Список рекомендованої основної літератури 1 страница

Міністерство аграрної політики України

Технолого-економічний коледж БНАУ

Соціологія

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І-ІІ РІВНІВ

АКРЕДИТАЦІЇ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ:

5.050104 “ФІНАНСИ”

5.090519 “МОНТАЖ І ОБСЛУГОВУВАННЯ
ХОЛОДИЛЬНО-КОМПРЕСОРНИХ МАШИН І
УСТАНОВОК”

5.050107 “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”

5.130501 “ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА”

5.091719 “ВИРОБНИЦТВО М”ЯСНИХ

ПРОДУКТІВ”

5.091721 “ВИРОБНИЦТВО МОЛОЧНИХ
ПРОДУКТІВ”

5.091718 “ЗБЕРІГАННЯ, КОНСЕРВУВАННЯ
ТА ПЕРЕРОБКА ПЛОДІВ І ОВОЧІВ”

5.050113 “КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ”

м. Біла Церква

Укладач: Листопад Тетяна Миколаївна, викладач суспільних

дисциплін, спеціаліст вищої категорії,

викладач-методист

Рецезент: Єрохіна Надія Миколаївна, викладач суспільних

дисциплін, спеціаліст вищої категорії,

викладач-методист

Розглянуто та затверджено на

засіданні предметної комісії

соціально-економічних дисциплін

Протокол №____ від ________

Голова предметної комісії

___________ Н.М.Бойко

Заступник директора з

методичної роботи ___________ В.М.Матвієнко

Навчальний посібник містить матеріали для самостійної позааудиторної роботи студентів. Кожна тема включає розгляд конкретних запитань, основні поняття, перелік питань для самоконтролю.

Рекомендовано для студентів денної та заочної форм навчання всіх спеціальностей.

Загальні вказівки

Зміни, що нині відбуваються в суспільстві, пред’являють більш високі вимоги до здатності сучасної людини адаптуватися до нових реалій суспільного життя. Практика показує, що властиві людині від народження біопсихологічні передумови освоєння природнього і соціального світу є лише фундаментом становлення й соціалізації особистості. Важливу роль у її формуванні відіграють виховання й освіта, особливо гуманітарна. Завдяки гуманітарним знанням і досвіду людина не тільки засвоює й зберігає створені попередниками духовні багатства соціального світу, але й виробляє нові культурні цінності.

Видне місце в ряді інших наук про дюдину й суспільство по праву займає соціологія. У результаті вивчення дисципліни студенти повинні вміти обгрунтовувати можливість і необхідність альтернативних шляхів вирішення соціальних проблем, свідомо оцінювати власну позицію як одну із складових суспільних відносин, критично аналізувати соціальну реальність.

Пропонований посібник покликаний допомогти студентам при самостійному вивчинні тем відповідно до робочої навчальної програми з дисципліни “Соціологія”. Програма розрахована на вивчення дисципліни протягом одного семестру, 54 години. Метод вивчення – лекційно-семінарський. Великий обсяг матеріалу відводиться на самостійне опрацявання студентам і посібник містить матеріали, які допоможуть їм під час роботи з літературою.

В процесі вивчення соціології студенти повинні

знати:

- загальну характеристику суспільства як цілісної системи та її складових елементів;

- структуру та зміст спеціальних соціологічних теорій;

- послідовність розробки програми соціологічного дослідження;

- шляхи реалізації результатів соціологічних досліджень у суспільну практику;

уміти:

- пояснявати, оцінювати, узагальнювати знання про суспільство в контексті системного підходу;

- володіти основними соціологічними термінами;

- користуватися всіма доступними джерелами знань;

- використовувати в роботі засоби масової комунікації.

Витяг з навчального плану

№ п/п	Назва дисципліни	Всього годин	Аудиторне вивчення	Самостійне вивчення
Лекції	Семінарських
	Соціологія (гр.КД101)
	Соціологія (гр. Е 21)
	Соціологія (гр. В 41, 42)
	Соціологія (гр. Ф 31, 32)
	Соціологія (гр. Т 41, 42, 302)
	Соціологія (гр. К31, 32, КД 101)	54-2
	Соціологія (гр. Т 43)	54-1

