Природно-заповідний фонд лісостепу

Лісостеп України

На південь від Українського Полісся лежить лісостепова зона, або Лісостеп, що простягається майже на 1100 км від Передкарпаття на заході до Середньоруської височини на сході. Вона охоплює всю центральну частину території України завширшки в середньому 110 км.
Межа між лісостеповою і степовою зонами проходить по лінії Котовськ (біля кордону з Молдовою) — Первомайськ — Кіровоград — Кременчук — Красноград — Чугуїв — державний кордон України з Російською Федерацією.
Лісостеп займає близько 34% території України. Це друга за площею (після Степу) природно-географічна зона. Вона має високопродуктивні сільськогосподарські угіддя, високу розораність земель, значну лісистість, обмежену площу природних сіножатей і пасовищ.
Оскільки лісостепова фізико-географічна зона розташована між Поліссям і Степом, то в її північній частині відчувається більший вплив природних компонентів, типових для зони лісів, а на півдні посилюється вплив чинників, властивих степовій зоні.
Загалом природно-географічні умови Лісостепу є найсприятливішими для життя і діяльності людей.

Клімат лісостепу

Клімат у лісостеповій зоні помірно континентальний, його континентальність збільшується у східному напрямку. Тепле літо і помірно холодна зима. Середня температура січня становить на заході −4 °C, на сході −8 °C, а липня — відповідно +16 і +22 °C. Опадів випадає менше, ніж у зоні мішаних лісів, але більше, ніж у степах. Кількість опадів змінюється у східному напрямку від 600 до 500 мм, але майже стільки ж води випаровується; зволоження достатнє. В окремі роки у зоні, особливо в її південній частині, бувають посухи.

Південна межа лісостепу майже збігається з «віссю Воєйкова», на південь від якої переважає антициклональна погода й суттєво зменшується кількість опадів, та ізолінієюкоефіцієнта зволоження 0,6. На вододілах ця межа також відповідає поширенню на південь дубових лісів.

Рельєф лісостепу

Лісостепова зона займає територію, на якій переважають височини: із заходу на схід змінюють одна одну Розточчя, Подільська, Волинська, Придніпровська таСередньоруська височини. Платоподібні поверхні височин чергуються з горбогір'ями, окраїни височин сильно почленовані ярами і балками. Низовини займають невеликі території на Лівобережжі (Придніпровська низовина). Висоти поверхні коливаються від 100 м до 471 м (гора Камула). Загалом поверхня із заходу та сходу нахилена доДніпра, абсолютні висоти змінюються від 380 м на Подільській височині і 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Характерною ознакою краєвиду є високі праві береги річок, сильно розчленовані ярами, і низькі ліві береги з терасами. Заплави річок і низькі тераси нерідко заболочені, вищі тераси займають поля, населені пункти.

Ґрунт лісостепу

У ґрунтовому покриві лісостепу переважають різні види чорнозему та сірі лісові ґрунти, що сформувалися на лісах або лісовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні і лучно-чорноземні ґрунти, подекуди — торфові. Рівень родючості ґрунтів найвищий у середній та східній частинах зони.

Південна межа лісостепу майже збігається з переходом типових чорноземів у чорноземи звичайні.

Гідрологія лісостепу

У лісостеповій зоні густа річкова мережа. Це — Дніпро, Південний Буг, Дністер із притоками. Всі річки мають долини з асиметричними берегами та повільні течії. У місці перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу і Гірського Тікича, утворюються пороги. Вони мають мішане живлення і найбільш повноводні навесні та у червні. На Дністрі, що починається в горах, нерідко бувають повені і паводки. Судноплавним є Дніпро. У минулі часи судноплавство було можливим і на його лівих притоках, таких, як Сула, Псел, Ворскла. Але через знищення лісів у їх долинах вони сильно обміліли. Праві притоки Дніпра — Рось, Тясмин також маловодні^[1].

Озер у лісостепу мало. Вони є у заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві самого Дніпра, залиті водами Канівського таКременчуцького водосховищ. Брак природних водойм компенсується ставками, які створені біля багатьох населених пунктів.

Геологія лісостепу

У межах лісостепу залягають поклади бурого вугілля (Дніпровський басейн), нафти і природного газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), природних будівельних матеріалів (гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок). У місцях виходу на поверхню порід Українського щита є родовища мармуру, лабрадоритів, доломітів,графіту, горючих сланців, а у болотах — бурштину.

Рослинність лісостепу

Рослинність представлена лісовими і степовими видами. Лісистість території більша у західній частині; там вона досягає 15% (середня лісистість — 12,5%). Ліси збереглися в долинах річок та межиріччях. Вони ростуть на сірих лісових ґрунтах та деградованих чорноземах (в яких зменшився вміст гумусу, і вони стали менш родючими), що раніше були під степами, а потім позаростали деревами. Лісоутворюючими породами зони є дуб, граб, бук, клен, липа. У заплавах рік ростуть берест,вільха, верба. На піщаних берегах Дніпра, Південного Бугу та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями ростуть соснові ліси. У широких балках поширені байракові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа, ліщина, брусниця.

