Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕон€тт€ методолог≥њ. ћетодолог≥€ €к вченн€ про метод. ‘≥лософ≥€ €к методолог≥€. ћетодолог≥€ €к система метод≥в. ≤Їрарх≥€ метод≥в у систем≥ методолог≥њ

ћетодолог≥€ (в≥д грецьк. methodos Ч шл€х досл≥дженн€ чи п≥знанн€; logos Ч вченн€) Ч це, по-перше Ч систематизована сукупн≥сть п≥дход≥в, способ≥в, метод≥в, прийом≥в та процедур, що застосовуютьс€ в процес≥ наукового п≥знанн€ та практичноњ д≥€льност≥ дл€ дос€гненн€ наперед визначеноњ мети. “акою метою в науковому п≥знанн≥ Ї отриманн€ ≥стинного знанн€ або побудова науковоњ теор≥њ та њњ лог≥чного обірунтуванн€, дос€гненн€ певного ефекту в експеримент≥ чи спостереженн≥ тощоѕрактична д≥€льн≥сть може спр€мовуватис€ на створенн€ бажаного матер≥ального чи ≥деального об'Їкта, певноњ реальност≥, на потр≥бну спр€мован≥сть об'Їктивного процесу, функц≥онуванн€ матер≥альноњ системи чи њњ ц≥леспр€моване трансформуванн€ тощо. ѕо-друге методолог≥€ Ч це галузь те-оретичних знань, у€влень про сутн≥сть, форми, закони, пор€док та умови застосуванн€ п≥дход≥в, способ≥в, метод≥в, прийом≥в ≥ процедур у процес≥ наукового п≥знанн€ та практичноњ д≥€льност≥.

ќсмислюючи теоретичний ≥ соц≥окультурний досв≥д, методолог≥€ розробл€Ї загальн≥ принципи створенн€ нових п≥знавальних засоб≥в. ќсновним об'Їктом вивченн€ методолог≥њ Ї метод, його сутн≥сть ≥ сфера функц≥онуванн€, структура, взаЇмод≥€ з ≥ншими методами й елементами п≥знавального ≥нструментар≥ю та в≥дпов≥дн≥сть характеру досл≥джуваного об'Їкта ≥ його зв'€зок з п≥знавальною метою чи ц≥л€ми практичноњ д≥€льност≥.

ћетодолог≥€ ставить перед собою завданн€ з'€сувати умови перетворенн€ позитивних наукових знань про д≥йсн≥сть у метод подальшого п≥знанн€ ц≥Їњ реальност≥, ви€вити ефективн≥сть ≥ меж≥ його продуктивного застосуванн€. ¬ажливим ≥ принциповим дл€ методолог≥њ Ї обірунтуванн€ положенн€ про метод €к систему, його складн≥сть ≥ багатогранн≥сть зм≥сту, що включаЇ в себе знанн€ р≥зно€к≥сних характеристик ≥ множинн≥сть р≥вн≥в Ч в≥д принцип≥в ф≥лософського значенн€ до безпосередн≥х наукових знань про конкретний об'Їкт. ÷е зумовлюЇ законом≥рн≥сть розгортанн€ методу в систему в процес≥ його теоретичного й практичного функц≥онуванн€.

