Наслідки від санкцій для Росії та путінського режиму

Попри продемонстрований невиправданий «економічний» оптимізм, войовничий монолог В. Путіна на пленарній сесії міжнародного дискусійного клубу «Валдай» в Сочі зайвий раз свідчить про ефективність санкцій світової спільноти щодо держави-агресора: повернення, на догоду російському обивателю, до риторики часів «холодної війни» та відвертий антиамериканізм російського лідера не здатні приховати реальні проблеми економіки і недосяжність заявлених «дбайливим» диктатором високих соціальних стандартів. Вперше за останні п’ять років в Росії зменшилася реальна зарплата, а рубль б’є усі історичні антирекорди (понад 42 і 55 рублів відповідно за долар і євро), й росіяни вже сумніваються у надійності банківських накопичень у національній валюті. Тому аналітики найбільшого швейцарського банку UBS AG вважають, що російська економіка зможе протриматися до середини або, максимум, до кінця 2015 року.

Вже наступного дня після сочинської промови міністр фінансів А. Силуанов заявив, що РФ змушена скоротити видатки з бюджету на 10% через санкції й цілеспрямоване падіння цін на нафту, оскільки проект державного бюджету на 2015–2017 роки базувався на прогнозі Мінекономрозвитку, що нафтові ціни протягом найближчих трьох років становитимуть 100 $ за барель, санкції щодо Росії до 2015 року не будуть відчутні, а темпи економічного зростання також з наступного року послідовно прискорюватимуться.

Передбачається також, що додатково скорочений до 2017 року майже на 2 трлн російських рублів план доходів також буде під загрозою, бо до внутрішніх економічних проблем Росії додаються зовнішні. За оцінкою Центру розвитку Вищої школи економіки, зниження ціни нафти на кожен долар призводить до недоотримання бюджетом 80 млрд руб. нафтогазових доходів, і за такого тренду бюджет втратить 1,2 трлн руб., але частина втрат компенсується ослабленням рубля (за розрахунками мінфіну, ослаблення курсу до долара на кожен 1 руб. приносить 190–200 млрд руб. додатково). Але ж девальвація веде також і до пригальмовування економіки, скорочення податкової бази, через що сукупні втрати можуть бути навіть вищими за нафтогазові, приблизно на чверть — 1,5 трлн руб.

До речі, навіть апологетка путінського режиму Т. Голікова порадила депутатам Держдуми РФ ухвалити «антинародний» варіант бюджету на 2015–2017 роки в першому читанні.

У національному і секторальному зрізах ситуація є наступною.

Високовитратні анексія Криму і «гібридна» війна проти України, що посилені наслідками глобальної рецесії та санкціями ЄС і США, дають підстави для прогнозування, що з початком у 2014 році періоду стагнації, Росія у найближче десятиліття не зможе повністю відновити попередню динаміку і зберегти попередні темпи розвитку. Ці фундаментальні причини та структурні проблеми формують стійкий тренд до деградації російської економіки, який В. Путін і його радикалізоване оточення не спроможні зупинити. Не спроможні через невгамовні імперські та споживацькі амбіції, через неготовність витрачати кошти, отримані від експорту нафти та газу, на внутрішні інвестиції — на інфраструктуру, промислове обладнання чи наукові дослідження. Натомість російський капітал, слідом за іноземним, полишає країну.

За час правління В. Путіна співвідношення інвестицій та ВВП в Росії складало приблизно половину від необхідного показника в країнах, які прагнуть розвиватися/прогресувати, що також було однією із стримуючих причин економічного зростання.

Президент, глава уряду РФ та інші кремлівські й державні чиновники-олігархи не бажають братися за справу масштабної лібералізації ні вітчизняних промислових монополій, ні зовнішньої торгівлі. Декларативні потуги на зразок вступу до СОТ і «заходів» з покращення ділового та інвестиційного клімату, що часто-густо ґрунтуються на прямому підкупі іноземних урядовців та чиновників міжнародних організацій, є недостатніми для російської економіки, що тримається винятково на розробці корисних копалин і нерозвиненому та незахищеному праві на власність.

