Основні віросповідні принципи

Віровчення ісламу формулюється просто й дохідливо: Бог єдиний і всемогутній, він подарував людям своє одкровення — Коран, який передав через чоловіка на ім'я Мухаммед.

Єдинобожжя. Першим і основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед— пророк його») і його посланця — Мухаммеда. Важливим у принципі єдинобожжя є не тільки те, що Аллах є і що немає Бога, крім нього, але також і те, що Аллах є один великий Творець. Він владика небес, землі та всього, що є на них. Чітка системність і регулярність, що спостерігається у Всесвіті, підпорядкована його волі. Він мудрий і всемогутній. Людське життя має сенс тільки в тому випадку, якщо воно цілком присвячене щирому поклонінню і служінню Аллаху. Людина відповідає перед Господом за всі свої добрі й погані вчинки на цьому світі. Суд і відплата будуть здійснюватися не в цьому, а в іншому, потойбічному житті. Земне життя дано людині заради перевірки. Іспит людини відбувається через усі її справи і скрізь: на землі, у воді, в повітрі чи в космосі. І Богу відомі не лише її почуття, думки чи фізичні можливості, а й найменші порухи душі. За непослух він може покарати як за життя, так і після смерті.

Правдиве трактування мусульманської віри — це «віра у вчення Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк». Той, хто не ступить на цей праведний шлях, ніколи не зможе пізнати Аллаха і його Закону. Така людина не є мусульманином, навіть якщо проголошує себе покірною Всевишньому і слідує його Закону. Перше і найважливіше з того, що заповідав мусульманам пророк, це: «Немає Бога, крім Аллаха» («Ла іляха ілла-ллах»). Це означає, що у всьому Всесвіті тільки Всевишній Аллах гідний поклоніння, покори і немає владики і царя, окрім нього. Мусульмани впевнені, що за ними сила Господа небес і землі, яка підтримає їх у всіх випадках. Все і вся мають потребу в ньому і покладаються на нього. Він поза людськими почуттями, і людський розум не в змозі осягнути його сутності.

«Немає Бога, крім Аллаха», з точки зору апологетів мусульманства, є останньою і найвищою сходинкою в пізнанні єдинобожжя. Всі атрибути божественності втілено в одній божественній сутності як такій, вважають вони. Дві божественні сутності не можуть поєднати їх у собі з однаковою повнотою. Всеперемагаючий і правлячий усім може бути тільки один. Неможливо, щоб ці атрибути були поділені між різними божествами. Якби один був мудрим, другий — всевидячим, третій — тим, що дарує блага, і всі вони були б різними особами, то землю охопили б руйнація і хаос. Відповідно до ісламу ідея єдинобожжя близька і зрозуміла віруючим, адже вона породжує в людині благородство і силу духу. Віра в те, що «немає Бога, крім Аллаха» збільшує силу віруючого, його почуття власної гідності та задоволення. Його серце очищується від жадібності, злості, заздрості й інших негативних рис та побажань. Адже немає інших сили, влади, впливу, перемог, ніж від Аллаха. Успіх і поразка — все в руках одного Аллаха. Не дарує він, заборонивши, і не забороняє, подарувавши.

Вшанування пророка Мухаммеда. Другий догмат вимагає вшанування головного й останнього пророка істинної віри — Мухаммеда. Розповідають, що коли він перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився ангел із наказом нести людям істинне слово — слово Аллаха (Коран, сура XCVI). Ісуса Христа іслам також визнає великим пророком. Його буде покликано вершити Страшний суд. Тому мусульмани не вірять в те, що Ісус Христос був страчений. Водночас вважається, що християни помиляються, сприймаючи Христа як сина Божого. Христос — заступник, утішитель, а не божественна особа.

Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що:

1) він — істинний посланець Аллаха;
2) шлях його правдивий, без недоліків і помилок;
3) він — останній пророк, який прийшов до людей від Всевишнього, до дня Страшного суду.