ћетодолог≥€ розробл€Ї типолог≥ю метод≥в. ¬≥дпов≥дно до цього структуруЇтьс€ саме методолог≥чне знанн€. ¬ченн€м про метод взагал≥ та ф≥лософський метод зокрема виступаЇ ф≥лософська методолог≥€. ‘≥лософський метод, розгортаючись у систему, вбираЇ в себе основний зм≥ст ф≥лософського знанн€. “ому ф≥лософська методолог≥€ в ≥нструментальному значенн≥ зб≥гаЇтьс€ з ф≥лософ≥Їю. ќск≥льки сфера ф≥лософ≥њ включаЇ в себе р≥зноман≥тн≥ ф≥лософськ≥ системи й теч≥њ, то й ф≥лософська методолог≥€ €вл€Ї собою множину методолог≥чних програм, у €ких вир≥зн€ютьс€ своЇр≥дн≥ методолог≥чн≥ системи. ∆одна з ≥снуючих ф≥лософських методолог≥й не може набувати рол≥ абсолютного п≥знавального ≥нструментар≥ю.  ожна з них маЇ сенс ≥ стаЇ продуктивною лише в межах предметноњ галуз≥, окресленоњ њњ основоположними принципами. Ќамаганн€ надати т≥й чи ≥нш≥й ме-тодолог≥њ ун≥версального п≥знавального засобу завдаЇ шкоди ≥ науц≥, й сам≥й методолог≥чн≥й теор≥њ. ƒосл≥дники у своњх методолог≥чних ор≥Їнтац≥€х дотримуютьс€ принципу методолог≥чного плюрал≥зму.

як систематизоване вченн€ про метод методолог≥€ виникла ще в епоху Ќового часу, зокрема у ф≥лософ≥њ ‘. Ѕекона та –. ƒекарта. ¬агомий внесок у розвиток ф≥лософськоњ методолог≥њ зробили —ократ, ѕлатон, јр≥стотель, —п≥ноза, Ћейбн≥ц,  ант, √егель, ћаркс, ћах, ѕуанкаре, √уссерль, ѕоппер,  опн≥н та ≥нш≥.

«авданн€м методолог≥њ було ≥ Ї досл≥дженн€ п≥знавальноњ д≥€льност≥, що зд≥йснюЇтьс€ у р≥зних галуз€х науки, ви€вл€Ї загальн≥ законом≥рност≥ функц≥онуванн€ й розвитку наукового мисленн€, розробл€Ї загальнонауков≥ методи п≥знанн€. ¬важалос€, що методолог≥€ дос€гла своЇњ вершини у форм≥ марксистськоњ (д≥алектико-матер≥ал≥стичноњ) методолог≥њ. ¬ н≥й порушувалась ≥ вир≥шувалась вс€ сукупн≥сть лог≥ко-гносеолог≥чних та ≥нших проблем. “а час показав, що претендувати на абсолютну ≥стину вона не може, хоча й значна частина њњ положень "працюЇ" й сьогодн≥.

—пираючись на загальнонауков≥ методи, кожна конкретна наука розробл€Ї власну методолог≥ю, €ка про€вл€Їтьс€, зокрема, у сфер≥ окремих методик. ўодо них ф≥лософська методолог≥€ Ї загальною теор≥Їю метод≥в.

ћетодолога (методолог≥ю) завжди ц≥кавить не безпосереднЇ в≥дношенн€ суб'Їкта до об'Їктивноњ реальност≥ (природи, сусп≥льства), а до теоретичноњ, духовноњ конструкц≥њ, що в≥дображаЇ цю природну й соц≥альну д≥йсн≥сть. ќбразно кажучи, методолог≥€ розпочинаЇтьс€ з того, чим зак≥нчуЇтьс€ теоретична д≥€льн≥сть. “ому не сама навколишн€ д≥йсн≥сть, а теор≥€ про цю д≥йсн≥сть Ї об'Їктом досл≥дженн€ методолог≥њ. ќтже, методолог≥€ прагне дати в≥дпов≥дь не на те, що Ї цей об'Їкт, а €к в≥н Ї? ўе ≤.  ант запитував, €к можлива математика? як можливе природознавство? ўо необх≥дно вз€ти (засоби, прийоми, методи) ≥ €к њх застосовувати, щоб виникла теор≥€ математики чи природознавства? “ут ф≥лософ≥€ неначе роздвоюЇтьс€. « одного боку, вона Ї св≥тогл€дом, а з ≥ншого Ч методолог≥Їю. «в≥дси, власне, й ф≥лософський спос≥б вир≥шенн€ св≥тогл€дних проблем, а водночас ≥ теоретична передумова методолог≥чного досл≥дженн€. ћетодолог≥€ €к вченн€ про прийоми, засоби, принципи наукового досл≥дженн€ €к найважлив≥шою умовою свого ≥снуванн€ потребуЇ положень, €к≥ б вказували на те, що п≥знавальний процес, хоч би в €к≥й сфер≥ в≥н зд≥йснювавс€, маЇ загальн≥ моменти.

