Стаття складається з двох частин, серед яких перша містить заборонювальну норму, а друга – заохочувальну.
Безпосередній об’єкт злочину – зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.
Суверенітет держави – це верховенство державної влади, її самостійність на національному рівні та незалежність у міжнародних відносинах. Територіальна цілісність держави – це непорушність і єдність зв’язку між усіма складовими адміністративно-територіальними одиницями держави. Територіальна недоторканність держави – це захищеність території держави в межах чинних кордонів від будь-яких злочинних посягань.
Обороноздатність передбачає стан готовності держави до захисту від зовнішньої збройної агресії чи збройного конфлікту.
Державна безпека – це стан захищеності інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності країни.
Економічна безпека – це стан захищеності інтересів України у сфері економіки.
Інформаційна безпека – це захищеність інтересів України у сфері комунікацій, інформаційних систем, інформаційної власності.
Предметом злочину у формі шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. (у редакції Закону України від 21 вересня 1999 р.).
Об’єктивна сторона злочину виявляється у трьох формах:
1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту, який полягає у так званих “фізичному переході” (перехід до ворога через лінію фронту, вступ на службу в армію ворожої держави, участь за її завданням у бойових діях проти України тощо) та “інтелектуальному переході” (виконання доручень ворога чи сприяння агентам ворожої держави на території України тощо);
2) шпигунство, тобто передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю;
3) надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (будь-яка допомога у проведенні підривної діяльності на території України).
Воєнний стан – це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні чи в її певних місцевостях у разі збройної агресії або загрози нападу, небезпеки державній незалежності України й територіальній цілісності.
Збройний конфлікт має самостійне правове значення, якщо він відбувається поза межами воєнного стану – у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі в мирний час.
Злочин вважається закінченим з моменту виконання в інтересах ворога певних дій на шкоду Україні (у першій формі) чи з моменту початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, чи з моменту їх передачі (у другій формі) або з моменту фактичного надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України (у третій формі). Це – злочин із формальним складом.
Суб’єкт злочину – спеціальний (тільки громадянин України, що досягнув 16-річного віку). Саме за цим елементом складу злочину державна зрада переважно відмежовується від шпигунства (ст. 114), у якому суб’єкт – тільки іноземець або особа без громадянства.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчиняються на шкоду зовнішній і внутрішній безпеці України, однак бажає їх здійснити.
Дії громадянина України, спрямовані на підготовку до вчинення зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту (придбання відповідних документів, складання маршруту переходу лінії фронту чи власне її перехід), але до встановлення контакту з ворогом (військовим супротивником), є готуванням до державної зради чи замахом на неї (ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 111; частини 2 або 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 111). За суб’єктивною стороною державна зрада в згаданій формі характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що встановлює злочинний зв’язок із ворогом (військовим супротивником) України, завдаючи при цьому шкоди її суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній або інформаційній безпеці, та бажає вчинення цих діянь.
Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок із ними та про отримане завдання.
Покарання за злочин: позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