З М І С Т

№ п/п

Тема

Всього годин

Кількість годин на самостійне вивчення

	Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки Поняття соціальної структури суспільства та її складові елементи. Соціальна стратифікація Соціальні інститути суспільства: функції та види, процеси інституціоналізації Прогнозування та попередження конфліктів. Стратегія виходу з конфлікту, медіація Соціологічні концепції релігії. Функції релігії як соціального інституту суспільства Застосування менеджерських методів і засобів праці Предмет, проблематика, структура і функції соціології права. Соціальна природа правомірної та протиправної поведінки Молодь як специфічна соціально-демографічна спільнота. Молодіжна субкультура Сім’я та шлюб як соціальні інститути. Структура, функції сучасної сім’ї Сутність демографічної політики. Демографічна ситуація в Україні Соціологія освіти: об’єкт, предмет, соціальні функції. Наука як особливе соціальне явище Головні етапи розробки програми соціологічного дослідження та її компоненти Вибірка у соціологічному дослідженні Опитувальні методи збору соціологічної інформації спостереження та його види. Експериментальні методи в соціології Технологія обробки та аналізу емпіричних даних. Підготовка практичних рекомендацій
	Всього

Тема: Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки

План

1. Загальні положення соціологічних поглядів західноєвропейських соціологів: О.Конта, Г.С.Спенсера, Е.Дюркгейма, М.Вебера, В.Парето.

2. Соціологічна думка в Україні: М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Липинський.

3. Сучасний етап розвитку соціологічної науки. Соціологічні теорії: «теорія обміну», «раціонального вибору», символічний інтеракціонізм, «теорія систем», фемінізм. Постмодерністські соціологічні теорії.

Основні поняття: соціологія, прикладна соціологія, соціальне життя,

гіпотеза, теорія, концепція, інтегральна соціологія, “теорія обміну”, “теорія систем”, “теорія раціонального вибору”

Література

1. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: ВЦ «Академія», 2008.- С.38-116.

2. Соціологія. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації. Укладач Шупик І.І. – “Інтас”, 2002 р. – С. 9-10, 14-24.

3. Павліченко П.П., Литвиненко Д.Н. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000 р. – С.7-27.

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник – К.: Каравела, 2004 р. – С.56-77.

5. Соціологія: Підручник / За редакцією В.М.Пічі. – 2-е видання, стереотипне. – Львів: “Магнолія Плюс”, “Новий світ – 2000”, 2006. – С.24-60.

6. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі: В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. За заг. ред. В.М.Пічі. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ- 2000”, 2002. – 480 с.

Зміст теми

Серед класиків – засновників соціології можна відмітити п”ятьох собливо важливих постатей: О.Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е.Дюркгейм, М.Вебер, які творили у ХІХст., започаткували кілька головних напрямків соціології.

У першій половині ХІХст. посилюється увага до емпіричних досліджень, розробляєюься індустріальна соціологія, доктрина людських відносин, соціологія управління, закладаються теоретичні основи сучасного менеджменту. Активно вивчається громадська думка (Інститут Геллапа).

Гербертом Спенсером (1820-1903) залишена велика наукова спадщина. Його праця була «Основи соціології» була однією з перших спроб побудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі. Загальновизнана заслуга Спенсера полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку.

Одним з творців соціологіїяк науки, професії та навчальноо предмета є Е.Дюркгейм. Найважливіші прблеми теоретичної соціології, які він розробляв – природа суспільства, інтегративна основа, «здоровий» і «патологічний» його стани, методи соціологічного дослідження, статус соціології як науки. Соціологія, за Дюркгеймом, є наукою про соціальні факти (ідеї, норми, цінності), вирблені колективною свідомістю людей. Їх вплив на людей здійснюється через соціальні інститути (правові, релігійні та ін.).

Значний внесок у соціологію кінця ХІХ-початку ХХст. зробив німецький вчений М.Вебер. Найвагоміша його заслуга полягає у розвитку методологічних аспектів соціології. Він є основоположником так званої розуміючої соціології, теорії соціальної дії. Вебер вважав, що соціологія повинна брати за вихідний пункт своїх досліджень поведінку індивіда.

Головними теоретичними підходами в соціології ХХст. є структурний функціоналізм, символічний інтеракціонізм, феноменологічна соціологія, теорія соціального обміну, постмодернізм. Прихильники структурно-функціонально аналізу вважаютьодним із ключових завдань соціології аналіз суспільстваґяк системи функціонально взаємопов’язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу є частиною дслідження певної системи з усталеними межами. Представники теорії соціального обміну розглядають обмін різними видами діяльності як фундаментальну основу суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж, конформізм та ін.). Згідно з цією теорією люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань. Головною особливістю символічного інтеракціонізму є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої конкретні дії люди. Вмежах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії – мові.

