15 березня 1999 року в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку постійний представник нашої держави при ООН В. Єльченко від імені України підписав Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміни клімату. Україна стала 84-ою державою світу, що підписала цей важливий міжнародний документ. Тим самим наша країна взяла на себе добровільні зобов’язання проводити таку екологічну політику, яка спрямована на суттєве зменшення викидів парникових газів, щоб звести до мінімуму негативні соціальні, екологічні та економічні наслідки зміни клімату.
Багато хто з нас сьогодні з тривогою спостерігає суттєві зміни клімату та ряду інших характеристик навколишнього середовища, свідками яких усі ми стали за останні один-два десятиріччя. Факт потепління наших зим безперечний. Тому не дивно, що всіх турбує причина цього явища, а тим більше його перспектива.
Звісно: причин змін клімату багато. І одна з них – це так званий парниковий ефект вуглекислого та деяких інших газів атмосфери.
Що спільного у Землі з теплицею? Нагадаю, що собою являє явище, поіменоване парниковим ефектом. Його назва зумовлена тим, що скло або плівка парників (теплиць) мають здатність пропускати в парник тепло сонячних променів, а зворотній процес (часткове відбивання тепла назад в атмосферу) гальмується склом або плівкою. Цим і пояснюється підвищення на кілька градусів температури повітря в парнику чи теплиці, порівняно з навколишнім середовищем.
Для земної кулі роль, подібну до ролі скла або плівки в парнику, відіграє сама її повітряна маса. Вона здатна віддзеркалювати близько 30 відсотків сонячного проміння і затримувати частину його тепла. Вважають: якби нашій атмосфері не був притаманний цей парниковий ефект, то середньорічний рівень температури був би нижчий, ніж тепер, на 33 градуси (тут і далі температури вказано за шкалою Цельсія).
Встановлено, що здатність атмосфери Землі поглинати теплові потоки збільшується із підвищенням концентрації в ній вуглекислого газу (С02), окислів азоту, метану, водяного пару та хлорфторвуглеводнів. Вміст вуглекислоти в повітрі протягом останніх десяти тисячоліть становив близько 0,03 відсотка – або загалом його в атмосфері було 740 мільярдів тонн. Але за останні десятиріччя ця цифра збільшилася приблизно на 30 відсотків. У міських зонах та промислово розвинених регіонах Землі відсоток такого збільшення С02 в атмосфері набагато вищий. Вважається: зараз збільшення концентрації вуглекислоти в атмосфері сягає 10 мільярдів тонн на рік.
Так от учені доводять, що збільшення концентрації тільки С02 в атмосфері вдвоє (тобто до рівня 0,06 відсотка – а це може бути десь у 2030–2080 роках), призведе до потепління клімату на нашій планеті у середньому на два – п ять градусів.
Протягом останніх десятиліть майже удвічі зросла концентрація в атмосфері метану. Основні джерела його утворення – вирощування рису, розведення жуйних тварин, спалювання біомаси в тропіках і саванах, міські звалища, втрати природного газу при добуванні, транспортуванні та використанні, гірничо-видобувні роботи тощо. Приріст концентрації метану зараз становить близько одного відсотка на рік. Вважають, що внесок цього газу в парниковий ефект може стати не набагато меншим, ніж вуглекислого, оскільки радіаційні властивості метану в двадцятеро ефективніші, ніж у С02.
На сьогодні вже підраховано, що наша атмосфера в середньому потепліла на 0,5–1 градус. Це потепління майже не впливає на процеси фотосинтезу, але значно прискорить дихання рослин та ґрунтів (на 5-15 відсотків), що призведе відповідно й до прискорення розпаду органічних речовин з утворенням вуглекислого газу, метану тощо.
