Неоліт (новий кам'яний вік). VI тис. - IV тис.до н.е

"Неолітична революція" - перехід від привласненого (збиральництва і полювання) до відтворювального, продуктивного господарювання - землеробства і скотарства.

- Енеоліт (мідно-кам'яний вік). IV тис. - III тис.до н.е.

Люди освоїли перший метал - мідь. Відбувався подальший розвиток відтворювального господарства. Намітився перехід від мотичного до орного землеробства.

ІІ. Бронзовий вік (II тис. - І тис.до н.е.)

Бронза - перший метал, штучно створений людиною. Використання бронзи сприяло зростанню продуктивності праці.В епоху бронзи відбувся перший суспільний поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства. Зоною розселення скотарських племен став південноукраїнський степ.Обмін набув постійного характеру.На зміну родовій общині прийшла сусідська (територіальна), почала проявлятися майнова диференціація. У суспільстві утвердилися патріархальні родинні відносини.

ІІІ. Залізний вік(від І тис. до н.е.до початку нашої ери)

Використання заліза привело до різкого зростання продуктивності праці, вперше людина отримала можливість створювати додатковий продукт понад прожитковий мінімум. Відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства. Додатковий продукт став економічною передумовою зародження нових станово-класових відносин.

3.Кочові народи залишили помітний слід в історії України. Протягом століть вони впливали на розвиток українських земель, на формування матеріальної і духовної культури населення країни.Південна Україна (відкритий степ якої, як географічна обставина, приваблювала войовничі кочові племена Євразії) стала центром життя кочових народів, які хвилями змінювали один одного з кін. II тис.до н.е. і до XIII ст. н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари. Переселення цих народів відбувалося зі сходу, крім готів (вони прийшли з берегів Балтійського моря).Поруч із скотарством, яке становило основу господарства, кочовики займалися землеробством, ремеслами. Вони володіли військовим мистецтвом, вели постійні війни, тримали в покорі сусідні народи.

Державні утворення кіммерійців, скіфів, сарматів, готів існували до IV ст. н.е.

Із VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Tipa (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці нинішнього Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі) та інші. Головні причини заснування греками колоній - дефіцит землі і хліба, перенаселеність грецьких міст, воєнно-політичні конфлікти. Лідерство у заснуванні колоній належало малоазійському місту Мілету, "родоначальнику" понад 90 міст у басейні Чорного моря. Саме з малоазійських грецьких міст, які потерпали від постійних нападів персів і лідійців, рухався основний потік грецьких колоністів.

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес. Єдина монархія - Боспорське царство - виникла у V ст. до н.е. в результаті об'єднання більш як 20 міст на чолі з Пантікапеєм. Причому спочатку держава являла собою союз грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. До Боспорського царства входили Керченський та Таманський півострови, Кубань. Поряд із греками тут жили скіфи, таври (у Криму), меотські племена (у Приазов'ї та на Кубані). Господарство античних міст-держав було засноване на жорстокій експлуатації рабів.Економіка була багатогалузевою:

- Торгівля велася у двох напрямках - з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). У Грецію вивозили хліб, худобу, шкіру, пушнину, рабів. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва та ін.

- Ремесло досягло високого рівня розвитку і славилося виробництвом металевих, керамічних, ювелірних виробів, ткацтвом.

- Землеробство: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші тощо.

- Скотарство і рибальство.

Духовна культура досягла високого рівня розвитку: розвивалися освіта, наука, література, музика, театр, скульптура, архітектура.

Культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури.

Причини занепаду:

- загальна криза рабовласництва, яка почалася з III ст. н.е. і підірвала сили держав;

- натиск кочівників. У III ст. н.е. під натиском готів загинула Ольвія та інші міста, в IV ст. н.е. під натиском гунів загинуло Боспорське царство. У V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування. Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, у т.ч. і слов'ян.

4.Предками українців є слов'яни. Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі й Азії, дали початок багатьом народам, утому числі і слов'янам. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-II ст. н.е. - Плінія, Тацита, Птолемея. В період Великого переселення народів (ІУ ст. н. е.) - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. У результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних, південних і східних слов'ян.

Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

Із IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури.Анти підтримували торговельні зв'язки із сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також із провінціями Римської імперії.У IV ст. н.е. анти утворили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і розпався під ударами аварів. Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов'яни, утворилися окремі племінні об'єднання, розташування і назви яких відомі з літопису "Повість врем'яних літ": поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

Висновки: