Для підтвердження особливості діяльності київських романтиків можна звернутися до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Воно виникає в 1846 р. як культурно-просвітницька та громадська організація з романтично-християнською платформою. Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства вважаються такі відомі представники: Василь Бєлозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров. Згодом до товариства також увійшли Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Савич, Олександр Навроцький, Панас Маркови ч та інші. Програмним твором діяльності Кирило-Мефодіїфського товариства стала праця Костомарова «Книги буття українського народу». Цей твір окрім художньої мав яскраво виражену філософсько-історичну та політичну складові. У творі представлено філософські узагальнення основних закономірностей розвитку світової історії, місце і значення словянських народів в світі, узагальнено основні етапи, закономірності розвитку історії України. Також у творі здійснена спроба представити відродження української національної культури як необхідний етап історії словянських народів. Закінчується «Книга буття» відновленням України.
На основі «Книги буття…» братство передбачали свої основні завдання в перебудові суспільства на основах християнства, ліквідації кріпацтва та класової нерівності, поширення освіти і науки, обєднання всіх словянських народів в одну федерацію під протекторатом України. Щодо політичної діяльності, то в ній не було єдиної позиції: прихильники поступових змін (поступовці), і прихильники радикальних методів. Поступовці – Костомаров, Куліш. Радикали – Шевченко, Гулак і ін.В Діяльності братства романтизм набуває особливого значення. Філософська програма романтизму: нація постає головним суб’єктом творення історії, саме народ може скласти самостійний етап в розвитку світової культури.
КУЛЬТУРНІ ТОВАРИСТВА ГРОМАДА І ПРОСВІТА
Дещо відмінний від романтичного напрямку характер мала діяльність культурних товариств Ініціативою створення цих організацій належала новій генерації тогочасних «Громада» та «Просвіта». українських інтелектуалів, деяких представників Київського університету.
першу громадсько-просвітницьку організацію, яку називають Київська громада. Її діяльність була пов’язана з поширенням наукових знань у суспільстві, формуванням на основі наукових знань нової суспільної Згодом за зразком Києва подібні товариства виникають в різних містах: Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. виникають перші політичні програми розвитку української державності. Виникає професійна суспільно-політична думка. Першим виразником якої стає Михайло Драгоманов, він вважається одним з перших політичних українських мислителів. З метою поширення своїх поглядів петербурзька громада за ініциативою Білозерського почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом. Київська громада головним своїм завданням вважали організацію народної освіти рідною мовою (заснування шкіл, написання і видання для них підручників, підготовку вчителів тощо); здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо.
в Львові виникає громадське товариство «Просвіта», яке стає подібною освітньо-науковою організацією в Західній Україні. Вчені: Барвінський, Леся Українка, Франко..
РОЗВИТОК ТЕАТРУ В 19 СТ
Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репніна, керівництво трупою Іваном Котляревським, гра геніального актора Михайла Щепкіна, тоді ще кріпака.. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою — Марко Кропивницький. Обидва були також драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії
Великий знавець української мови, Михайло Старицький писав комедії та драми змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.
Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Вони малюють широку музичну картину народного життя, знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля», тема якого — страждання козаків у турецькій неволі, їх прагнення до свободи. Мелодичним багатством, співучістю, драматичною напруженістю привабила слухачів опера М. М. Аркаса «Катерина» за однойменною поемою Т. Г. Шевченка. Композитори широко використовували багаті традиції українських народних пісень, обробляли їх. П. П. Сокальському належить.
