Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘≥лософськ≥ концепц≥њ природи рел≥г≥њ




–ел≥г≥Їзнавство анал≥зуЇ рел≥г≥ю, апелюючи здеб≥льшого до ф≥лософ≥њ. ‘≥лософ≥€ ж ос€гаЇ вс≥ €вища ≥ процеси д≥йсност≥ з позиц≥й њх всезагальних принцип≥в ≥ закон≥в, визначенн€ сутност≥ €вищ ≥ процес≥в. ўоправда, стосовно рел≥г≥њ зробити це надзвичайно складно: бутт€ з Ѕогом Ї завжди глибинно-внутр≥шн≥м, потаЇмно-≥нтимним житт€м нашоњ душ≥. …ого не можна ототожнити з чимось видимим, чуттЇвим, матер≥альним. “обто дл€ звичайного рац≥онального процесу п≥знанн€ воно не Ї прозорим. “ож ≥ ос€гнути його повн≥стю лише розумом в принцип≥ неможливо. “ому ф≥лософське рел≥г≥Їзнавство не сл≥д приймати за ≥нстанц≥ю, що маЇ стосовно рел≥г≥њ абсолютн≥ знанн€. ¬оно лише ор≥ЇнтуЇтьс€ на всеб≥чне розум≥нн€ феномена рел≥г≥њ, його глибинне ос€гненн€. ќск≥льки кожна ф≥лософська школа, кожна теч≥€ прот€гом ≥стор≥њ щиро прагнули п≥знати рел≥г≥ю в реальному житт≥, то нин≥ ≥снуЇ багато р≥зних п≥дход≥в щодо оц≥нки сутност≥ та природи цього феномена.

Ѕ≥олог≥чна (натурал≥стична) концепц≥€. —еред сучасних концепц≥й рел≥г≥њ особливе м≥сце пос≥даЇ б≥олог≥чна (натурал≥стична). њњ приб≥чники шукають рел≥г≥йну основу в б≥олог≥чних або б≥опсихолог≥чних процесах людини. « њхньоњ точки зору такою основою може бути Ђген рел≥г≥йност≥ї, Ђрел≥г≥йний ≥нстинктї, Ђрел≥г≥йне почутт€ї. —ама ж рел≥г≥€ Ї психоф≥з≥олог≥чною функц≥Їю орган≥зму, частиною природи людини, чимось на зразок сексуальност≥ тощо.

“ак, один ≥з засновник≥в психолог≥њ рел≥г≥њ американський ф≥лософ-прагматист ¬. ƒжеймс розум≥в рел≥г≥ю €к сукупн≥сть почутт≥в, д≥й ≥ досв≥ду окремоњ особи, оск≥льки њх зм≥ст ≥ зумовлюЇ ставленн€ ≥ндив≥да до божества. ≈моц≥йна сфера псих≥ки Ї батьк≥вщиною, лоном рел≥г≥њ. «а ƒжеймсом, емоц≥йно-вольова сфера Ч найглибше джерело рел≥г≥њ, а ф≥лософськ≥ й богословськ≥ вченн€ Ч то лише вторинн≥ надбудови. ўоправда, в його ≥нтерпретац≥њ Ђрел≥г≥йн≥ почутт€ї не Ї автономними ≥ не в≥др≥зн€ютьс€ в≥д ≥нших людських почутт≥в (радост≥, любов≥, страху тощо). ѕросто звичайн≥ емоц≥њ зазнають рел≥г≥йного впливу, €кий ≥ надаЇ њм характерних ознак. ќск≥льки в певн≥ моменти житт€ рел≥г≥йн≥ почутт€ постають у форм≥ духовного Ђр€т≥вникаї, Ђоперт€ї, то вони, з погл€ду ф≥лософа, вельми ц≥нн≥. –ел≥г≥€ робить дл€ людини легким ≥ рад≥сним те, що за ≥нших обставин Ї дл€ нењ т€гарем сувороњ необх≥дност≥. “обто вона зм≥нюЇ засади людського духу, розширюЇ параметри духовного житт€.

–ел≥г≥йний досв≥д, за твердженн€м ƒжеймса, властивий ус≥м люд€м планети незалежно в≥д њх расовоњ та нац≥ональноњ належност≥, хоча в≥н залежить в≥д самого ≥ндив≥да. ќдн≥ люди ви€вл€ють значн≥ можливост≥ щодо м≥стичного злитт€ з божеством. ѓх ƒжеймс називаЇ рел≥г≥йними ген≥€ми. ÷е Ѕудда, ћухаммед, апостол ѕавло тощо. ≤нш≥ люди мають меншу здатн≥сть щодо поЇднанн€ з≥ ¬севишн≥м (звичайн≥ в≥руюч≥). “рет≥ ж Ч зовс≥м глух≥, оск≥льки не чують у соб≥ голосу божества (нев≥руюч≥). «а ƒжеймсом, рел≥г≥йний досв≥д у принцип≥ однаковий у вс≥х в≥руючих. јле залежно в≥д конкретних соц≥альних умов, географ≥чного середовища, вихованн€ тощо людина стаЇ або буддистом, або католиком, або мусульманином. ƒо того ж психолог≥чн≥ особливост≥ ≥ндив≥д≥в Ї такими, що одним корисний науковий досв≥д, ≥ншим Ч рел≥г≥йний. якщо хто-небудь, розм≥рковував ф≥лософ, зажадаЇ в≥д≥йти в≥д Ѕога ≥ майбутнього житт€, то н≥хто не може завадити йому в цьому чи переконати його, що в≥н помил€Їтьс€. јдже €кщо людина думаЇ ≥ д≥Ї зг≥дно з≥ своњми переконанн€ми, то довести помилков≥сть њњ крок≥в неможливо.

ѕсихолог≥чна концепц≥€. ќсновоположник психоанал≥зу австр≥йський псих≥атр «≥гмунд ‘рейд (1856Ч1939) також вважав рел≥г≥ю природним феноменом ≥ одночасно людським продуктом. ¬≥н пов'€зував походженн€ рел≥г≥њ з безпорадн≥стю перед внутр≥шн≥ми ≥нстинктивними силами, вбачав у н≥й арсенал у€влень, €к≥ кор≥н€тьс€ в ≥ндив≥дуальному несв≥домому ≥ породжен≥ потребою полегшити здоланн€ людськоњ безпом≥чност≥. Ѕоги, зазначав досл≥дник, виконують триЇдине завданн€: нейтрал≥зують жах перед природою, примир€ють ≥з гр≥зним фатумом, що передус≥м виступаЇ в образ≥ смерт≥; винагороджують за стражданн€ ≥ знегоди, €к≥ випадають на долю людини.