До лісових масивів безпосередньо прилягає степ, проте він не займає великих площ, тому що його змінили агроценози. Майже всі ділянки розорані і зайняті різноманітними сільськогосподарськими культурами (пшениця, ячмінь, овес, гречка, цукрові буряки, картопля, овочеві культури та інші). Степова природна рослинність (різнотрав'я) збереглася на схилах балок, берегах рік. Доволі великі площі в лісостепу зайняті луками. Суходільні луки знаходяться на вододілах річок і їх схилах. Там ростуть горицвіт, анемона, конюшина, тонконіг, стоколос, ковила, вероніка колосовидна, гадючник, звіробій. Це переважно багаторічні рослини, із коренів і стебел яких утворюється дернина. Низовинні луки лежать у зниженнях, де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Вони мають багатий трав'яний покрив. На заплавних луках ростуть осока, рогіз, стрілолист, калюжниця, цикута. На водоймах ростуть глечики жовті, латаття біле, папороть водяна.

 

Тваринність лісостепу

Тваринний світ зони представлений лісовими та степовими видами. Тут живуть дикі кабани, сарни, олені, зайці, вивірки, куниці, тхори, полівки, лисиці, вужі, багато птахів:дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди,гуска сіра, іволга, степовий журавель, зяблик, горлиця та ін.

Природно-заповідний фонд лісостепу

Для збереження цінних об'єктів природи, рідкісних видів рослин і тварин у зоні створено природні національні парки «Подільські Товтри», Яворівський, заповідники —«Розточчя», «Медобори», Канівський. Канівський природний заповідник — один з найдавніших в Україні, який було створено 1923 року. Він охоплює частину яри та пагорби на правому березі Дніпра та дніпровські острови. Важливими об'єктами заповідника є геологічні утворення, грабовий ліс та Чернеча гора (100 м над Дніпром), де було перепоховано Тараса Шевченка. Михайлівська цілина — філія Українського степового заповідника, де оберігається єдина в Україні ділянка лучного степу в межах лісостепової зони.

 

Національний природний парк "Подільські Товтри" створено згідно з Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 474. Розташований він у межах Городоцького, Кам'янець-Подільського та Чемеровецького районів Хмельницької області на площі 261316,0 га (12,5% території області). З цієї площі 3081,5 га надано парку в постійне користування, решта земель знаходиться у користуванні сільськогосподарських, лісогосподарських та інших підприємств, сільських рад, фермерів та індивідуальних власників землі. За площею національний парк "Подільські Товтри" є найбільшим у Європі.

Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону, площею 1603,8 га, зону регульованої рекреації - 11452,2 га, зону стаціонарної рекреації - 173,5 га та господарську зону, площею 248086,5 га. В установі працюють 57 чоловік, з них у науковому підрозділі - 10, у службі охорони - 29 осіб.

До складу національного природного парку "Подільські Товтри" увійшли більше 130 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, з них 23 - загальнодержавного значення: 15 заказників (8 ландшафтних та 7 ботанічних), 4 геологічні пам'ятки природи, серед них "Китайгородське відслонення" (схил у долині р. Тарнави - всесвітньо відомий еталонний розріз силурійських відшарувань), печера "Атлантида" (гіпсового походження, довжиною 1,8 км), 1 ботанічний сад - у м. Кам'янець-Подільському та 3 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

ЯВОРІВСЬКИЙ – національний природний парк розташований у Яворівському районі Львівської області.

Площа: 7078,6 га

Підпорядкування: Міністерство екології та природних ресурсів України

Яворівський національний природний парк розташований в унікальному куточку Західної України – Розточчі, яке увібрало в себе риси трьох географічних регіонів – Карпат, Полісся та Поділля. Поєднання мальовничих горбистих ландшафтів та річкових долин з каскадами ставків, висока лісистість, а також наявність Головного Європейського вододілу, що розділяє басейни річок Чорного і Балтійського морів, зумовили високе розмаїття видового складу місцевої флори та фауни.

Канівський природний заповідник — один з найдавніших в Україні (1923 р.), де поєднуються історія природи та історія народу. Він охоплює яри й пагорби на правому березі Дніпра та дніпровські острови. Земля там пов'язана з археологічними пам'ятками ще з часів палеоліту. Важливими об'єктами заповідника є геологічні утворення, грабовий ліс та Чернеча гора, що здіймається на 100 м над Дніпром і відома як Тарасова гора. Там було перепоховано генія українського народу Тараса Шевченка. «Михайлівська цілина» — філія (відділення) Українського степового заповідника.

Там оберігається єдина в Україні ділянка лучного степу в межах лісостепової зони. Численні рослини (види астрагалу, пальчатокорінника, півників, ковили, рябчика, сону) занесено до Червоної книги України. Для збереження лісових ландшафтів створено два національні природні парки — Ічнянський (Чернігівська область) та «Гомільшанські ліси» (Харківська область).