ќдним ≥з р≥зновид≥в методолог≥њ Ї методолог≥€ науки. ¬она вивчаЇ комплекс €вищ, що належать до ≥нструментальноњ сфери науки та науковоњ д≥€льност≥, њх осмисленн€ й функц≥онуванн€. ћетодолог≥€ науки досл≥джуЇ сукупн≥сть п≥знавальних засоб≥в, що застосовуютьс€ в науц≥, об'Їктивн≥ характеристики та властивост≥ науки й особливост≥ науковоњ прац≥, €к≥ в≥д≥грають ≥стотну роль в отриманн≥ ≥стинних знань. Ќа ц≥й основ≥ вона виробл€Ї принципи, норми й правила, €к≥ орган≥зовують ≥ спр€мовують п≥знавальну д≥€льн≥сть.

” рамках методолог≥њ науки найб≥льш розвиненими й внутр≥шньо структурованими Ї методолог≥€ дедуктивних наук, системно-структурна методолог≥€, методолог≥€ обірунтуванн€, еволюц≥йна методолог≥€ та антропна методолог≥€. ¬она широко застосовувалас€ у практиц≥ наукових досл≥джень (к≥нець XIX ст.), коли центром методолог≥чного досл≥дженн€ стала наукова теор≥€. ¬агомий внесок у розвиток методолог≥њ науки зробили ‘ранке, –ассел, ”айтхед, представники в≥денського гуртка ( арнап, ‘реге, √≥лберт), Ћьв≥всько-¬арп≥авськоњ школи (јйду-кевич, “арський, Ћукасевич) та сучасн≥ Ч Ћакатос,  ун, ‘ейЇ-рабенд, ѕоппер. Ќин≥ обірунтовуЇтьс€ думка про необх≥дн≥сть застосуванн€ альтернативного п≥дходу в методолог≥њ науки. Ќа в≥дм≥ну в≥д попереднього (стандартного) п≥дходу, €кий розгл€даЇ наукове знанн€ переважно у вигл€д≥ системи взаЇмопов'€заних мовних вираз≥в, новий намагаЇтьс€ зд≥йснити методолог≥чний анал≥з несформованих структур та утворень, що сто€ть поза мовними виразами. ѕоказовими в цьому план≥ Ї концепц≥њ “.  уна та ≤. Ћакатоса.

≤ насамк≥нець, стосовно типолог≥њ методолог≥й. ƒонедавна у в≥тчизн€н≥й ф≥лософськ≥й, сусп≥льно-пол≥тичн≥й л≥тератур≥ (словники, енциклопед≥њ, пос≥бники, п≥дручники тощо) под≥л зд≥йснювавс€ на наукову (марксистську, д≥алектик о-матер≥ал≥стичну) та ненаукову (зах≥дну, буржуазну тощо) методолог≥ю. —ьогодн≥ ≥дейно-пол≥тичн≥ п≥двалини втрачають сенс. Ќин≥ де-дал≥ част≥ше стаЇ нормою методолог≥чний плюрал≥зм, утверджуЇтьс€ методолог≥чний обм≥н ≥ сп≥вроб≥тництво. ¬≥тчизн€н≥ ф≥лософи, науковц≥ широко застосовують методолог≥ю зах≥дних досл≥дник≥в (б≥хев≥оризму, прагматизму, неопозитив≥зму тощо). ≤ навпаки, зах≥дн≥ ф≥лософи, пол≥тологи, соц≥ологи не в≥дмовл€ютьс€ в≥д методолог≥њ д≥алектичного та ≥сторичного матер≥-ал≥зму.