Мухаммед заповів вірити в Судний день. Це значить, що:

1) Аллах знищить цей світ і всі створіння в день воскресіння з мервих;
2) потім Аллах оживить їх і збере в одному місці;
3) на суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, добрі й погані;
4) Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого переважать злі діяння, буде покараним;
5) прощені увійдуть у рай, покарані потраплять у пекло.

Коран — Святе Письмо ісламу. Третій догмат — шанування Святого Письма — Корану (араб., досл. — читання), що є головною священною книгою мусульман. За ісламською традицією, Коран є «копією» «матері-книги», яка існує на небі одвічно. У ній записано всі Божі веління та всі події, що відбуваються і мають відбутися. Архангел Джебраїл (Гавриїл) переповів цю книгу Мухаммеду частинами, що мали стосунок до певних подій. Складається Коран із промов, проповідей, пророцьких одкровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упродовж 610— 632 pp. Через те що всі вони переповідалися усно, після смерті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (роки правління 632— 634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За третього халіфа Османа (роки правління 644—656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфографія, правила читання і структура тексту остаточно канонізовано офіційним виданням Корану в Каїрі 1923 р.

Коран написаний римованою прозою класичною арабською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айатів, тобто віршів (араб, айа — знамення). Відсутність логічного зв'язку між сурами пояснюється їх розташуванням: найдовші сури розміщені на початку (окрім «Фатіха», або «Прологу» — молитви, що відкриває Коран), найкоротші — в кінці. Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610—622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622—632, Медина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, суперечностей зумовила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи його тлумачення).

Основний зміст Корану — проповідь ідеї єдиного Бога (Аллаха) як першопричини життя і першотворного створіння, попередження про Страшний суд, рай і пекло. Коран посприяв розвитку мусульманських фікс (правознавства), суфізму (містики), іс алам (теології). Це цінна релігійно-філософська та правознавча пам'ятка, що має всесвітнє значення, джерело дослідження культурно-історичного, політичного розвитку та літературної спадщини Аравії кінця VI — першої половини VII ст. До того ж Коран є найдавнішим прозовим твором арабською мовою, що свого часу допомогло формуванню єдиної літературної мови арабських народів.

Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульмани вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є також священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними». Доповненням до Корану є Суна (араб. — звичай, зразок), що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів (оповідей) про його діяння людей, які близько знали пророка.

Морально-етичні норми

Іслам подібно до інших великих релігій пропонує етичне вчення, яке дійсне в будь-який час і за будь-яких обставин. Джерелом його є Коран.

Коран — джерело морального вчення. Для мусульман він є порадником і наставником віруючих у всіх життєвих випадках, починаючи з елементарних побутових питань і закінчуючи глобальними проблемами світової політики. Перш ніж визначити нормативне коло поведінки, іслам нагадує віруючому: «Ти цілковито належиш Аллаху, який все бачить і все знає, і ніщо, навіть вагою з порошинку, не заховано від Нього в землі і на небі. Він бачить тебе, де б ти не перебував і який би вигляд ти не мав. Ти можеш сховатися від будь-кого, тільки не від Аллаха. Ти можеш обдурити всіх людей на світі, але Аллаха обдурити неможливо. Ти можеш перемогти будь-яку людину на світі, але не творця неба і землі. Весь світ може слідкувати лише за очевидними твоїми справами і мораллю, але обізнаному в потойбічному і явному відомі всі таємниці душі і серця. Які б справи ти не робив у цьому мінливому житті, ти неминуче зустрінеш свою смерть і постанеш перед Судом, де тобі не допоможуть ані адвокати, ані хабарі, ані благання, ані лжесвідчення, ані обман. У цей день твій Господь поставить точні терези і воздасть справедливо кожному зі своїх рабів за їх заслуги».