 

Заповідник "Розточчя " створений 5 жовтня 1984 р. на основі державного заказника "Страдчанський ліс" та заповідного урочища "Королева гора". Він розміщений у північно-західній частині Подільської височини та відноситься до вузького горбистого пасьма Українського Розточчя. Площа заповідника — 2084,5 га, протяжність території з півночі на південь становить 8 км, із заходу на схід — 12 км.

Місцевий рельєф характеризується чергуванням річкових долин, болотяних місцин та горбів зі скелями. Середні висоти коливаються у межах 380-390 м, найвища вершина — Гострий Горб (395 м). Територією заповідника протікають річки Верещиця та її притока Ставчанка. Тут є стави, найбільший з яких — Янівський (площа — 207 га).

Клімат території характеризується високою вологістю повітря та немалою кількісю річних опадів (673 мм). Це спричинено потоками західних і південно-західни вітрів з Балтійського моря. Зима тут м'яка, з частими відлигами; середня температура січня — -3°С, липня — +17,5°С.

Багатий рослинний світ заповідника представлений унікальними сосново-буковими та сосново-дубово-буковими деревостанами. Загалом 92% територіальної площі вкрито лісами, інші 8% — лучною, болотною та прибережно-водною рослинністю. Цікавими є щучникові та червонокострицеві луки в урочищі Заливки. Тут зростають береза низька, верба чорнична, журавлина болотна, синюха голуба, білозір болотний, пальчатокорінник.

Флора "Розточчя" налічує 1097 видів судинних рослин, 212 — мохоподібних, 65 — лишайників, 20 — синьозелених водоростей, 423 види грибів. До Червоної книги України занесено 28 видів вищих рослин, половина з яких належить до родини орхідних. Зокрема, це: баранець звичайний, плаун звичайний, сальвінія плаваюча, береза низька, фіалка біла, верба чорнична, шолудивник королівський, лілія лісова, підсніжник білосніжний, косарики черепитчасті тощо.

Різноманітна фауна заповідника представляє 43 види ссавців, 169 — птахів, 6 — плазунів, 11 — земноводних, 16 видів риб. Серед ссавців зустрічаються сарна європейська, олень, лось, заєць сірий, кабан дикий, вовк, лисиця, ласка. Із ряду комахоїдних — кріт, бурозубки звичайна, мала і білочерева, кутори звичайна і мала. Земноводними представниками є ящірки прудка й живородна, вуж і гадюка звичайна, тритон звичайний і гребінчастий, жаба ставкова та озерна, кумка червоночерева, ропуха сіра тощо. Рідкісними видами на теренах "Розточчя" є рукокрилі. Загалом до Червоної книги України занесено 18 видів тварин: видра річкова, горностай, кутора мала, європейський широковух, борсук, лелека чорний, змієїд, орлан-білохвіст, сичик-горобець, мідянка, полоз лісовий, дозорець імператор, махаон та інші.

Медобори (Подільські Товтри) – сильно розчленовані, скелясті вапнякові пасма. Частина єдиного у світі гірського кряжу Товтри, що з'явився не внаслідок тектонічних процесів, а утворений живими організмами – кораловими поліпами. Унікальне геологічне утворення з неповторними ландшафтами. За багатство медоносних рослин народ назвав Товтри (у межах України) Медоборами.

 

Горбисте, заввишки 350–430 м, пасмо Медобірських гір простягається з північного заходу на південний схід від смт Підкамінь Львівської області через Збараж, Скалат, Сатанів, Кам'янець-Подільський до Дністра. Довжина Товтрового кряжа – близько 200 км, з них 110 кілометрів проходить територією Тернопільської області. З усіх боків гряди височать поодинокі горби з гострими скелястими вершинами, а також з пологими вершинами. Південно-західні схили круті,північно-східні пологі.
Основні гори у межах Галичини: Крайній Камінь (431), Зембова, Сабариха, Скала (417), Гостра Могила (398), Вікно, Богит (417). Найвища вершина – гора Нижній Камінь (Крайній Камінь) (431 метр) Окрасою і величчю заповідника є його могутні і прекрасні ліси. Вони займають 93% території заповідника. То є дубово-грабові, грабово-дубові, дубово-грабово-ясеневі та дубово-букові ліси, але зустрічаються і чисті бучини.

 

На території заповідника зустрічається близько 1000 видів вищих судинних рослин, серед яких багато рідкісних, ендемічних та реліктових видів. Серед червонокнижних видів ясенець білий, цибуля ведмежа, лілія лісова, крокус Гейфелів, більше десятка видів орхідних, серед яких і зозулині черевички справжні. До Європейського червоного списку занесено 6 видів рослин.

Висновок

Лісостепова зона займає близько третини території країни. Кліматичні особливості зони змінюються переважно із заходу в схід (збільшується континентальність). У лісостеповій зоні переважають сірі лісові грунти і типові чорноземи. Природні ландшафти зони нині зазнали великих змін: природна степова рослинність та лісові масиви збереглися у заповідниках та незораних ділянках річкових долин і височин.