јктуально досл≥джуЇтьс€ структура методолог≥њ. « ц≥Їњ проблеми можна виокремити два основних погл€ди. ѕерший Ч це намаганн€ дати ч≥тку класиф≥кац≥ю й виокремити структурн≥ елементи методолог≥њ, другий Ч описовий, аморфний п≥дх≥д.

« урахуванн€м рац≥ональних положень, сформульованих сучасними авторами у ф≥лософськ≥й, соц≥огуман≥тарн≥й та природничо-науков≥й л≥тератур≥, до основних структурних компонент≥в методолог≥њ наукового п≥знанн€ на абстрактному р≥вн≥ належать так≥ методи:

1) загальн≥; 2) загальнонауков≥; 3) м≥ждисципл≥нарн≥; 4) специф≥чн≥.

ѕроте така класиф≥кац≥€ Ч надто загальна.  онкретизувати њњ методи варто в контекст≥ розмежуванн€ принцип≥в, закон≥в, категор≥й та њх гносеолог≥чноњ рол≥. якщо дотримуватис€ ц≥Їњ вимоги, то основними структурними елементами Ї:

Х ф≥лософськ≥ принципи, до €ких належать принципи матер≥ал≥зму, розвитку, саморуху, в≥дображенн€, суперечност≥, детерм≥н≥зму, взаЇмод≥њ, об'Їктивност≥ тощо;

Х закони д≥алектики, €к≥ виконують ≥ гносеолог≥чну, ≥ методолог≥чну функц≥њ;

Х категор≥њ д≥алектики, найважлив≥шими з €ких Ї сутн≥сть ≥ €вище, зм≥ст ≥ форма, причина й насл≥док тощо;

Х загальнонауков≥ принципи, до €ких передус≥м належать системний, структурно-функц≥ональний, моделюванн€ тощо;

Х м≥ждисципл≥нарн≥ та дисципл≥нарн≥ методи;

Х закони та категор≥њ конкретних наук, €к≥ виконують п≥знавальну функц≥ю й Ї ≥нструментами досл≥дженн€.

—истеми цих елемент≥в можуть бути й ≥ншими. Ѕезперечним Ї лише те, що чим ширшим Ї об'Їкт наукового досл≥дженн€, тим повн≥ший арсенал метод≥в необх≥дно використати дл€ його п≥знанн€.

‘≥лософ≥€ €к методолог≥€

 ожна наука маЇ св≥й метод. ќднак ф≥лософ≥€ виступаЇ в €кост≥ найб≥льш загальноњ методолог≥њ, ≥ в цьому суть њњ власного методу. ћожна сказати, що ф≥лософський метод (в≥д греч. - Ўл€х п≥знанн€) Ї система найб≥льш загальних прийом≥в теоретичного ≥ практичного освоЇнн€ д≥йсност≥, а також спос≥б побудови ≥ обгрунтуванн€ системи самого ф≥лософського знанн€. як ≥ методи ≥нших наук, в≥н бере початок у практичн≥й д≥€льност≥ людей ≥ в своЇму витоку Ї в≥ддзеркаленн€м лог≥ки ≥ законом≥рностей розвитку об'Їктивноњ д≥йсност≥. ÷е в≥дноситьс€, звичайно, т≥льки до такоњ ф≥лософ≥њ, €ка спираЇтьс€ на науку.