Суб’єктивне, волюнтаристське небажання модернізувати науково-промисловий потенціал та долати структурні проблеми національної (сировинної) економіки рано чи пізно призведуть до краху путінської економічної моделі та політичного режиму загалом. Посилення негативного впливу санкцій на російську економіку, які мають подвійну дію — зниження обсягів інвестицій і доступу державних підприємств до довгострокового фінансування + падіння споживання населення і суспільних видатків, — будуть додатковим каталізатором цих процесів.

Ознаки такого сценарію розвитку ситуації в РФ, по мірі посилення санкцій, чітко проявляються в таких ключових секторах, як енергетичній, оборонній і фінансовій.

Сировинний сектор, що забезпечує майже половину російського експорту та 50 % безпосередніх прибутків, і головні гравці на нафтовому і газовому ринках Росії (підконтрольні державі «Роснефть» і «Газпром») вже зараз потерпають від таких обмежувальних заходів з боку ЄС та США, як заборона на експорт технологій та обладнання для глибоководного, арктичного та шельфового буріння і розвідувальних робіт; обмеження доступу крупним російським нафтовим компаніям до європейських ринків боргових зобов’язань та цінних паперів.

Їхні топ-менеджери оптимістично заявляють, що санкції не вплинуть на плани видобутку та експлуатаційний режим російських паливодобувних компаній. Проте вони або забувають, або бояться зізнатися в тому, що це тільки у короткостроковій перспективі. Міністр енергетики РФ О.Новак зазначив, що не планує через санкції змінювати енергетичну стратегію Росії на період до 2035 року, однак середньо- та довгострокові наслідки будуть відчутно негативними.

Нагадаємо про них забудькуватим чиновникам.

Заборона на доступ до технологій морського буріння загрожує значним уповільненням процесу розвідки глибоководних та арктичних запасів. Так, компанія «Exxon Mobil» була змушена згорнути дев’ять з десяти спільних з компанією «Роснефть» проектів, серед яких особливо перспективний проект видобутку нафти на шельфі Карського моря. Загальне виробництво нафти в Росії сьогодні є нижчим за радянський показник 1989 року — 12 млн барелів на добу, і на збільшення обсягів видобутку навряд чи варто сподіватися навіть в майбутньому, оскільки майже 25 % російської нафти видобувається з використанням «заборонених» до постачання в РФ технологій та обладнання для горизонтального буріння і проведення гідророзриву пластів.

За оцінкою Мінпромторгу і Міненерго РФ, незважаючи на наявність понад 200 підприємств-виробників нафтогазового обладнання, імпортозаміщення за більшістю номенклатури стане можливим не раніше 2018–2020 років, а на даний час із 45 позицій можна замістити лише п’ять. Тому згадані міністерства пропонують розглянути можливість поставок з Китаю, Південної Кореї, Сінгапуру, Індії, країн Латинської Америки, а також Об’єднаних Арабських Еміратів, Саудівської Аравії та Ізраїлю. Переконані, що в Абу-Дабі, Ер-Ріяді та Єрусалимі не можуть дочекатися «путінських посланців».

Компанія «Лукойл» заявила, що, в зв’язку з обмеженням доступу до ринків позикового капіталу, планує протягом п’яти років накопичити за рахунок власного вільного грошового потоку резервний фонд в 30 млрд доларів США для «захисту від підриву ринку». Очевидно, що вжиття такого заходу заблокує інвестування у зростання обсягів виробництва на довгострокову перспективу.

Газовим компаніям «Новатек» та «Газпром» без масштабного використання західних технологій буде важко, чи навіть взагалі неможливо завершити будівництво заводів з виробництва скрапленого природного газу для його подальшого «диверсифікованого» постачання до Азійсько-Тихоокеанського регіону.

За умов збільшення капітальних і виробничих видатків, що ускладнить виконання виробничих планів в середньостроковій перспективі та зробить розробку вуглеводневих запасів в складних умовах нерентабельною, «Роснефть» та «Газпром» змушені звернутися до Фонду національного добробуту за 40-мільярдною доларовою допомогою на покриття наявного боргу в іноземній валюті. Навіть якщо ці запити вдасться задовольнити (міністерство фінансів РФ пропонує надати 20 млрд доларів), то йтиметься про додаткові стримуючі чинники для обмеження майбутнього зростання видобутку.