‘рейд упод≥бнював ≥ндив≥дуальну рел≥г≥йн≥сть персональному неврозу, а рел≥г≥ю Ч ун≥версальному колективному неврозу, що Ї засобом захисту людини ≥ сусп≥льства в≥д агресивних природних ≥нстинкт≥в. Ќа думку австр≥йського псих≥атра, рел≥г≥€ маЇ три функц≥њ: 1) задовольн€Ї допитлив≥сть людини, по€снюЇ походженн€ ≥ розвиток св≥ту; 2) зменшуЇ страх перед загрозами ≥ м≥нлив≥стю житт€, всел€Ї впевнен≥сть у добрих насл≥дках, ут≥шаЇ при негараздах; 3) проголошуЇ заборони й обмеженн€.

якщо у ‘рейда базовим рел≥г≥йним феноменом Ї ≥ндив≥дуальне несв≥доме, то у його посл≥довника швейцарського психолога  арла-√устава ёнга (1875Ч1961) Ч колективне несв≥доме. ” колективному несв≥домому зосереджен≥ архетипи (праобрази, першоознаки) Ч одв≥чн≥ образи, €к≥ можуть в≥дкриватис€ св≥домост≥ п≥д час сну, у м≥стичному прозр≥нн≥, в м≥фах, у рел≥г≥йних у€вленн€х то-що. “ож ≥ рел≥г≥€, в ≥нтерпретац≥њ ёнга Ч це особлива установка людського розуму, насл≥док спостережень за де€кими динам≥чними факторами, що розум≥ютьс€ €к Ђсилиї, Ђдухиї, Ђдемониї, Ђбогиї, Ђ≥деалиї (тобто те, що н≥мецький богослов –удольф ќтто назвав Ђнум≥нознимї). Ћюдина поклон€Їтьс€ њм через те, що вони Ї особливо могутн≥ми ≥ загрозливими; до них можна звернутис€ по допомогу; вони Ї такими величними, прекрасними, що њх не можна не любити благогов≥йно.

“радиц≥йн≥ обр€ди Ї формами ≥нтерпретац≥њ архетип≥в, переконаний ёнг. ¬они в≥дкривають людин≥ шл€х до розум≥нн€ божественного ≥ водночас запоб≥гають безпосередньому контакту з ним. «авд€ки тис€чол≥тн≥м зусилл€м духу праобрази вт≥лилис€ у всеохоплюючу систему думок, що впор€дковують св≥т. ” той же час тлумаченн€м архетип≥в оп≥куЇтьс€ такий могутн≥й, здавна шанований ≥нститут, €к церква.

ќсновоположник неофрейдизму н≥мецько-американський психолог, ф≥лософ ≈р≥х ‘ромм (1900Ч1986) не заперечував на€вност≥ внутр≥шн≥х основ рел≥г≥њ. ¬одночас в≥н звертав увагу на зв'€зок ≥ндив≥да ≥з зовн≥шн≥м св≥том, сусп≥льством. —ьогодн≥ ≥ндив≥д, на його думку, живе у сусп≥льств≥ тотального в≥дчуженн€, €ке ≥ обумовлюЇ суперечлив≥сть людського ≥снуванн€. ¬она знаходить св≥й ви€в у р≥зних опозиц≥€х, що пронизують людське житт€. ” цьому контекст≥ ‘ромм переосмислюЇ €к пон€тт€ несв≥домого, так ≥ природу рел≥г≥њ, €к≥, €к на нього, мають кор≥нн€ в умовах ≥снуванн€ сусп≥льства. –ел≥г≥€, на думку вченого, Ї формою осмисленн€ людиною власних кардинальних смисложиттЇвих проблем. ¬она виникаЇ одночасно ≥з вид≥ленн€м людини з тваринного св≥ту. ¬насл≥док цього з'€вл€Їтьс€ дихотом≥€, €ка ви€вл€Їтьс€ у форм≥ конфл≥кту душ≥ та т≥ла, духовноњ сутност≥ людини та њњ тваринноњ природи. ўоб дос€гти повноти свого бутт€, людин≥ була необх≥дна опора. ќсь чому з'€вл€Їтьс€ рел≥г≥€. ÷≥каво, що пон€тт€ Ђрел≥г≥€ї ‘ромм вживаЇ не т≥льки дл€ позначенн€ св≥тогл€ду, в €кому присутн≥й Ѕог, а ≥ щодо будь-€коњ системи погл€д≥в, €ка служить ≥ндив≥дов≥ схемою ор≥Їнтац≥њ та Ї об'Їктом поклон≥нн€.

ќтже, пон€тт€ Ђрел≥г≥€ї у ‘ромма маЇ надто широке тлумаченн€, що виходить далеко за меж≥ розум≥нн€ рел≥г≥йного. ќб'Їктом поклон≥нн€, на його думку, можуть бути не лише певн≥ тварини, рослини, ≥доли, Ѕог, вождь, а й парт≥њ, класи, грош≥, усп≥х, влада тощо. –ел≥г≥€ у такому тлумаченн≥ може €к нести любов, так ≥ бути деструктивною силою, €к спри€ти утвердженню гуман≥зму, так ≥ заперечувати його, врешт≥-решт, €к допомагати подальшому розвитку людини, так ≥ гальмувати його.

«в≥дси й под≥л ‘роммом рел≥г≥й на авторитарн≥ й гуман≥стичн≥. ¬ основ≥ авторитарних Ч ≥де€, зг≥дно з €кою вища сила, що ≥снуЇ поза людиною, окр≥м контролю ≥ влади над нею, маЇ право вимагати в≥д ≥ндив≥да покори, шани ≥ поклон≥нн€. Ќайвища чеснота таких рел≥г≥й Ч послух, а найстрашн≥ший гр≥х Ч непокора. √уман≥стичн≥ рел≥г≥њ, навпаки, концентрують свою увагу на людин≥, њњ зд≥бност€х, њх мета Ч дос€гненн€ найб≥льшоњ духовноњ сили, а не найб≥льшого безсилл€, найц≥нн≥ша чеснота Ч самореал≥зац≥€, а не послух. ƒом≥нуючим почутт€м постаЇ рад≥сть, а не печаль ≥ почутт€ провини, €к це маЇ м≥сце в авторитарних рел≥г≥€х. Ѕог Ї символом власних зд≥бностей людини, €к≥ вона прагне реал≥зувати у своЇму житт≥, а не символом насилл€ ≥ пануванн€, влади над ≥ндив≥дом. ƒо гуман≥стичних рел≥г≥й учений в≥дносить ранн≥й буддизм, даосизм, ученн€ ≤суса ’риста, давньогрецького ф≥лософа —ократа (469Ч 399 до н. е.), Ѕ. —п≥нози тощо.