Щодо розвитку української соціологічної думки, то найтриваліший її етап припадає на протосоціологію (від княжої доби до 60-х років ХІХ ст.). Безпосередньо її становлення і розвиток пов’язані із представниками Кирило-Мефодіївського братства і такими постатями, як С.Подолинський, М.Драгоманов, М.Зібер, І.Франко, М.Грушевський, Б.Кістяківський та ін.

Розвиток української соціологічної думки наприкінці ХIХ та у ХХ столітті. Соціологічні погляди М. Драгоманова. Розглядаючи це питання, слід підкреслити, що у сфері інтересів М. Драгоманова як соціального дослідника були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, політика тощо — все, що тепер обіймається назвою “політична соціологія”. Соціологія розумілася ним як універсальна і точна наука про суспільство, що синтезує всі галузі суспільствознавства. Дотримуючись позитивістської інтерпретації суспільного розвитку як закономірного, такого, що має певну логіку, Драгоманов цю логіку обґрунтовував ідеєю соціального прогресу. У його розумінні прогресу наголос робиться на матеріальних його чинниках (демографічних, господарчих, культурних, соціальних). Учений розмірковував над об’єктивними потребами суспільства, які визначають усі інші сторони життя людей. Він був проти позаісторичного використання поняття “прогрес”. Критерії прогресу, за його аргументами, треба встановлювати об’єктивно-науковим способом, відштовхуючись від практичних потреб і завдань. Є всі підстави розглядати М. Драгоманова як основоположника вітчизняної політичної соціології. Проблеми влади, взаємин між державою і суспільством, між громадськими пріоритетами й правами індивідів, — ціле коло етнополітичних питань постійно було предметом уваги вченого.
Соціологія М. Грушевського. Соціологія для Грушевського була не просто захопленням, він заснував у 1919 р. у Відні соціологічний інститут. Вчений прагнув знайти відповідь на питання: що таке людське суспільство, які закони його розвитку й прогресу? При цьому він спирався на “історичні факти”, на метаісторичні концепції суспільного прогресу, тобто будував свої висновки, виходячи з об’єктивних засад соціальних знань. Грушевський вдався до методу історичного порівняння, взаємопроникнення соціології та історії в руслі контівської традиції розуміння предмета соціології. Тому є всі підстави стверджувати саме про історико-соціологічний підхід українського теоретика до вивчення проблем соціології.
На засадах та принципах класичної соціологічної традиції був організований Український соціологічний інститут (УСІ). Цей перший український соціологічний науковий заклад заснували емігранти на чолі з М. Грушевським 1919 р. у Відні. Інститут функціонував до від’їзду вченого до Києва у 1924 р. У дослідженнях соціологічного інституту переважала соціоантропологічна проблематика розвитку суспільства, його первинних форм та законів еволюції, яку Грушевський називав “генетичною соціологією”.
Головна соціологічна праця вченого “Початки громадянства (генетична соціологія)” була присвячена центральній проблемі тогочасної соціології — висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення й існування людського суспільства.
Соціологічна концепція Б. Кістяківського. У своїх працях Кістяківський значну увагу приділяв аналізу основних понять соціальних наук, обґрунтуванню наукових засад соціологічного дослідження. Він вважав, що основою соціального життя є взаємодія людей, у ній складаються певні форми колективної свідомості. Формування і трансформація колективної свідомості підпорядковані практиці причинно-наслідкових відносин. Б. Кістяківський запропонував три умови для досягнення науковості в соціології. Перша пов’язана з формуванням основних понять — суспільство, держава, право, культура. Друга умова зводилася до виявлення причинних відносин у соціальній сфері, розглядом проблем можливості й дійсності, необхідності й випадковості у соціальних процесах. Завдання соціології, за Кістяківським, — установити причинні зв’язки, що мають характер необхідності. Третя умова стосується проблем цінностей у соціологічному пізнанні. Б. Кістяківський йшов за М. Вебером у розумінні ціннісних міркувань у процесі пізнання і відстоював передову на той час думку про те, що звернення до ціннісних ідей необхідне, оскільки у суспільному житті дослідник стикається не лише із переплетінням причинно-наслідкових зв’язків, але й із певними уявленнями про добро, справедливість, красу тощо.
Найвиразніше конкретизувались принципи соціального пізнання Б.Кістяківського в його соціології права. На думку українського теоретика, за своєю природою ідея права належить до сфери цінностей. Природа права двоїста: з одного боку, це сфера чистої належності, зовнішня форма існування справедливості й свободи, з іншого — сфера соціальних відносин, відносин між окремими індивідами і соціальними групами, сума норм, що дозволяють досягти компромісу між різними вимогами.
Соціологічні ідеї В. Липинського. Науковий аналіз, дослідження, аргументація В. Липинського були підпорядковані завданням політичної боротьби, обґрунтуванню певної громадянської позиції, ідеї. Для українського суспільствознавця такою ідеєю була ідея державної незалежності — головний критерій його оцінки соціологічних міркувань та політичних ідей.
Роздумуючи разом з іншими українськими емігрантами над питаннями, чому не вдалося досягти національної незалежності й хто несе за це відповідальність, В. Липинський дійшов висновку, що причиною була саме відсутність “провідної верстви”, інтереси якої були б національно зорієнтовані. У цій площині вимальовується його концепція еліти. Еліта, або як писав В.Липинський, “національна аристократія”, — це не просто привілейована група, а верства, що може організувати суспільство, створити й захистити національну державу.
Важливим пунктом концепції В. Липинського є поняття територіального патріотизму української нації. Саме територіальний патріотизм, на його думку, повинен об’єднати українське суспільство, подолати внутрішні слабкості українства. Сутність територіального патріотизму Липинський бачив у пробудженні почуття солідарності та єдності всіх постійних мешканців української землі, незалежно від їх етнічного походження, класової належності, віросповідання, соціально-культурного рівня.