Загрозу людству вбачають передусім у тому, що з подальшим потеплінням клімату наростатимуть темпи танення льодовиків Антарктики й Арктики, мерзлот та гірських снігів. Учені попереджують, що це призведе до підйому рівня моря й затоплення значної частини родючих земель планети. Таке потепління в сучасній історії людства не має аналогів і воно нагадуватиме потепління, яке було 18 тисяч років тому, слідом за останнім обледенінням.
Проте вважається, що нинішнє потепління може настати так інтенсивно, що жива природа не завжди зможе до нього пристосуватися. Зовсім невідомо, як поведуть себе вічні мерзлоти та болота. Вони також можуть дати різкий вихід в атмосферу СО2, метану та оксидів газу. Доречно також навести дані про те, що 17 мільйонів років тому, коли льодовиків на полюсах не було, рівень Світового океану був вищий на 50–70 метрів. У зв’язку з цим є підстави проаналізувати причини накопичення вуглекислоти, насамперед, та інших "парникових" газів атмосфери, а також вивчити шляхи протистояння цьому явищу. Які ж це причини?
А чому теплішає? Перша причина – зменшення в цілому фотосинтетичної активності рослинного світу в результаті дедалі активнішого його знищення. Так ще недавно наука доводила здатність природи до поглинання СО2 з атмосфери рослинами і водоростями з виділенням його назад в атмосферу в результаті життєдіяльності тварин та мікроорганізмів, то це співвідношення становитиме 6:1 (шість до одного). Цим і пояснюється те, що віками концентрація СО2 в атмосфері була надзвичайно низькою. Але це було колись. А що тепер?
Не беруся сказати, наскільки конкретно змінилося це співвідношення, але те що цифри 6:1 на сьогодні не відповідають дійсності, вже безсумнівно. Найперша причина цього – різке зменшення на планеті площі лісів. Навіть включення цих колишніх лісових площ до сівозмін та вирощування на них сільськогосподарських культур з високою фотосинтетичною активністю не може зрівнятися з тією функцією, яку виконує ліс. Справа в тому, що в лісі відбувається не тільки поглинання С02 з атмосфери. Паралельно відбувається його "складування" у вигляді біомаси деревини (це дещо подібне до "складування" води в льодовиках Арктики та Антарктики, у вічних мерзлотах і гірських снігах).
Адже для відтворення кілограму сухої деревини рослині доводиться засвоїти приблизно 700 літрів вуглекислого газу. Отже, за участі дерев кругообіг вуглецю і вуглекислоти в природі йде десятиріччями, бо зв’язування її й вилучення йде повільно (за винятком коли деревина спалюється).
На окультурених же полях кругообіг вуглецю СО2 становить, в основному, один рік (а то й менше), і тому дедалі зростає можливість переходу його у вищі шари атмосфери. В результаті він надовго виключається з кругообігу в живій матерії, чим і зумовлюється його накопичення в повітрі (1-2 мільярди тонн на рік).
Особливу роль у цьому процесі відіграє масове знищення лісів тропіків субтропіків і тайги. Наведу такий приклад. Кілька років тому мені довелося бути в Камбоджі. Начитавшись книжок видання 50-60 років про цю країну, я уявляв її як море джунглів від краю й до краю. А так років зо двадцять тому й було. А що тепер? Люди, намагаючись узяти від джунглів побільше, насамперед вирубували найцінніші дерева (червоне та інші). Ці дерева ростуть, як правило, дуже високі (30-40 метрів), під ними вирувало життя тисяч інших дерев, ліан та кущів, які не витримували прямого сонця тропіків.
А що вийшло після вирубування висотних дерев? Майже повністю загинуло все, що під ними росло, а потім і звірі. От і ростуть тепер від краю й до краю майже на всій території цієї країни поодинокі пальми та кущі. Незаперечний факт кризи біотичного різноманіття, трагічні наслідки якої ми ще навіть не повністю усвідомлюємо. Адже більше половини всіх видів організмів Землі живе в тропічних лісах! До речі, вважається, що сумарні безповоротні втрати видів живих організмів зараз досягли 4-6 тисяч на рік.
