ЗАТВЕРДЖУЮ
Перший проректор
професор М.О.Білякович
“___”___________________2008 р.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ
«БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»
для студентів університету
Укладачі – доцент Сусло С.Т.,
доцент Гусєв Г.Ф.,
Ст.. викладач Хорькова Г.В.
Розглянуто і схвалено
на засіданні кафедри
Протокол № 1 від 30. 08. 2008 р.
Зав. кафедрою
професор Матейчик В.П.
Київ – 2008
ВСТУП
На зорі людства, небезпечними були тільки стихійні негативні явища, тобто явища природного характеру. З часом еволюції біосфери, суспільства стали виникати небезпечні катастрофічні явища, творцем яких стала людина. Демографічний вибух та бурхливий розвиток науково-технічного прогресу на сучасному етапі розвитку біосфери привів до того, що людина більше всього потерпає від небезпечних ситуацій, створених саморуч. Ризик небезпеки постійно супроводжує людину. Виникає гостра необхідність мінімізувати цей негативний вплив на життєдіяльність людини, суспільства. Є загальновідомим, що поряд з Істиною крокує наука БЖД, яка здатна визначати доцільні і найбільш правильні шляхи вирішення тих чи інших негараздів та проблем щодо їх запобігання виникненню та мінімізації негативного впливу на людину та довкілля.
Потрібні нові, підвищені індивідуальні і колективні якості та властивості, здібності і здатності, нові комплексні і цілісні мислення і розуміння її щодо досягнення БЖД в сучасних умовах повсякденного життя. Тобто, повинен бути, не обмежений (нормативними актами) і неупереджений, а науковій підхід до вирішення проблем БЖД.
Задамося питанням: - чи є більш важливі проблемні питання ніж безпеки життєдіяльності, для кожного із нас? Отримаємо відповідь: ні, мабуть немає.
Набуті в Університеті знання, уміння, навички, а згодом і досвід, будуть слугувати надійним захисним бар’єром у повсякденному бурхливому інколи буреломному житті.
Мета практичних занять:
забезпечити студентів відповідними до сучасних вимог знаннями про основи безпеки людини у оточуючому середовищі та особливості виникнення і розвиток небезпек – надзвичайних ситуацій, в першу чергу техногенного характеру, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров’я людини, запобігання виникненню та особливості захисту і порятунку людей у зоні лиха.
Сформувати необхідні у майбутній практичній діяльності спеціаліста, уміння та практичні навички по запобіганню та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, захисту людей та навколишнього середовища.
МІСЦЕ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ У СТРУКТУРІ
НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
| № ЗМ | Назва змістового модулю (ЗМ) | Кількість годин | |||
| Всього | Лекції | Практ. (лаб-торні) | Самостійна робота | ||
| Семестр2. Модуль 1. Безпека життєдіяльності людини в системі «Людина-життєве середовище» | |||||
| ЗМ 1 | Теоретичні положення безпеки життєдіяльності | ||||
| ЗМ №2 | Людина як елемент системи «Людина – життєве середовище» | ||||
| СеместрІІ. Модуль 2. Безпека життєдіяльності людини в умовах надзвичайних і екстремальних ситуацій | |||||
| ЗМ 3 | Надзвичайні і екстремальні ситуації мирного часу | ||||
| ЗМ №4 | Способи та засоби захисту і допомоги населенню в умовах надзвичайних ситуацій | ||||
| Всього | |||||
| Форма модульного контролю – контрольна робота | |||||
| Форма підсумкового контролю – залік |
ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА ФОРМА КОНТРОЛЮ
| № п/п | Назва практичної роботи | Форма контролю поточної успішності | Кількість балів |
| 1. | Практичне заняття № 1. Ризик як фактор оцінки небезпеки середовища життєдіяльності людини. | Перевірка відвідування Перевірка виконання роботи | 1-3 |
| 2. | Практичне заняття № 2. Дорожньо-транспортний травматизм, організація допомоги потерпілим. | Перевірка відвідування Перевірка виконання роботи | 1-3 |
| 3. | Практичне заняття № 3. Опіки, ураження електричним струмом, утоплення, перша медична допомога. | Перевірка відвідування Перевірка виконання роботи | 1-3 |
| 4. | Практичне заняття № 4. Прилади радіаційного контролю та принципи оцінки радіаційної обстановки. | Перевірка відвідування Перевірка виконання роботи | 1-3 |
| 5. | Практичне заняття № 5. Прилади хімічного контролю та принципи оцінки хім. обстановки. Способи знезараження. | Перевірка відвідування Перевірка виконання роботи | 1-3 |
| 6. | Практичне заняття № 6. Засоби індивідуального захисту, захисні споруди та евакуаційні заходи. | Перевірка відвідування Перевірка виконання роботи | 1-3 |
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1.
Ризик як фактор оцінки небезпеки середовища життєдіяльності людини
Мета роботи:
· поглибити й закріпити теоретичні знання з оцінки ризику як фактору небезпеки життєдіяльності людини;
· виконати аналітичні розрахунки щодо визначення величини загального ризику;
· виконати аналітичні розрахунки щодо визначення величини групового ризику;
· уміти визначати коефіцієнт нещасних випадків (Нв), тобто, його значення на тисячу чи іншу кількість працюючих;
· розробити заходи по запобіганню ризиків, особливо техногенного походження, згідно варіанту роботи;
· набути навичок практичного використання знань щодо мінімізації втрат майна та здоров’я і життя людей у зоні лиха.
Завдання практичної (лабораторної) роботи:
Ø вивчити методику оцінки ступеню ризику діяльності людини;
Ø дати визначення та пояснити, що таке ризик?
Ø оцінити величину загального ризику за умовою завдання (варіанту);
Ø виконати аналітичні розрахунки щодо визначення величини групового ризику за умовою завдання (варіанту);
Ø уміти визначати: - коефіцієнт нещасних випадків Нв,
- коефіцієнт частоти ризику Ку,
- коефіцієнт травматизму Кт,
- коефіцієнт технічної безпеки Ктб;
Ø розробити заходи по запобіганню виникнення ризиків техногенного походження, згідно варіанту роботи;
Ø пояснити вплив біологічних ритмічних процесів (біоритмів), на безпеку життєдіяльності людини;
Ø набути навичок практичного використання знань щодо мінімізації втрат майна та здоров’я і життя людей у зоні лиха.
Робота виконується згідно вимог ситуаційних задач з використанням розрахункових формул.
При вирішенні завдань щодо підвищення стійкості роботи об’єктів у надзвичайних ситуаціях (НС) оцінка ризику небезпеки проводиться заздалегідь, методом прогнозуванням подій на тому чи іншому об’єкті, регіоні, галузі чи на території держави.