—оц≥олог≥чна концепц≥€. —еред попул€рних ф≥лософсько-соц≥олог≥чних концепц≥й рел≥г≥њ виокремлюЇтьс€ теор≥€ засновника соц≥олог≥њ рел≥г≥њ, н≥мецького ф≥лософа ≥ соц≥олога ћакса ¬ебера. ¬≥н характеризуЇ рел≥г≥ю €к спос≥б наданн€ сенсу соц≥альному д≥€нню: €к €вище культури вона задаЇ ≥ п≥дтримуЇ в≥дпов≥дн≥ сенси, внос€чи Ђрац≥ональн≥стьї у по€сненн€ св≥ту ≥ в повс€кденну етику. ѕродукуючи певну картину св≥ту, рел≥г≥€ концентруЇ сенси, на њњ основ≥ переживанн€ св≥ту переходить у св≥тоусв≥домленн€, в €кому предметам ≥ €вищам надаЇтьс€ певний сенс. —в≥т стаЇ полем д≥€нн€ демон≥в, душ, бог≥в, надприродних сил. Ќеоднор≥дн≥ елементи д≥йсност≥ перепл≥таютьс€ у систематизований космос. ‘ормуЇтьс€ загальна мета, в основу €коњ покладаЇтьс€ морально-рел≥г≥йна ≥де€ спас≥нн€, в≥ддач≥ за б≥ди, негаразди, нещаст€, €к≥ терпить людина в житт≥.

–ел≥г≥€ задаЇ ≥Їрарх≥чно вибудовану систему норм ≥ правил, в≥дпов≥дно до €ких одн≥ д≥њ дозволено, ≥нш≥ заборонено. ÷е допомагаЇ людин≥ зайн€ти певн≥ моральн≥ позиц≥њ стосовно св≥ту. ќдн≥ рел≥г≥њ стимулюють втечу в≥д цього св≥ту, спогл€дальне ставленн€ до нього, наприклад буддизм, ≥нш≥ спр€мован≥ на завоюванн€ й зм≥ну його, наприклад христи€нство у його протестантськ≥й р≥зновидност≥.

≤нший п≥дх≥д демонструЇ французький соц≥олог ≥ ф≥лософ ≈. ƒюркгейм, дл€ €кого рел≥г≥€ Ч створений людиною соц≥альний ≥нститут, що формуЇтьс€ з метою задоволенн€ певних соц≥альних потреб. ƒжерелом рел≥г≥њ, за ƒюркгеймом, Ї спос≥б людського ≥снуванн€. ј оск≥льки в≥н Ї сусп≥льним, то й все сусп≥льне Ї рел≥г≥йним. ” рел≥г≥њ сусп≥льство обожнюЇ саме себе. —енс рел≥г≥њ Ч забезпечити вплив колективу на ≥ндив≥да. «в≥дси рел≥г≥йними, на думку вченого, Ї вс≥ колективн≥ у€вленн€ ≥ в≥руванн€, €кщо вони Ї обов'€зковими дл€ вс≥х член≥в сусп≥льства ≥ пов'€зують ≥ндив≥да ≥ сусп≥льство. ƒюркгейм визначаЇ рел≥г≥ю €к ц≥л≥сну систему в≥рувань ≥ обр€д≥в, €к≥ поЇднують в одну моральну общину (церкву) вс≥х, хто њх визнаЇ. “ому рел≥г≥€ Ч це особлива форма вираженн€ сусп≥льних сил, €к≥ сто€ть над ≥ндив≥дами ≥ п≥дпор€дковують њх соб≥. —аме колективний спос≥б життЇд≥€льност≥, сусп≥льство, за твердженн€м досл≥дника, ≥ Ї т≥Їю об'Їктивною реальн≥стю, €ка Ї причиною, об'Їктом ≥ метою рел≥г≥йних в≥рувань ≥ ритуал≥в. ѕ≥дірунт€м же рел≥г≥њ Ї колективна психолог≥€, що виникаЇ на основ≥ позаеконом≥чноњ невиробничоњ д≥€льност≥.

–ел≥г≥€ завд€ки своњй багатофункц≥ональност≥ може спри€ти зм≥нам сусп≥льного орган≥зму: готуючи ≥ндив≥да до соц≥ального житт€; тренуючи необх≥дний послух; п≥дтримуючи устален≥ у певн≥й культур≥ традиц≥њ, ц≥нност≥; п≥дживлюючи соц≥альний ентуз≥азм тощо.

ќсновоположник так званоњ Ђформальноњї соц≥олог≥њ н≥мецький ф≥лософ √. «≥ммель, досл≥джуючи рел≥г≥ю, концентруЇ свою увагу на ≥ндив≥дуальному житт≥ людини, на р≥зноман≥тт≥ њњ потреб та формах њх задоволенн€. —еред них в≥н виокремлюЇ й рел≥г≥йн≥ потреби, Ђрел≥г≥йн≥ пориванн€ї: прагненн€ компенсувати недол≥ки житт€, нейтрал≥зувати суперечност≥ м≥ж людьми, дос€гти впевненост≥ й стаб≥льност≥, справедливост≥ та Їдност≥, щаст€ та благополучч€. «а певних умов ц≥ потреби слугують необх≥дним душевним тлом, на €кому може виникнути рел≥г≥€. ¬она постаЇ €к спос≥б жити ≥ перейматис€ св≥том. –ел≥г≥€, €к њњ розум≥Ї «≥ммель, надаЇ фрагментарному, хиткому ≥снуванню Їдност≥, сенсу ≥ досконалост≥. ¬она прагне захистити ц≥л≥сн≥сть д≥йсност≥.

‘≥лософ вважаЇ, що ставленн€ людини до Ѕога схоже на ставленн€ ≥ндив≥да до сусп≥льства загалом. –ел≥г≥€ повторюЇ т≥ зв'€зки, €к≥ ≥снують м≥ж ≥ндив≥дом ≥ його соц≥альною групою. јдже група Ї чимось б≥льшим, ан≥ж просто сума ≥ндив≥д≥в. ¬≥дправленн€ рел≥г≥йного культу, спокутуванн€ групою ≥ндив≥дуальних гр≥х≥в, сп≥льна в≥дпов≥дальн≥сть групи за гр≥хи перед Ѕогом засв≥дчують, що божество Ї н≥би надприродним м≥сцем концентрац≥њ групових сил. Ѕ≥льше того, взаЇмовпливи, €к≥ мають м≥сце м≥ж елементами групи, набувають у лон≥ Ѕога самост≥йноњ сутност≥. √рупове житт€, вийшовши за меж≥ окремих його нос≥њв, спр€мовуЇтьс€ через бурхливе п≥днесенн€ рел≥г≥йного настрою у сферу надприродного. “обто, за «≥ммелем, в≥дносини, що складаютьс€ м≥ж людьми, ≥стотно впливають на у€вленн€ про Ѕожественне.