Подібне має місце не тільки в Камбоджі. Варварське знищення тропічних лісів відбувається і в сусідніх з нею країнах, а також в Африці, Південній Америці. Вважають, що на сьогодні на Землі знищено майже половину таких лісів, які були ще порівняно недавно. Не дивлячись на ці факти, площі тропічних лісів знищують і зараз – на ста тисячах гектарів щорічно, що становить один відсоток загальної їх кількості.
Наша країна, на жаль, теж не виняток, коли мова йде про промислову вирубку лісів, про суттєві недоліки в їхньому використанні й відтворенні.
Нагадаю ще раз: на утворення кілограму сухої деревини використовується майже 700 літрів вуглекислого газу з повітря. А в атмосферу при цьому виділяється майже стільки ж літрів кисню. Запам’ятаймо ці цифри і нехай стоять вони перед нами як суворе попередження, коли рука береться за сокиру.
Друга причина – небачені раніше обсяги спалювання вугілля, нафти та газу. Розрахунки показують, що спалювання кілограму цих речовин призводить до виділення в атмосферу приблизно 1500 літрів вуглекислого газу. Кисню при цьому використовується приблизно 2-2,5 тисячі літрів. А тепер спробуємо потренуватися в підрахунках, що ж воно вийде, коли протягом року на нашій планеті згорає близько 4 мільярдів тонн кам’яного та бурого вугілля. Приблизно така ж кількість добувається (і відповідно використовується) й нафти. А скільки згорає газу, торфу тощо? В атмосферу внаслідок цього на даний час переходить близько 5 мільярдів тонн вуглекислого газу. Ця вуглекислота є результатом діяльності так званої цивілізованої людини. Уся вона абіогенного походження, і жива Природа, як виявляється, не завжди спроможна з нею справитися.
Тому не дивно, що в регіонах нашої планети з високорозвиненою промисловістю (США, Японія, Центральна Європа) вже зараз рівень виділення абіогенної вуглекислоти в атмосферу набагато перевищує її засвоєння рослинами в процесі фотосинтезу. А що ж воно буде, коли всі регіони на планеті досягнуть такого ступеня "цивілізації" та "науково-технічного прогресу"?.. Хто назве це прогресом? Де ж кисень будемо брати? А як розраховуватися, виходячи із сказаного, "високоцивілізованим" із "низько цивілізованими", коли перші будуть дихати за рахунок других? Це вже не фантастика. Це вже реальність сьогодення міжнародного масштабу!
Кислотна загроза. Третя причина зростання рівня СО2 в атмосфері – це надзвичайне закислення природи. У цьому плані дане питання не часто піднімається. Тому зупинимося на ньому детальніше. Відразу ж відмічу майже на сто відсотків – це також фактор виробничої діяльності людей. Завдяки нам у Природі відбувається надзвичайно інтенсивний притік у води, атмосферу та ґрунти різноманітних кислот (мінеральних та органічних). Одразу ж ці кислоти вступають у реакцію нейтралізації з речовинами лужної природи із утворенням відповідних солей.
Основним фактором, який нейтралізує кислоти в Природі, є солі вугільної кислоти (кальцієві, магнієві, калієві, натрієві та інші). При цьому в атмосферу обов’язково виділяється вуглекислий газ. Так при взаємодії кілограму сірчаної кислоти з кілограмом вапняку (кальцієва сіль вуглекислоти) в атмосферу виділяється приблизно 200 літрів вуглекислого газу та утворюється 1,76 кілограм сірчанокислого кальцію (звичайний гіпс).