Метод проведення: практична ( лабораторна) робота (індивідуальне заняття) під керівництвом викладача.
Місце проведення: спеціалізована аудиторія
Організаційно-методичні вказівки.
Ø Заняття проводиться у складі групи. На початку заняття викладач видає індивідуальне завдання студентам, які самостійно вивчають теоретичну частину, і під керівництвом викладача приступають до роботи.
Ø студенти самостійно виконують аналітичні розрахунки щодо визначення величини загального ризику, групового ризику та інших коефіцієнтів;.
Ø Звіт про виконання практичного (індивідуального) завдання студентами оформляється письмово і представляється викладачеві у зазначений термін.
Ø
Форма звіту.
Звіт про виконання практичної роботи (індивідуального завдання)
Ситуаційна задача 1, (приклад): За рік загинуло у побутовій сфері 62 271 особа. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично може кожен із загальної кількості 48 100 000 осіб, що проживали в державі в цей період. Визначити числове значення загального ризику смертельних випадків у побуті на цей рік?
R = 62 271/ 48 100 000 = 0,0012946.
Ситуаційна задача 2, (приклад): Визначити величину групового ризику смертельних випадків за певний проміжок часу серед співробітників транспортної галузі регіону, при умові, що у минулому році загинула 471 особа, але наразитись на смертельну небезпеку мав практично кожен із загальної кількості 90117 осіб, що працювали у транспортній галузі регіону за цей період.
МЕТОДИКА ОЦІНКИ СТУПЕНЮ РИЗИКУ
ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
Нині існує значна невизначеність щодо поняття терміну "ризик". Широко вживається набір спеціалізованих термінів, із яких два використовуються значно частіше решти - " загроза " (hazard) і " ризик " (risk) [1]. Різні автори розглядають ці терміни як синоніми або надають їм певного взаємо неузгодженого змісту. Таке ставлення до цих термінів зустрічається і в інших виданнях. Ризик – це усвідомлена можливість (ймовірність) небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за певний період часу.
Ризик (R) можна визначити як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу (t):
Це дозволяє розрахувати розміри (масштаби) загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.
Конкретний період часу (t) при разових та безсистемних випадках приймається рівним одиниці, тобто t = 1.
Є відомим, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових переваг, містить необхідний, навіть обов’язковий елемент ризику. Майже весь спектр різнобічної діяльності людини пов’язаний з вірогідністю виникнення ризику.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних.
Ризик як психологічна властивість людини - це дія у певних обставинах, коли очікуваний результат не завжди може бути позитивним і вимагає сміливості, відваги, сукупності знань, компетентності. У системі «людина-машина-довкілля» перша ланка є найслабшою, із-за своєї складності, а, отже, саме тут можливе зростання вірогідності помилок, які сприяють проявленню ризику з негативними наслідками. Статистичні дані свідчать, 90% усіх травм є наслідком прямої вини потерпілих.
Теорія ризику має важливе значення, оскільки вона здатна віддзеркалювати взаємовідносини та протиріччя між суспільством, новітніми технологіями і довкіллям, тобто взаємовідносини в системі “людина – машина - середовище”. Суспільство, техніка і навколишнє середовище разом або, кожна складова системи окремо, можуть бути джерелом загрози природного, соціального чи антропогенного походження.
Більш глибокий аналіз та оцінку ступеню ризику можна визначити, враховуючі наступні параметри:
ü коефіцієнт нещасних випадків Нв
ü коефіцієнт частоти ризику Ку,
ü коефіцієнт травматизму,Кт
ü коефіцієнт технічної безпеки Ктб
ü критерій безпечної роботи Р,
За допомогою формули коефіцієнта нещасних випадків (Нв) можна визначити його значення на тисячу чи іншу кількість працюючих:
де: А – кількість нещасних випадків, У – кількість відпрацьованих людино-годин у році всіма співробітниками. Ступінь ризику має дуже багато форм, видів і різновидів. Можна визначати ризик як коефіцієнт його частоти. В залежності від характеру нещасних випадків коефіцієнти частоти поділяють на коефіцієнт частоти важкого травматизму, інвалідного травматизму та коефіцієнт частоти смертельного травматизму.
Важливим є питомий показник частоти ризику, (Ку), який визначається відношенням кількості нещасних випадків (n) до загального числа працюючих (Р)
Цей коефіцієнт дозволяє порівняти небезпеку різноманітних видів робіт у межах організації, об’єднання чи галузі.
Рівень травматизму визначається коефіцієнтом травматизму (Кт), який дорівнює відношенню числа людино-днів непрацездатності (Т) до загального числа нещасних випадків (Н):
Важливим є коефіцієнт технічної безпеки (Ктб), який визначаємо – відношенням кількості безпечних операцій (КБ) до загального числа всіх операцій (Ко):
Для запобігання небезпечних ситуацій важливі комплексні критерії оцінки умов праці - параметри: освітлення, загазованості, запиленості, шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань. Їх вплив визначаємо за формулою коефіцієнту безпеки:
де: СФ та Сс відповідно, значення, яке вимірюється (фактичне) і стандартне (гранично допустиме). Щоб запобігати травматизму бажано його передбачати і знати основні методи прогнозування. Одним із показників безпечної діяльності є критерій безпечної роботи (Р), або вірогідність безпечної роботи, яку можна визначити за формулою:
де: Т - проміжок часу, для якого обчислюють значення Р;
N - число бригад, ділянок, ланок;
n - число зафіксованих нещасних випадків, захворювань, травм за весь термін (період) обліку.
Отже, ризик як першооснову надзвичайної ситуації можна передбачити і запобігти. Для цього необхідно своєчасно ідентифікувати та знати причину ризику і тільки професіональні дії персоналу сприятимуть запобіганню факту його виникнення.
Щоб менше було помилок у людини вона повинна поступово формувати обережність, яка є набутою, вихованою психічною властивістю, наслідком свідомого й дисциплінованого ставлення її до праці при виконанні обов'язків. Протилежністю цьому є необережність. Це дії, що виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці й відпочинку, через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов'язаних із ними потенційних небезпек. Часто - це наслідок низького рівня навчання, не компетентності, анатомо-фізіологічних і психічних вад людини або наслідок звикання до небезпеки, менталітет. Надмірна обережність також робить людину незахищеною в екстремальних ситуаціях, які можуть виникнути в інших ланках.
