Педагогічна культура батьків

Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрача­ють для того, щоб їхні діти виросли досконалими особис­тостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що ве­ликою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому чис­лі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями дос­від виховання дітей у сім'ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батька­ми своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяль­ності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (до­шкільними закладами, школою, позашкільними заклада­ми). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихо­ваними, а й педагогічно освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дити­ни, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання ді­тей, і для здоров'я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою. її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкіль­ного дитинства, про основні завдання виховання. Виявля­ються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведін­ки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здат­ність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізува­ти, критично оцінювати власну виховну діяльність, знахо­дити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат ос­віти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на не­обхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, по­милки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу ви­ховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному зак­ладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'є. формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім'єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному ви падку обумовлюється її особливостями і особливостями сім'ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родин не виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, перед усім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім'ях яких виховуються діти з порушення ми розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім'ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому про цесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

Виховання батьків

Виховання батьків передбачає допомогу їм у вихованні дітей. Його сутність і завдання свого часу точно окреслив Лев Толстой, стверджуючи, що «всі труднощі виховання є наслідком того, що батьки, не лише не позбавляючись від власних недоліків, а й не вважаючи їх недоліками, виправ­довуючи їх у собі, намагаються не бачити цих недоліків у своїх дітях».

У вихованні батьків, як правило, використовують ін­дивідуальні форми з огляду на особливості сім'ї, індивіду­альні якості кожного з учасників подружжя.

Виховання батьків повинно засновуватися на принци­пах демократизації і гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність, тактовність і добро­зичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і допо­могти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ни­ми тощо.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адек­ватною, гнучкою, прогностичною.

Не менш важливо, щоб стосунки батьків і педагогів ви­будовувалися на партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише батьки, які поважають се­бе. Це вимагає від педагогів поваги до них і створення умов, за яких батьки зможуть найплідніше виявити свої позитивні якості та здібності, звільнитися від хибних по­глядів щодо виховання своєї дитини. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у батьків інтерес до самопізнан­ня і самовиховання.

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкуван­ня з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил:

— щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний під­хід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними;

— залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку;

— заохочення батьків до участі у спільній роботі з ди­тиною і педагогом, колективом дошкільного закладу;

— вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педаго­гічне рішення;

— доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонува­ли американські вчені. Засновані вони на наданні психо­терапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на «деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усві­домленню ними своїх «почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він реко­мендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділя­ючи її на такі етапи:

1. Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толе­рантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).

2. Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв'язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.

3. Формування конкретних навичок самоаналізу й ана­лізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емо­ційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існу­вання на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.

4. Формування навичок психологічної адаптації, від­криття нових педагогічних підходів до нормування пове­дінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейно­го виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім'ї, дитини, батька, матері.

Програма «Тренінг ефективності батьків» педагога і психотерапевта Томаса Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення батьків з «моделлю демократичних взаємин». Працюючи з дітьми, які, на думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли вирішувати власні пробле­ми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно поведінки своїх ді­тей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних реак­цій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитар­ності у взаєминах з дітьми.

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і спів­чуття, формування навичок саморегуляції поведінки.