А тепер визначимо кількість абіогенного вуглекислого газу, що виділяється в атмосферу – враховуючи те, що щорічно в прісні води планети та у Світовий океан потрапляє близько 300–500 мільйонів тонн сірки, з якої утворюється один–півтора мільярда тонн сірчаної кислоти. Це значить, що приблизно півмільярда тонн вуглекислоти перейде в атмосферу внаслідок розпаду карбонатних солей. То чи довго в річках, озерах, морях і океанах існуватимуть коралові рифи та острови, які майже повністю складаються з вапняків? І як себе почуватимуть різноманітні молюски, черепахи та інші організми, панцери та кістяк яких в основному складаються з вапняку?
До сказаного додам: щорічно на поверхню нашої планети у вигляді кислотних дощів випадає майже 100 мільйонів тонн сірчаної кислоти. Приблизно половина вказаної кількості потрапляє в довкілля й азотної кислоти. А ще ж є соляна, фосфорна та різні органічні кислоти (людство також не дуже турбується про їхню нейтралізацію). Незлічені мільярди літрів СО2 знову летять в атмосферу. Звідкіля ж ці кислоти беруться?
Основна причина переходу такої маси сірки із земляних пластів у воду та повітря (де вони, як правило, перетворюються в сірчану кислоту) – діяльність людини. Насамперед це спалювання вугілля та нафтопродуктів. У середньому в кам’яному вугіллі міститься один відсоток сірки, і при спалюванні його вона майже повністю переходить у газоподібну форму у вигляді окислів – в основному це діоксид сірки (SО2). Ми певний час "рятувалися" від цього газу тим, що будували надвисокі труби. Але це самообман, бо труби ці лише відводять біду, але зовсім її не знімають як таку. В повітрі, зв’язуючись із водою, діоксид сірки перетворюється в основному в сірчисту та сірчану кислоти.
Отже, при спалюванні кілограму вугілля на землю через атмосферу випадає приблизно 30 грамів сірчаної кислоти. Уявімо, скільки її утворюється, наприклад, на Трипільській ДРЕС, коли за добу там спалюють 10-12 тисяч тонн вугілля. А скільки таких ДРЕС, а доменних печей тощо. Нагадаю, що за рік людство добуває й використовує приблизно 4 мільярди тонн кам’яного та бурого вугілля.
Неважко розрахувати також, скільки утворюється сірчаної кислоти при згоранні нафти, мазуту та бензину. Ці гази активно мігрують по планеті, перш ніж випасти на землю з дощами. Тому не важко здогадатися що нам, як і сусідам нашим, далеко не байдуже, як хто господарює.
Ланцюг замикається. Надзвичайно інтенсивний потік кислот із земляних пластів у води (наземні та підземні) відбувається в результаті гірничодобувної та металоплавильної діяльності, в процесі розмивання берегової смуги морів та океанів, вітрової ерозії, стоків промислових підприємств і тваринницьких комплексів тощо. Приблизно 130 мільйонів тонн сірчаної кислоти щорічно виробляють хімічна та нафтохімічна промисловості. Ця кислота кінець кінцем уся також має бути нейтралізована. А все це знову та знову поповнює вміст абіогенного вуглекислого газу в атмосфері.
Подібну до СО2 роль відіграють і оксиди азоту (в основному N2О, молекули яких майже в двісті разів ефективніше поглинають тепло, ніж СО2). Вони утворюються, в основному, ґрунтовою мікрофлорою, особливо при значному внесенні в ґрунти азотних добрив.
Транспорт також є одним із головних джерел викидів в атмосферу оксидів азоту. Лише за кілометр пробігу в середньому кожний автомобіль викидає в атмосферу близько 10 грамів оксиду азоту. Причому утворюються вони в основному в камерах згорання двигунів за рахунок взаємодії азоту та кисню повітря, чого в звичайних умовах не відбувається Потрапивши в атмосферу, ці оксиди перетворюються в азотну та азотисту кислоти, які також у вигляді кислотних дощів випадають мільйонами тонн на поверхню планети.
А солі цих кислот – це вже так звані нітрати та нітрити, негативні наслідки підвищення концентрації яких у воді, ґрунтах і продуктах харчування більш-менш відомі громадськості. Як і у випадку з сірчаною кислотою, на кожний кілограм азотної чи азотистої кислоти з поверхні планети в атмосферу виділяється близько 180 літрів вуглекислого газу.