Для зменшення ризику як негативного явища важливою є така комплексна риса як компетентність та вихований менталітет людини. Це наявність певних знань, умінь, навичок, досвіду і повноважень, необхідних для вирішення справи. Компетентність - запорука успіху у досягненні хорошого кінцевого результату. Її протилежністю є некомпетентність, яка часто і стає причиною виникнення ризику. Цьому сприяють як зовнішні так і внутрішні фактори. Ними можуть бути біологічні ритмічні процеси, на які впливають зовнішні фактори - зміни дня та ночі, сонячна активність і ін. та - внутрішні, багатофункціональні “годинники”, в основі яких лежать складні біохімічні та біофізичні процеси, які впливають на життєдіяльність і активність людини, в сукупності - це біоритми.
Про ритмічні зміни в організмі людини знав за 300 років до нашої ери лікар Герофікл з Александрії, який спостерігав зміни пульсу у людини. Вивчали біоритми К.Лінней, Ч.Дарвін, К.Тимирязєв, О. Чижевський. Більше п’ятидесяти років тому була видана праця «Ритми життя і творчості» М.Перна, в якій він прийшов до висновку, що існують 7-, 14-, 21-, 28-, 42-, та 47- добові ритми. Саме через ці періоди фіксуються періоди чіткого мислення, сексуального сприйняття та ін.
За біоритмами людей умовно поділяють на “жайворонків» та «сов». Перші слідують за сонцем - просинаються рано, з сонцем, і їх працездатність різко знижується у другій половині дня. Другі можуть працювати до 2-3 годин ночі, просинаються пізно й у першій половині дня не активні. Біоритми, пов'язані з ендогенними, тобто внутрішніми властивостями організму людини, в якому протікають циклічні хімічні реакції, а також з екзогенними, зовнішніми - космічними впливами, динамічними процесами у біосфері, магнітними бурями, активністю сонця флуктуації геомагнітних полів, погодно-кліматичними умовами та ін. Короткоперіодичні біоритми корелюють із мікро пульсаціями геомагнітного поля та з акустичними коливаннями, які виникають під час геомагнітних бур на частоті біля 8 Гц. Є дані про існування біоритмів, співпадаючих із коливаннями пульсацій Сонця з періодом 2 год. 40 хв.
Досліджено впливи погодних факторів - температури повітря, атмосферного тиску, вологості на біоритми людини, її фізіологічні стани - значення артеріального тиску, зміни у частоті дихання, м'язової сили. Людина - частина Космосу, природи, де діють притаманні їм циклічні процеси. Також на організм впливають добові фактори або циркодіанні, пов'язані із світлом - мають основний сонячний 24-годинний ритм та сезонно-річний. Місячні ритми - 24,8-годинна доба та 29,5 діб у місяці (особливо характерний для жіночого організму). Дослідження показали, що штучний "добовий" цикл із періодом 23,5 години в експерименті негативно впливає на здоров'я, самопочуття людей. Важливим фактором є температурний, який впливає на швидкість біохімічних реакцій і, певне, магнітний - земний магнетизм, який має дуже малі, але суттєві добові коливання. Усі разом діючі фактори впливають на внутрішньоклітинні процеси, які регулюють нервова та ендокринна системи. Із-за цього спостерігаються коливання температури тіла людини - підвищення у другій половині дня і зниження відносно 36,6о вранці. Нирки активні вдень та пасивні вночі. Засвоєння речовин, особливо лікарських, також коливається протягом доби. Ритмічно змінюється больова чутливість – вона максимальна біля 22 годин і мінімальна біля 11 годин. Зубний біль максимально проявляється з півночі до 6 години ранку, а з 18 до 24 години він мінімальний. Ритмічно коливаються на протязі доби народжуваність (вона найбільша між годиною ночі та сьомою годиною ранку) та смертність (більшість людей умирає біля 6 та 16 годинами). Працездатність (фізична та розумова) теж ритмічно змінюються протягом доби – мінімальна між 2 і 6 годинами ранку та після обіду.
Сукупність внутрішніх коротких ритмів в організмі людини обумовлюють більш тривалі – фізичні з періодом 23 доби, емоційні з періодом у 28 діб та інтелектуальні – 33 доби. Їх початкові фази співпадають із моментом народження.
Тепер біоритми обчислюють за допомогою комп’ютера, що дозволяє заздалегідь перебачити несприятливі дні у фізичній, економічній або інтелектуальній сферах. Це важливо для диспетчерів, операторів потенційно небезпечних енергоємних виробництв (металургів, хіміків, транспортників), небезпечних об’єктів, помилки яких можуть коштувати дуже дорого.
На підставі проведеного аналізу першоджерел науковців з напрямку ідентифікації та вірогідності виникнення ризиків можна зробити висновок щодо управління системою безпеки життєдіяльності людини при виконанні робіт, пов’язаних із ризиком небезпеки у суспільстві, що дійсно має приоритетне значення у запобіганні їх виникненню та зменшенні негативного впливу на людину і суспільство.
Варіанти ситуаційних задач
Ситуаційна задача 1
| № п.п | Всього осіб проживає | Травмовано у побуті | № п.п | Всього осіб проживає | Травмовано у побуті |
| 1. | 48 100 000 | 62 271 | 48 100 000 | 62 291 | |
| 2. | 48 100 000 | 62 231 | 48 100 000 | 62 269 | |
| 3. | 48 100 000 | 62 252 | 48 100 000 | 62 281 | |
| 4. | 48 100 000 | 62 280 | 48 100 000 | 62 263 | |
| 5. | 48 100 000 | 62 269 | 48 100 000 | 62 267 | |
| 6. | 48 100 000 | 62 261 | 48 100 000 | 62 274 | |
| 7. | 48 100 000 | 62 273 | 48 100 000 | 62 282 | |
| 8. | 48 100 000 | 62 272 | 48 100 000 | 62 283 | |
| 9. | 48 100 000 | 62 275 | 48 100 000 | 62 293 | |
| 10. | 48 100 000 | 62 276 | 48 100 000 | 62 294 | |
| 11. | 48 100 000 | 62 277 | 48 100 000 | 62 296 | |
| 12. | 48 100 000 | 62 279 | 48 100 000 | 62 295 | |
| 13. | 48 100 000 | 62 270 | 48 100 000 | 62 297 | |
| 14. | 48 100 000 | 62 269 | 48 100 000 | 62 298 | |
| 15. | 48 100 000 | 62 278 | 48 100 000 | 62 253 |
Ситуаційна задача 2 (щодо регіону, галузі)
| № п.п | Всього осіб проживає | Загинуло у галузі | № п.п | Всього осіб проживає | Загинуло у галузі |
| 1. | 90117 | 471 | 90117 | 480 | |
| 2. | 90117 | 479 | 90117 | 487 | |
| 3. | 90117 | 478 | 90117 | 486 | |
| 4. | 90117 | 477 | 90117 | 485 | |
| 5. | 90117 | 476 | 90117 | 483 | |
| 6. | 90117 | 474 | 90117 | 484 | |
| 7. | 90117 | 475 | 90117 | 481 | |
| 8. | 90117 | 472 | 90117 | 482 | |
| 9. | 90117 | 473 | 90117 | 488 | |
| 10. | 90117 | 470 | 90117 | 489 | |
| 11. | 90117 | 466 | 90117 | 461 | |
| 12. | 90117 | 468 | 90117 | 462 | |
| 13. | 90117 | 469 | 90117 | 465 | |
| 14. | 90117 | 457 | 90117 | 464 | |
| 15. | 90117 | 459 | 90117 | 467 |
Розрахувати розміри (масштаби) загального та групового ризику згідно даних варіанту та зробити висновок.