Нагадаємо також, що санкції Заходу серйозно впливатимуть на фінансовий сектор Росії через високий рівень його монополізації державними «Сбербанком» та «ВТБ», а також сукупну зовнішню заборгованість Росії у 715 млрд доларів США, з яких 214 млрд доларів є зовнішньою заборгованістю банківського сектора, 432 млрд — іншими корпоративними заборгованостями, 69 млрд — боргом державного сектора. До того ж протягом наступних 24 місяців російським банкам доведеться сплатити приблизно 55 млрд доларів США (11,5 % сукупного боргу) за короткостроковими кредитами, дві третини з яких — борг банківського сектора.

Погіршення макроекономічної ситуації та скорочення реальних прибутків російських споживачів призведе до збільшення частки проблемних кредитів у банківських портфелях (до 10-15 відсотків), що додатково ускладнить ситуацію з ліквідністю фінансових установ.

Внаслідок західних санкцій банківський сектор Росії в найближчому майбутньому матиме справу зі зростанням попиту на кредити з боку внутрішнього корпоративного сектора, а також з необхідністю списувати безнадійні кредити в умовах відсутності доступу найбільших банків до ринку західних боргових зобов’язань та цінних паперів. А очікувано жорстка грошово-кредитна політика негативно позначиться не тільки на темпах відновлення зростання економіки, а й «добробуті російських громадян».

Вплив санкцій відчує ще один «локомотив путінської економіки» — військово-промисловий комплекс (ВПК). Заборона західними країнами постачати до Росії продукцію військового чи подвійного призначення створить серйозні проблеми для російської «оборонки» і програми переозброєння армії. Це стосується не лише систем, але й компонентів, що виробляються в західних країнах. Більшість сучасних озброєнь, які Росія планує закупити на внутрішньому ринку, використовують імпортні, у тому числі й українські компоненти, які неможливо буде придбати.

Оптимістичні заклики Д. Рогозіна і директората ВПК щодо наявного потенціалу швидкого розширення виробничих потужностей не витримують жодної критики, а закладене у федеральний бюджет збільшення фінансового стимулювання оборонних програм спричинить прискорення інфляційних процесів. Російським громадянам, які аплодують імперсько-загарбницьким планам кремлівського очільника, треба готуватися до збільшення видатків на військові потреби та частки ВПК в національному ВВП.

Окрім прагнення «увійти в російську історію», В. Путін намагається продемонструвати, що Росія нібито має альтернативу відносинам із Заходом — це Євразійський економічний союз, який розпочне функціонувати з 1 січня 2015 року, та посилення зв’язків з країнами БРІКС та ШОС. Президент РФ також докладає зусиль для розширення кола союзників, виступаючи, наприклад, за розширення ШОС завдяки Індії та Пакистану. Азійський курс стає пріоритетним для нинішнього російського керівництва.

Водночас маємо радіти, тому що таке вимушене «розвертання на Схід» лише поглибить існуючу стратегічну асиметрію між Росією та Китаєм у далекосхідних російських регіонах з низькою щільністю населення. Окрім того, нова криза російського рубля покладе край розпочатій в 2007 році політиці Кремля щодо перетворення рубля на глобальну резервну валюту, а Москви — на його емісійний центр.

Низький рівень споживання та інвестицій, від’ємні тенденції в зростанні ВВП, погіршення ділового клімату і зниження довіри інвесторів вже до кінця 2014 року призведуть до рекордного витоку капіталу (120 млрд доларів США, що дорівнює 5 % ВВП Росії), обвалу національної валюти (рубль по відношенню до долара США подешевшає на 25 %) та російського фондового ринку (індекс ММВБ знизився на 7,5 %). Все це розширює перелік макроекономічних труднощів Росії. Крім того, заборона на імпорт сільськогосподарської продукції суттєво вплинула на рівень інфляції, внаслідок чого ціни на продукти харчування зросли на десятки відсотків, а загальний рівень інфляції наразі становить 8 %.