 ультуролог≥чна концепц≥€. ўодо природи рел≥г≥йного феномена вельми ориг≥нальною Ї концепц≥€ англ≥йського досл≥дника  арла-√устава ƒоусона (1889Ч1970). Ќа переконанн€ вченого, людському розуму притаманне вроджене знанн€ про сутн≥сть Ѕога, що Ї нев≥д'Їмною ознакою найвищого Ѕожого твор≥нн€. ѕосилаючись на ф≥лософську традиц≥ю ≤нд≥њ, ƒоусон доводить, що ≥стинне знанн€ можливе на глибинних р≥вн€х св≥домост≥. ÷е знанн€ доступне людин≥ через трансцендентну ≥нтуњц≥ю.

“рансцендентний (лат. transcendere Ч переступати) Ч той, що перебуваЇ за межами людського бутт€, св≥домост≥, п≥знанн€ й перевищуЇ њх. ” богослов'њ Ч недоступна людин≥ сфера потойб≥чного, зовн≥шнього щодо рел≥г≥њ.

≤нтуњц≥€ (лат. intuitio Ч у€ва, спогл€данн€, intueor -Ч уважно дивлюс€, звертаю увагу) Ч безпосереднЇ ос€гненн€ ≥стини без лог≥чного обгрунтуванн€, пром≥жних ланок аргументац≥њ, прониклив≥сть, в≥дчутт€, здогад.

“рансцендентна ≥нтуњц≥€ у прихованому вигл€д≥ Ї у б≥льшост≥ форм рел≥г≥йного досв≥ду, особливо в перв≥сних рел≥г≥€х. јдже перв≥сна культура сформувалас€ шл€хом проекц≥њ трансцендентного. ѕерв≥сна людина у сил≥ бика чи ведмед€, швидкост≥ олен€ ≥нтуњтивно вбачала ви€ви божественноњ сили ≥ слави. ™ день ≥ н≥ч, л≥то та зима, народженн€ ≥ смерть, ≥де дощ, св≥тить сонце, росте трава, зр≥Ї зерно. ¬се це Ч божественна тањна, €к≥й сл≥д вклон€тись ≥з особливим пошан≥вком ≥ трепетом. —аме з такого розум≥нн€ або в≥дчутт€, на думку ƒоусона, народжуютьс€ боги, духи чи маг≥чн≥ сили. њх благали, њм служили, €кщо хот≥ли вижити.

¬≥руванн€ вт≥лювались у м≥фах або сакральних техн≥ках, €к≥ закладали основи знань перв≥сноњ культури. ¬чений вважаЇ, що саме у сфер≥ в≥рувань (рел≥г≥њ) вперше було дос€гнуто прогресу ≥ вперше виникла ≥де€ системного наукового знанн€. јдже, по-перше, у процес≥ систематизац≥њ знанн€ розвинувс€ духовний клас, €кий досл≥джував та впроваджував у повс€кденн€ св€щенн≥ формули ≥ ритуальн≥ техн≥ки. ÷е були жерц≥ Ч нос≥њ перв≥сних традиц≥й та майстри сакральноњ науки, €к≥ вивчали зв'€зок м≥ж сусп≥льством (плем'€м, народом) ≥ богами, що було необх≥дним засобом дл€ набутт€ божественноњ прихильност≥. ѕо-друге, рух думки концентрувавс€ на абсолютност≥ бутт€, що Ї основою житт€. “ак, вчений вважав, що, з одного боку, авторитет знаменитих ¬ед стосовно зм≥сту сказаного в них Ї незалежним ≥ безпосередн≥м на зразок того, €к св≥тло сонц€ ви€вл€Їтьс€ безпосередн≥м знанн€м про його форму ≥ кол≥р. « ≥ншого боку, авторитетн≥сть людських вислов≥в Ч ц≥лковито ≥ншого походженн€, оск≥льки вона залежить в≥д зовн≥шн≥х засад ≥ опосередкована низкою вчител≥в ≥ традиц≥Їю. Ќа п≥дстав≥ таких м≥ркувань ƒоусон приходить до висновку, що прозр≥нн€ (одкровенн€) Ч це первинне джерело рел≥г≥йноњ ≥стини, а розум, ≥нтуњц≥€ Ч вторинне. “ому ≥сторично ранн€ рел≥г≥€ Ч первинна, а ф≥лософсько-теолог≥чна рел≥г≥€ Ч результат вторинноњ, теоретичноњ д≥€льност≥.

ћарксистський погл€д на рел≥г≥ю. —пециф≥чне тлумаченн€ рел≥г≥њ дають н≥мецьк≥ ф≥лософи  арл ћаркс (1818Ч1883) ≥ ‘р≥др≥х ≈нгельс (1820Ч1893). «г≥дно з марксистською ф≥лософ≥Їю рел≥г≥€ маЇ вин€тково сусп≥льну природу. ≤ зрозум≥ти рел≥г≥ю, €к ≥ будь-€ке ≥нше сусп≥льне €вище, виход€чи лише з природноњ сутност≥ людини, неможливо. —усп≥льне н≥коли не зводитьс€ до б≥олог≥чного й не може бути по€снене б≥олог≥чними законами, властивими орган≥зму людини. “ому марксизм шукаЇ джерела рел≥г≥њ не в глибинах внутр≥шньоњ природи окремого ≥ндив≥да, не в конфл≥ктах ≥ проблемах, що одв≥чно супроводжують його ≥снуванн€, а в економ≥чному житт≥ та в≥дпов≥дних йому в≥дносинах.

–ел≥г≥€, за словами ≈нгельса, Ї в≥дображенн€м у головах людей зовн≥шн≥х сил, що панують над ними. ќтже, по€сненн€ рел≥г≥њ сл≥д шукати в реальних умовах житт€ людини. –ел≥г≥€ Ї суто зовн≥шньою силою, завд€ки €к≥й людина не набуваЇ, а навпаки, втрачаЇ свою власну сутн≥сть, в≥дчужуЇ в≥д себе (тобто втрачаЇ) люд€н≥сть.

¬≥дом≥ судженн€ ћаркса про те, що людина створюЇ рел≥г≥ю, рел≥г≥€ ж не створюЇ людину. –ел≥г≥€ Ї самосв≥дом≥стю ≥ самов≥дчуванн€м людини, €ка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. јле людина Ч не абстрактна ≥стота, €ка живе десь поза св≥том. ÷е св≥т людини, держава, сусп≥льство породжують неправдивий св≥тогл€д, бо сам≥ вони Ч неправдивий св≥т.