Практичне заняття №2
Тема: "Безпека руху. Дорожньо-транспортні пригоди, їх наслідки для людини. Дорожньо-транспортний травматизм, перша медична допомога потерпілим."
Мета роботи:
· оволодіти прийомами організації першої медичної допомоги постраждалим при транспортних аваріях та катастрофах;
· оволодіти прийомами надання першої медичної допомоги постраждалим при транспортних аваріях та катастрофах.
Завдання:
Ø ознайомитися з причинами виникнення дорожньо-транспортних пригод;
Ø надбати навички щодо організації профілактичних заходів та засобів надання долікарської допомоги на місці нещасних випадків.
Для формування вмінь необхідно знати:
· Визначення основних понять і термінів: безпека руху, дорожньо-транспортні пригоди, транспортний травматизм, автомобільна травма, транспортний травматизм, автомобільна травма, реанімація, шок, знеболювання, пов'язка, іммобілізація, транспортна іммобілізація..
· Транспортні аварії і катастрофи, їх класифікація.
· ДТП, причини порушення загальних правил поведінки на вулицях і дорогах та користування транспортними засобами.
· Організаційні заходи допомоги у ДТП.
· Правила евакуації потерпілого з автомобіля.
· Алгоритм надання першої медичної допомоги при ДТП: проведення реанімаційних заходів, штучної вентиляції легень та непрямого масажу серця.
· Автомобільні травми, механізм їх розвитку при ДТП.
· Алгоритм надання першої медичної допомоги при ДТП:
проведення тимчасового спинення зовнішньої кровотечі: накладання джгута, ″закрутки″, кровоспинюючої пов'язки;
накладання пов'язок при пошкодженнях голови, верхніх і нижніх кінцівок, тулуба;
проведення іммобілізації пошкоджених частин тіла: голови, верхніх і нижніх кінцівок, грудної клітки, хребта.
Після проведення практичного заняття треба вміти:
ü організувати допомогу при дорожньо-транпортних пригодах;
ü правильно та своєчасно евакуювати потерпілого з автомобіля;
ü надавати долікарську допомогу.
Організаційно-методичні вказівки
Ø На початку заняття викладач видає завдання студентам.
Ø Студенти самостійно складають алгоритми організаційних заходів допомоги при ДТП, евакуації потерпілого з автомобіля, надання першої медичної допомоги при автомобільних травмах.
Ø Під керівництвом викладача відпрацьовуються елементи першої медичної допомоги при автомобільних травмах.
Ø Вирішення тестових завдань.
Ø Звіт про виконання завдань практичного заняття студентами оформлюється письмово та представляється викладачеві у зазначений термін.
План практичного заняття
Робота №1.
Скласти алгоритм евакуації потерпілого з автомобіля.
Робота №2.
Скласти алгоритм механізму розвитку автомобільних травм при ДТП.
Робота №3.
Скласти алгоритм надання першої медичної допомоги при ДТП.
Робота №4.
Скласти схему положень при зіткненнях і наїздах на перешкоди.
Робота №5.
Опрацювання елементів алгоритму першої медичної допомоги при автомобільних травмах.
Транспортні аварії та катастрофи.
Транспортні аварії, в залежності від виду транспорту, на якому вона сталася, поділяються на дорожньо-транспортні пригоди, авіаційні, залізничні та водні.
Дорожньо-транспортні пригоди (ДТП). Щорічно на шляхах України стається десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. В середньому кожні 5-10 хвилин стається дорожньо-транспортна пригода, кожні 30-50 хвилин гине одна людина, щоденно гинуть в середньому більше 50 чоловік і травмовано 150-200 людей.
2/5 дорослих людей та 2/3 дітей потрапляють в дорожньо-транспортні аварії саме через те, що не можуть вчасно передбачити небезпеку. Переважаюча кількість нещасних випадків з пішоходами та пасажирами трапляється саме тоді, коли вони поспішають, хвилюються, бігають, а з водіями – при втомі, алкогольному сп´янінні або пов´язані з діяльністю водія (помилкова поведінка, помилка при прийнятті рішення тощо), технічної несправності автомобілів.
Аварії на авіаційному транспорті виникають, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці. У більшості випадків авіаційні катастрофи пов´язані з помилками в роботі пілотів чи диспетчерів, або механічним станом літаків, терористичними актами та кліматичними умовами. З погляду на кількість потерпілих при авіакатастрофі, то тут працює принцип "все або нічого". Наслідками авіаційної катастрофи є руйнування літака, смерть або травмування людей на борту літака та на землі, руйнування житлових, виробничих споруд з порушенням їх виробничих процесів і виникненням радіаційних та хімічних небезпек.
Аварії на водному транспорті. У світі щорічно зазнають аварії понад 8000 кораблів і гине з них понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 чоловік, з яких 2000 гине.
Можливий ризик для безпеки життя людини на водному транспорті вищий, ніж на авіаційному та залізничному видах, але нижчий, ніж на автомобільному.
Основними причинами загибелі кораблів є зіткнення з іншим судном або з полями мостів, пожежі, витік небезпечних речовин, перекидання, порушення правил експлуатації та безпеки й інше. Але будь-яка катастрофа на воді характеризується ізольованість людей, в тому числі і потерпілих, можливістю виникнення паніки та обмеженістю засобів захисту.
Аварії на залізничному транспорті. В залежності від виду рухомого складу аварії та катастрофи можуть бути:
· з пасажирськими потягами;
· з вантажними потягами;
· одночасно з обома потягами;
· при зіткненні потягу з іншими транспортними засобами, окремими людьми, тваринами.
Основними причинами аварій є: несправності колій рухомого складу, засоби сигналізації, помилки диспетчерів, неуважність та недбальство машиністів, вибухи і пожежі, які виникають при перевезенні небезпечних вантажів.