До цього додам: в умовно чистих регіонах планети в дощовій воді майже 80 відсотків від суми всіх кислот припадає на вуглекислий газ. Решта 20 відсотків – це інші кислоти. Отже, під час дощу атмосфера немов промивається від СО2. При цьому вуглекислота в складі дощової води повертається на поверхню планети і включається в біологічний кругообіг.
Разом з тим співвідношення кислот у дощовій воді над промисловими центрами і навколо них дещо інше:
· 60 відсотків – сірчана кислота,
· 30 – азотна,
· 5 – соляна,
· 2 – вуглекислий газ,
· 3 – інші кислоти.
Зверніть увагу на те, що в "кислій" дощовій воді вуглекислий газ майже не розчиняється, тому й залишається у верхніх шарах повітря. А відтак значно більша його частина не включається в біологічний кругообіг, що й зумовлює його накопичення в атмосфері.
Ще одна глобальна причина цього явища – поступове зменшення розчинності вуглекислоти у водах Світового океану. Справа в тому, що розчинність СО2 у воді зростає в міру того як знижується її температура. Отже, взимку океан (а також моря, озера, ріки) немов вдихає вуглекислоту повітря, а влітку він віддає й в атмосферу. Це також сприяє біологічному кругообігу вуглекислоти. Оскільки вже почалося потепління на планеті, то певна частина вуглекислоти не може перейти з атмосфери в розчин і залишається в ній, зумовлюючи підвищення її вмісту. Це останнє обумовлює подальше наростання температури атмосфери, і так виникає замкнуте порочне кільце.
До цього слід додати – у результаті нашої з вами діяльності (скидання в донні шари морів стічних вод приморських міст та хімікатів з річковими водами, глибинні вибухи тощо) значна частина глибинних вод, які дуже багаті на сірководень, виходить на поверхню моря. Мало того, що цей сірководень сам є однією з дуже сильних отрут і губить все живе, гальмуючи й фотосинтез у цілому, він – у присутності кисню – також перетворюється в сірчану кислоту з усіма того наслідками.
Отже, ланцюг замикається і не на нашу з вами користь. Природа вже дійшла такого стану, коли ледь-ледь спроможна сама виправити наші "великі справи". Наслідки цього вже відчутні скрізь.
Чи ж завжди радіти прозорій воді? Наведу деякі факти, але попередньо дозволю собі познайомити неспеціалістів із способом характеристики кислотності води та інших розчинів.
Отже, в природі всі розчини діляться на кислі, нейтральні та лужні. Для конкретного виразу ступеню кислотності чи лужності користуються спеціальним показником, який визначається символом рН. Нейтральні розчини мають рН 7,0. Усі розчини, величина яких менша за 7,0 – кислі, і чим ця величина менша (аж до 1,0), тим сильніша кислотність. 3 іншого боку, всі розчини, значення яких вищі за 7,0, – лужні. Найбільш сильний луг має рН 14.
А тепер деякі факти: у нормі рН води озер, ставків та річок становить 7,5 – 8,0, морської води – 8 0–8,2 (рН крові людини – 7,4). Отже, в нормі водоймища мають лужні характеристики. А от дощової води рН повинно бути близько 5,6. Це підкислення зумовлюється розчиненими в ній кислотами, насамперед вуглекислим газом. Потрапляючи на Землю, він одразу ж вступає в біологічний цикл або в хімічні реакції, внаслідок вода стає нейтральною. Коли ж в атмосфері з’являються оксиди сірки азоту тощо, ця величина різко падає.