Опорою морального кодексу ісламу є страх перед Всевишнім, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Однак іслам покладається не лише на силові засоби впливу, а й на психологічні, суттю яких є віра в Аллаха і Судний день. І це кредо утверджується в серці віруючого, формуючи такого внутрішнього сторожа, який втілює в життя моральний кодекс ісламу. Цьому сприяють також влада і громадська думка, яка в мусульманських країнах має вельми велику силу.

Відмітні риси ісламської моралі. Ісламська мораль має кілька відмітних рис. Першою рисою є те, що іслам робить потяг людини до Господа й отримання його ласки заповітною метою життя. Ця мета стає високим критерієм моралі, й заради неї на шляху морального звеличення у людини не може виникнути жодних перешкод, які заважають її самовдосконаленню. У межах моральної системи ісламу страх перед Аллахом примушує існувати і працювати без втручання якихось зовнішніх факторів. Друга риса полягає в тому, що іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер людського життя — побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. При цьому іслам робить мораль панівною. Третя відмітна риса — іслам вимагає вести такий спосіб життя, який би у своїй основі мав винятково принципи добра.

Ісламська мораль про сім'ю. Особливу увагу іслам приділяє сім'ї як найважливішому елементу людського суспільства. Сім'я — джерело оновлення людей, основа людства. Від того, яка вона, залежить добробут, перспектива всієї цивілізації. Тому іслам наполягає на всебічному зміцненні й розвитку інституту сім'ї за правильними і здоровими принципами. Категорично забороняється статева розпуста, яка вважається злочином і передбачає суворе покарання. У суспільстві мають бути усунені всі фактори, які б так чи інакше сприяли аморальним стосункам чоловіка і жінки. Тому існує положення про покривало для жінки, заборонено зв'язки між чужими чоловіками й жінками, обмежено співи, танці, тобто все, що може спонукати до гріховних вчинків. Мета і принципова суть цих заборон — зміцнення сім'ї. У той же час іслам заохочує шлюб, вважає його добром, праведністю і актом поклоніння Творцю. Процедура шлюбу є максимально спрощеною (взаємна відкрита згода суб'єктів у присутності двох свідків). Водночас осуджуються і чоловіки, і жінки, які відрікаються від нього. Заборонено шлюб лише між дуже близькими родичами. Чоловіки можуть одружуватися, коли вони того забажають і з якою завгодно жінкою.

Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йому підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися батькам і доглядати за ними. Не заохочується безлад в домі, відсутність у сім'ї справжнього господаря і безповідальність. Якщо відомо, що ладу в родині можна досягти лише за наявності наставника і наглядача за всіма сімейними справами, то господар сім'ї, як учить іслам, найбільше підходить на цю важливу роль. Чоловік повинен використовувати свій вплив для того, щоб у сім'ї панували добробут та щастя. Якщо ж у родині нормальних стосунків немає, іслам надає можливість вибору: або чоловік дає згоду на розлучення, або жінка викупляє себе у свого чоловіка.

Основні правила ісламської моралі. Стосунки в сім'ї, у громаді та суспільстві загалом регламентуються такими правилами:

1. І допомагайте один одному в праведності і благочесті; але не допомагайте один одному в гріху і беззаконні.
2. Хай буде серед вас община людей, які закликають до добра і проповідують справедливість та забороняють зло.
3. Стережіться припущення (будь-якої думки про інших), бо це помилкова розмова, не слухайте таємних розмов, не робіться суперниками в стосунках один із одним, не шукайте недоліків в інших, не заздріть один одному, не ворогуйте один з одним. Будьте братами, о раби Аллаха.
4. Хто любить в ім'я Аллаха, хто ненавидить в ім'я Аллаха, хто подає в ім'я Аллаха, хто відмовляється від милостині в ім'я Аллаха — той удосконалив віру.
5. Якщо хтось іде з несправедливою людиною, щоб її зміцнювати, і знає, що вона несправедлива, той залишає іслам.
6. Той, хто допомагає своєму народові в неправому ділі, нагадує нерозумного верблюда.
7. Лише той віруючий, хто побажав своєму братові те, щo побажав собі.