‘≥лософський метод задаЇ загальн≥ принципи досл≥дженн€ ≥, за словами ‘. Ѕекона, пор≥вн€Їмо з факелом, €кий висв≥тлюЇ шл€х. ќднак р≥зн≥ ф≥лософськ≥ школи ≥ напр€мки, у в≥дпов≥дност≥ з≥ своЇю специф≥кою ≥ розум≥нн€м предмету ф≥лософ≥њ, формулюють ≥ використовують р≥зн≥ ф≥лософськ≥ методи. ѕлюрал≥зму ф≥лософських концепц≥й в≥дпов≥даЇ ≥ плюрал≥зм метод≥в. «агальне, що властиво њм ус≥м - це теоретичне мисленн€, виражене у ф≥лософських категор≥€х, принципах ≥ законах.

ѕереход€чи до б≥льш конкретного розгл€ду питанн€ про методи ф≥лософ≥њ, сл≥д, перш за все, вказати на матер≥ал≥зм ≥ ≥деал≥зм. ѕро њх зм≥ст йшлос€ вище. ” даному ж аспект≥ сл≥д звернути увагу на те, що вони виступають €к найб≥льш загальн≥ п≥дходи ≥ способи розгл€ду бутт€ ≥ п≥знанн€. “еор≥€ п≥знанн€ ≥з самого початку багато в чому визначаЇтьс€ тим, що беретьс€ за первинне: матер≥€ чи св≥дом≥сть, дух чи природа, тобто матер≥ал≥стичн≥ або ≥деал≥стичн≥ передумови. ” першому випадку загальний процес п≥знанн€ розгл€даЇтьс€ €к в≥дображенн€ в св≥домост≥ об'Їктивноњ д≥йсност≥, у другому - €к самоп≥знанн€ св≥домост≥, абсолютноњ ≥дењ, спочатку присутн≥х в речах (об'Їктивний ≥деал≥зм), або €к анал≥з наших власних в≥дчутт≥в (суб'Їктивний ≥деал≥зм). ≤ншими словами, онтолог≥€ багато в чому визначаЇ гносеолог≥ю.

Ќаступний аспект диференц≥ац≥њ ф≥лософських метод≥в - д≥алектика ≥ метаф≥зика. ѕ≥д д≥алектикою мають на уваз≥, перш за все, вченн€ про найб≥льш загальн≥ законом≥рност≥ розвитку бутт€ ≥ п≥знанн€, одночасно вона виступаЇ ≥ загальним методом освоЇнн€ д≥йсност≥. ’оча таке њњ розум≥нн€ було не завжди. «ародженн€ та початок становленн€ д≥алектики пов'€зано з пер≥одом античност≥. ÷ей етап часто характеризують €к стих≥йну, јЅќ нањвну, д≥алектику, маючи на уваз≥ те, що погл€ди перших ф≥лософ≥в на св≥т були багато в чому нањвн≥. јле разом з тим вони розгл€дали його неупереджено, у розвитку ≥ рус≥. ќднак треба зазначити, що вже тод≥ ви€вл€лос€ р≥зне розум≥нн€ д≥алектики.

“ак, матер≥ал≥ст √еракл≥т у своЇму вченн≥ звертаЇ увагу на пост≥йний рух ≥ зм≥ну св≥ту, на взаЇмний перех≥д протилежностей в ньому, тобто перш за все на Ђд≥алектику речейї, на об'Їктивну д≥алектику. ∆или в цей же пер≥од ≥деал≥сти —ократ ≥ ѕлатон п≥д д≥алектикою розум≥ли мистецтво вести суперечку, д≥алог з метою з'€суванн€ пон€ть ≥ дос€гненн€ ≥стини. “ут йде мова про Ђд≥алектиц≥ пон€тьї, про суб'Їктивну д≥алектику.

“аким чином, д≥алектика в принцип≥ сум≥сна €к з матер≥ал≥змом, так ≥ з ≥деал≥змом. ” першому випадку вона виступаЇ €к матер≥ал≥стична д≥алектика, у другому - €к ≥деал≥стична д≥алектика.  ласичним представником ≥деал≥стичноњ д≥алектики (так само €к ≥ д≥алектичного ≥деал≥зму) Ї √.¬.‘. √егель, €кий створив систему д≥алектики €к теор≥ю ≥ метод п≥знанн€. ј класиками матер≥ал≥стичноњ д≥алектики (так само €к ≥ д≥алектичного матер≥ал≥зму) Ї  .ћаркс ≥ ‘.≈нгельс, €к≥ надали њй ц≥л≥сний ≥ науковий характер.