Дуже часто аварії на залізничному транспорті виникають вночі, на переїздах або перегонах.
Особливо небезпечні аварійні ситуації при перевезеннях залізницею сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) і радіаційних речовин. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей, радіоактивного забруднення навколишнього середовища, гострих хімічних отруєнь людей, хімічного зараження повітря, грунту, води. Складна небезпечна ситуація виникає при аваріях в межах залізничної станції.
В залежності від кількості потерпілих розрізняють 5 категорій транспортних катастроф по ступеню медичних наслідків:
І – до 5 чоловік;
ІІ – 5-15 чоловік;
ІІІ – 15-30 чоловік;
ІV – 30-50 чоловік;
V – більше 50 чоловік.
Незалежно від виду транспортної аварії (катастрофи), загальним для всіх є загибель багатьох десятків, сотень і навіть тисяч людей. У той же час, для кожного виду транспортної аварії є характерні види травм (табл..1).
Табл..1. Транспортні аварії, види пошкоджень.
Транспортна травма – механічне пошкодження, що виникло внаслідок дії на людину рухомого транспорту або при падінні з нього.
Основні види пошкоджень при авіаційних аваріях – травми, опіки, кисневе голодування при розгерметизації літака. Серед потерпілих 90% мають механічні травми: 10% - в стані травматичного шоку; 40% - черепно-мозкові травми; 10-20% - сполучені травми і опіки. Розподіл медичної допомоги наступний:
40% - потребують накладання пов´язок на рани;
50-60% - знеболювання;
35% - іммобілізації переломів;
60-80% - евакуації на ношах, щиті.
Серед пошкоджень, які виникають при дорожньо-транспортних подіях частіше зустрічаються наступні:
черепно-мозкові травми;
поранення грудної клітки і живота (закриті і відкриті);
переломи довгих кісток кінцівок;
рани (рвані й глибокі) м´яких тканин.
Травми у дітей по локалізації такі самі як у дорослих, але потерпілі діти, як правило, знаходяться у стані травматичного шоку.
При залізничних аваріях (катастрофах) у потерпілих спостерігаються:
механічні травми (синці, переломи);
термічні, хімічні опіки;
гострі отруєння;
комбіновані і сполучені пошкодження.
Розподіл потерпілих за ступенем тяжкості виглядає так:
потерпілі легкого ступеня 35-40%;
середнього і тяжкого ступеня 20-25%.
Автомобільні травми
Автомобільна травма – сукупність пошкоджень, які виникають у водія, пасажирів, пішоходів внаслідок автотранспортної пригоди.
Існує 5 видів автотравм:
пошкодження від зіткнення людини з рухомим автомобілем;
пошкодження від переїзду колесами рухомого автомобіля;
пошкодження від випадіння з рухомого автомобіля;
пошкодження в кабіні;
пошкодження від здавлення тіла між автомобілем та іншим предметом.
Пошкодження
1. первинний контакт з автомобілем – удар;
2. закидання тіла на автомобіль – удар;
3. падіння тіла на грунт – удар;
4. ковзання по грунту – тертя.
Від первинного удару – синці, гематоми, забиття, рани, переломи, розриви і відриви внутрішніх органів.
Передній бампер – переломи кісток бедра або гомілки, струс тіла.
Після первинного удару тіло закидає на капот – пошкодження голови, грудної клітини.
При падінні на грунт – голова, кінцівки.
Відомо, що головною метою будь-якого прогнозування є обмеження, вірніше, звуження невизначеності майбутнього. Особливо великі труднощі пов’язані з прогнозуванням наслідків екстремальних подій, що є дуже важливим при наданні допомоги, насамперед тим, у кого більше шансів на врятування при масових ураженнях.
Ефективність боротьби з екстремальними станами людини може відбутися тільки за двох умов: правильно запланованих та обґрунтованих організаційних заходів захисту і раціональної медичної допомоги на всіх етапах евакуації потерпілих.
Таке поєднання позбавляє від дії причинного фактору і створює можливості для ліквідації можливих наслідків і змін, які виникають у потерпілих (при гострій променевій хворобі, насамперед, евакуація потерпілих з осередку ураження та їх дезактивація, при відмороженнях – обережний масаж уражених органів і повільне їх зігрівання і т.ін.).
При наявності масової кількості постраждалих актуальним і поки невирішеним залишається питання про те, кому необхідно в першу чергу надавати допомогу.
Гуманність медицини забов’язує надання допомоги насамперед потерпілим, які знаходяться у самому тяжкому стані, але практична сторона питання свідчить про те, що в першу чергу таким потерпілим, життя яких може бути відновленим швидко, без особливих ускладнень, а реабілітація проходила би благополучно. За таких умов все більш значною та необхідною стає потреба у формуванні знань і вмінь в організації захисту і першої медичної допомоги на місці надзвичайної ситуації.
Профілактика і допомога при екстремальних станах повинні мати комплексний характер і, по можливості, бути терміновими. Відомо, що в екстремальних ситуаціях серед потерпілих, які не отримали першу медичну допомогу протягом години, вмирає 40%, протягом 3-х годин – 60%, протягом 6 годин – 96%. Крім того, встановлено: кожних 20 із 100 загиблих при катастрофах (нещасних випадках) можна було би врятувати, якщо б допомога була своєчасною і правильною.
Головною вимогою в організації першої медичної допомоги є своєчасність і послідовність виконання її елементів і складається з двох етапів:
І. Алгоритм огляду:
· оглянути ротову порожнину, верхні дихальні шляхи, одночасно видалити сторонні тіла, відновити функції зовнішнього дихання;
· оцінити частоту, характер дихальних рухів, прийняти рішення щодо штучної вентиляції легень і непрямого масажу серця;
· визначити цілісність кровоносних судин, одночасно спинити зовнішню кровотечу (в першу чергу артеріальну);
· оцінити стан серцево-судинної системи шляхом вимірювання пульсу; відсутність пульсу на променевих артеріях свідчить про зниження артеріального тиску крові нижче 80 мм рт.ст.;
· оцінка стану органів почуттів, насамперед, органів зору. Ступінь тяжкості стану визначають по тому, на що звертає увагу потерпілий: на команду чи на больовий подразник, або зовсім не реагує;
· встановлення мовного контакту з потерпілим; перевірка наявності або відсутності активних і пасивних рухів кінцівок.