Іслам засуджує будь-яку діяльність, яка шкодить іншим людям, а також може завдати моральних чи матеріальних збитків усьому суспільству. Категорично заборонені спиртні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, заняття танцями і співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.

Джихад. Важливе місце в ісламі посідає й учення про джихад — боротьбу, зусилля в справі поширення, панування ісламу. У період становлення ісламу джихад тлумачили як газават (араб. — набіг, війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну. Згодом зміст цього поняття значно розширюється, і починають розрізняти джихад великий і малий: великий — духовне самовдосконалення, малий — війна проти невірних.

За Кораном оголошується джихад тільки в тому разі, коли:

1) є необхідність виступити на захист віри Аллаха, а не на завоювання в ім'я його;
2) назріла потреба звільнитися від тиранії;
3) з'явився духовний вождь, покликаний відновити порушену справедливість.

Під час бойових дій забороняється завдавати лиха жінкам, дітям, хворим і немічним, а також ламати дерева, завдавати шкоди сільськогосподарським посівам тощо. Джихадом не є:

— агресивні й амбіційні війни;
— прикордонні сутички, міжнаціональна ворожнеча і міжкланові непорозуміння;
— будь-які спроби завоювання, пригнічення, колонізації й експлуатації;
— насильне схилення людей до прийняття чужої для них віри.

Народний джихад оголошує тільки загальновизнаний духовний вождь і найвищий суддя, який здатний об'єктивно оцінити обставини, що склалися, зважити всі доводи і вказати вірний шлях.

Душа і тіло. У віровченні цієї релігії багато уваги приділяється співвідношенню матеріального і духовного, душі і тіла. Аллах зробив душу людини своїм заступником на землі, надавши їй цілий комплекс прав і обов'язків. А щоб душа успішно виконувала свої функції, він нагородив її тілом, неповторним у своїй гармонії й досконалості. Відтак тіло є не в'язницею для духу, а робочим інструментом. Якщо духу притаманний потяг до розвитку, то він може досягти піднесеності, виявляючи свої початкові задатки і нахили за допомогою власного фізичного тіла.

Тіло не є місцем страждань і мук духу, що з якихось причин там забарився. Аллах вселив людський дух у тіло, послуговуючись яким дух виступає на арену боротьби і праці для виконання свого обов'язку. Саме для активної діяльності духу у світі існують різні суспільні сфери: економічна, соціальна, політична — щоб задовольнити різні людські потреби. Оскільки, як тлумачать ідеологи ісламу, духовне піднесення і моральна досконалість у цьому світі здійсненні, людина не повинна сходити з арени боротьби і праці, уникаючи активної діяльності. Навпаки, вона мусить виявити весь свій творчий потенціал відповідно до свого природного обдарування впертою, невтомною працею. Світ, що оточує людину, має бути для неї ареною випробування. При цьому кожна життєва ситуація є своєрідним питанням, за допомогою якого раби Аллаха всебічно екзаменуються. Досягти успіху і прогресу людина може тільки тоді, коли з великою повагою ставитиметься до цього іспиту і старанно готуватиметься до нього. Тому іслам категорично відкидає чернецтво, вважаючи, що шлях духовного росту людини повинен бути не за межами, а в гущі суспільного буття. Дух розвивається, розквітає, міцніє, підноситься, стає щасливим тільки за умови активної участі людини в суспільних справах. Індивід повинен також усіляко прагнути того, щоб Аллах повернувся до нього своїм обличчям, був прихильним.

Шлях до духовного зростання. Іслам вказує людині шлях до її духовного зростання в коловороті матеріального життя.

Перший крок на цьому шляху — іман (істинна віра). Вона мусить бути міцною в серці людини і створити в її розумі переконання, що немає божества, крім Аллаха — всемогутнього і великого. Головна мета зусиль і діяльності — повернення до Аллаха і отримання його ласки. Закон життя — повеління і заборони Господа.

Другий крок — покірність. Це відмова людини від власної незалежності й особистої свободи, повна покора Аллаху.