Встановлено, в районах Скандинавії та Прибалтики протягом останніх років спостерігали дощі, показник рН води яких спадав аж до 2,4 (це майже як столовий оцет). У зоні промислової Європи, а також навколо Санкт-Петербурга, Києва, Казані рН дощової води інколи досягає 3,3-4,8. На сході США більше сотні озер у кінці сімдесятих і на початку вісімдесятих років мали рН води 5,0. Ці озера стали практично мертвими. У 1952 році смог над Лондоном мав рН 1,6. Вважають, що це стало причиною захворювання і смерті близько чотирьох тисяч жителів.
Думаю, цих прикладів досить. Але ще декілька слів про те, як же впливає на живі організми таке закислення вод і ґрунтів. Якщо коротко, вплив цей негативний. Так, при падінні рН вже до 7,0 у воді зменшується концентрація розчинного кальцію. Це вже негативно впливає на розвиток ікри риб. При рН 6,6 гинуть молюски, при 6,0 – креветки та ікра. При рН 5,5 і нижче у воді гине практично вся фауна. Причому ця смерть обумовлюється не стільки підкисленням води, скільки отруєнням організмів внаслідок переходу з донних відкладень у розчинні форми важких металів (алюмінію, свинцю, ртуті, кадмію, олова, нікелю, берилію та інших).
У цьому зв’язку слід переключитись і на перспективи міграції радіонуклідів, скажімо, в Київському морі та ґрунтах інших забруднених зон. Доки ці метали знаходилися в нерозчинній формі у водоймищах та ґрунті, загроза їх для живого була відносно незначна, а в розчинній формі – це вже може бути несумісним із життям. При рН 6,0 і нижче ртуть, наприклад, повністю переходить у розчинні форми.
Іноді ми, не спокушені, радіємо, коли знаходимо річки та водоймища, де дуже прозора вода, а на дні ростуть прозорі водорості, як лопухи. Але не поспішайте радіти. Підкупна прозорість води може бути від того, що вода ця майже "мертва". То ж спочатку подивіться чи буяють, чи повсихали навколо верби, а чи стрибають у воду жаби? А чи є в’юни та раки? Чи водиться велика риба? Коли на всі ці запитання ви отримаєте позитивну відповідь, тоді й радійте, бо вам пощастило. Якщо ні – шукайте поблизу ТЕЦ, хімічне підприємство, завод по виробництву білково–вітамінних концентратів, цукровий чи шкіряний заводи або тваринницький комплекс. Або ж щось інше, чиє нерадиве господарювання призвело до закислення води. А потім і до вимирання багатьох живих організмів.
І що цілком логічно – про наше здоров’я... Подальше забруднення прісних вод кислотами та іншими токсичними організмами страшне також тим, що доступної для живих організмів води на планеті не так уже й багато – менше 0,014 відсотка загальної її кількості. Тому проблема забезпечення людей якісною водою, насамперед питною, стає дедалі гострішою.
І мова йде не лише про людей, про весь рослинно-тваринний комплекс, від благополуччя якого й ми залежимо. Так, на закислених ґрунтах погано розвиваються культурні сільськогосподарські рослини (особливо бобові та олійні) гинуть першими дуби в лісах. У самих рослинах, в урожаї при цьому накопичуються кислоти, які, потрапляючи з їжею в організм тварини чи людини, спричиняють його закислення, що в клініці йменується ацидозний стан організму.
У таких тварин і людей спостерігається затримка у рості, пригнічується їх імунний статус (отже, підвищується сприйнятливість до хвороб). Особливо чутливі до ацидозу новонароджені. У них порушується травлення, розвиваються діареї, бронхопневмонії, амонійний токсикоз, що веде до підвищення смертності. Ацидоз різко ускладнює перебіг хвороби у діабетиків та подагриків, порушує також обмін кальцію, що веде до захворювань кістяка, зубів.
