Музика. Любов до музики і її розуміння стали надбанням значно більшої частини суспільства. В Парижі організовані недільні загальнодоступні концерти, що дозволило великій кількості публіки познайомитися з найвідомішими творами оркестрової музики.
Провідним музичним жанром залишається опера. Серед видатних французьких композиторів останньої третини ХІХ ст. – Шарль Гуно (1818-1893), найвідомішою оперою якого є «Фауст» (1859 р.) та Жорж Бізе (1838-1875), автор «Кармен» (1875). Найбільш видатними представником італійської опери були Джузеппе Верді (1813-1901) («Рігоретто», 1851; «Травіата», 1853; «Трубадур», 1858; «Аїда», 1871, ін.) і Джакомо Пуччіні (1858 – 1924) («Манон Леско», 1894; «Богема», 1896; «Тоска», 1900, ін.).
Найбільш видатним музикантом ІІ половини ХІХ ст. вважається німецький композитор Ріхард Вагнер (1813-1883). До 1850 р. від написав серію романтичних опер, лібрето яких складав сам і які по праву вважаються шедеврами опери ХІХ ст. – «Тангейзер» (1846), «Лоенгрін» (1847). В 1850-х рр. він перейшов від написання опер до нової художньої форми – музичної драми. На відміну від інших композиторів, які писали музику на літературні твори, він писав одночасно і драму, і музику. Він відмовився від традиційних оперних форм – арій, соло, балетів, музика і драма в його творах тісно взаємопов'язані: виконавець не є для нього головною дієвою особою; спів тісно пов'язаний з музикою. За новою системою Вагнер написав «Трістана й Ізольду», «Мейстензінгерів» й тетралогію «Кільце Нібелунга», сюжет для якої взяв з німецьких легенд. Спочатку паризька публіка не сприйняла постановок Вагнера, тож він побудував спеціальний театр в Байройті (1876) для постановки своїх драм. З часом він перетворився на місце паломництва його прихильників (вагнеріанців) та цінителів музики з усієї Європи. Наприкінці ХІХ ст. твори Вагнера мали найбільший успіх в усьому світі, включаючи Францію.
Іншим видатним німецьким композитором цього періоду був Йоганнес Брамс (1833-1897), який писав головним чином оркестрову музику в класичних традиціях; найбільш відомий своїми симфоніями.
Після смерті Вагнера найбільшою оригінальністю почала вирізнятися французька музика: Каміль Сенс-Санс (1835-1921), Жюль Массне (1842-1912), Моріс Равель (1875-1937).
Розквіту набув жанр оперети (комічної опери чи музичної комедії), видатними представниками якої були Жак Оффенбах (1819 – 1880) в Парижі, Йоганн Штраус-син (1825 – 1899), Франц Легар (1870 – 1948) й Імре Кальман (1882-1953) у Відні.
Література. В літературі останньої третини ХІХ ст. найбільшого поширення набув реалізм як художній напрям та роман як найбільш популярний жанр. Глава французького романтизму Віктор Гюго (1802-1885) завершив свій останній роман («Дев'яносто третій рік» в 1874 р.). Провідні романісти кінця століття всі були реалістами в тому сенсі, що працювали над зображенням сучасного їм життя. Середи них - Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, Ромен Роллан, Анатоль Франс, Альфонс Доде, Еміль Золя (Франція), Т.Гарді, Дж. Голсуорсі, Дж. Мередіт, Б.Шоу, Р.Кіплінг, О.Уальд (Велика Британія), Т.Манн, Г.Манн, Г.Гауптман, Б.Келлерман (Німеччина), Марк Твен, Джек Лондон, Теодор Драйзер (США).
Крайньою формою реалізму став натуралізм, що зародився під впливом бурхливого розвитку природничих наук. Його характеризували прагнення до точного відображення дійсності і людського характеру; перенесення наукових методів зображення й аналізу в області художньої творчості. Термін і теоретичне обгрунтування натуралізму зробив Еміль Золя в збірці “Експериментальний роман” (1880). До цього напрямку належали Гюстав Флобер, Гі де Мопассан, брати Гонкур, Герхарт Гауптман, частково Генріх Ібсен.
Творцями жанру «буржуазної комедії», що відображала соціальні тенденції і психологію сучасності, стали французькі драматурги Еміль Ожьє і Александр Дюма-син.
Помітним напрямком в літературі кінця ХІХ ст. став символізм. Основні принципи естетики символізму вперше виявилися в творчості французьких поетів Стефана Малларме, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо.
Для символізму характерними є
§проникнення в таємниче і непізнане в світі й душі людини, в сферу підсвідомості
§увага до вивчення містичних явищ як знаків абсолютного
§зображення не речі, а її ефекту
§культ краси
§прагнення відобразити життя кожної душі — повну переживань, смутних настроїв, тонких почуттів, скороминучих вражень.