якщо п≥д≥йти до марксистського баченн€ рел≥г≥њ без надм≥рноњ пол≥тизац≥њ й не абсолютизувати метафори типу Ђоп≥ум народуї, Ђфальшив≥ кв≥тиї, Ђ≥люзорне сонцеї, чим гр≥шать де€к≥ досл≥дники, то в ньому можна в≥днайти й позитивн≥ њњ оц≥нки. “ак, ћаркс ≥ ≈нгельс п≥дкреслювали роль рел≥г≥њ у в≥дновленн≥ спотвореноњ реальност≥ сусп≥льного житт€. ¬они вбачали в рел≥г≥њ чинник, здатний здолати безпорадн≥сть, самотн≥сть, в≥дчай, розчаруванн€, тривожне оч≥куванн€ майбутнього тощо. Ќа њх думку, в рел≥г≥њ дивовижним чином переплетен≥ збагненне ≥ таЇмниче, суще й належне, земне ≥ трансцендентне за обов'€зковоњ в≥ри в довершен≥сть ≥ благодатн≥сть трасцендентного. «авд€ки рел≥г≥њ ≥ндив≥д в≥дновлюЇ звичний дл€ нього х≥д под≥й, долаЇ дуал≥зм, подв≥йн≥сть, роз≥рван≥сть власного бутт€. “ож творц≥ марксистськоњ теор≥њ не полишили поза увагою спроможн≥сть рел≥г≥њ в≥дкривати люд€м певну перспективу, надавати њм ≥деал ≥ сенс ≥снуванн€. “ому рел≥г≥€, на думку ћаркса ≥ ≈нгельса, €к сусп≥льна п≥дсистема може претендувати на вир≥шенн€ найглибших фундаментальних проблем житт€ людини.

–ел≥г≥йний феномен класики марксизму розгл€дали €к складне, плинне в час≥, багатоаспектне €вище, до €кого, на њх думку, необх≥дний конкретно-≥сторичний п≥дх≥д. ўо ж до перспективи рел≥г≥њ, то ћаркс ≥ ≈нгельс висловлювали г≥потезу: рел≥г≥йне в≥дображенн€ св≥ту може зникнути за умов, коли в≥дношенн€ повс€кденного житт€ людей будуть виражатис€ у прозорих ≥ зрозум≥лих зв'€зках.

ќсновн≥ елементи рел≥г≥њ

–ел≥г≥€ Ї надто складним духовним утворенн€м, а тому њњ можна розгл€дати ≥ €к соц≥ально-≥сторичне €вище, €к ≥ св≥тогл€дний феномен, ≥ €к культурну сферу, ≥ €к форму сусп≥льноњ св≥домост≥ тощо. јле це аж н≥€к не означаЇ, що ц€ в≥дносно самост≥йна сфера духовного житт€ Ї чимось на зразок м≥шанини. Ќавпаки, рел≥г≥€ виступаЇ внутр≥шньо упор€дкованим продуктом д≥€льност≥ людського духу. ” процес≥ свого розвитку вона диференц≥ювалась, у н≥й виокремлювалис€ ч≥тко визначен≥ елементи, встановлювалис€ м≥ж ними в≥дпов≥дн≥ зв'€зки. Ќин≥ рел≥г≥€ Ї ц≥л≥сною системою складових, що характерн≥ дл€ вс≥х в≥роспов≥дань. якщо ж таких складник≥в немаЇ, то й не ≥снуЇ самого феномена рел≥г≥њ.

” рел≥г≥Їзнавств≥ побутують р≥зн≥ п≥дходи щодо визначенн€ основних елемент≥в рел≥г≥йноњ системи. “ак, одн≥ автори основними складниками рел≥г≥њ називають рел≥г≥йн≥ св≥дом≥сть, д≥€льн≥сть, ≥нститути й орган≥зац≥њ. ƒруг≥ переконан≥, що до рел≥г≥њ передус≥м належать доктрина, м≥ф, естетичн≥ ц≥нност≥, ритуали й ≥нш≥ форми культовоњ практики. “рет≥, €ких б≥льш≥сть, виокремлюють рел≥г≥йну св≥дом≥сть (рел≥г≥йн≥ погл€ди та у€вленн€), рел≥г≥йний культ, рел≥г≥йн≥ орган≥зац≥њ. ѓх погл€ди ми й под≥л€Їмо, вважаючи, що такий под≥л Ї найоптимальн≥шим.  ожен ≥з названих складник≥в рел≥г≥њ Ї динам≥чним ≥ пол≥функц≥ональним, ≥, у свою чергу, структуруЇтьс€.

–ел≥г≥йна св≥дом≥сть. —трижнем будь-€коњ рел≥г≥њ Ї рел≥г≥йна св≥дом≥сть.

–ел≥г≥йна св≥дом≥сть Ч система (сукупн≥сть) рел≥г≥йних ≥дей, пон€ть, принцип≥в, м≥ркувань, аргумент≥в, концепц≥й, сенсом €ких Ї здеб≥льшого в≥ра у надприродне.

¬≥ра в надприродне Ї визначальним чинником рел≥г≥йноњ св≥домост≥ б≥льшост≥ розвинутих рел≥г≥й. Ѕ≥льшост≥, але не вс≥х, оск≥льки, наприклад, у буддизм≥ в≥дсутн€ Ђв≥ра у надприроднеї. ≤нтегративною рисою й нев≥д'Їмною ознакою рел≥г≥йноњ св≥домост≥ Ї рел≥г≥йна в≥ра, що бездоказово св≥дчить про ≥стинн≥сть рел≥г≥йного вченн€. –ел≥г≥йна в≥ра надаЇ життЇдайноњ сили всьому рел≥г≥йному комплексу. ¬она зумовлюЇ також своЇр≥дн≥сть шл€ху до Ѕога, що властивий певному в≥ровченню.

–ел≥г≥йна св≥дом≥сть маЇ два р≥вн≥: теоретичний (концептуальний) ≥ буденний.
“еоретичний р≥вень охоплюЇ:

  1. упор€дковане вчен€ про Ѕога (бог≥в), св≥т, природу, людину, сусп≥льство;
  2. рел≥г≥йно-етичн≥, рел≥г≥йно-естетичн≥, рел≥г≥йно-пол≥тичн≥, рел≥г≥йно-правов≥, рел≥г≥йно-етн≥чн≥ концепц≥њ.