Пояснюючи ці явища хочу звернути увагу на те, що значною мірою подібно до рослин (яким так необхідний вуглекислий газ) тварини також дуже чутливі до зміни концентрації в крові як вуглекислого газу, так і зв’язаної вуглекислоти у вигляді бікарбонатів натрію та калію. Вуглець бікарбонату СО2 включається в органічні сполуки тканин людей та тварин значною мірою – як і у рослин. Гальмування цього процесу також негативно впливає на їхнє зростання та розвиток.
Особливо це помітно при зменшенні концентрації бікарбонатів у крові. У нормі в організмі людини чи тварини концентрація бікарбонату натрію в крові становить приблизно 0,1 відсотка. Саме він, в основному, забезпечує слабо-лужне середовище крові. При надходженні в організм надлишків кислот саме бікарбонат натрію крові першим починає їх нейтралізацію. Тому його концентрація зменшується, що негативно впливає на ряд обмінних процесів та обумовлює хворобливі стани організму. Особливо при різких крововтратах, опіках, діабеті та подагрі.
У ці періоди люди повинні відповідним чином змінювати свій раціон. Різкий ацидозний стан розвивається також у тих, хто споживає відносно багато м’яса, сиру та яєць і майже зовсім не включає в раціон овочів та фруктів. Сприяє ацидозу також надмірне споживання пива та сильне алкогольне сп’яніння. Прекрасний антиацидозний засіб – включити до свого раціону овочі та фрукти, мінеральні води типу "Боржомі", "Свалява", "Луганська" та інші так звані лужні води.
Широке використання в тваринництві таких кормів, як силос та кислий жом, також часто зумовлює розвиток в організмі тварин ацидозного стану з усіма вище перерахованими симптомами та наслідками. Це необхідно мати на увазі, тим більше в умовах теплих зим, коли кислотність цих кормів різко зростає.
Значний вклад у парниковий ефект вносять також фторвуглеводні (фреони), які широко використовуються в холодильній, парфумерній та іншій промисловості. Вони з’явилися в атмосфері, починаючи з 1930 року, й відтоді рівень їх постійно зростає. Важливо відмітити: не дивлячись на відносно низьку їх концентрацію, молекули фреону в 16 тисяч разів ефективніше поглинають тепло, ніж вуглекислий газ. Утім, тема фреонів, захисту озонового шару Землі вельми специфічна, неоднозначна й потребує окремої й дуже серйозної розмови.
Світова спільнота береться до діла. Цілком закономірно, що питання парникового ефекту, отже, і стану повітряного басейну, загалом природного комплексу нашої – по суті такої тендітної та вразливої – планети привертають увагу не лише урядовців, науковців, громадськості окремих країн, а, можна сказати, всього міжнародного співтовариства. Зрозуміло, що таку глобальну проблему можна й слід вирішувати тільки комплексно, масштабно, на основі сучасних підходів та технологій, максимально залучивши інтелектуальний, науковий, технічний, правовий, суспільний потенціал всіх держав та народів блакитної планети Земля. І початок такої роботи вже покладено.
Як відомо, в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з питань навколишнього середовища та розвитку. На найвищому рівні в ній взяли участь представники 176 держав, у тому числі й України. Одним із важливих результатів Конференції стала Рамкова Конвенція ООН про зміни клімату, яку підписали майже 160 країн. Мета Конвенції – обмеження емісії в атмосферу газів з парниковим ефектом на такому рівні, який зупинить небезпечний антропогенний вплив на кліматичну систему. Україна підписала Рамкову Конвенцію ООН про зміни клімату в 1992 році, а в 1996 –Верховна Рада її ратифікувала.
Подальшим етапом роботи стала Конференція Сторін Конвенції в японському місті Кіото, що пройшла в грудні 1997 року. Розглянуто Протокол до Конвенції, який покликаний визначити конкретні зобов’язання окремих країн щодо зменшення емісії парникових газів, терміни виконання, механізми контролю тощо.
