Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля

Базовим у системі екологічних прав є право на безпеч­не для життя і здоров'я довкілля. Це право означає, насамперед, можливість проживати в такому навколишньому природному середовищі, що не спричиняє шкоди здоров'ю, можливість ко­ристуватись природними благами (дихати чистим повітрям, пи­ти чисту воду тощо).

Слід зауважити, що наше законодавство застосовує термін «безпечне довкілля» на відміну від російського законодавства, в якому передбачено право на сприятливе навколишнє природ­не середовище. Визначення змісту поняття «безпечне» має сут­тєве значення для реалізації і захисту цього права.

У статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»1 дається визна­чення поняття «безпечні умови для людини»: це стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину.

Стосовно довкілля безпечним є такий його стан, який не впливає негативно на здоров'я людини і процеси функціону­вання живих організмів, в якому наявні хімічні, фізичні, біоло­гічні та інші елементи, не порушують природного балансу зв'яз­ку людини і довкілля, не перевищують встановлені законодав­ством норми безпеки. Детально ознаки безпечного для життя і здоров'я навколишнього природного середовища розкриті в лі­тературі. Так, право на безпечне навколишнє природне середо­вище характеризується як інтегрована правова категорія, що синтезує в своїй основі ряд галузевих прав: а) право на стабіль­ну екологічну обстановку; б) право на екологічне благополуччя; в) право на якісне, сприятливе, здорове навколишнє природне середовище; г) право на використання корисних властивостей природи для задоволення необхідних життєвозабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб; д) право на охорону життя і здоров'я від несприятливих природних умов і природно-антро­погенних факторів. Ознаками безпечного навколишнього при­родного середовища є стабільність здорового навколишнього се­редовища, його якість та сприятливість1. Але всі ці характерис­тики є оціночними і потребують конкретизації і визначення.

На практиці для забезпечення цього права важливо вироби­ти чіткі критерії, на основі яких можна було б визначити без­печність чи небезпечність довкілля. Основні вимоги до якості довкілля зафіксовані в екологічних стандартах і нормативах. Сьогодні в Україні такими базовими критеріями є нормативи екологічної безпеки (нормативи граничне допустимих концен­трацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього). Перевищення цих нормативів і буде порушенням права на безпечне довкілля.

Однак традиційно в законодавчих актах передбачена конк­ретна юридична відповідальність за перевищення нормативів гра­нично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин. Нормативи гранично до­пустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин — це величина, що відображає граничну кількість забруднюючих речо­вин, які дозволяється скидати в навколишнє середовище в оди­ницю часу з даного джерела викидів (скидів). Логічний ланцюг взаємозв'язку гранично допустимих концентрацій забруднюю­чих речовин у навколишньому природному середовищі і гранич­но допустимих викидів та скидів у навколишнє природне се­редовище забруднюючих хімічних речовин можна побудувати таким чином. Шкода, яка заподіюється природі і здоров'ю лю­дини, є наслідком перевищення гранично допустимих концент­рацій забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі. Перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середо­вищі — наслідок перевищення гранично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хі­мічних речовин певним об'єктом. Цей об'єкт і є джерелом нега­тивного впливу і порушником права на безпечне довкілля.

Однак, звичайно, практика не завжди вписується в логічні схеми. Як бути, коли підприємствами не перевищуються лімі­ти викидів шкідливих речовин, але через різноманітні хімічні і фізичні ефекти їх поєднання призводить до заподіяння шкоди людині? Крім того, екологічні нормативи не повністю задоволь­няють вимоги практики. Велика кількість хімічних речовин опи­няється поза регулюванням. Існуюча практика визначення нор­мативів для різних природних об'єктів окремо не враховує ком­плексну дію шкідливих речовин, які виходять з різних об'єктів, їх поєднання і утворення нових шкідливих сполук тощо. Знач­ною проблемою нормування є необхідність відповідності нор­мативів не лише потребам забезпечення здоров'я людини, а й врахування ступеня негативного впливу на тваринний і рослин­ний світ. Розроблення екологічних нормативів — справа біо­логів, фізиків, хіміків, екологів і інших спеціалістів. Звичайно, це досить тривалий і складний процес, який вимагає велико­го обсягу наукових даних і практичних затрат, але це єдиний шлях визначення меж дозволеної поведінки по відношенню до природи.

Право громадян на безпечне для життя і здоров'я навко­лишнє природне середовище відноситься до абсолютних прав і йому відповідає обов'язок держави і всіх інших осіб утримува­тися від порушення цього права. Разом з тим держава, її органи, всі інші юридичні і фізичні особи в процесі своєї діяльності, по­в'язаної з впливом на довкілля, зобов'язані здійснювати комп­лекс заходів, спрямованих на дотримання відповідної якості нав­колишнього середовища, покращання його стану і т. п. Право на безпечне довкілля включає в себе можливість вимагати від ін­ших суб'єктів (держави, її органів, підприємств, організацій, гро­мадян) здійснювати дії, спрямовані на забезпечення належного стану навколишнього природного середовища, який не призве­де до негативних змін в організмі людини (причому їх поведін­ка може бути як активною, так і пасивною, тобто проявлятися в утриманні від дій, що можуть негативно вплинути на природу і людину).

Стосовно держави, то до неї пред'являється вимога здійс­нення в основному активних дій у цій сфері, спрямованих фак­тично на забезпечення екологічної безпеки. На державу покла­дається, насамперед, обов'язок встановлення основних засад, принципів, правил і норм у сфері забезпечення екологічної без­пеки. Сюди входить видання достатньої кількості досконалих нормативно-правових актів з цих питань, встановлення еколо­гічних нормативів, стандартів і інших екологічних вимог. На дер­жаву покладається обов'язок ведення належного обліку при­родних об'єктів і унікальних природних територій, спостережен­ня за їх станом, змінами. Важливим повноваженням держави є здійснення всіх форм екологічного контролю. Особлива увага має приділятися попереджувальним заходам, які спрямовані на недопущення в майбутньому можливих шкідливих впливів на довкілля, зокрема екологічній експертизі. Держава повинна чіт­ко законодавче визначити і застосовувати заходи примусу, юри­дичної відповідальності до осіб, винних у невиконанні екологіч­них вимог.

Крім цього, право на безпечне довкілля охоплює і можливість звертатися по захист порушеного права в суд. При цьому, як правило, порушення права на безпечне довкілля тягне за собою заподіяння шкоди здоров'ю громадян і відповідно поєднане з відшкодуванням цієї шкоди, тобто реалізацією права на відшко­дування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян через не­гативний вплив на довкілля.

Отже, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище — це закріплена законодавством і забезпечувана державою можливість суб'єкта проживати в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров'ю, користуватись для задоволення своїх життєво необхідних фізичних і духовних потреб безпечни­ми природними благами, вимагати від держави, а також інших фізичних і юридичних осіб виконання вимог екологічної безпеки, а у випадку їх порушення звертатись по захист порушеного права до компетентних органів.

Право на безпечне навколишнє природне середовище без­посередньо пов'язане з низкою інших прав, які фактично конк­ретизують його щодо тих чи інших сфер суспільних відносин та діяльності. Зокрема, в ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» за­кріплено право громадян на безпечні для здоров'я і життя хар­чові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище, а ст. З Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» передбачає: «Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на за­хист від впливу іонізуючого випромінювання. Це право забез­печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючого випромінювання на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за пере­вищення встановлених дозових меж опромінення та відшкоду­ванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випро­мінювання».