Динамічна бібліотека DLL як приклад компонента

Динамічна бібліотека — набір функцій, скомпонованих разом у вигляді бінарного файлу, який може бути динамічно завантажений в адресний простір процесу, що використовує ці функції. Динамічне завантаження (dynamic loading) — завантаження під час виконання процесу.

Оскільки динамічні бібліотеки є двійковими файлами, можна організувати спільну роботу бібліотек, розроблених із використанням різних мов програмування і програмних засобів, що спрощує створення застосунків на основі програмних компонентів (отже, динамічне компонування лежить в основі компонентного підходу до розробки програмного забезпечення).

Створення DLL-бібліотеки

Створення DLL-бібліотеки розглянемо на конкретному прикладі.

Запустіть Visual Studio 2008, із стартової сторінки перейдіть до створення проекту, виберіть тип проекту «Class Library». У вікні створення DLL всі поля заповнені значеннями за замовчанням. Як правило, їх слід перевизначити, задаючи власну інформацію.

У полі Name задайте ім'я DLL –бібліотеки, наприклад, MyLib.

У полі Location вкажіть шлях до каталогу, де зберігатиметься Рішення, що містить проект.

Розмістіть рішення в папці Lab1.

У полі Solution вибраний елемент «Create New Solution», що створює нове Рішення. Альтернативою є елемент списку, який вказує, що проект може бути доданий до існуючого Рішення.

У вікні Solution Name задано ім'я Рішення. Виберіть Lab1.

Зверніть увагу на інші налаштування, зроблені в цьому вікні, - включений прапорець (за замовчанням) «Create directory for solution», у верхньому віконці із списку можливих каркасів вибраний каркас Framework.Net 3.5. Задавши необхідні установки і клацнувши по кнопці «OK», отримаємо автоматично побудований проект DLL, відкритий в середовищі Visual Studio 2008.

Імена класів повинні бути змістовними. Змініть ім'я «Class1» на ім'я «MySin». Для цього у вікні коду проекту виділіть ім'я змінної об'єкту, потім в головному меню виберіть пункт Refactor і підпункт Rename. У вікні, що відкрилося, вкажіть нове ім'я. Тоді будуть показані всі місця, що вимагають перейменування об'єкту. В нашому прикладі буде лише одна очевидна заміна, але в загальному випадку замін багато, так що автоматична заміна всіх входжень корисна.

Наступний крок також продиктований правилом стилю – ім'я класу і ім'я файлу, що зберігає клас, повинні бути однаковими. Перейменування імені файлу робиться безпосередньо у вікні проектів Solution Explorer.

І наступний крок, продиктований також важливим правилом стилю, - додавання коментаря. Для цього в рядку перед заголовком класу слід набрати три слеша (три косі риски). В результаті перед заголовком класу з'явиться заголовний коментар – тег «summary», в який і слід додати короткий, але змістовний опис призначення класу. Теги «summary», якими слід супроводжувати класи, відкриті (public) методи і поля класу відіграють три важливі ролі. Вони полегшують розробку і супровід проекту, роблячи його самодокументованим. Клієнти класу при створенні об'єктів класу отримують інтелектуальну підказку, що пояснює суть того, що можна робити з об'єктами. Спеціальний інструментарій дозволяє побудувати документацію за проектом, що включає інформацію з тегів «summary».

У нашому випадку коментар до класу MySin може бути достатньо простим – «Обчислення математичних функцій».

Напишемо реалізацію одного методу класу – обчислення функції Sin(x) через ряд Тейлора.

Спочатку напишемо коментарі до методу (у форматі XML). Далі напишемо реалізацію методу. Отримаємо код.