Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм

Влада як соціальний феномен. Ресурси влади. Класифікація влади.

Влада - це вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін. Основною особливістю владного відношення є переважний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає - об'єктом владного відношення.

Основні концепції влади наступні:

§ телеологічна (здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів);

§ реляціоністська (відношення між двома партнерами, коли один із них - суб'єкт - справляє визначальний вплив на іншого - об'єкт);

§ системна (з'єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому);

§ біхевіористська (владу - особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються, прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини);

§ психологічна (людина вона підсвідоме віддає перевагу рабству перед свободою заради уникнення відповідальності).

Ресурси влади - це потенційні засоби здійснення влади, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади.

Сутність політичної влади, її функції. Легітимність політичнойї влади. Політична влада є найважливішим видом влади в суспільстві. Якщо економічну владу умовно можна назвати "владою грошей", духовно-інформаційну - "владою інформації", сімейну - "владою авторитету", то політичну владу - "владою права", що зовсім не означає, що політична влада скрізь і завжди здійснюється за допомогою права, але право є головним засобом її реалізації.

Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.

Політична влада здійснюється:державою; політичними партіями і громадсько політичними організаціями; органами місцевого самоврядування.

Основні особливості політичної влади: верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів.

Політичний режим, його сутність та типологія. Поняття "політичний режим" можна визначити як систему способів і методів управління певним державне організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади.

Авторитарний політичний режим характеризується тим, що:

· у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;

· з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження різних позицій;

· органи політичної влади мають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;

· виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;

· обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;

· обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їх забезпечення.

Є три види авторитаризму: реформаційний; стабілізаційний; деструктивний.

Автократичному політичному режиму притаманні:

12. обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення;

13. існування єдиного центру реальної політичної влади.

Диктатура, виходячи з її класичного (римського) розуміння, - це тимчасовий авторитарний режим, який вводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів на виведення країни із стану кризи.

Тоталітарний політичний режим має такі ознаки:

14. жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема, перетворення людини на додаток до механізмів влади;

15. відсутність легальної опозиції;

16. наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології;

17. нетерпимість до політичного інакомислення;

18. примітивізація політичної культури, всієї сфери гуманітарних знань.

Влада однієї легальної партії (при забороні діяльності всіх інших) не є обов'язковою ознакою тоталітаризму. В деяких країнах з такими режимами немає політичних партій, а в інших кілька легальних партій визнають провідну роль "партії-гегемона".

Походження держави, її сутність, ознаки і функції. Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенитет і здійснює владу на повній території. Потрібно пам'ятати, що поняття держави неоднозначне:

1. це політична організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.

2. організація великої соціальної спільності, верстви (держава тотожна суспільству).

3. поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі державного апарату,

система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування.

Державу відрізняє:

4. наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення;

5. наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;

6. наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикції держави.

Платон вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави.

Арістотель вважав, що держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі об'єднання родів в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального добра.

Нікколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації суспільства.

Теологічна концепція походження держави вважає, що виникнення держави санкціонувалося волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський).

До внутрішніх функцій держави належать наступні:

7. законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів;

8. економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;

9. соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;

10. захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу,

11. культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції держави полягають у:

12. захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;

13. у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.

Форми державного правління та державного устрою. В формах визначені організація і принципи фунціонування верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян. Форма правління становить організацію верховної влади, визначає структуру вищих державних органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової влади та ін.).Форми правління діляться за способами організації влади по формальному джерелу. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії джерелом влади є одна особа - монарх (цар, король тощо). В республіці джерелом влади є народ. Монархія (грец. monarchia - єдиновладдя) - це форма держави, в якій джерелом державної влади вважається монарх, його влада спадкова і не залежить від волі виборців. Існує декілька різновидів монархічної форми правління:

1. абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман), де виступає всевладдя глави держави;

2. конституційна монархія - держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі - уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія), яка в свою чергу поділяється на:

· дуалістичну (тобто подвійну) - Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково - законодавчою,

· парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується.

Республіканська форма правління має три різновиди:

3. президентську

4. парламентську

5. змішану

Президентська республіка характеризуються значною роллю президента в системі органів державної влади. Президент водночас і глава держави і глава уряду - може обиратися спеціальною колегією вибірників або прямим голосуванням виборців. Президент сам очолює уряд, який несе відповідальність перед ним, а не перед парламентом, тому що президент сам призначає його з членів своєї політичної партії. У президентській республіці немає вотуму довір'я уряду з боку парламенту, президент сам зміщує міністрів, але погоджує з парламентом і призначення, і зміщення членів уряду, міністрів.

Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту.

Унітарна держава - це єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якою політичної самостійності.

Федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. З майже 220 існуючих в світі держав у третині діє федеративний принцип (Австралія, Австрія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.).

Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади. Держава у звязку з виконанням своїх функцій має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм.

У структурі державної влади виділяються:

1. представницькі органи (парламенти);

2. виконавчі органи (кабінет міністрів);

3. судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю.

Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку. Функції політичної партії. Слово "партія" (лат. рагtis - частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні.Наукові спроби визначити сутність політичної партії були здійснені у XIX ст. В розумінні сутності партії виокремились три основних підходи: партія - це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

1. політичне представництво соціальних інтересів;

2. соціальна інтеграція - узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

3. розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

4. боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

5. участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

6. участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

7. політична соціалізація - сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної с истеми;

8. формування громадської думки;

9. політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

10. підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.