ƒ≥алектика виникла ≥ розвивалас€ разом з метаф≥зикою €к протилежним њй способом мисленн€ ≥ п≥знанн€. ѓњ особлив≥стю Ї тенденц≥€ до створенн€ однозначноњ, статичноњ картини св≥ту, прагненн€ до абсолютизац≥њ ≥ ≥зольованого розгл€ду тих чи ≥нших момент≥в або фрагмент≥в бутт€. ћетаф≥зичний метод характеризуЇтьс€ тим, що розгл€даЇ предмети ≥ процеси за одним принципом: або так, або н≥; або б≥ле, або чорне; або друг, або ворог ≥ т.д. ” соц≥альн≥й практиц≥ цього в≥дпов≥даЇ добре в≥доме гасло: Ђ’то не з нами, той проти насї. ѕри розгл€д≥ руху метаф≥зика т€ж≥Ї до в≥дома р≥зноман≥тних його форм до €коњ-небудь одн≥Їњ. ѕричому част≥ше спостер≥гаЇтьс€ зведенн€ вищоњ форми руху матер≥њ до нижчоњ. “ак, наприклад, дл€ матер≥ал≥зму Ќового часу було характерно зведенн€ р≥зних форм руху матер≥њ до механ≥чноњ. “ому в≥н ≥ отримав назву механ≥стичного матер≥ал≥зму, €к≥й, у свою чергу, Ї про€вом метаф≥зичного матер≥ал≥зму.

Ќеобх≥дно зазначити, однак, що сам по соб≥ метод п≥знанн€, €кий передбачаЇ розгл€д предмет≥в ≥ €вищ в статиц≥, спокоњ, а тим самим ≥ Ђогруб≥нн€ї, Ђспрощенн€ї знаходитьс€ в пост≥йн≥й зм≥н≥ бутт€, маЇ повне право на ≥снуванн€. ћетод абстрагуванн€, €кий при цьому застосовуЇтьс€, ц≥лком навчена ≥ використовуЇтьс€ р≥зними дисципл≥нами. ≤ €кщо за спокоЇм не забуваЇтьс€ рух, за статикою - динам≥ка, а за деревами - л≥с, то такий елемент метаф≥зики просто необх≥дний в п≥знанн≥, бо в≥н виступаЇ €к необх≥дний момент д≥алектичного п≥знанн€. ћетодолог≥чна помилка виникаЇ тод≥, коли цей момент спокою або €ка-небудь одна характеристика, сторона предмета досл≥дженн€ вириваЇтьс€ з загального взаЇмозв'€зку ≥ взаЇмозумовленост≥ ≥ зводитьс€ в абсолют. ” цьому, до реч≥, гносеолог≥чн≥ корен≥ вс≥х односторонн≥х теоретичних концепц≥й. —уть њх у тому, що ≥деальний чинник (думка, св≥дом≥сть, ≥де€) в≥дриваЇтьс€ в≥д матер≥ального, абсолютизуЇтьс€ ≥ протиставл€Їтьс€ матер≥альному €к абсолютно автономного дем≥урга (творц€) бутт€. ѕри цьому забуваЇтьс€, що, врешт≥-решт, мисленн€, ≥деальне виникаЇ на баз≥ матер≥ального.

