Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни

"Етика ділового спілкування"

 

 

Виконав:

студент групи АА-ІІ-1з

Чубатий Віктор Вікторович

Перевірив:

Балагура О.О.

 

Київ 2014

Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною.

Основні ознаки олігополістичного ринку. Моделі ціноутворення на олігополістичному ринку: модель ламаної кривої попиту, модель “ таємної змови ”, модель домінуючої фірми, модель Курно.

Попит на фактори виробництва та його особливості. Фактори, що визначають попит та еластичність попиту на ресурси. Оптимальне співвідношення ресурсів.

 

 

Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною.

Згідно із законом попиту: при зниженні ціни товару споживач готовий купувати його в більшій кількості. Проте ступінь чутливості споживача буде різною як для різних товарів, так і при певних змінах ціни на один і той же товар.

Мірою відносних змін ціни та величини попиту є показник еластичності, котрий визначається як відношення відносної зміни залежної змінної до відносної зміни функціонально пов’язаної з нею незалежної змінної. Показник еластичності – величина безрозмірна і не залежить від одиниць вимірювання змінних. Він розраховується наступним чином:

Еластичність попиту за ціною E_D – це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні ціни на 1% на товар.

Для функції попиту еластичність в точці розраховується як:

, або

Для уникнення неточностей при розрахунку еластичності на певному відрізку кривої використовують формулу дугової еластичності, або формулою центральної точки.

Попит може бути еластичним, нееластичним або мати одиничну еластичність.

Попит еластичний, коли відсоткова зміна ціни призводить до відносно більшої відсоткової зміни кількості (за абсолютними величинами), тобто і . Така ситуація характерна для товарів високої якості.

Попит нееластичний, коли відсоткова зміна ціни призводить до відносно меншої відсоткової зміни кількості (за абсолютними величинами), тобто і . Така ситуація характерна для товарів першої необхідності.

Одинична цінова еластичність попиту має місце, коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміни запитуваного товару, тобто і .

Абсолютно еластичний попит існує, коли за незмінної ціні попит зростає в багато разів, тобто . Це характерно для унікальних товарів.

Абсолютно нееластичний попит існує, коли при зміні ціні попит на товар майже не змінюється, тобто . Це характерно для товарів, які не мають замінників.

На еластичний попит впливають наступні фактори:

кількість товарів-замінників;

питома вага товарів в доході споживача;

життєва необхідність в товарі.

Показник цінової еластичності попиту може бути використаний для аналізу витрат споживача на купівлю товару, отже, виручки виробника або продавця. Ця залежність наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 – Еластичність і витрати споживача на купівлю товару (виручка виробника)

Еластичність попиту за ціною ED	Ознаки	Зміна сукупних витрат (виручки)
При зниженні ціни (Р↓)	При зростанні ціни (Р↑)
Еластичний попит		Витрати збільшуються (R↑)	Витрати зменшуються (R↓)
При еластичному попиті ціна і витрати змінюються у протилежному напрямках
Нееластичний попит		Витрати зменшуються (R↓)	Витрати збільшуються (R↑)
При нееластичному попиті ціна і витрати змінюються в одному напрямку
Одинична еластичність		Витрати не змінюються

Основні ознаки олігополістичного ринку. Моделі ціноутворення на олігополістичному ринку: модель ламаної кривої попиту, модель “ таємної змови ”, модель домінуючої фірми, модель Курно.

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кі-лькома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополії виникають за таких обставин: 1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів; 2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш за придбання ресурсів у великих кількостях.

Головна ознака такої ринкової структури полягає в існуванні олігополістичного взаємозв'язку. Кожна фірма, що діє в умовах олігополії, змушена враховувати можливу реакцію своїх конкурентів при визначенні ціни або обсягу випуску.

До основних ознак олігополії належать:

Панування на олігополістичному ринку кількох фірм, їх може бути від 2 до 20.

Продукт олігополії може бути як стандартизованим, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).

Кожен олігополіст може здійснювати самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реагування інших олігополістів.

Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж чинники, що й при монополії.

Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємної змови.

У мікроекономічній теорії побудовано ряд формальних моделей, що пояснюють ринкову поведінку олігополії в залежності від того, які припущення мають фірми щодо реагування своїх суперників. Загальної теорії олігополії не існує.

В залежності від призначення моделі для олігополії розрізняють два їх типи: моделі рівноваги і моделі олігополістичного ціноутворення.

До моделей рівноваги олігополії відносяться моделі Курно, Бертрана, Штакельберґа і ряд їх модифікацій, розроблені з метою визначення рівно----важного обсягу випуску і рівноважної ціни олігополістичної фірми. Узагальнену концепцію рівноваги олігополії обґрунтував Дж. Ф. Неш.

Модель Курно – це модель простої дуополії, олігополії з двома фірмами, які виробляють однорідну продукцію. Кожна фірма обирає обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів.

Кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований, величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Ціна на продукцію залежить від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Обидві фірми мають рівну економічну силу і приймають рішення одночасно згідно відомої їм функції ринкового попиту: P = a -b(Q1 +Q2). Фірми максимізують прибуток, виробляючи оптимальний обсяг продукції, визначений за правилом MR = MC, згідно зі своїми функціями реакції:

Q1* = R1(Q2) = (a - bQ2) / 2b;

Q2* = R2 (Q1) = (a - bQ1)/ 2b. Функція реакції показує, який обсяг продукції буде виробляти один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.

"Ламана крива попиту" - це модель цінової стратегії олігополістів без змови. Показує відносну жорсткість цін при олігополії, але не пояснює принципів олігополістичного ціноутворення.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій через механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в галузі за мовчазною згодою інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготуватися до маневру і вивчити їхню реакцію.

Якщо кілька фірм у галузі однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємної змови з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Така змова фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії.

Олігополістичний взаємозв'язок може мати різні форми. Цінові війни на ринках олігополії можуть призводити до того, що ціни знизяться до їхнього рівня за конкурентної рівноваги. Щоб уникнути несприятливого впливу цінової війни на доходи, фірми можуть домовитися про створення картелю з метою спільної максимізації прибутку шляхом обмеження обсягів випуску і фіксації цін. На практиці картелі звичайно виявляються нестабільними.

Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується лідерами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, а й в довготерміновому періоді, що пов'язано з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.Олігополія більш небажана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавство.

Модель домінуючої фірми (квазімонополії) описує ситуацію, коли у галузі функціонує одна велика фірма і багато дрібних, які здатні з нею конкурувати. Ця модель є аналогом моделі Штакельберга, але для випадку цінового лідерства. Попит домінуючої фірми визначається як різниця між сукупним ринковим попитом і обсягом пропонування конкурентного оточення, яке задовольняє цей попит. Домінуюча фірма встановлює обсяг виробництва і ціну за правилом MR = MC, решта приймають цю ціну і визначають власний обсяг випуску згідно зі своєю кривою пропонування.

Моделі олігополістичного ціноутворення показують, що олігополісти не вдаються до цінової конкуренції, типовою для олігополії є нецінова конкуренція, завдяки якій визначається ринкова частка кожної фірми.

Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар’єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають незворотні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.