У найближчому майбутньому така комбінація негативних факторів суттєво ускладнить виконання російським урядом власних зобов’язань перед росіянами та новоспеченими громадянами «ультрадемократичної», за оцінкою В. Путіна та його апологетів, Російської Федерації, яким кремлівський довгожитель «гарантує» відчуття економічної захищеності та зростаючого добробуту.

Дороги і дурні, а також школи та лікарні можуть зачекати!

Віче → Журнал → ВЛАДА

№17, вересень 2014

Чим приборкати агресора?

Поділитися

Останнім часом у нашому суспільстві резонансною темою, що викликає гострі дискусії, стало запровадження санкцій проти Російської Федерації. Дехто обурюється позицією західних держав, вважаючи їхні економічні санкції проти Росії вочевидь недостатньою підтримкою українців, які ведуть виснажливу боротьбу з північним агресором. У когось виникають сумніви щодо реального впливу цих економічних обмежень на дії Путіна. А хтось закликає владу України не долучатися до міжнародних санкцій, бо це начебто не відповідає нашим інтересам. Щоб розібратися в ситуації, варто згадати історію санкцій і наслідки їх застосування.

Почнімо з термінології. Міжнародні економічні санкції – це заборона або обмеження у сфері фінансово­господарської, банківської, інвестиційної, торгової, транспортно­транзитної, оборонно­промислової діяльності однієї чи кількох країн. У лексиконі політиків, та й навіть макроекономістів, цей вислів з’явився не так давно. Одні з перших спроб задіяти ці економічні важелі впливу припадають на кінець 70­х років минулого століття. З 1979 року, коли в Ірані повалили шаха, західні держави (передовсім США) незмінно тримають цю країну під пресом економічних санкцій. Нині проти неї продовжують діяти чергові міжнародні санкції, запровадження яких пов’язане з її ядерною програмою. 2003 року експерти МАГАТЕ виявили в Ірані сліди центрифуг для збагачення урану, а два роки по тому президент М. Ахмадінежад вирішив розконсервувати програму зі збагачення урану на території країни, згорнуту його попередником М. Хатамі. Після цього було запроваджено різні обмеження, санкціоновані безпосередньо Радою Безпеки ООН, зокрема на торгівлю товарами й технологіями, так чи інакше пов’язаними з балістичними ракетами.

Алгоритм запровадження санкцій проти Ірану, певною мірою схожий на нинішні спроби «приборкати» Росію, складався з трьох етапів. Почалося з блокування активів та візових заборон стосовно задіяних у конфлікті осіб. Коли це не спрацювало, запровадили цілу низку повномасштабних секторальних санкцій, що передбачали заборону експорту широкого асортименту товарів (від високотехнологічного обладнання до ліків), платіжно­розрахункових та інших операцій із банками Ірану, замороження його валютних резервів і, зрештою, економічну блокаду з боку Сполучених Штатів. Найболючішим ударом по іранській економіці стали санкції проти її нафтового сектору, частка якого 2011 року становила приблизно 85% (120 мільярдів доларів США) від загального експорту країни. У січні 2012­го Євросоюз припинив закупівлю іранської нафти. Не минуло й року, як обсяги її експорту впали втричі, внаслідок чого Іран недоотримав за 2012 рік майже мільярдів. А на кінець 2013­го його заморожених валютних резервів у західних банках накопичилося на вражаючу суму – 0 мільярдів.

Що ж дали ці санкції? Цільове їх застосування з боку ООН, США, ЄС призвело до скорочення на 50% доходів в іранський бюджет від продажі нафти, зростання безробіття та падіння курсу національної валюти більш ніж удвічі. Прагнучи виправити ситуацію, Іран провів демократичні президентські вибори, і новообраний очільник держави відмовився від продовження ядерної програми. Нове іранське керівництво провело переговори із Заходом і 24 листопада в Женеві підписало угоду з шісткою міжнародних посередників (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН плюс Німеччина). Суть угоди: Іран припиняє збагачення урану з рівнем понад 5%, а Захід частково припиняє санкції і насамперед розморожує,4 мільярда. Крім того, Ірану дозволяється імпорт деяких товарів. Отже, економічні санкції досягли своєї мети.

