потужність, Мт і вид вибуху 0,02 0,2 0,5       п н п н п н п н п н п н Населені пункти 4,4 2,6 6,5 3,8 7,8 4,5 8,5 5,0 14,0 8,0 24,0 14,0   5,0 3,8 7.5 4.5 9,0 5.6 11,0 5,8 20,0 8,5 28,0 16,0 Поля, достиглі с/г культури, скошені й сухі трави 6,0 4,2 8,0 5,0 10,0 6,0 13,0 6,2 22,0 10,0 35,0 21,0

* Для змішаних лісів застосовують К= 0,8, для листяних — К -0,7.

 

Основою уражаючої дії проникаючої радіації є потік гамма про­менів і нейтронів у зоні ядерного вибуху, які поширюються від цен­тру вибуху на усі боки і проходять відстань у сотні й тисячі метрів.

Уражаюча дія нейтронів пропорційна дозі. Нейтрони і гамма- випромінювання ядерного вибуху діють на об'єкт практично одно­часно. Тому уражаюча дія проникаючої радіації визначається су­мою доз гамма-випромінювання і нейтронів (нуль біля символів доз показує, що вони визначаються перед захисною перепоною):

Д- ДІ — сумарна доза випромінювання, рад; Д° — доза гамма- випромінювання, рад; ДІ — доза нейтронів, рад. ^у

Характерною особливістю потоку гамма-променів і нейтронів є здатність їх проникати через значні товщі різних предметів і речо­вин. На відміну від ударної хвилі і світлового випромінювання, про­никаюча радіація є невидимим і безпосередньо невідчутним уражаю­чим фактором.

У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів. Проте, проходячи через щільну перепону, це випромінювання послаблюєть­ся. Наприклад, гамма-випромінювання стає у два рази слабшим при проходженні через 1,8 см свинцю або 12 —14 см ґрунту. Від влас­тивостей матеріалів і товщини захисного шару залежить ступінь ослаблення проникаючої радіації. Зниження інтенсивності гамма- променів і нейтронів характеризується шаром половинного ослаб­лення.

Шар половинного ослаблення — це шар речовини, при прохо­дженні через який інтенсивність гамма-променів або нейтронів змен­шується у два рази. Його можна визначити за формулою

<*„,= 2 3/р 1,

Де ^ол шар половинного ослаблення, см; р — щільність матеріалу, г/см¹; 23 — шар половинного ослаблення води, см.

Іншою складовою проникаючої радіації є потік нейтронів. Вони мають значну проникаючу здатність, яка пояснюється тим, що вони є електрично нейтральними, тому не зазнають електричної взаємодії з ядрами або електронами середовища. Під впливом нейтронів утворюється штучна або наведена радіоактивність хімічних елементів, які до цього не були радіоактивними.

У результаті радіоактивного розпаду цих елементів будуть ви­пускатися в навколишнє середовище бета- і гамма-промені.

Уражаюча дія проникаючої радіації визначається властивістю гамма-променів і нейтронів сильно іонізувати атоми середовища, в якому вони поширюються. Іонізуючи атоми і молекули, які входять до складу клітин, проникаюча радіація порушує функції окремих життєво важливих органів і систем.

Через те, що іонізацію безпосередньо в тканинах виміряти не мож­ливо, вимірюють іонізацію в повітрі й роблять перерахунки на тканини.

Біологічна ефективність нейтронів у кілька разів більша ефек­тивності гамма-променів.

Гамма-промені й нейтрони дуже небезпечні, тому що можуть швид­ко поширюватися (зі швидкістю світла), легко проникають в організм і уражають практично всі органи і системи.

Характерною особливістю проникаючої радіації є її властивість, подібно рентгенівським променям, проникати через різні матеріали.

Проникаюча радіація не справляє помітного впливу на більшість предметів. Проте під її впливом темніє скло оптичних приладів і засвічуються фотоматеріали, які знаходяться у світлозахисній упа­ковці, виводяться з ладу електронні прилади, які часто дають нере­альні показники. При дії на електрообладнання виникають тимча­сові (зворотні) і залишкові (незворотні) зміни електричних пара­метрів. Погіршуються діелектричні властивості ізоляційних матеріа­лів, виникають струми витоку. Деякі полімери (гума) залежно від характеру радіації твердіють, або навпаки, стають дуже м'якими.