—л≥д, однак, в≥дзначити, що погану послугу п≥знанн€ надаЇ не т≥льки абсолютизац≥€ спокою, але й абсолютизац≥€ його протилежност≥ - руху. ≤ те й ≥нше Ї вираз метаф≥зичного способу досл≥дженн€. ≤ €кщо в першому випадку ми встаЇмо на шл€х, що веде до догматизму, то у другому - на шл€х, що веде до абсолютного рел€тив≥зму (рел€тив≥зм - в≥д лат. - ¬≥дносний) - методолог≥чний принцип, €кий пол€гаЇ в абсолютизац≥њ в≥дносност≥ п≥знанн€ ≥ що випливаЇ з одноб≥чного п≥дкреслюванн€ пост≥йноњ м≥нливост≥ реальност≥ ≥ запереченн€ њњ в≥дносноњ ст≥йкост≥. ƒл€ справжньоњ д≥алектики немаЇ не т≥льки спокою без руху, але й руху без в≥дносного спокою.

 р≥м зазначених метод≥в ф≥лософ≥€ включаЇ в себе й ≥нш≥.
¬≥дзначимо де€к≥ з них, що мають найб≥льше значенн€. —енсуал≥зм (в≥д лат. - ѕочутт€) - методолог≥чний принцип, в €кому за основу п≥знанн€ берутьс€ почутт€ ≥ €кий прагне все знанн€ вивести з д≥€льност≥ орган≥в почутт≥в, в≥дчутт≥в, абсолютизуючи њх роль у п≥знанн≥ (≈п≥кур, √оббс, Ћокк, Ѕеркл≥, √ольбах, ‘ейЇрбах ≥ ≥н.)

–ац≥онал≥зм (в≥д лат. - –озум) - метод, зг≥дно з €ким основою п≥знанн€ ≥ д≥њ людей Ї розум (—п≥ноза, Ћейбн≥ц, ƒекарт, √егель та ≥н.)

≤ррац≥онал≥зм - ф≥лософський метод, €кий заперечуЇ або принаймн≥, обмежуЇ роль розуму в п≥знанн≥, а прид≥л€Ї основну увагу ≥ррац≥ональним способам ос€гненн€ бутт€ (Ўопенгауер, Ќ≥цше).

Ѕурхливий розвиток науки ≥ п≥знанн€ в останн≥ дес€тил≥тт€ привели до осмисленн€ методолог≥њ €к спец≥ал≥зованоњ област≥ знанн€. ¬ њњ рамках досл≥джуютьс€ внутр≥шн≥ механ≥зми, лог≥ка ≥ орган≥зац≥€ знанн€. «окрема, розгл€даЇтьс€ критер≥њ науковост≥ знанн€, проводитьс€ анал≥з мови науки, простежуютьс€ лог≥ка ≥ зростанн€ наукового знанн€, структура наукових революц≥й ≥ ≥нш≥.

¬с≥ назван≥ ф≥лософськ≥ методи знаход€тьс€ м≥ж собою в д≥алектичному взаЇмозв'€зку ≥ утворюють ц≥л≥сну систему, завд€ки чому ф≥лософ≥€ ≥ виступаЇ €к загальна методолог≥€ п≥знанн€ ≥ освоЇнн€ св≥ту. јле пор€д з цим ф≥лософ≥€ виступаЇ ≥ €к особлива теор≥€, що маЇ своњ категор≥њ, закони ≥ принципи досл≥дженн€. ÷≥ дв≥ €кост≥ ф≥лософ≥њ т≥сно взаЇмопов'€зан≥ м≥ж собою. ‘≥лософська теор≥€ в силу загальност≥ своњх положень, закон≥в ≥ принцип≥в виступаЇ в той же самий час ≥ €к методолог≥€ дл€ ≥нших наук. ќднак ц≥ дв≥ €кост≥ ф≥лософ≥њ не сл≥д зм≥шувати.



<== предыдуща€ лекци€ | следующа€ лекци€ ==>
 |  лассификаци€ наук.  лассификаци€ экономических наук
ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 490 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаука Ч это организованные знани€, мудрость Ч это организованна€ жизнь. © »ммануил  ант
==> читать все изречени€...

1409 - | 1267 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.021 с.