¬изначальним чинником на цьому р≥вн≥ Ї перша складова Ч систематизоване й кодиф≥коване в≥ровченн€ (рел≥г≥йн≥ тексти), або —в€те ѕисьмо, наприклад “рип≥така у буддист≥в, јвеста в зороастризм≥, “ора в ≥удењв, Ѕ≥бл≥€ у христи€н,  оран у мусульман тощо. Ќазван≥ книги мають ранг сакральних ≥ створен≥ (передан≥) або мислител€ми-мудрец€ми, або сакральними особами Ч √аутамою, «ороастром, ћойсеЇм, ≤сусом ’ристом, ћухаммедом. —в€те ѕисьмо Ї основою теоретичного р≥вн€ рел≥г≥йноњ св≥домост≥. ¬оно визначаЇ зм≥ст ≥ сутн≥сть церковно-богословських доктрин, Ї нев≥д'Їмним компонентом св≥домост≥ в≥руючого.

–ел≥г≥йн≥й св≥домост≥ теоретичного р≥вн€ властив≥:

  1. символ≥зм Ч рел≥г≥йн≥ у€вленн€ вт≥люютьс€ у знаки, символи, наприклад у предмети культу, ритуальн≥ д≥њ, рел≥г≥йну лексику. —еред рел≥г≥йних символ≥в Ї т≥, €к≥ репрезентують певну рел≥г≥ю: хрест Ч символ христи€нства, чакра Ч символ буддизму, п≥вм≥с€ць Ч символ ≥сламу тощо. ≤снують також символи певних конфес≥й, общин, окремих персонаж≥в та ≥н.;
  2. алегоричн≥сть Ч умовна форма висловлюванн€, вираженн€ абстрактних пон€ть у наочних образах, €к≥ потребують ≥ншого, в≥дм≥нного в≥д буквального, розум≥нн€. Ќаприклад, ’ристос ≥де по вод≥ до своњх учн≥в, миттЇво зц≥люЇ т€жко хвору ж≥нку, п'€тьма хл≥бинами втамовуЇ голод ц≥лого народу тощо. ÷≥ опов≥данн€ передають над≥ю, що незгоди можна подолати нав≥ть тод≥, коли хиткий ірунт ут≥каЇ з-п≥д н≥г, що любов ≥ люд€н≥сть здолають будь-€ке зло;
  3. емоц≥йн≥сть Ч чуттЇве ставленн€ в≥руючих до сакральних речей, персон, м≥сць, один до одного ≥ до себе, до рел≥г≥йно забарвлених €вищ, св≥ту тощо (наприклад, любов до Ѕога, почутт€ гр≥ховност≥, послуху, пок≥рност≥, рад≥сть богосп≥лкуванн€, сп≥вчутт€ до ближнього, благогов≥нн€ перед красою й гармон≥Їю створеноњ природи, оч≥куванн€ чуда тощо);
  4. д≥алог≥чн≥сть Ч можлив≥сть внутр≥шнього сп≥лкуванн€ з Ѕогом. ƒ≥алог реал≥зуЇтьс€ п≥д час молитви, богослуж≥нн€, медитац≥њ, за допомогою усноњ чи внутр≥шньоњ мови, €ка створюЇ ефект розмови Ђяї з Ѕогом, Ѕога з Ђяї. ѕрикладом Ї слова √осподньоњ молитви у христи€нств≥: Ђќтче наш, що Їси на небесах! Ќехай св€титьс€ ≤м'€ “воЇ, нехай прийде ÷арство “воЇ, нехай буде вол€ “во€, €к на неб≥, так ≥ на земл≥. ’л≥ба нашого насущного дай нам на сьогодн≥. ≤ прости нам провини наш≥, €к ≥ ми прощаЇмо винуватц€м нашим. ≤ не введи нас у випробуванн€, але визволи нас в≥д лукавого. Ѕо “воЇ Ї царство, ≥ сила, ≥ слава нав≥киї (ћт. 6:9Ч13).

Ѕуденний р≥вень рел≥г≥йноњ св≥домост≥ охоплюЇ сукупн≥сть пон€ть, у€влень, стереотип≥в, настроњв, почутт≥в, звичок ≥ традиц≥й, пов'€заних ≥з в≥рою в надприродне. ѓх зм≥ст безпосередньо в≥дображаЇ умови житт€ людей. “ака св≥дом≥сть не Ї чимось ц≥льним, систематизованим. ¬она маЇ фрагментарний вигл€д: Ї набором розр≥знених елемент≥в, що сформувалис€ не внасл≥док проникненн€ в сутн≥сть об'Їкт≥в в≥руванн€, а €к результат зовн≥шнього, поверхового, некритичного сприйн€тт€ д≥йсност≥. ѕопри на€вн≥сть рац≥ональних та вольових елемент≥в, тут дом≥нують усе ж емоц≥њ Ч почутт€, настроњ, афекти тощо. “ака св≥дом≥сть здеб≥льшого потребуЇ наочно-образних форм.

–ел≥г≥йна св≥дом≥сть не може ≥снувати поза рел≥г≥йними емоц≥€ми. јдже вже сама в≥ра людини глибоко ≥ррац≥ональна. ¬≥руючий любить ≥ рад≥Ї, благогов≥Ї ≥ спод≥ваЇтьс€, маЇ над≥ю ≥ переживаЇ страх, в≥дчай, скорботу, заспокоЇнн€, розлученн€ тощо. Ќайсильн≥шими серед рел≥г≥йних почутт≥в Ї любов, милосердна любов, що не заздрить, не возвеличуЇтьс€, не прагне до гн≥ву, не думаЇ про лихе, не рад≥Ї з неправди, але т≥шитьс€ правдою, усе переносить, спод≥ваЇтьс€ всього, усе терпить. ѕереживанн€ любов≥ Ї ставленн€м не лише людини до Ѕога, а й Ѕога до людини, Ђбо в≥д Ѕога любов... ≥ хто перебуваЇ в любов≥, перебуваЇ той у Ѕоз≥, ≥ в н≥м Ѕог перебуваЇї (≤в. 4:7, 16).

–ел≥г≥йний культ. –ел≥г≥йн≥ погл€ди, у€вленн€, почутт€ мають специф≥чний спос≥б бутт€ ≥ формуванн€ Ч культову практику (культову д≥€льн≥сть).

 ультова д≥€льн≥сть Ч система певних обр€д≥в, сукупн≥сть стереотипних символ≥чних д≥й в≥руючих, у €к≥й вт≥люютьс€ њхн≥ рел≥г≥йн≥ у€вленн€. —пр€мована на встановленн€ двосторонн≥х стосунк≥в м≥ж людиною ≥ надприродним.