Характеристикою летальності проникаючої радіації прийнято показник 50 — величину поглинутої дози радіації, за якої 50 % осіб, що зазнали опромінення, вмирають через декілька днів або тижнів. Вважається, що ця величина знаходиться в межах від 600 до 300 рад. Проте дослідження показали, що у населення м. Хіросіми з низьки­ми захисними властивостями організмів, що було пов'язано з війною показник 50 дорівнював 154 рад.

Згубно діє проникаюча радіація на живі організми. Уражаюча дія радіації на живі клітини називається опроміненням. Опромінен­ня порушує нормальну діяльність організму, що проявляється у вигляді так званої променевої хвороби. Ступінь і розвиток промене­вої хвороби у людей і тварин від дози опромінення, яку одержав організм.

Радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припа­дає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продук­ти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в лан­цюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудне­ної території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швид­кості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину. Так, після вибуху водневої бомби, проведеному СПІА в 1954 р. у центральній частині Тихого океану (на атолі Бікіні), забруднена територія мала форму еліпса, який простягнувся на 350 км за вітром і на ЗО км проти вітру. Найбільша ширина смуги була майже 65 км. Загальна площа небез­печного забруднення досягла до 8 тис. км².

Під впливом різних напрямків і швидкостей вітру на різних ви­сотах у межах висоти піднімання хмари вибуху слід може набувати й іншої форми ніж еліпс. Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випроміню­вання до повного розпаду радіоактивних речовин.

Радіоактивне забруднення місцевості в межах сліду нерівномір­не. Найбільше радіоактивних речовин випадає на осі сліду, від якої ступінь забруднення зменшується у напрямку до бокових меж, а також від центру вибуху до кінця хмари.

Слід радіоактивної хмари радіоізотопів, які випали на землю, по­діляється на чотири зони забруднення (рис. 7).

Зона А — помірного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 40 Р, на внутрішній межі 400 Р. Еталонний рівень радіації через годину після вибуху на зовнішній межі зони — 8 Р/год. Площа цієї зони 78 — 80 % всієї території сліду.

Зона Б — сильного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 400 Р, а на внутрішній — 1200 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год вибуху на зовнішній межі зони 80 Р/год. Площа — 10 —12 % площі радіоактивного сліду.

Зона В — небезпечного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год після вибуху на зовнішній межі зони — 240 Р/год. Ця зона охоплює приблизно 8 —10 % площі сліду хмари вибуху.

Зона Г — надзвичайно небезпечного забруднення, доза радіації на її зовнішній межі за період повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р, а всередині зони 7000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год після вибуху на зовнішній межі зони 800 Р/год.

Рівні радіації на зовнішніх межах цих зон через 1 год після вибу­ху становлять відповідно 8, 80, 240, 800 Р/год, а через 10 год — 0,5; 5; 15; 50 Р/год. З часом рівні радіації на місцевості знижуються в 10 разів через кожні 7-кратні відрізки часу. Наприклад, через 7 год

Рис. 7. Слід радіоактивної хмари наземного ядерного вибуху з рівнями радіації через 1 год після вибуху: 1— напрямок середнього вітру; 2 —вісь сліду; А —зона помірного забруд­нення; Б — зона сильного забруднення; В — зона небезпечного забруднення; Г — зона надзвичайно небезпечного забруднення; Ь — довжина сліду; Ь — ширина сліду

 

після вибуху потужність дози зменшується у 10 разів, через 49 год — у 100, через 343 год — у 1000 разів і т. д.

Основним джерелом забруднення місцевості є радіоактивні про­дукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів різних хімічних елементів, які утворюються в процесі поділу ядерного заряду і радіоактивного розпаду цих ізотопів. Прп поділі ядер урану-235 і плутонію-239 утворюється майже 200 ізотопів 70 хімічних елементів. Більшість радіоізотопів належить до к ор отк о жив у чп х — йод-131, ксенон-133, лантан-140, церій-141 та ін. з періодом напіврозпаду від кількох се­кунд до кількох днів. Стронцій-90, цезій-137, рубідій-10, крпптон-8, сурма-125 та інші мають напіврозпаду від одного до кількох років. Радіоізотопи цезій-135, рубідій-В7, самарій -14 7, неодпм-144 характе­ризуються надзвичайно повільним розпадом, який триває тисячі років.