Термін «символізм» в мистецтві вперше впроваджений французьким поетом Ж. Мореасом в однойменному маніфесті, опублікованому в 1886 р., який відкидав «прості значення.., фальшиву сентиментальність і реалістичний опис». До того часу вже існував інший, більш стійкий термін «декаданс», хоч варто розрізняти ці два явища. Очевидно, декаданс був одним з різновидів символізму. Пізнє покоління письменників-романтиків (Теофіль Готьє, Шарль Бодлер) вживали цей термін, як символ відкидання того, що вони вважали «банальним прогресом». Серед найбільш яскравих представників декадентства – Шарль Бодлер, Поль Верлен, Моріс Меттерлінк, Оскар Уальд.
В Росії 1890-х рр. терміни «символізм» і «декадентство» навіть протиставляли: в символізмі бачили ідеали і духовність, а в декадентстві – аморальність, захоплення зовнішньою формою. Характерними рисами декадентства вважають індивідуалізм, відхід від суспільного, поетика мистецтва для мистецтва, естетизм, падіння цінності змісту твору, переваги форми, зовнішніх ефектів, стилізації, аморальність.
Дійсно, представники символізму своєю поведінкою часто демонстрували розрив з усталеним ладом, пануючою мораллю (наркотики, вільне кохання, гомосексуалізм). О.Уальд (1854-1900) 2 роки у в'язниці за гомосексуалізм
Нові напрямки в літературі поч. ХХ ст.: Марсель Пруст (1871-1922, фр.), Джеймс Джойс (1882-1941, ірл.); інтелектуальна проза: Томас Манн, 1875-1955, нім.); Франц Кафка (1883-1924, Австро Угорщина, Чехія).
Живопис. Одним з нових напрямків у живописі на противагу романтизму став реалізм, який виявився одночасно з реалізмом в літературі. Реалізм в живописі бере початок з експозиції в Салоні 1851 р. творів Густава Курбе (1819-1877) «Каменярі» й «Поховання в Орнані» на яких він зобразив сцени з реального оточуючого світу без будь-якої ідеалізації.
Реалізм примусив художників змінити жанр. Якщо художники-романтики класичної школи писали головним чином картини на біблійні, історичні чи східні сюжети, часто моралізуючого змісту, реалісти віддавали перевагу зображенню природи і сучасної їм людини – вони були пейзажистами й портретистами.
Реалізм відіграв значну роль в становленні французького живопису, навчивши художників цікавитися дійсністю. Водночас Курбе сформулював і реалізував на практиці принципи свободи творчості художника, звільнення від обмежень, нав'язаних йому суспільством. Ідеї Курбе були сприйняті і розвинуті імпресіоністами.
Реалістичний напрямок в британському живописі другої половини ХІХ ст. представлений «прерафаелітизмом», спрямованим проти сліпого слідування італійським художникам, особливо Рафаелю. Натомість художники, що увійшли до «Братства прерафаелітів» слідували традиціям художників XV ст., попередників Рафаеля, писали в примітивному стилі, вимальовуючи до найменших деталей кожну деталь. Як реалісти, вони претендували на зображення дійсності. Серед найбільш відомих членів прерафаелітського руху Данте Габріель Россетті, У.Хант, Д.Міллє, У.Морріс, М.Браун, Е.Берн-Джонс, А.Хьюз, Д.Уотерхауз.
Водночас деякі художники з появою фотографії (1839, Дагер) виявляли прагнення відійти від предметно-зображувального мистецтва. Новий напрямок в живописі започаткував Едуард Мане (1832-1883), який виставав в «Салоні неприйнятих» свої новаторські полотна «Сніданок на траві» (1863) і «Олімпія» (1865). Його послідовники називали себе імпресіоністами (за назвою картини Клода Моне «Враження: схід сонця» (1872), оскільки прагнули передусім відтворити враження, яке справив на них світ.
Імпресіонізм здійснив подвійну революцію – в баченні світу і в техніці живопису. Якщо в старій класичній школі живопису головна увага приділялася контуру, малюнку на противагу кольору, молоді художники віддавили перевагу фарбам, світлу. Вони малювали переважно на відкритому повітрі, при повному денному освітленні. Вважали природу джерелом усіх вражень. Робили акцент на миттєвість, мінливість оточуючого світу, прагнули зафіксувати рух, динаміку життя через свої враження від нього. Велику увагу приділяли грі світла (світло –тінь, співвідношення кольорів), особливостям сприйняття навколишнього світу людським зором і психікою людини.
До імпресіоністів належали Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Пісаро, Поль Сезанн, Альфред Сіслей, Едгар Дега, Поль Гоген, ін.