Повернімося до санкцій проти Російської Федерації. Перші з них стосувалися фізичних та юридичних осіб цієї країни й були запроваджені ЄС, США, Японією, Австралією, Канадою та низкою інших держав в березні цього року після того, як Росія анексувала український Крим. Однак це її не вгамувало. Тож 29 липня США оголосили нові санкції проти Росії у ключових секторах її економіки: енергетиці, оборонно­промисловому комплексі та фінансах. Обмежили експорт товарів і технологій, заблокували експортне кредитування проектів у ці сектори. Президент США Б. Обама заявив, що санкції вплинуть на «велику кількість російських банків і оборонних компаній». 31 липня Євросоюз також запровадив проти Росії широкі секторальні санкції, які набрали чинності з 1 серпня. Їх новий пакет обмежує доступ «російських фінансових інститутів, що належать державі» до ринків капіталу країн – членів ЄС, оголошує ембарго на торгівлю зброєю з Росією й забороняє постачання до неї товарів подвійного призначення, тобто тих, що можуть бути застосовані для потреб військово­промислового комплексу. Росії також обмежили доступ до «чутливих» технологій, передовсім у нафтовій галузі. За кілька днів (6 серпня) США додатково запровадили санкції, що стосуються російського енергетичного сектору. Зокрема, заборонено постачання обладнання для глибинного (понад 152 метри) видобутку, для розроблення арктичного шельфу та сланцевих родовищ.

Звісно, обсяг санкцій, запроваджених проти Ірану і проти Росії, ще не можна зіставити: останні значно м’якші. Та очевидно, що в становищі цих держав є чимало спільного. Скажімо, енергозалежність їхніх економік (відтак і наповнення нафтодоларами держбюджетів) від розвинених країн.

Поки що минуло мало часу, щоб переконатися в ефективності нинішніх санкцій. Проте, зіставляючи їх запровадження в обох країнах, деяких висновків уже можна дійти. Насамперед варто врахувати обставину, що економіка Росії більше, ніж іранська, інтегрована у світовий ринок. Тому європейські санкції проти Росії видаються особливо ефективними, бо ЄС, якому вона постачає майже 30% газу й 50% нафти, – стратегічно важливий для неї зовнішньоторговельний партнер. До того ж він став і головним її зовнішнім інвестором, частка котрого становить 75%.

Які наслідки чекають Росію у зв’язку з економічними санкціями?

По­перше, почнеться (можна сказати, вже почався) інтенсивний відтік капіталу з країни, й для російського бізнесу різко скорочуються обсяги запозичень у Європі та США. Зокрема, за даними «Центробанка России», сальдо за зовнішніми запозиченнями у США (різниця між залученими й погашеними коштами російських компаній, за винятком банків і населення) скоротилося з 9 мільйонів доларів у I кварталі 2013 року до мільйонів у I кварталі 2014 року. Показники за позиками в країнах Європи, які були традиційними ринками капіталу для російських фірм, також стрімко й у десятки разів скорочуються. Ця ситуація, за деякими ознаками подібна до іранської, зумовить припинення економічного зростання в Росії (її валовий внутрішній продукт у липні 2014 року знизився на 0,2% порівняно з липнем минулого року, але це тільки початок).

По­друге, з’явилася проблема з конвертованою валютою, адже тепер угоди з країнами, чиїми грошовими одиницями є долар і євро, припиняються. Уже в середині серпня начальник казначейства «Металлинвестбанка» С. Агарзаєв скаржився: «Банкам бракує доларів». Нині залучати кошти в доларах та євро вкрай важко», – констатував керівник відділу торгових операцій на грошовому ринку департаменту глобальних ринків «Сбербанка России» Д. Козуб. Дефіцит доларів у РФ – прямий наслідок санкцій. Зросли ризики для російського бізнесу, тому західні компаній почали вимагати від російських фірм передоплати, покриття за акредитивами. Зовнішні ринки закриті для випуску євробондів російських компаній і банків. Як і в ситуації з Іраном, це ще сильніше підігріває «чорний» ринок, спричиняє падіння курсу руб­ля (вже навесні, після першої хвилі санкцій, «Центробанку России» довелося витратити,6 мільярда на його утримання).