ІІ. Надання допомоги:
заходи ПМД поділяються в залежності від виду уражень. Після негайного припинення дії зовнішніх вражаючих факторів або видалення потерпілого з несприятливих умов, складають дві групи:
1) надання невідкладної медичної допомоги залежно від його стану, характеру травми, нещасного випадку чи раптового захворювання: зупинка кровотечі, накладання пов΄язок на рани, засоби долікарської реанімації, транспортна іммобілізація, знеболювання;
2) негайний виклик швидкої медичної допомоги, транспортування потерпілого до медичного закладу.
Поведінка людини під час аварії.
Найголовніше – прийняти положення, яке допоможе втриматися на місці й отримати менше травм.
Якщо ти стоїш, за загрози аварії треба повернутися боком (щоб неминучі зіткнення припадали на правий чи лівий бік) і міцно за щось вхопитися. Якщо сидиш, втриматися легше. Головне – уникнути чи пом´якшити зіткнення з навколишніми предметами. А при наїзді ззаду – зафіксувати шию, щоб уникнути травми внаслідок відкидання голови назад.
Навчись приймати положення, які під час аварії є найбезпечнішими (мал..):
а. таке положення найкраще приймати при лобовому зіткненні: нагни голову, обхопи її руками, уприся ліктями у переднє сидіння;
б. при задньому ударі треба встигнути зісковзнути вниз, упертися головою в спинку свого сидіння, а ногами – у спинку переднього сидіння;
в. 
таке положення є найбезпечнішим при боковому зіткненні: ногами уприся в підлогу, а руками міцно тримайся за переднє сидіння, сховавши між ними голову.
Пожежа в салоні.
Навіть невелика пожежа на транспорті може призвести до тяжких наслідків через те, що кожної миті існує загроза вибуху пального. Тому діяти треба дуже швидко, адже автобус повністю згоряє за 5-7 хвилин. Головне у такій ситуації – уникнути паніки і якнайшвидше покинути салон.
Якщо в ньому багато людей і всі не можуть швидко вийти у відкриті двері, треба розбити вікно (мал..) або відкрити аварійні виходи. Біля аварійного виходу є інструкція, як його відкрити: витягти спеціально закладений шнур (мал..), повернути ручку тощо.
Захисні положення при зіткненнях і наїздах на перешкоди
Захисні положення для пасажирів з дітьми. Якщо ти маєш молодшого братика або сестричку, то батьки, напевно, садять вас разом на задньому сидінні. Якщо знатимеш, як захистити себе і малюка під час ДТП, це може врятувати вам обом життя (мал..). Знадобиться це вміння і в дорослому житті, коли матимеш власних дітей.
|
Люди, які встигли до моменту аварії прийняти захисне положення, переважно отримують менш важкі ушкодження, ніж ті, хто не встиг або не знав, як це зробити.
Пожежа в легковому автомобілі.
Найпоширенішими причинами загоряння автомобілів є: необережне поводження з відкритим вогнем, у тому числі й паління.; витік палива чи мастила та їх займання від нагрітих деталей; порушення правил зберігання палива; несправність в електричній мережі автомобіля та дорожньо-транспортні пригоди.
Що ж треба робити, якщо в автомобілі загорілося, відчувається запах палива чи диму? Слід негайно зупинити автомобіль, вимкнути запалення, вийти з салону і допомогти вийти з нього іншим людям.
За допомогою вогнегасника, піску, землі, снігу чи цупких речей (брезенту, килима, ковдри, пальта) загасити вогонь. Якщо є постраждалі, надати їм невідкладну медичну допомогу, викликати "швидку допомогу", повідомити міліцію і пожежну охорону.
|
Мал... Регулювання висоти підголовника
Подушки безпеки.
Паси безпеки дещо обмежують рухи пасажирів. Це спонукає конструкторів розробляти пристрої, які спрацьовують тільки при аварії. Це, наприклад, подушки безпеки. (мал..).
Їх виготовляють з тонкої гуми або нейлону й у складеному вигляді розміщують всередині кермового колеса, на щитку приладів та спинках передніх сидінь. Під час удару подушки миттєво наповнюються стисненим повітрям і заповнюють простір перед людиною. При зустрічних ударах вони добре захищають не тільки голову, але й верхню частину тіла.
|
Надувні подушки у поєднанні з пасами безпеки надають додатковий захист для голови і грудної клітки водія і пасажира пору з ним при сильних лобових зіткненнях. Разом вони дають найвищий рівень захисту.
Мал... Підголовники в поєднанні з пасами і подушками безпеки надають дійовий захист водіям і пасажирам легкових автомобілів
Вибір безпечного місця в автомобілі.
Кожен з нас час від асу буває пасажиром легковика. Їдучи в ньому, ми преш за все звертаємо увагу на комфортність і швидкість руху. Та іноді забуваємо, що на деякий час довіряємо своє життя водієві, якому не завжди вдається правильно відреагувати на зміну дорожньої ситуації і впоратися з керуванням. Тому слід самому вжити запобіжних заходів.
Отже, не забувай, що ти на дорозі. Сідати в легковий автомобіль можна лише після повної його зупинки і тільки з боку тротуару або узбіччя. Перш ніж відчинити двері, переконайся, що ти не вдариш пішоходів, які стоять або рухаються поруч з автомобілем.
Запитай водія, де тобі можна сісти. Під час руху водій – твій командир, і ти маєш виконувати його вказівки, що стосуються безпеки руху та поведінки в автомобілі.
Якщо тобі дозволили сісти куди завгодно, обери найбезпечніше з вільних місць. На мал.. зображено салон легкового автомобіля і безпечність кожного місця в ньому.
|
Мал...Безпечність місць у легковому автомобілі у процентному відношенні від загальної кількості постраждалих
Як ти думаєш, чому дітей до 12 років заборонено перевозити на передньому сидінні легкового автомобіля? Виявляється, що це місце – найбільш травмонебезпечне для пасажира. Це корисна інформація для тих, хто часто їздить у легкових автомобілях, особливо з незнайомими або недостатньо досвідченими водіями.
Травмування пасажирів легкового автомобіля.
|
Ударні навантаження, які витримують водії і пасажири на передньому сидінні при лобових зіткненнях, наїздах на нерухомі перешкоди, дуже великі. Вони можуть перевищувати максимально допустиму для людини норму у 10 разів (мал..). У напрямі до задньої частини автомобіля навантаження зменшується.
Мал.2. Наїзд легкового автомобіля на перешкоду
При первинному ударі спочатку деформується кузов автомобіля. Водій і пасажири за інерцією продовжують рухатися вперед з попередньою швидкістю. Сили, які утримують тіло людини (м´язові зусилля рук і ніг, тертя об поверхню сидіння), порівняно з інерційними навантаженнями невеликі і не можуть протидіяти їм.