Розвиток вітчизняної соціології після більшовицької революції 1917р. не припинився, хоча і був неоднозначним. Найбільш активно соціологічні студії в 20-30 ті рр. ХХст. проводились українськими вченими, які перебували в еміграції. Лише з 60-х років соціологія почала відроджуватись в Україні. Сьогодні вона представлена вченими Інституту соціології НАН України і багатьох центрів вищих закладів освіти.

На закінчення розгляду матеріалу теми слід зазначити, що в сучасних умовах, коли Україна стала незалежною державою, перед вітчизняною соціологією стоять дуже важливі задачі. Серед них можна назвати проблему відродження національного історичного досвіду розбудови українського суспільства, вивчення реального стану соціальних явищ, з’ясування основних тенденцій розвитку суспільних відносин та знаходження оптимальних шляхів їх удосконалення, прогнозування соціальних ситуацій, вивчення наявних протиріч та розробку моделей їх подолання тощо.

Контрольні запитання:

1. Схарактеризуйте протосоціологічний, академічний, сучасний етапи розвитку соціологічної думки.

2. Поясніть, чому соціологічні ідеї минулих епох належать не лише минулому, але й сучасному і майбутньому?

3. Чому О.Конт вважається засновником соціології?

4. Який внесок зробили М.Вебер, Е.Дюркгейм, Г.Спенсер, В.Парето, К.Маркс у розвиток соціології?

5. Назвіть представників української соціологічної думки.

6. Хто є автором першого українського підручника з соціології?

7. Проблеми становлення сучасної української соціології.

8. Особливості сучасного етапу розвитку соціологічної науки.

Тема: Поняття соціальної структури суспільства та її складові елементи. Соціальна стратифікація

План

1. Поняття соціальної структури суспільства, складові елементи.

2. Соціальна стратифікація.

3. Соціальна мобільність. Соціальні статуси та ролі.

4. Процес модернізації та стратифікаційні зміни в сучасному українському суспільстві: проблеми та умови їх вирішення.

5. Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль.

6. Соціальні зміни та соціальні процеси.

Основні поняття: соціальна структура, соціальна стратифікація, соціальна мобільність, соціальний статус, соціальні рухи.

Література

1. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: ВЦ «Академія», 2008.- С.138-187.

3. Павліченко П.П., Литвиненко Д.Н. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000 р. – С.7-27.

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник – К.: Каравела, 2004 р. – С.56-77.

Зміст теми

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти. Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій.

Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.

У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено: — спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності); — спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією); — груповими установками та орієнтаціями. У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з представників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні соціальні групи. Але соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві. У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі. Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, сім'ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків. Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи. Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства. Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації вважають М.Вебера, П.Сорокіна. Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розшаровані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи: вищий, середній, нижчий. Клас – угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

Соціальна мобільність – міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких полягає у зміні функціональних зв’язків у суспільстві. Її основу становлять: 1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів. 2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури. 3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. 4. Активізація процесів маргіналізації – втрати особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. 5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. 6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високо статусних груп. 7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. 8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства.

6. Соціальні зміни – перетворення, що відбуваються протягом певного часу в організації, структурі суспільства, мисленні, культурі, соціальній поведінці.

Соціальні рухи – сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

Соціальні відносини є важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв’язків. Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування й підлеглості між окремими людьми та їх групами.

Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.

Контрольні запитання

1. Визначте і охарактеризуйте сутність поняття «соціальна структура суспільства».