Третім кроком до духовного вдосконалення є таква (богобоязливість), яка виявляється у розумінні свого обов'язку і відчутті відповідальності перед Господом. Усе життя людина повинна чітко розрізняти дозволене і недозволене, істинне і хибне, добре і зле, справедливе і несправедливе, свідомо і вільно вибираючи те, що угодне Богу.

Вершиною вдосконалення власних духовних основ має стати іхсан — щирість у всіх вчинках перед поглядом Аллаха. Це четвертий крок. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. При цьому мало самому діяти доброчинно — треба всебічно сприяти тому, щоб добро і праведність на землі Аллаха примножувалися. Якщо комусь дано досягти висот на цьому шляху, то це означає його наближення до Бога. Іхсан — це ідеал, до якого прагне кожна глибоко віруюча людина в ім'я власного духовного піднесення і розквіту в ісламі.

Мусульманський шаріат

Згідно з мусульманською традицією у світі існує дві категорії людей. До першої належать ті, які зумисне використовують частину своїх сил так, щоб завдавати шкоди собі й іншим людям. Або ж вони нехтують тими засобами, які закладено в них самих. Друга охоплює людей, які все роблять усупереч власній волі. Перші — злі люди, і щоб стримувати їх, потрібний суворий закон. Другі — неосвічені, вони потребують знання того, як правильно використовувати власні сили. Задовольнити цю потребу покликаний шаріат.

Шаріат (араб, шаріа — правильний шлях до мети) — комплекс юридичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай.

За шаріатом, у кожної людини є чотири види обов'язків.

1. Обов'язки перед Аллахом:

— вірити в нього, визнавати, що тільки він — Бог і Господь;
— вірити у висловлювання «Мухаммед — Посланець Аллаха»;
— підкорятись і дотримуватися закону Суни;
— поклонятися Аллаху.

2. Обов'язки перед собою:

— не вживати вина, гашишу, опіуму, інших речовин, що одурманюють, крові, свинини та м'яса інших «нечистих» тварин, оскільки все це шкідливо впливає на здоров'я людини, її моральність, розум;
— закривати ті частини тіла, оголення яких вважається безсоромністю;
— виявляти впертість у здобуванні засобів для існування: не сидіти без діла, не жебракувати, не морити себе голодом, не застосовувати сили, а йти законним шляхом у придбанні того, що створив Аллах на землі;
— не тамувати свої бажання, одружуватися для задоволення пристрасті, що є в душі;
— не принижуватися, жити в достатку і насолоджуватися життям;
— не вдаватися до самогубства.

3. Обов'язки перед іншими рабами Аллаха.

Шаріат не тільки визначає коло обов'язків перед своїм тілом і душею, а й зобов'язує зважати на інших, виконуючи їх. Так, заборонено грабіжництво, брехня, наклепи і вигадки, оскільки все це завдає шкоди іншим рабам Аллаха. До кола заборон входять азартні ігри, лотереї, нечесні угоди. Не можна вбивати людину, сіяти розбрат і смуту на землі. Та не завдавати шкоди один одному, за шаріатом, недостатньо для успішного розвитку людства. Необхідно також, щоб стосунки між людьми будувалися на співробітництві в добрих справах, взаємодопомозі в інтересах усього суспільства.

Особливу увагу шаріат звертає на сім'ю. Чітко визначаються обов'язки чоловіка — як глави і захисника сім'ї, розпорядника її справ; жінки — як берегині домашнього затишку; дітей — вони мусять слухатися батьків, шанувати їх і турбуватися про них на старості. Шаріат визначає також обов'язки стосовно родичів («кровна спорідненість»), установлює закон спадщини. Заборонено перелюб, оскільки це шкодить здоров'ю і моралі, веде до поширення вседозволеності, розпусти в суспільстві, а отже, розхитує основи ісламської цивілізації й культури.

4. Обов'язки перед іншими створіннями.