Коли людина вдаряється об деталі інтер´єру (кермове колесо, панель приладів або вітрове скло) відбувається вторинний удар.
Під час ДТП на швидкості понад 80 км/год виникає ще й третинний удар внутрішніх органів людини об її кістяк.
Це призводить до травм, серед яких найпоширенішими є: забиття, розтягнення і розриви зв´язок, вивихи, переломи, струси мозку, кровотечі, ушкодження внутрішніх органів. Інколи пасажир може отримати травми, характерні тільки для постраждалих у ДТП, наприклад, переломи шийних хребців через різке відкидання голови назад, коли автомобіль вдаряють ззаду.
Для пасажирів на передньому сидінні особливу небезпеку становлять стояки салону, панель приладів і вітрове скло, а для тих, хто позаду, - спинки передніх сидінь. Характер травм залежить від виду ДТП, швидкості і конструкції автомобіля, віку пасажирів, а головне від того, чи користувалися вони захисними засобами.
Практичне заняття №3
Тема: "Опіки, ураження електричним струмом, утоплення, перша медична допомога"
Мета роботи:
· Ознайомити студентів з основними ознаками опіків;
· Ознайомити студентів з основними ознаками ураження електричним струмом;
· Ознайомити студентів з основними ознаками утоплення;
· Сформулювати необхідні вміння і навички для надання першої медичної допомоги.
А. Опіки.
Завдання 1. Після вивчення теми студент повинен знати:
Ø визначення терміну "опік", "опікова хвороба;
Ø способи гасіння запалюючих речовин та спеціальних запалюючих сумішей;
Ø класифікацію опіків;
Ø способи визначення площі опікової поверхні та ступеня опіку;
Ø ознаки термічних, хімічних і променевих (радіаційних) опіків;
Ø обсяг першої медичної допомоги при термічних, хімічних і радіаційних опіках;
Ø правила накладання пов´язок на опечену поверхню;
Ø способи транспортної іммобілізації при опіках;
Ø правила транспортування опечених.
Література: Гусєв Г.Ф., Сусло С.Т., Безпека життєдіяльності. Перша медична допомога у екстремальних ситуаціях. Навчальний посібник.
Завдання 2. Після проведення практичного заняття студент повинен вміти:
Ø гасити одяг, що горить;
Ø розрізняти вид опіку в залежності від діючого вражаючого фактора (термічного, хімічного, променевого);
Ø розрізняти поверхневі і глибокі опіки;
Ø надати першу медичну допомогу при термічних, хімічних і радіаційних опіках: провести профілактику опікового шоку, накласти пов´язку на опікову поверхню, забезпечити транспортну іммобілізацію підручними засобами.
Опік – це пошкодження тканин внаслідок дії високих температур, хімічних речовин, випромінювань і електричного струму.
Опікова хвороба – патологічний стан організму, при якому у відповідь на опік виникають значні порушення життєдіяльності органів і систем, які можуть призвести до смерті.
1. Термічні опіки. Виникають від дії полум´я, гарячої рідини, пару та ін.
Тяжкість опіку і опікової хвороби визначається двома факторами:
а) глибиною (ступенем) пошкодження тканин;
б) площею ураження.
Глибина ураження залежить від тривалості дії вражаючого фактора.
Опік І ступеню. Виникає внаслідок короткочасного впливу на шкіру або слизову оболонку температури 60-70°С. При цьому уражаються поверхневі шари шкіри або слизових оболонок. На місці ураження через деякий час з¢являється гіперемія (почервоніння), набряк, гострий жагучий біль.
Опік ІІ ступеню під впливом температури 60-70°С або короткочасної дії температури понад 100-120°С.Спостерігаються більш глибокі ураження: на шкірі з¢являються пухирі, наповнені прозорою або жовтою рідиною.
Опік ІІІ А ступеню. Вражаються усі шари шкіри. Це виглядає жовтим або світло-коричневим струпом, пухирі з колоїдним вмістом, зниженням больової або тактильної чутливостей.
Опік ІІІ Б і ІV ступенів. Уражаються усі шари шкіри з підлеглими тканинами до появи некрозу і виглядає сухим щільним струпом буро-коричневого кольору, який не збирається у складки і характеризується відсутністю усіх видів чутливості у тому числі і при уколі голкою.
Опіки І, ІІ, ІІІА ступенів – поверхневі і шкіряний покрив при цих ураженнях регенерує самостійно, опіки ІІІБ і ІV ступенів – глибокі, вимагають хірургічної корекції.
Площу ураження визначають наступними способами:
А. Правило долоні, згідно якому площа долоні дорослої людини приблизно складає 1% від поверхні тіла. Кількість долоней постраждалого, яка вміщується на поверхні опіку, дорівнює площі опіку. Наприклад: площа опіку вміщує три долоні і тоді площа опіку буде дорівнювати трьом відсоткам. Цим правилом можна користуватися при обмежених опіках.
Б. Правило дев´ятки, згідно якого площа окремих частин тіла складає 9% поверхні тіла (мал. 1).
Мал 1. Визначення площі опіку (правило дев¢ятки).
Голова, шия – 9%,
верхня кінцівка (одна) – 9%,
грудна клітина – 9%,
живіт – 9%, спина – 18%, стегно (одне) – 9%,
гомілка (одна) – 9%, промежина – 1%.
Увага: При опіках ІІ і ІІІА ступенях більше 20% поверхні тіла або при глибокому опіку ІІІБ – ІV ступенях більше 10% поверхні тіла розвивається опіковий шок.
Алгоритм першої медичної допомоги при термічних опіках:
1. Припинити дію термічного фактору.
2. Незалежно від фактору (термічного, хімічного) опікову поверхню необхідно 20 – 30 хв поливати холодною проточною водою (8 – 20о С).
Вода охолоджує опікову поверхню і зменшує подальший перегрів тканин.
3. Асептичною (стерильною) пов’язкою повністю закрити опікову поверхню.
4. Якщо площа опіку будь –якого ступеня і глибини ураження займає більше 3 – 4% поверхні тіла, обов’язкове знеболювання (анальгін та інши знеболюючі засоби), краще в ін’єкціях.
5. У потерпілих з опіками будь – якого ступеня ураження площею більше 12 – 15% у дорослих та 5 – 7% і більше у дітей – протишокові дії.
6. При опіках дихальних шляхів надати свіже повітря і забезпечити прохідність дихальних шляхів.
2. Хімічні опіки. Виникають від потрапляння на шкіру кислот, лугів та ін. хімічно активних речовин.
Глибина опіку залежить від концентрації хімічного агента, його температури і тривалості дії.
Особливості хімічних опіків:
а. опіки кислотами викликають розпад білків і різке зневоднення тканин, утворюючи щільний струп (кірочку).