 ульт (лат. cultus Ч догл€д, поклон≥нн€) €к один ≥з основних елемент≥в рел≥г≥йного комплексу Ч передус≥м система д≥й ≥ засоб≥в впливу на надприродне. ∆одна рел≥г≥€ не може ≥снувати без культу. ÷е спос≥б ≥снуванн€ рел≥г≥йних у€влень та почутт≥в. «м≥ст культових д≥й визначаЇтьс€ в≥дпов≥дними рел≥г≥йними у€вленн€ми, ≥де€ми, догмами. –ел≥г≥йна св≥дом≥сть постаЇ в культ≥ у вигл€д≥ культового тексту, основу €кого становить зм≥ст певноњ св€щенноњ книги. ¬≥дтворенн€ зм≥сту —в€того ѕисьма п≥д час культових д≥й оживл€Ї в св≥домост≥ њх учасник≥в рел≥г≥йн≥ образи ≥ сюжети. “ому рел≥г≥йний культ називають мовою рел≥г≥њ, де предмети, д≥њ, слова мають символ≥чне значенн€. ÷е своЇр≥дна Ђдраматизац≥€ї рел≥г≥йного тексту, що пов'€зана з в≥рою в Ѕога, описан≥ у —в€тому ѕисьм≥ под≥њ, у њх повторюван≥сть, у присутн≥сть основних д≥йових ос≥б рел≥г≥йних опов≥дей.

 ультов≥ д≥њ Ч це конкретн≥ акти рел≥г≥йноњ активност≥ в≥руючих Ч рел≥г≥йн≥ богослуж≥нн€, обр€ди, св€та, молитви тощо.  ультова д≥€льн≥сть неодм≥нно потребуЇ й специф≥чних матер≥альних форм: культовоњ буд≥вл≥, культових предмет≥в тощо. Ќаприклад у христи€нств≥ Ч це облаченн€ (од€г) св€щеника, хрести, св≥чки, ≥кони, посуд, твори рел≥г≥йного мистецтва. ” своњй Їдност≥ культов≥ предмети формують неповторну ауру духовного простору. ћатер≥альн≥ форми культу вар≥юютьс€ залежно в≥д конфес≥њ. “ак, католицизм ≥ православ'€, наприклад, збер≥гають в≥рн≥сть пишн≥й театральн≥й обр€довост≥, широко ≥ вм≥ло використовуючи при цьому рел≥г≥йне мистецтво (скульптуру, мал€рство, музику ≥ сп≥в), завд€ки чому задовольн€ютьс€ не лише рел≥г≥йн≥, а й естетичн≥ потреби в≥руючих. ” протестантизм≥ ж обр€ди скромн≥ш≥: основна увага прид≥л€Їтьс€ ≥ндив≥дуальному сп≥лкуванню в≥руючих ≥з Ѕогом шл€хом молитов, пока€нн€ тощо.

–ел≥г≥йн≥ обр€ди обов'€зково потребують точност≥ у в≥дтворенн≥ своњх елемент≥в. “ому вони Ї найб≥льш усталеним, консервативним елементом будь-€коњ рел≥г≥йноњ системи. ќсобливе м≥сце в рел≥г≥йному культ≥ належить молитв≥, €ка Ї найважлив≥шим засобом сп≥лкуванн€ в≥руючого з надприродним. ¬она постаЇ нев≥д'Їмною частиною рел≥г≥йного культу в буддизм≥, христи€нств≥, ≥слам≥, тобто в ус≥х сучасних св≥тових рел≥г≥€х.

ћолитва Ч вербальне (словесне) зверненн€ людини до об'Їкта своЇњ в≥ри (Ѕога, св€тих тощо) ≥з проханн€м ус≥л€ких благ, заступництва, в≥дверненн€ зла.

ћолитви бувають хвалебн≥, вд€чн≥, прохальн≥ та ≥н. «авд€ки своњй простот≥ й доступност≥ молитва Ї найпоширен≥шою формою рел≥г≥йноњ д≥€льност≥ в≥руючих. ¬ ≥нтерпретац≥њ, наприклад, христи€нських отц≥в церкви Ч це одна з найважлив≥ших чеснот. ¬ище молитви Ї лише любов, ≥ на т≥й п≥дстав≥, що молитва Ч чеснота особиста, а любов Ч всеос€жна.

–ел≥г≥йн≥ орган≥зац≥њ. Ќос≥њ певного в≥роспов≥данн€ формують рел≥г≥йну сп≥льноту (сукупн≥сть рел≥г≥йних груп), €ка маЇ певну орган≥зац≥йну структуру. “ому до основних елемент≥в рел≥г≥њ належать ≥ рел≥г≥йн≥ орган≥зац≥њ.

–ел≥г≥йна орган≥зац≥€ Ч об'Їднанн€ посл≥довник≥в певного в≥роспов≥данн€, ц≥л≥сн≥сть ≥ Їдн≥сть €кого забезпечуЇтьс€ зм≥стом в≥ровченн€, культом, системою орган≥зац≥йних принцип≥в, правил ≥ ролей.

Ќайважлив≥шими завданн€ми рел≥г≥йних орган≥зац≥й Ї донесенн€ до в≥руючих певних норм ≥ правил повед≥нки, формуванн€ у них певноњ мети, ц≥нностей та ≥деал≥в. ÷е дос€гаЇтьс€ виконанн€м низки функц≥й:

1) виробленн€м систематизованого в≥ровченн€;
2) розробленн€м системи його захисту й утвердженн€;
3) управл≥нн€м культовою д≥€льн≥стю;
4) контролем ≥ вжитт€м санкц≥й у випадку неточного виконанн€ рел≥г≥йних норм;
5) п≥дтримкою зв'€зк≥в ≥з державним апаратом та св≥товими орган≥зац≥€ми.

Ќаб≥р рел≥г≥йних орган≥зац≥й у вс≥х конфес≥€х р≥зний. Ќаприклад, у христи€нств≥, найб≥льш≥й (за к≥льк≥стю нос≥њв) св≥тов≥й рел≥г≥њ, Ї три типи рел≥г≥йних орган≥зац≥й: церква, секта, деном≥нац≥€.

÷ерква (гр. kyriake Ч √осподн≥й д≥м) Ч рел≥г≥йна орган≥зац≥€ з≥ складними централ≥зованими та ≥Їрарх≥зованими стосунками м≥ж св€щениками ≥ в≥руючими, що виробл€Ї, збер≥гаЇ, передаЇ рел≥г≥йну ≥нформац≥ю, орган≥зовуЇ та координуЇ рел≥г≥йну д≥€льн≥сть ≥ контролюЇ повед≥нку в≥руючих.

÷ерква, €к правило, маЇ багато посл≥довник≥в. ÷ьому значною м≥рою спри€Ї на€вн≥сть у кожноњ людини можливост≥ стати њњ членом, в≥дсутн≥сть пост≥йного ≥ ч≥ткого контрольованого членства, анон≥мн≥сть посл≥довник≥в. ’арактерними рисами церкви Ї:

1) на€вн≥сть сп≥льного в≥ровченн€ ≥ розробленоњ догматики (—имволу в≥ри);
2) рел≥г≥йна д≥€льн≥сть (культова ≥ позакультова);
3) система управл≥нн€, що ірунтуЇтьс€, €к правило, на ≥Їрарх≥чному принцип≥ й авторитаризм≥.