Е.Дега. Блакитні балерини
Каміль Пісаро «Бульвар Монмартр. Післе опівдня, сонячно» 1897
Імпресіонізм в поезії знайшов відображення в творчості Поля Верлена (1844-1896) (збірки «Романси: без слів», 1874; «Колись і недавно», 1884, ін.), Артюра Рембо (1854-1891); в музиці - в деяких творах К.Дебюссі (1861-1918), М.Равеля (1875-1937); в скульптурі Ф.О. Родена (1840-1917).
Імпресіонізм вплинув на формування нових напрямків живопису – пуантилізм (Ж.Сера, П.Сіньяк), фовізм (А.Матісс), експресіонізм (Ван Гог), абстракціонізм (В.Кандинський), кубізм (П.Пікассо), символізм (пізній П.Гоген), футуризм, ін. Їх часто об'єднують під спільною назвою постімпресіонізм, хоча виділяють і окремі напрямки. Спільним для постімпресіоністів було прагнення не залежати лише зорових вражень, а вільно й узагальнено передавати матеріальність світу, використання декоративної стилізації.
Виникнення кубізму як одного з напрямків постімпресіонізму датують 1906-1907 рр. і пов'язують з творчістю Пабло Пікассо і Жоржа Брака. Кубізм відображав аналітичний підхід до дійсності, прагнення знайти найпростіші елементи форми художнього зображення дійсності через використання підкреслено геометричних умовних форм, поділу реальних об'єктів на стереометричні примітиви.
П.Пікассо «Авіньонські дівчата»
Експресіонізм (лат. expressio) став передусім виразом емоційної характеристики образів, емоційного стану чи враження автора з приводу тієї чи іншої події, зустрічі, іншого художного твору. В працях експресіоністів зображення дійсності свідомо деформувалося заради виразності передачі художнього світу художника.
Едвард Мунк “Крик”
Франц Марк “Олені в лісі”
Експресіонізм розглядають як реакцію на імпресіонізм і модернізм, прагнення протиставити їм відмову від ідеалізації реальності, емоційне зображення хаосу і жорстокості життя. В умовах достатку «прекрасної епохи» початку ХХ ст. в їх роботах відчувається песимізм, але не відчай, а бунтарський характер, протест, стоїцизм. Існує думка, що вони першими відчули глибокі суперечності реальності довоєнного часу.
Термін «експресіонізм» з'явився в 1911 р. для характеристики творчості Сезана (пізній період), Ван-Гога, Матісса. В 1912 р. його застосовано до німецької художньої групи «Міст» (Дрезден, 1905). Інше о б'єднання експресіоністів - «Синій вершник» (Мюнхен, 1911) – мало інтернаціональний характер В.Кандінський, Ф.Марк, А.Маке, Р.Делоне, А.Шенберг, ін.
Появу футуризму як напрямку в літературі й живописі пов'язують з публікацією в 1909 р. «Маніфесту футуризму» італійського поета Філіппо Марінетті. Футуризм виступив проти використання елементів культури, висунув ідею руйнування існуючих культурних стереотипів, оспівуючи натомість досягнення технічного прогресу й урбанізм. Основними художніми принципами футуризму виступали швидкість, рух, ритм, «телеграфний стиль»; темами творів – поїзд, літак, автомобіль тощо; ідейними принципами - культ сили як в мистецтві, так і в політичному житті, преклоніння перед сильною державою, відкидання демократії (створив ідеологічне підґрунтя італійського фашизму). Перша виставка художників-футуристів відбулася в 1912 р. в Парижі.
Антоніо Сант‘Еліа Урбаністичний малюнок
Сукупність нових художніх напрямків в мистецтві ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. отримала назву «модернізм». Зародження модернізму пов'язують з відкриттям в Парижі «Салону неприйнятих» (1863), в якому експонувалися праці художників, відкинутих журі для експозиції в офіційному Салоні.
Найбільш значимі модерністські течії
Імпресіонізм (живопис, музика, поезія)
Акмеїзм (поезія)
Символізм (література, музика, живопис)
Модерн (архіт-ра, живопис, скульптура, предмети інтер’єру)
Неоімпресіонізм
Постімпрессіонізм:
Експресіонізм (живопис, літ-ра, театр, кіно, архіт-ра, музика)
Кубізм (живопис)
Футуризм (літ-ра, живопис).
З модернізмом пов'язують початок перегляду класичних традицій, руйнування основ традиційної культури; опозицію масовій культурі, оскільки створено моделі, незрозумілі для людини з вулиці.
Прояв у філософських працях Ф.Ніцше (1844-1900) «Так казав Заратустра (1883-1884), «Присмерк богів» (1889).
В основі модернізму - внутрішня свобода і особливе бачення світу автором, нові мистецькі засоби.