Непрореагована частина ядерного палива, яка випадає на землю, — це ядра атомів урану і плутонію, що розділилися і є альфа-вппр омі- нювачамп.

Залежно від потужності, висоти вибуху і метеорологічних умов радіоактивні випадання можуть мати різний характер. Розрізняють два впдп радіоактивних випадань:

— місцеві, локальні випадання утворюються поблизу місця ядер­ного вибуху на поверхні або близько поверхні землі. Розмір радіо­активних частинок цих випадань досягає 0,1—2 мм;

— тропосферні випадання мають розмір частинок 10 —100 мк. Вони складаються з аерозолів, викинутих у тропосферу. Тропосферні аерозолі досягають поверхні землі в середньому через 15—20 днів після їх утворення. За цей час під дією руху повітряних мас та інших метеорологічних факторів вони можуть бути переміщені на великі відстані від місця появи і навіть обійти земну кулю;

— стратосферні випадання складаються з радіоактивних аеро­золів, викинутих в атмосферу вище тропопаузи, вони мають повсюд­ний (глобальний) характер. Розмір аерозольних частинок страто­сферних випадань не більше 10 мк.

Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості. Сильний вітер у приземному шарі атмосфери частину радіоактивного пилу, який випав на поверхню землі, може підняти в повітря і перенести на іншу територію, що призведе до зменшення ступеня забруднення в даному районі, але збільшення території, забрудненої радіоактив­ними речовинами.

Під час дощу, снігу, туману ступінь забруднення в районі випа­дання опадів вищий, ніж у суху погоду. За таких умов протягом одного і того ж часу з дощем або снігом на поверхню землі осідає значно більше радіоактивних речовин. Але сніг ослаблює іонізуючі випромінювання (внаслідок екранізуючої дії) і рівень радіації змен­шується. Випадання дощу сприяє перенесенню радіоактивних речо­вин у ґрунт, а на місцевості також знижується рівень радіації.

Нерівномірне забруднення території радіоактивними речовина­ми обумовлює і рельєф місцевості. У долинах, ярах, на берегах річок створюється щільне забруднення.

У лісових масивах рівень радіації на ґрунті менший, ніж на відкритій місцевості, тому що радіоактивний пил осідає на кронах дерев і випромінювання частково екранізується деревами. На листі, розміщеному високо і зовні крони дерев нагромаджується менше радіоактивних речовин, ніж на листі, розміщеному в середині крони і внизу. Листя, яке знаходиться в нижній зовнішній частині крони дерев, середньо забруднене радіоактивними речовинами.

Найбільше нагромаджується радіонуклідів у кронах лісових на­саджень на узліссях з підвітряного боку і у дерев, які ростуть осто­ронь, одиничних, особливо на підвищених, відкритих вітрові місцях.

Безпосередньо після випадання радіоактивних речовин починаєть­ся вертикальна і горизонтальна їх міграція під дією природних фак­торів. На першому етапі важливими в міграції радіоактивних речо­вин є метеорологічні фактори — атмосферні опади і вітер. Атмо­сферні опади, промиваючи крони дерев, пер вміщують р а діонукліди з верхніх частин крони у нижні, а потім і під полог лісу. Вітер, видува­ючи тонкодисперсну фракцію радіоактивних речовин, переносить її з крон одних дерев на інші, частково — під полог насаджень і на прилеглу до лісу територію.

При переміщенні радіоактивних речовин під намет лісу поряд із дією метеорологічних факторів важливу роль відіграють процеси біологічної міграції — опадання листя, хвої, кори, плодів та інших забруднених елементів дерева. Радіонукліди, які залишилися в на­земній частині насаджень, частково проникають у внутрішні ткани­ни деревини, забруднюють її (табл. 15).