б. опіки лугами розщіплюють білки, обмиляють жири.
Наскрізь ушкодженої тканини лугу проникають у глибокі тканини і викликають їх ушкодження.
Великі опіки від різних хімічних речовин викликають значні зміни внутрішніх органів:
фосфор та його сполуки, пікринова кислота – викликають токсичну дію на нирки;
фосфорні і танінові кислоти – на печінку.
При наданні першої допомоги у випадках опіків хімічними речовинами необхідно негайно обмити обпечені ділянки великою кількістю води, по можливості струминою (під краном). Після цього необхідно застосувати на обпечену поверхню нейтралізатори: при опіках кислотами – 5%- ний розчин соди; при опіках лугами – 10% - ний розчин борної кислоти або оцту.
3. Електроопіки. Виникають на місці безпосереднього контакту з джерелом струму.
Відрізняються від термічних опіків тим, що у вигляді "мітки струму" можуть бути різних розмірів (від крапки до значних) в залежності від площі контакту шкіри з електрострумом.
У перші години ці "мітки струму" мають вигляд білих або коричневих плям, на місці яких з часом утворюється щільний струп.
Особливістю електроопіків є глибоке ураження не тільки шкіри, а м´язів, судин і кісток.
Перша медична допомога при електротравмах принципово не відрізняється від лікування глибоких термічних опіків.
Алгоритм надання першої медичної допомоги при термічних опіках:
· збити полум´я з одягу, що горить на людині;
· на опечену поверхню накладають асептичну пов´язку;
· введення знеболюючих засобів (анальгін і т.д.);
· транспортна іммобілізація;
· найпростіші протишокові заходи (спокій, зігрівання, гаряче питво, ін.);
· транспортування до медичного закладу.
4. Променеві опіки. Виникають при іонізуючих випромінюваннях.
Гострі променеві опіки виникають після одноразового опромінення великою дозою окремої ділянки тіла (1000-1500Р та більше)
Гострі променеві опіки, як і термічні, в залежності від глибини ураження ділять на 4 ступеня:
І – ерітема (почервоніння);
ІІ – пухирі;
ІІІ – тотальне ураження шкіри;
ІV – ураження м´язів, внутрішніх органів.
Перебіг променевих уражень шкіри має 4 періода:
І – скарги потерпілого на свербіння, почервоніння шкіри.
ІІ – патологічних змін на шкірі немає, можлива пігментація. Тривалість періоду залежить від дози опромінення, чим вище доза, тим коротше прихований період і глибше ураження.
ІІІ – поява на шкірі ознаки променевого опіку.
ІV – період відторження мертвих тканин та процесів регенерації.
Перша медична допомога.
Обсяг ПМД залежить від періоду розвитку опіка та індивідуальних особливостей їх прояву потерпілого.
При вираженому почервонінні накласти стерильну пов´язку, застосувати холод.
Робота 1. Розв´язати ситуаційну задачу
"Внаслідок загоряння і вибуху каністри з бензином чоловік отримав опік обличчя і передньої частини тулуба. потерпілий різко збуджений, на обличчі є розкриті пухирці, на передній частині грудної клітки – щільна темна кірка, на ділянці живота – розкриті пухирці.
Завдання:
1. Вкажіть площу і ступінь опіку.
2. Скласти алгоритм першої медичної допомоги
3. Накласти стерильну пов´язку на передню грудну клітку (на студент-асистенту).
Б. ураження електричним струмом та блискавкою
Завдання 1. Після вивчення теми студент повинен знати:
Ø визначення термінів: електричні травми, струмковий опік, дуговий опік, електричні мітки (знаки), електричний шок, крокова дуга;
Ø дії електричного струму в організмі людини;
Ø обсяг першої медичної допомоги при ураженні електричним струмом;
Ø обсяг реанімаційних дій при ураженні електричним струмом та блискавкою.
Література: Гусєв Г.Ф., Сусло С.Т., Безпека життєдіяльності. Перша медична допомога у екстремальних ситуаціях. Навчальний посібник.
Завдання 2. Після проведення практичного заняття студент повинен вміти:
Ø усунути дію електричного струму на потерпілого;
Ø надати першу медичну допомогу при ураженні електричним струмом;
Ø провести реанімаційні заходи.
1. Визначення основних понять і термінів:
Електричні травми – це чітко виражені місцеві пошкодження тканин і органів людини, які виникають унаслідок дії електричного струму і від дії електричної дуги.
Струмковий (контактний) опік – внаслідок проходження через тіло людини значних струмів (>1А).
Електричні мітки (знаки) – це чітко окреслені плями сірого або блідо жовтого кольору на поверхні шкіри людини, яка опинилася під дією струму.
Електричні удари – це реакція організму людини на дію електричного струму, що характеризується збудженням живих клітин організму і супроводжується судомним скороченням різних м´язів тіла.
Електричний шок – своєрідна нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на надмірне подразнення електричним струмом, яке супроводжується глибоким розладом кровообігу, дихання, обміну речовин.
Крокова напруга – зона розтікання струму замикання в грунт під напругою при падінні електричного дроту на землю, замиканні струмоведучих частин на заземлений корпус, використанні землі в якості провідника та ін.
2. Дії електричного струму в організмі людини.
Суттєвим для наслідків ураження є шлях проходження струму. Так, якщо на шляху струму опиняються життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження дуже висока, оскільки струм безпосередньо діє на ці органи.
Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його дія на життєво важливі органи може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою. Можливих шляхів проходження струму в тілі людини дуже багато, але характерними, які частіше зустрічаються на практиці, є не більше як 15 петель. Найбільш поширені з них — "рука — рука", "права рука — ноги", "ліва рука — ноги". Найбільш небезпечними є петлі "голова — руки" та "голова — ноги", коли струм може проходити через головний і спинний мозок. Але ці петлі на практиці виникають відносно рідко. Наступний по небезпеці шлях - "права рука — ноги", який по частоті утворення займає друге місце. Найменш небезпечний шлях — "нога — нога", який виникає під час дії на людину так званої напруги кроку. Напруга кроку навіть відносно невеликих значень (50—80 В) викликає мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і як наслідок — падіння людини на землю. У цей момент припиняється вплив на людину напруги кроку і виникає більш тяжка ситуація: замість нижньої петлі в тілі людини утворюється новий більш небезпечний шлях, як правило, від рук до ніг. Оскільки в такому положенні людина доторкається одночасно точок землі, віддалених одна від одної на відстань, що перевищує довжину кроку, напруга, що діє на неї, як правило, більша за напругу кроку. Як результат, створюєт
