Оскарження рішень Національного банку України

 

8. Норми банківського права та їх класифікація.

Норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин - банківські правовідносини, тобто взаємовідносини суб'єктів банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер.

Норми банківського права є за своєю природою спеціальними нормами і з огляду на це підлягають застосуванню.

Норми банківського права чітко визначають юридичні права і обов'язки учасників, закріплюють правове положення суб'єктів банківських правовідносин і передбачають певні варіанти їх поведінки. У нормах банківського права жорстко закріплено вимоги держави у сфері банківської діяльності і встановлено відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми, як правило, мають імперативний (обов'язковий) характер, забезпечений примусовою силою держави. Однак деякі норми банківського права диспозитивні. Так, норми, що регулюють укладання банківських договорів, є згодою сторін і дають їм можливість визначити конкретний зміст своїх прав та обов'язків.

Норми банківського права регулюють організацію і функціонування банківської системи, основу якої становлять грошово-кредитні відносини, об'єктом яких є гроші та грошові зобов'язання. З цього випливає, що банківські правовідносини регулюються не лише нормами банківського права, а й нормами інших галузей права - адміністративного, цивільного, фінансового та ін. Наприклад, норми цивільного права регулюють розрахункові та кредитні відносини, а норми адміністративного права (ст. 166 КУпАП) передбачають адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафів на керівників банків та інших осіб за порушення вимог банківського законодавства. У банківській практиці також застосовуються звичаї ділового обороту та банківські звичаї, які можуть визнаватися нормами банківського права лише за умови їхнього визнання НБУ. Як приклад можна навести Указ Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України", в якому міститься посилання на звід звичаїв - Уніфікованих правил та звичаїв МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р.

Структура норм банківського права, тобто їхня внутрішня побудова, складається з таких елементів - гіпотези, диспозиції та санкції. Однак ці елементи мають ряд особливостей. Гіпотеза цих норм визначає умови, за яких можуть виникати банківські правовідносини. Ці умови виражені конкретно і характеризуються чіткістю. Наприклад, надання банками кредитів може відбуватися за певних умов: забезпеченості, платності кредиту або гіпотеза норми, яка визначає умови, за яких НБУ може відмовити в реєстрації комерційного банку. Диспозиція норм банківського права детально формулює правила поведінки учасників банківських правовідносин, тобто визначає їхні права й обов'язки. Так, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає перелік банківських операцій, які банки мають право здійснювати.

Способом захисту правил, установлених нормами банківського права, є санкції. Санкції норм банківського права передбачають юридичні засоби, які використовуються суб'єктами цих правовідносин для захисту приписів держави. За порушення банківського законодавства можуть застосовуватися адміністративні, кримінальні, дисциплінарні, фінансові санкції. До них належать штрафи і пеня, застосування кредитних санкцій за користування банківським кредитом тощо. До порушників банківського законодавства застосовуються і специфічні заходи - оперативні санкції, що передбачені законодавством, спрямовані на запобігання правопорушенням і мають на меті налагодити діяльність конкретного банку.

Відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" НБУ має право застосувати до банків такі заходи впливу, як: відкликання ліцензії, призупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу, підвищення економічних нормативів, ліквідація і реорганізація банку та ін.. У статтях банківського законодавства не завжди містяться одночасно всі три елементи норми банківського права. Окремі елементи цих норм можна знайти в інших нормативних актах.

Норми банківського права можна класифікувати з різних підстав.

Більшість норм банківського права мають неповну структуру і поділяються на:

норми-принципи (принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК України);

норми визначення (фундаментальні банківські закони мають спеціальну статтю "визначення термінів", у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі,- ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

компетенційні норми (наприклад, про компетенцію Національного банку України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.1999 р. "Про Національний банк України";

норми заборони (наприклад, заборона здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії - ст. 19 Закону України від 07.12.2000 р. "Про банки і банківську діяльність"; норми-рекомендації - не будучи юридично обов'язковими, орієнтують суб'єктів на бажану для держави поведінку: наприклад, примірний статут банку.