Таблиця 15. Коефіцієнти затримання радіоактивних речовин лісами Ліс Форма випадання Коефіцієнт затримання, % Сосновий ліс віком 60 років, зімкнутість крони 0,9 Випадання частинок до 50 м і:м 80—100 Сосновий ліс віком 25 років, зімкнутість крони 0,8 Випадання частинок розмірами до 100 мкм 70—90 Сосновий ліс віком до ЗО років, зімкнутість крони 0,8 Випадання повторних частинок, піднятих з поверхні землі вітром 40—60 Березовий ліс віком 40 років взимку, зімкнутість крони 0,8 Випадання повторних (ґрунтових)частинок, піднятих з поверхні землі вітром 20—25 Березовий ліс віком ЗО—40 років влітку, зімкнутість крони 0,8 Глобальні випадання після ядерних вибухів 20—60 Сосновий ліс віком 50— 60 років, зімкнутість крони близько 1,0 Та сама 50—90

 

Ці дані показують коефіцієнт затримання радіоактивних речо­вин насадженнями. Коефіцієнт затримання залежить від типу і віку насаджень, сезонних і метеорологічних умов, фізико-хімічної форми і дисперсності радіоактивних речовин, які осідають із атмосфери.

Крім крони насаджень, другим рослинним фільтром для радіоак­тивних речовин, що осідають, є трав'яний ярус, затримуючі власти­вості якого також залежать від різних факторів (біомаси, розміру експонуючої поверхні до осідаючих радіоактивних частинок, харак­теристики цієї поверхні — шорсткості листків та ін.).

У міграції радіонуклідів, затриманих на наземних частинах де­рев, важливе значення має осінній листопад у листяних порід. У цей період на лісову підстилку переміщується значна кількість радіоак­тивних речовин, які осіли в кронах дерев. Повільніше проходить міграція радіонуклідів у хвойних лісах, оскільки тривалість життя хвої три-чотири інколи до семи років.

При глобальних випаданнях у кронах лісових насаджень може нагромаджуватися 65— 95 % гамма-випромінюючих продуктів поділу (головним чином, цезій-137 і церій-144).

У результаті фізичної і біологічної міграції в листяних лісах че­рез рік після разових випадань суміші продуктів поділу частка їх у кроні від загальної кількості в лісі знижується в кілька разів, відпо­відно збільшується забруднення лісової підстилки і ґрунту.

Вертикальне переміщення стронцію-90 в ґрунті залежить віл вод­ного режиму, механічного складу і фізико-хімічних властивостей ґрунту. В ґрунті під пологом лісу на міграцію стронцію-90 значно впливає рельєф місцевості. Цей радіонуклід переміщується інтен­сивніше біля підніжжя і середніх частин пагорбів, покритих лісом, порівняно з вершинами пагорбів.

У хвойних насадженнях самоочищення крон проходить у 3—4 рази повільніше і становить три-чотири роки, а інколи і більше. Після закінчення цього більш небезпечного періоду, радіоактивні речовини, які випали на ліс, переміщуються на лісову підстилку і ґрунт, де міцно фіксуються.

Лісова підстилка, після випадання радіоактивних речовин, стає потужним акумулятором радіонуклідів у лісовому біогеоценозі.

Після глобальних радіоактивних випадань концентрація важли­вих продуктів поділу в підстилках лісу більша в 10 —1000 разів, ніж в інших фракціях лісової рослинності. У лісовій підстилці може зосереджуватися до 50 — 80 % радіонуклідів, які випадають з атмо­сфери, від загальної кількості радіоактивних речовин у всьому біогео­ценозі.

Висока сорбційна властивість ґрунтів щодо радіоактивних речо­вин, які випадають з атмосфери, призводить до того, що радіонукліди протягом тривалого часу затримуються в верхніх шарах ґрунту — (0 —15 см). Порівняно повільна міграція більшості продуктів поді­лу, які осіли з глобальними радіоактивними випадами, відмічається багатьма дослідниками.

Надалі ліси запобігають рознесенню радіоактивних речовин з по­верхні ґрунту водою під час весняного танення снігу. Радіоактивні речовини затримуються у верхніх горизонтах лісових ґрунтів і не надходять у річки, менше переносяться вітром і знижують загрозу повторного забруднення території радіонуклідами.

Затримання радіоактивних речовин на поверхні сільськогосподар­ських посівів і природних сіножатей залежить від щільності забру­днення в даному районі (Кі/км^г), характеру наземної частини рос- 132 лин, погоди та інших факторів. Радіоактивні речовини малих розмірів краще затримуються на поверхні рослин, ніж великі. Випадання великих частинок характерне для територій з великою щільністю забруднення. Такі частинки скочуються з поверхні рослин під дією ваги, а також задуваються вітром.