Вихідним матеріалом для утворення копалин вугілля послужила багатюща рослинність кам'яновугільного та суміжних з ним геологічних періодів та скупчення водоростей і мікроорганізмів, що населяли водойми. За хімічним складом зазначені матеріали сильно відрізняються один від іншого.
Водорості складаються переважно з білків і жирів, кількість клітковини в них мізерно мала, відмираючи, вони падають на дно водойм, де разом з неорганічними домішками утворюють органічний гниючий мул - сапропель. Він і послужив джерелом утворення однієї групи копалин вугілля - сапропелітів.
Вищі рослини складається головним чином з глиняно-целюлозних тканин і незначної кількості воскоподібних речовин. Білки і жири, що знаходяться в їх живих тканинах, грають другорядну роль. При розкладанні накопичилися в низинних болотах вищих рослин виходять гумусові речовини, які утворюють гумусове вугілля (II клас).
Перший клас вугілля великого промислового значення не має.
Перетворення материнськогї речовини в викопне вугілля відбувається під впливом ряду біохімічних і геологічних процесів: тиску навколишніх порід, підвищення температури та інше.
Хімічні перетворення при перерахованих процесах вельми різноманітні. Глибина описаних перетворень залежить не тільки від часу. Часто у більш «молодих», з геологічної точки зору, вугілля хімічне перетворення досягає більш глибоких форм, внаслідок чого введено поняття про хімічний вік вугілля.
В залежності від глибини перетворення материнського речовини в викопні вугілля вони за хімічним віком поділяються на групи відповідно трьох стадій перетворення материнської речовини: торф'яна - нижчий щабель, буровугільна і кам'яновугільна.
Сапропелеве вугілля включає в себе кілька типів. До них відносяться богхеди і кенельске вугілля.
До гумусового вугілля відносяться бурі вугілля, кам'яне вугілля і антрацит.
СНД має величезні запаси вугілля найрізноманітнішої якості. При цьому запаси цінного кам'яного вугілля і антрацитів у багато разів перевищують запаси менш цінного бурого вугілля.
У європейській частині СНД найбільший басейн - Донецький.
Якість донецького вугілля дуже різноманітна, при цьому велика їх частина придатна для коксування.
За розмірами видобутку вугілля й антрациту Донецький басейн займає перше місце серед вугільних басейнів СНД.
Львовсько - Волинський басейн розташований на території Львівської та Волинської областей України.
Підмосковний басейн - один з найстаріших в країні, добуток вугілля в ньому розпочато понад сто років тому.
Підмосковний басейн займає територіально вигідне положення, але поступається іншим басейнам за якістю вугілля (висока вологість, зольність, багато сірки).
Карагандінський басейн має велике значення. Він розташований в Карагандинській області Казахстану і зв'язаний залізничним транспортом зі столицею Казахстану Алма-Ати, промисловими районами Сибірі, Уралу і республіками Середньої Азії.
Особливістю цього вугілля є великий вихід смоли при коксуванні, що служить матеріалом для отримання багатьох продуктів.
Печорський басейн розташований на крайньому північному сході європейської частини Росії. Значні запаси і різноманітність марок кам'яного вугілля, у тому числі коксівного вугілля, висувають його в число найбільших вугленосних басейнів Росії.
Кузнецький басейн розташований у південній передгірській частині Західного Сибіру, між гірськими відрогами Алтаю - Салаіром і Кузнецким Алатау.
Велика частина вугілля басейну відноситься до малозольних малосірчастим і средньозольним. Вугілля Кузбасу є цінною коксохімічною і енергетичною сировиною.
Челябінський буровугільний басейн розташований на східному схилі Уралу в межах Челябінської області.
Челябінський басейн за запасами вугілля, ступенем промислового освоєння і вигідним географічним положенням має виключне значення як найбільший енергетичний центр Середнього Уралу і паливна база промислових підприємств Челябінської і прилеглих до неї областей.
Закавказька група родовищ. Головні родовища - Ткварчельське, Ткібульске і Гелатське - розробляються. Вугілля в суміші коксів.
Родовища Середньої Азії здебільшого розташовані у високогірній місцевості, в передгір'ях хребтів і в міжгірських западинах. Багато родовищ високогірних районів труднодоступні і тому практична цінність їх не завжди визначається запасами і якістю вугілля.
Кансько-ачинський басейн простягається вздовж лінії залізниці від м. Маріїнська на заході по р.. Бірюса на сході, вугілля придатні для відкритої розробки.
Майже на всій площі басейну розвинені бурі вугілля, за виключенням Саяно-Партизанського родовища, де містяться кам'яні вугілля марки Г.
Іркутський басейн розташований в південно-західній частині Іркутської області, простягаючись на 500 км уздовж північно-східного схилу Східно-Саянського хребта і Східно-Сибірської залізниці від м. Нижньоудинськ до оз. Байкал.
Вугілля в ньому в більшості своїй гумусові, кам'яні (марки Г і Д), в крайній західній частині басейну - бурі. Найкраще за якістю вугілля, що дають спікшийся кокс, приурочені до центральної частини басейна (Черемхово).
Південно - Якутський басейн характеризується вугіллям з важкою збагаченністю.
Родовища півострова Камчатка пов'язані з розвитком по західному схилу серединного хребта верхньокрейдяних, палеогенових і неогенових відкладень. Вугілля володіють малою зольністю, дуже ви соким вмістом вологи і швидко розсипаються в дріб'язок. Частина вугілля є спікшимся.
Південно-Уральський буровугільний басейн розташований в Башкортостані і в Оренбурзькій області.
У родовищах Дальнього Востоку вугілля в основному бурі, гумусового походження.
У родовищах о. Сахалін найбільш поширене буре і довгополуменеве вугілля.