Відповідно до ісламу людина має перевагу над іншими творіннями Бога: їй дозволено повністю розпоряджатися ними, підкоряти своїй силі, використовувати їх. Та в ставленні до них Бог дав людині й обов'язки: не знищувати їх, не завдавати їм шкоди, не мучити без нагальної потреби, обирати для їх використання найсправедливіші методи. Зокрема, вбивати тварину дозволяється тільки для їжі. Іслам не вітає тих, хто тримає птахів у клітках, забороняє знищувати знічев'я будь-що живе, не кажучи вже про неживе. Не слід навіть марно проливати воду.

Культ

Кожен мусульманин знає, що бути правовірним — це 1) сповідувати та визнавати пророчу місію Мухаммеда; 2) здійснювати щоденну п'ятиразову молитву — намаз та 3) паломництво до Мекки; 4) дотримуватися посту в місяць рамадан (рамазан); 5) чинити благі справи на користь бідних та нужденних.

Намаз. Стрижнем намазу є п'ятикратне повторення вдень і вночі, словом і дією того, в що увірував мусульманин — молитви.

Піднявшись уранці, радять настанови, встань перед Господом твоїм чистим і непорочним до того, як займешся буденними справами. Підтверди перед Аллахом своє поклоніння йому, стоячи, сидячи, коліноуклінно і лежачи перед ним ниць. Скажи, що до нього ти звертаєшся і від нього чекаєш вказівки вірного шляху. Знову пригадай собі домовленість із ним про покірність і служіння. Повтори декілька разів своє бажання заслужити його милість і уникнути його гніву. Повтори урок Корану. Засвідчи істинність його послання. Згадай день, коли ти постанеш перед судом Аллаха, де тебе запитають про справи твої, та отримаєш за них заслужене. Так починається твій день. Після того як ти попрацюєш декілька годин, покличе тебе муедзин (служитель при храмі) прославити ім'я Господа. Повтори свій урок ще раз, щоб не забути його. Встань зі свого місця і, повторивши формулу віри, повертайся до мирських справ. Згодом утретє покличе тебе муедзин на післяполудневу молитву. Коли день закінчиться і настане ніч, почни її тим, чим починав день. Згадай Всевишнього і служіння йому, щоб не забути свій урок уночі. А коли прийде час сну, помолися знову, пом'яни Господа твого востаннє на добу.

Така п'ятикратна молитва має зміцнювати основи віри та постійно нагадувати про основні постулати ісламу. Іслам передбачає також колективні молитви, зокрема щотижневу молитву в п'ятницю. Колективна молитва має викликати у віруючих почуття спільності, любові й братерства, солідарності. Вона має привчати і підкорятися керівникові, якого мусульмани обирають зі свого середовища, прилучає їх до порядку і дисципліни, породжує в них співчуття і милосердя один до одного, почуття рівності та згуртованості.

Заклик до молитви називається азан. Він надає мусульманам, що збираються до мечеті (храму), час, аби підготуватися до цієї важливої події. До безпосереднього початку молитви перед громадою проголошується ще й другий заклик, що називається ікама.

Загальнообов'язковою є лише одна загальна молитва в мечеті — салат аль-джама, або салат ад-джума (полуденна молитва щоп'ятниці). Слово «джама» означає «зібрання», а «джума» — «п'ятниця». На цій молитві обов'язково має бути присутнім кожен дорослий чоловік-мусульманин. Якщо його немає більше трьох разів (тобто протягом трьох тижнів), то він опиняється поза лоном мусульманства. Ось чому в ісламських країнах у п'ятницю закриті всі магазини й установи.