Хоча Конференція в Кіото проходила в досить напруженій атмосфері, її результатом стало ухвалення тексту Протоколу. Відповідно до цього документу 34 розвинуті країни світу, серед яких є й Україна, зобов’язані в середньому на 5,2 відсотка зменшити до 2012 року викиди парникових газів в атмосферу. Зокрема, США – на 7 відсотків, країни Європейського Союзу – на 8, Японії – на 6 відсотків, Україна, з огляду на об’єктивні труднощі, зобов’язана не перевищувати об’єм викидів парникових газів рівня 1990 року.
Внаслідок загального економічного спаду сьогодні в Україні споживання вуглеводневого палива порівняно з 1990 роком зменшилося приблизно на третину. Відповідно зменшилася й емісія парникових газів. Отже, формально наша країна виконує вимоги Конвенції ООН про зміни клімату. Звісно, це ніяким чином не означає, що наша держава не повинна вживати ефективних заходів щодо зменшення емісії парникових газів.
Адже Конвенція має для України виняткове значення в контексті соціально-економічних реформ. Проблема зміни клімату зачіпає всі сектори економіки незалежно від форм власності, кожного громадянина. Попередні оцінки вразливості екосистем та деяких економічних секторів свідчать з великою ймовірністю, що зміни клімату в Україні матимуть суттєві наслідки, зокрема для водних, лісових ресурсів, сільського господарства, берегової зони Чорного та Азовського морів.
З урахуванням рішень, прийнятих у Ріо-де-Жанейро та Кіото, в Україні здійснюються економічна та екологічна реформи, закладаються структурні, науково-методологічні, правові, економічні основи державної політики, яка базується на принципах сталого розвитку.
Важливу роль тут відіграє і виховання у населення ощадливого ставлення до природних, зокрема енергетичних ресурсів, створення сприятливих умов для активної діяльності неурядових екологічних організацій.
Парникові гази
Усі говорять про парниковий газ та парниковий ефект, та багато людей взагалі не уявляє, що саме ховається за цими поняттями.
Проте в наш час атомної енергетики, змін клімату та глобалізації кожен повинен знати і розуміти ці терміни. Першу прогалину в знаннях можна залатати, якщо людина знає, що таке парникові гази.
Коли мова йде про парникові гази, то мають на увазі газоподібні речовини, які впливають на випромінювання. Вони знаходяться у повітрі та створюють так званий парниковий ефект. Окрім того, що ці гази утворюються внаслідок людської діяльності, вони ще бувають і природного походження.
Парниковий ефект також легко можна пояснити.
На Землі не могло б бути такої температури, до якої ми звикли, якщо б в атмосфері не було СО2. З іншого боку, надмірна кількість вуглекислого газу примушує нас пітніти і саме це ми можемо спостерігати останнім часом.
Найважливіший постачальник енергії для Землі - Сонце. Навколо планети існує так звана атмосфера. Без неї майже всі промені просто відбивалися б Землею назад у космос, а температура повітря могла б бути щонайменше на 30 градусів нижчою, ніж зараз. Атмосфера - це суміш газів, які притягуються до Землі завдяки силі тяжіння. Чим вище, тим менша густина цих газів. Так званий "природний парниковий ефект" створюють, перш за все, пари води (Н2О) та діоксид вуглецю (СО2). Окрім того, на природний парниковий ефект також впливають озон (О3), що знаходиться близько до поверхні Землі, оксиди азоту та метан (СН4).
Лише завдяки короткохвильовим променям видиме світло від Сонця може проходити через атмосферу та досягати поверхні Землі. Вона вбирає цю енергію та віддає її вже у вигляді тепла. А от ці довгохвильові промені вже не можуть потрапити назад у всесвіт. Хвилі, перехоплені хмарами та парниковими газами в атмосфері, повертаються назад у напрямку Землі.
Саме цей обмін тепловим випромінюванням між поверхнею Землі та атмосферою називають парниковим ефектом. Збільшення кількості парникових газів у атмосфері призводить до того, що вони утримують все більше випромінювання і спричиняють глобальне нагрівання Землі.
