Туристичні міста становлять нову та виняткову форму урбанізації, що виникли внаслідок розвитку обслуговуючих функцій з наданням переважно туристично-рекреаційних послуг24. На відміну від промислових міст, заснованих в індустріальну епоху, туристичні міста є продуктом самої індустріалізації, під час якої виникла особлива потреба в оздоровленні й створенні поселень із набором міських послуг. Такі міста масово почали виникати наприкінці XIX - початку XX ст. (більшість відомих центрів туризму в Альпах: Давос, Ароза, Санкт-Моріц, Мюррен, Лейкербад у Швейцарії; Лех, Шрунс, Лан-ґен, Зурс, Сан-Антон в Австрії; в Україні - Яремча, Ворох-та, Сколе, Славське та ін.).
Міста, котрі виконують туристично-рекреаційні функції, суттєво відрізняються від інших, насамперед від промислових міст. Адже їхня діяльність несумісна з промисловістю, розміщенням виробництв, що може зашкодити навколишньому середовищу, туристичним ресурсам, здоров'ю населення, відпочиваючим. Лікувальні й оздоровчі функції таких міст вимагають наявності в них чистого повітря, охайних парків, просторих зелених зон, екологічно чистих туристичних ресурсів, сучасної соціальної інфраструктури та ін.
Міста, які спеціалізуються на оздоровленні й лікуванні, характерні динамічністю зростання населення і кількості працюючих, яке може змінюватися залежно від сезону обслуговування. Для досягнення соціальної рівноваги у такі поселення необхідно вкладати значні інвестиції задля вдосконалення та розбудови не лише відпочинкової бази, а й інженерної інфраструктури. Це поліпшить рівень обслуговування і сприятиме закріпленню місцевих кадрів.
Дещо по-іншому виглядає урбанізація сільської місцевості, що відбувається під впливом туризму. Аби досягти статусу міського поселення, такі території повинні змінити систему сільської забудови, розвинути туристичну підприємливість, щоби наблизити структуру зайнятості до міських поселень і юридично закріпити нову структуру землекористування. Загалом туристична урбанізація сприяє економічним, професійно-демографічним і культурним змінам, які ведуть до підвищення життєвого рівня місцевого населення та поліпшення обслуговування відпочиваючих.
Отже, більшість сучасних теорій і концепцій географії туризму мають бігейвіористське спрямування. їх дослідження передбачає врахування не лише стану обслуговування, а й індивідуальних особливостей поведінки туристів.
Суть її полягає у тому, що туристичні центри є місцем зустрічі представників різних культур, носії котрих - приїждже і місцеве населення. Унаслідок такої "зустрічі" відбувається взаємне зацікавлення, пізнання, можливе взаємопроникання культур. Однак може скластися ситуація, коли приїждже і навіть місцеве населення почуватимуться некомфортно, а в гіршому випадку - ображеними, що може зумовити конфлікт. У такому випадку, зауважує А. Ковальчик, необхідно або минати таку місцевість, або змінювати поведінку обох сторін, аби запобігти такому непорозумінню22.
Сам туризм XX ст. теж став явищем сучасної культури. Він дуже часто може пришвидшувати культурний обмін, що виявлятиметься у збільшенні попиту на відповідні послуги, національні товари, а інколи навіть на моду. Так, іноземні туристи, котрі відвідали Київ під час Помаранчевої революції, стали використовувати помаранчеві символи у себе вдома. Щоправда, надмірна скупченість відпочиваючих може негативно впливати на мораль та поведінку і самих туристів, і місцевого населення. Це відбувається через послаблення морально-етичних засад, що призводить до жебракування, проституції, пияцтва, вживання наркотиків. Однак такі моральні негативи менше стосуються концепції зустрічі культур, а підпорядковані правовому їх вирішенню у місцях зосередження туристів. Стосовно зустрічі культур на відносно замкнутій туристичній території, то тут відбувається не зміна, а еволюція культур, тобто трансформація людської поведінки, яку можуть доповнювати національні особливості носіїв цих культур. Соціокультурне середовище туристичного простору, створене під час зустрічі представників різних культур, за сприятливих умов перебування може стати притягальною силою і сприяти збільшенню туристичних потоків. Таким прикладом може слугувати традиція на курорті Трускавець, де щоліта під відкритим небом функціонує народний хор, утворений з відпочиваючих, представників різних національностей, котрі залюбки виконують українські народні пісні. Такі люди не лише відпочивають і лікуються, а й збагачують себе та відповідне оточення зразками пісенної культури українського народу.
Отже, питання поведінки туристів в іншому культурному середовищі, здатність до сприйняття культури і традицій місця перебування сучасна наука розглядає як засіб його популяризації та розвитку туризму.
Концепція самознищення розвитку туризму пов'язана з екологічним станом рекреаційних територій. Якщо попередня концепція більше стосується моральних засад розвитку туризму, то концепція самознищення туризму пов'язана з негативною зміною рекреаційних територій, що здійснюється внаслідок проведення масових туристично-рекреаційних занять.
Території масового відпочинку зазнають змін, які відбуваються упродовж чотирьох етапів їх освоєння28. На першому етапі нову туристичну місцевість спочатку відвідують нечисленні групи, зазвичай найзаможніші туристи, котрі своїми рекреаційними заняттями майже не впливають на зміну середовища перебування, хоча, з економічного погляду, сприяють накопиченню первинного капіталу в місцевого населення, що зацікавлює підприємливих людей до розширення туристичної діяльності. На другому етапі освоєння туристичних територій відбувається подальше загосподарювання, насамперед розширення баз розміщення і чи не найголовніше - здешевлення вартості перебування. Це зумовлює зростання потоків відпочиваючих середнього достатку. Збільшується не лише кількість відпочиваючих, а й навантаження на туристично-рекреаційні території та сформовану інфраструктуру.
Пік популярності настає під час третього етапу освоєння. Він супроводжується масовим і неконтрольованим зростанням туристичних потоків, що призводить до погіршення екологічного стану таких територій і перевантаження відповідної інфраструктури.
Четвертий етап освоєння території засвідчує деградацію ресурсної бази розвитку туризму і спричиняє зменшення напливу відпочиваючих, погіршення екологічного стану, зниження життєвого рівня, а відтак - занепад туристичної діяльності.
Отже, неконтрольований розвиток туризму посилює його антропогенний тиск на рекреаційні території, призводить до самознищення туризму, де про подальший розвиток не може бути й мови. Усе це вимагає наукового обґрунтування туристично-рекреаційних навантажень і вивчення економічної доцільності розвитку туризму.