В ісламі вважається, що монополія на духовне знання чи особливу святість не може бути перешкодою між віруючим і Богом. Тому тут немає священиків у християнському розумінні. Кожний мусульманин є священиком сам для себе. Нікому не заборонено наближатися до Бога своєю вірою. А мусульманське духовенство нерідко поєднує виконання духовних і світських обов'язків. Імам, який стоїть перед зібранням і веде молитву, не є священиком. Ним може бути будь-хто, хто добровільно дав згоду очолити молитву, але ця особа повинна знатися на основах мусульманської віри і добре знати Коран, який читається під час молитви. До того ж її мають поважати віруючі. Деякі мечеті мають постійного імама, але це не обов'язкова вимога. За відсутності імама будь-який мусульманин може очолити молитву.

Імам (араб, амма — стояти попереду) —духовний керівник; голова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Якщо молитва здійснюється в домашніх умовах, то вести її може будь-хто з родичів. Молитва може бути здійснена в будь-який час і в будь-якому місці. Але мусульманин готується до неї, очищає своє тіло і вибирає чисте місце. Молиться вірний, як правило, на власному молитовному килимку. На молитву слід одягати чистий одяг, жінкам забороняється користуватися парфумами, робити макіяж і лакувати нігті. Чоловікам не обов'язково покривати голову, але більшість із них носять білу мереживну молитовну шапочку. Перед молитвою мусульмани здійснюють ритуальне омовіння (відоме як вуду) водою певних частин тіла, що символізує фізичне та духовне очищення.

Ураз. Аби стати богослухняним досконалим мусульманином, окрім щоденної п'ятикратної молитви, раз на рік, у місяць рамадан (протягом повних ЗО днів) треба дотримуватися уразу (посту): не пити й ковтка води та не вживати ніякої їжі від світанку до вечора. Коли зайде сонце і полине вечірній азан, тоді можна розговлятися, але в міру. При цьому віруючий має бути богобоязливим, упевненим у всебаченні та всезнанні Аллаха, вірити в майбутнє життя і Божий суд, абсолютно підкорятися вимогам Корану і Пророка, мати велике почуття обов'язку та терпіти й стримувати свої бажання. З приходом рамадану мусульманський світ ніби поринає в атмосферу тілесної й духовної чистоти, віри та покірності Аллаху. Зникає небажане в поведінці, і навпаки, множаться добрі справи, благі діяння. Одні жалкують через вчинене, в інших виникає бажання допомогти тим, хто того потребує. Усі разом перебувають у стані самооцінки й самоаналізу, внаслідок чого виникає відчуття єднання, взаємної любові, співчуття та взаємодопомоги.

Рамадан вважається особливим часом для мусульман, оскільки саме в цей місяць Аллах вирішив закликати Мухаммеда до пророцтва і послав йому перші одкровення. Тому цей місяць віщує про те, що настав час додаткових зусиль для поширення взаємної любові, миру і спокою. Піст вимагає від мусульманина також свідомого налаштування розуму на молитву і спокій. Адже сенс посту не тільки і не стільки в утриманні від вживання їжі засвітла. Аллах висловився чітко: якщо людина не може відмовитися від зла, насилля, пожадливості, хтивості, роздратованості тощо, то їй не слід і позбавляти себе їжі. Такий ураз не матиме сенсу. Тому багато мусульман беруть зобов'язання прочитати за час посту весь Коран. Дехто відправляється у мечеть для тараві (нічних молитов), під час яких за місяць прочитується весь текст Святого Письма.

Мусульмани, здоров'ю яких дотримання посту може зашкодити, звільняються від нього. Це хворі, немічні, літні, жінки, які годують дітей.

Хадж. Ісламський правовірний обов'язково має також здійснити паломництво — хадж (араб. — подорож із певною метою) до Мекки, засвідчуючи цим самим свою любов і відданість Аллаху.

Хадж — один із основних обов'язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона — харам («священна», «заборонена»).

Готуючись до хаджу, вірному слід пам'ятати слова Аллаха: якщо ви вирішили здійснити хадж і вийшли з будинків своїх, очистіть серце своє, приховайте бажання свої й пристрасті, уникайте розпусти, суперечок, кровопролиття і словоблудства. Ставши перед Господом вашим, проявіть належну вихованість, повагу і покірність. Знайте, направляєтеся до того наймогутнішого, якому належать небеса, земля і те, що між ними. Всі, крім нього самого, мають потребу в ньому. Знайте, що якщо ви виявите перед Всевишнім таку покірність, смирення і відданість і поклонитеся йому від усієї душі з чистими помислами, отримаєте велику нагороду.