” багатьох церквах прийн€тий под≥л њх член≥в на духовенство ≥ мир€н.

—екта (лат. seco Ч розд≥л€ти або лат. sehta Ч вченн€, напр€м) Ч рел≥г≥йне об'Їднанн€, що в≥докремилос€ в≥д пан≥вного в крањн≥ рел≥г≥йного напр€му ≥ конфл≥ктуЇ з ним.

—екта Ч це загальна назва р≥зних об'Їднань в≥руючих, €к≥ сформувалис€ €к опозиц≥йн≥ теч≥њ. ’арактерними рисами секти Ї:

1) сувора дисципл≥на й ≥ндив≥дуальне членство;
2) в≥докремленн€ в≥д ≥нших рел≥г≥йних об'Їднань;
3) пропов≥дь вин€тковост≥ своЇњ рел≥г≥йноњ доктрини, ≥стинного шл€ху пор€тункуї;
4) про€в опозиц≥йност≥ й нетерпимост≥ щодо ≥накомисл€чих;
5) в≥дсутн≥сть под≥лу на духовенство ≥ мир€н, проголошенн€ р≥вност≥ вс≥х член≥в орган≥зац≥њ;
6) €скраво виражене прагненн€ до духовного зростанн€ шл€хом суворого дотриманн€ морального кодексу ≥ ритуальних д≥йств.

√оловною особлив≥стю секти Ї прагненн€ зробити рел≥г≥ю внутр≥шн≥м св≥том в≥руючого.

ƒеном≥нац≥€ (лат. denominate Ч перейменуванн€) Ч пром≥жна ланка м≥ж сектою ≥ церквою, що перебуваЇ на стад≥њ становленн€.

як правило, деном≥нац≥€ формуЇтьс€ на основ≥ секти. “ому часто њњ визначають €к секту, що перебуваЇ на одному з вищих етап≥в свого розвитку, в €к≥й склалас€ ч≥тка орган≥зац≥йна структура ≥ €ка маЇ ширш≥ зв'€зки ≥з сусп≥льством. ƒл€ деном≥нац≥њ Ї характерним прийн€тт€ р≥знопланових орган≥зац≥йних ≥ культових принцип≥в, в≥дкрит≥сть дл€ взаЇмод≥њ з ≥ншими рел≥г≥йними об'Їднанн€ми ≥ державою, тобто спостер≥гаЇтьс€ тенденц≥€ до поЇднанн€ з≥ Ђсв≥томї. ¬≥д церкви деном≥нац≥€ переймаЇ довол≥ високу систему централ≥зац≥њ та ≥Їрарх≥чний принцип управл≥нн€, в≥дмову в≥д пол≥тики ≥зол€ц≥он≥зму. ≤з сектою њњ зближують принцип добров≥льност≥, ≥ндив≥дуальне членство, претенз≥њ на вин€тков≥сть, ≥де€ боговибраност≥. «апереченн€ под≥лу в≥руючих на духовенство ≥ мир€н поЇднуЇтьс€ у деном≥нац≥њ з на€вн≥стю профес≥йних св€щеник≥в, €ким надаютьс€ особлив≥ повноваженн€ дл€ тлумаченн€ слова Ѕожого, пропов≥дей тощо. «а певних умов деном≥нац≥€ може перерости в церкву, в≥д нењ можуть в≥докремлюватис€ сектантськ≥ групи.

ќтже, структурован≥сть рел≥г≥њ не Ї чимось випадковим та суб'Їктивним. Ќавпаки, вона породжена умовами функц≥онуванн€ ≥ розвитку рел≥г≥йноњ системи. –ел≥г≥йна система д≥Ї €к ц≥л≥сн≥сть, у кожному з елемент≥в €коњ повн≥стю ви€вл€Їтьс€ все в≥ровченн€.

–езюме

  • –ел≥г≥€ Ч складний духовний феномен, що спр€мований на глибинне ос€гненн€ сутност≥ бутт€ ≥ Ї св≥дченн€м Їдност≥ духовних традиц≥й людства.
  • –езультатом ф≥лософського прагненн€ ос€гнути природу рел≥г≥њ стали к≥лька концепц≥й Ч натурал≥стична, психолог≥чна, соц≥олог≥чна, культуролог≥чна тощо
  • –ел≥г≥€ Ї внутр≥шньо структурованим продуктом узагальнюючоњ д≥€льност≥ духу. ≈лементи рел≥г≥њ: рел≥г≥йна св≥дом≥сть, рел≥г≥йний культ ≥ рел≥г≥йн≥ орган≥зац≥њ.
  • ¬изначальною ознакою рел≥г≥йноњ св≥домост≥ Ї в≥ра в ≥стинн≥сть рел≥г≥йного вченн€ та ≥снуванн€ всесильних надприродних сил.
  • ” рел≥г≥йн≥й св≥домост≥ виокремлюють теоретичний ≥ буденний р≥вн≥. “еоретичний характеризуЇтьс€ ц≥л≥сн≥стю, системн≥стю; буденний Ч фрагментарн≥стю, поверхов≥стю, надм≥рною емоц≥йн≥стю.
  •  ожна рел≥г≥€ маЇ певну сп≥льноту однодумц≥в, дл€ управл≥нн€ €кою формуютьс€ орган≥зац≥йн≥ структури з ч≥тко визначеними функц≥€ми. ” христи€нств≥, наприклад, ≥снують три типи таких структур: церква, секта ≥ деном≥нац≥€.

Ћ≥тература

јкадем≥чне рел≥г≥Їзнавство. Ч  ., 2000.
ƒжеймс ”. ћногообразие религиозного опыта. Ч —ѕб., 1993.
ƒоусон  . √. –елиги€ и культура. Ч —ѕб., 2000.
 олодний ј. ћ. ‘еномен рел≥г≥њ. Ч  ., 1999.
‘ранк —. Ћ. Ќепостижимое: ќнтологическое введение в философию религии // ‘ранк —. Ћ. —очинени€. Ч ћ., 1990.
‘ромм 3. ƒуша человека. Ч ћ., 1992.
„ерн≥й ј. ћ. ќнтолог≥€ духовност≥: јнтрополог≥чна ц≥л≥сн≥сть у рел≥г≥Їзнавчому вим≥р≥. Ч  ., 1996.
«лиаде ћ. »стори€ веры и религиозных идей. Ч ћ., 2001.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 713 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒва самых важных дн€ в твоей жизни: день, когда ты по€вилс€ на свет, и день, когда пон€л, зачем. © ћарк “вен
==> читать все изречени€...

1240 - | 1144 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.036 с.