По­третє, наявність 0 мільярдів зовнішніх запозичень, що припадають переважно на російські компанії та банки (держборг Росії скорочений до мінімуму, але корпоративний борг дуже великий), без отримання останніми жодного кредиту в липні породжує боргову проблему. Про що йдеться? Керівник «Роснефти» І. Сечін попросив уряд виділити на рефінансування чистого боргу цієї величезної компанії 1,5 трильйона рублів. Він запропонував залучити кошти з Фонду національного добробуту Росії. Інші держкомпанії теж стали в чергу за державними грошима. Тому накопичених резервів може досить швидко не вистачити на погашення боргів. Водночас стає дедалі важче сплачувати борги, й російські підприємства починають обмежувати витрати. А це веде до скорочення кількості працівників.

Більше того, зростання безробіття спричиняють не лише опосередковані фінансові обмеження, а й пряма заборона діяльності російських підприємств за кордоном, як це сталося з «Добролетом» – дочірньою компанією «Аэрофлота». Цей єдиний російський лоукостер вимушено згорнув діяльність, потрапивши під санкції як авіакомпанія, що здійснювала рейси до окупованого Росією Криму. З перевізником відмовилися працювати його зарубіжні партнери, а контрагенти анулювали договори лізингу на два літаки Boeing­737 та припинили техобслуговування й страхування його повітряних суден.

По­четверте, розбалансування санкціями російського ринкового середовища породжує дефіцит не лише валюти, а й деяких споживчих товарів та продуктів харчування. Особливо після запровадження Росією контрсанкцій стосовно сільгосппродукції з ЄС та США. Так, у серпні в Сахалінській області помітно підвищилася вартість м’яса, яблук, деяких видів риби, а зростання цін на курятину сягнуло 60%.

Показовою є ситуація із забезпеченням продовольчими товарами анексованого Криму після запроваджених обмежень на завезення туди українських продуктів. Там не лише підскочили ціни на харчові продукти (попри те, що очільник Мінсільгоспу РФ М. Федоров полякав відкриттям «адміністративних і ще суворіших» справ проти виробників, які необґрунтовано завищують ціни на сільгосппродукцію), а й виник їх дефіцит. У серпні кримська влада вимушена була просити Кабмін Росії зняти обмеження, щойно (28 липня) ним оголошені…

По­п’яте, незважаючи на те, що нині Путіна підтримують понад 80% населення Росії, породжені санкціями такі проблеми, як зростання цін і дефіцит товарів, формують підґрунтя для дозрівання внутрішньої опозиції (як і в Ірані), котра реально впливатиме на позицію влади для пошуку шляхів порозуміння із західним світом. Розігріті Путіним сепаратистські хвилі в Криму та Донбасі на цьому тлі докотилися до російських регіонів, зумовивши там формування панічних «федералізаційних» настроїв. Зокрема, про бюджетний суверенітет заговорили жителі Сибіру і Калінінградської області. А в Японії повернулися до болючої теми повернення Росією островів, що їх півстоліття тому окупував СРСР. І хоч би яким скептичним є ставлення російської політичної еліти до сепаратистських настроїв в окремих регіонах, такі речі, як підтримка Японією ідей референдуму на Курильських островах і Сахаліні, можна вважати своєрідним натяком на те, що окремі розмови про сепаратизм можуть стати сценарієм фрагментації Росії.

Хоч би там як було, але вже помітні ознаки негативного впливу на російську економіку поступово запроваджених санкцій. Хоча Росія не зазнала найтяжчого удару (повномасштабного нафтового ембарго), однак ужиті західними країнами заходи починають реально діяти: експерти знижують прогнози економічного зростання країни, а російська бізнесова еліта не на жарт стривожена розвитком ситуації. Немає сумніву в тому, що на Росію насувається затяжна економічна негода.

Автор: Михайло ДОВБЕНКО