Хадж розглядається як величний обряд поклоніння і вияву любові до Аллаха. Бо чи ж полишила б людина свою рідну домівку, улюблену справу, дітей і друзів, чи змогла б добровільно терпіти тягар довгого шляху, коли б у серці її не було любові до Аллаха, глибокого бажання й трепетного очікування зустрічі з ним? Хадж — це час самоочищення. Бо йдучи до святого місця, відчуваючи з кожним днем, годиною наближення Кааби (головної святині у вигляді кубоподібної будівлі висотою до 15 метрів, складеної з кам'яних плит), людина всім серцем відвертається від спокуси і помилок, кається в колишніх гріхах, у неї з'являються нові праведні думки, яких раніше не було.

Під час хаджу Мекка стає мусульманським центром, до якого спрямовані помисли й душевні поривання представників різних народів і країн зі всіх кінців землі. Відтак хадж, з одного боку, — це поклоніння Всевишньому Аллаху, з другого — своєрідний щорічний всесвітній форум мусульман. Хадж здійснюється в чітко визначений мусульманським календарем час, у місяць зуль-хад-жа (четвертий після рамадана). Він знаменує собою три події в мусульманській історії. Перша — прощення і возз'єднання Адама і Єви з Богом. Друга — принесення в жертву пророком Ібрагімом сина свого Ісмаїла. Третя — життя в послуху пророка Мухаммеда.

Під час хаджу мусульманин мусить виконати чотири необхідні умови.
Перша — покритись іхрам (двома простими покривалами білого кольору).
Друга — обійти навколо Кааби.
Третя — здійснити похід в долину Арафат.
Четверта — ще раз обійти навколо Кааби.

Чоловіки-паломники, які виконали всі чотири умови, називаються хаджі, а жінки — хаджа.

Свята. Мусульманський культ передбачає також дотримання мусульманських свят. Серед них особливе значення має ураза-байрам (араб. — свято розговіння), яке відзначається в перший-другий день наступного за рамаданом місяця. Обряд свята полягає у спільній молитві, за якою починається святкова трапеза і подавання милостині біднякам. Згідно з традиціями ісламу під час ураза-байрам віруючий звітується за піст, що минув, та починає відбувати покарання у разі порушень правил поведінки. Тоді він сплачує фітр-садака.

Найголовнішим святом мусульман є курбан-байрам (жертвопринесення), яке відзначається через 70 днів після закінчення ураза-байрам. Починається воно 10—20 числа місяця зуль-хаджа і триває три-чотири дні. Центральною ритуальною дією курбан-байраму є принесення кривавої жертви (вівці, ягняти, барана, верблюда) на згадку про те, що Ібрагім був готовий принести в жертву свого сина Ісмаїла. М'ясо віддають бідним.

За ісламською традицією, жертвопринесення є необхідною умовою потрапляння до раю. Шлях до нього лежить через Сірат-міст, перекинутий над пеклом. Він тонший за жіночий волос, гостріший за лезо шаблі й гарячіший від вогню. Біля входу на Сірат стоять тварини, заколоті під час свята. На них віруючі й переїжджають через міст. Вважається, що той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мосту і впаде у пекло. Ритуал свята передбачає і відповідну молитву, відвідування могил предків та поновлення одягу. В цей час здійснюються паломництва (хадж) до Мекки.

В особливій шані й свято мавлюд-ан-набі (день народження пророка Мухаммеда), що відзначається мусульманами у місяці рабі-аль-авваль. Важливу роль в ісламі відіграє обряд сунат (обрізання), що знаменує перехід юнака до іншої соціальної групи і є внутрішньою ознакою релігійної належності.