Свобода релігійної совісті

Свобода релігії. Зміст поняття «свобода совісті» тісно пов'язаний із поняттям «свобода релігії». Інколи їх помилково ототожнюють. Справді, вони взаємопов'язані, але далеко не тотожні. Поняття «свобода совісті» значно ширше за змістом: воно відображає всю сферу духовного життя людини. Поняття «свобода релігії» є вужчим, оскільки охоплює свободу вибору і самоствердження особи тільки в системі релігії.

Свобода релігії —- незалежне функціонування релігійних течій, рухів та їхніх інституцій, а також правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення й самореалізації особистості.

Свобода релігії — це передусім свобода вибору певної релігії, свобода віросповідання, відправлення релігійного культу. Вона охоплює правові, соціально-економічні, суспільно-політичні можливості, гарантії вільного релігійного самовизначення особи й вільного функціонування релігійних організацій та їх інститутів.

Свобода віросповідання. Структурно поняття «свобода релігії» складається з двох основних елементів: свободи віросповідання і свободи церкви.

Свобода віросповідання — свобода вибору особистістю релігійного світогляду, тобто її здатність до релігійного самовизначення, й самореалізація у вибраній релігійній сфері.

Це поняття характеризує внутрішню здатність людини до вільного релігійного самовизначення і правові можливості для його реалізації. Свобода віросповідання передбачає рівність перед законом як віруючих, так і різних релігійних напрямів і рухів, до яких вони належать. Індивідуальна релігійна свобода, тобто свобода віросповідання, неодмінно потребує можливості колективного сповідування релігії, здійснення культових дій, ритуалів, іншими словами, можливості для віруючого індивіда добровільно й на правовій основі об'єднуватися з одновірцями в релігійні спільноти. Як вільне утворення громадян-одновірців релігійна організація має свою внутрішню структуру, статут, що регламентує внутріцерковне життя (культові дії, норми поведінки віруючих тощо) та позацерковну діяльність (відносини з державними, світськими організаціями, соціальна допомогу тощо).

Свобода церкви. Багатогранна діяльність релігійної організації вимагає і відповідного правового статусу. А такий статус обов'язково передбачає вирішення проблеми свободи церкви.

Свобода церкви — ступінь автономності, незалежності внутрішнього устрою, структури управління певного релігійного об'єднання, його правовий статус і можливості виконання ним поставлених завдань.

Зміст поняття «свобода церкви» включає як свободу утворення, управління, функціонування релігійних організацій, так і свободу їхньої фінансово-господарської діяльності, відносин із державними або світськими організаціями чи структурними підрозділами інших конфесій.

Свобода в релігії. Надзвичайно важливим аспектом свободи совісті віруючої особистості є свобода в релігії.

Свобода в релігії — міра свободи, яку допускає певна конфесія для своїх прибічників у віросповідній практиці, тлумаченні певних положень кодифікованого віровчення.

Свобода в релігії виражає рівень можливостей для віруючого вільно реалізуватися в релігійному колективі в межах певних приписів і норм без будь-якого втручання не тільки одновірців, а й верхівки ієрархії священнослужителів.

Релігійна толерантність. Свобода в релігії передбачає автономність суб'єктів релігійної комунікації, їх виваженість і неупередженість у ставленні до інших релігійних напрямів, культів, традицій тощо, тобто релігійну толерантність.

Релігійна толерантність — такий характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

Релігійна толерантність означає також визнання за окремими віруючими та віросповіданнями права на власне розуміння істини. Це своєрідний вияв рівня культури взаємин у сфері як міжконфесійних, так і внутріцерковних відносин, а отже, і вияв рівня їх гуманності. Засновники всіх світових релігій з повагою і співчуттям ставилися до кожної людини, що є найголовнішим аргументом на користь релігійної толерантності. Так, Будда проголошував: «Ненависті не зупинити ненавистю, ненависть можна зупинити тільки любов'ю». Ісус Христос наказував нам любити тих, хто ненавидить нас. А Мухаммед зазначав: «Воістину, ми вшанували кожну людську істоту». Тож релігійна толерантність ґрунтується на гідності кожної людської істоти як Божої дитини.

У християнському світі ідеал релігійної толерантності, свободи віросповідання пустив коріння ще на початку нової доби. Сам Ісус навчав загальної любові: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44). Щоправда, для християнства, особливо на його початковій стадії, було властиве не лише проповідування ідеалу свободи віри, а й релігійні переслідування. Неповага ранніх християн до інших релігій, їхня переконаність у тому, що лише вони знають єдиного правдивого Бога, що вони одні йдуть істинним шляхом до спасіння — усе це створювало потенційну можливість для релігійної нетерпимості.

Середньовічна доктрина вчила, що нехристиян не можна навертати насильно. Божа благодать є даром, який слід приймати з власної волі. А тих, хто вже прийняв віру, а потім упав у єресь, варто силоміць змусити повернутися до істини. Адже єресь ототожнювалася зі зрадою, і карали за неї смертю. Це одне з багатьох свідчень того, що свобода і релігія не завжди були союзниками, що історія відносин між церквою і демократією складна і багата на конфлікти. Однак саме на християнському Заході зародилася ідея прав людини, тобто вчення про природні права.

Природне право — право ножної людини задовольняти свої потреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.

Християнство підготувало ґрунт для народження ідеї прав людини своїми думками про єдність людського роду, рівність його членів, неповторність і гідність кожної особи, яка потребує відповідальності та любові до ближнього. Отже, духовне самовизначення кожної людини у релігійній сфері вільне лише тоді, коли воно не спричинене зовнішніми силовими спонукальними діями, а підвладне тільки поклику її власної совісті. Свобода віросповідання передбачає також релігійну толерантність, що базується на ідеї природних прав індивіда.