За функціональною спрямованістю норми банківського права можна поділити на дві групи:

а) регулятивні;

б) охоронні.

Регулятивні норми банківського права встановлюють права і обов'язки суб'єктів банківських правовідносин. До регулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, установлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності.

Охоронні норми банківського права передбачають застосування заходів примусу за порушення норм банківського законодавства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.

Роль банківського права виявляється в захисті прав та інтересів суб'єктів і має конкретне втілення завдяки застосуванню регулятивних та охоронних норм. У свою чергу, регулятивні норми банківського права залежно від характеру їх впливу на учасників банківських правовідносин поділяють на зобов'язальні, заборонні та уповноважувальні.

Зобов'язальні норми права регулюють активну поведінку суб'єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії. Наприклад, обов'язок отримати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахунках в банках та ін.

Заборонні норми банківського права приписують не здійснювати дій, що порушують банківську дисципліну.

В одних випадках в цих нормах вказується, що певні дії забороняються або не допускаються. Наприклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмежене. Валютне законодавство України забороняє на території країни використання іноземної валюти як способу платежу, за винятком окремих випадків і в порядку, встановленому чинним законодавством.

Уповноважувальні норми банківського права надають учасникам цих відносин повноваження на здійснення певних позитивних дій в установлених межах. Ці норми містять дозвіл суб'єктам і оперують словами "має право" або "вправі". Прикладом може бути норма, закріплена в ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність": "На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції...".

За змістом норми банківського права поділяють на матеріальні і процесуальні. Прикладом матеріальних норм банківського права є мета і функції банківського нагляду, підстави створення комерційних банків, види санкцій, які можуть застосовуватися до банків.

Процесуальні норми банківського права встановлюють порядок застосування норм матеріального права. Так, законодавець визначає вимоги, що пред'являються до звітності банків, установлює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.

За призначенням норми банківського права поділяють на загальні та пруденційні. Загальні норми банківського права закріплюють правове положення НБУ і комерційних банків, їх організаційно-правові форми, функції; визначають порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.

Пруденційні норми банківського права (від англ. prudent - розсудливий, розважний) - це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інтереси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організаційні заходи, реалізація яких має привести до зниження банківського ризику. Наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.

 

9. Банківські правовідносини, їх зміст і склад.

Банківські правовідносини - це врегульовані нормами банківського права відносини, що виникають у сфері банківської діяльності. Банківські правовідносини встановлюють між учасниками юридичний зв'язок організаційного і майнового характеру, який врегульовано нормами банківського права.

Банківські правовідносини виконують такі основні функції:

- закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі банківської діяльності або у здійсненні банківських операцій;

- визначають коло суб'єктів, на яких поширюється дія норм банківського права;

- забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Банківські правовідносини складаються із суб'єктів, між якими виникли правові відносини, об'єктів та змісту, тобто суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці).

У деяких випадках суб'єктом банківських відносин виступає держава (у випуску державних облігацій, у використанні банківського кредиту для покриття нестачі бюджетних коштів).

Відповідно до чинного законодавства одним із обов'язкових суб'єктів банківської діяльності є банк або фінансова установа.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національний банк України", банк - це юридична особа, яка на підставі ліцензії НБУ здійснює діяльність із залучення вкладів від фізичних та юридичних осіб, ведення рахунків і надання кредитів на власних умовах. Фінансова установа - юридична особа, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів від населення.

Об'єктом банківських правовідносин є те, відносно чого вони виникають,- кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб'єктів, що складається із суб'єктивних прав і обов'язків, установлених нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої та навпаки. Наприклад, подання до НБУ клопотання резидента-позичальника про отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземного банку. З одного боку, резидент-позичальник має право вимагати розгляду свого клопотання, а НБУ зобов'язаний розглянути таке клопотання, дати відповідь тощо. З іншого боку, НБУ має право вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій, необхідних для вирішення цього питання, а резидент-позичальник повинен виконати приписи НБУ.