Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕро предмет та метод пол≥тичноњ науки

—ем≥нар є1

—¬≤“ ѕќЋ≤“» » “ј ѕ–»–ќƒј ѕќЋ≤“»„Ќќ√ќ (2 год.)

ћета: з'€сувати предмет пол≥толог≥њ, м≥сце пол≥толог≥њ у систем≥ соц≥ального знанн€, њњ значенн€ дл€ сусп≥льства; охарактеризувати причини нагальноњ необх≥дност≥ формуванн€ нового типу пол≥тичноњ культури €к в глобальному масштаб≥, так ≥ в межах ”крањни.

ѕров≥дна ≥де€: головним завданн€м пол≥тичноњ науки Ї досл≥дженн€ природи ≥нституц≥ол≥зованоњ влади, усв≥домленн€ причин та насл≥дк≥в в≥дм≥нностей у законом≥рност€х та процедурах њњ про€ву у р≥зноман≥тних соц≥окультурних системах.

ќсновн≥ проблеми: визначити предмет пол≥толог≥њ, найактуальн≥ш≥ завданн€, що постають перед пол≥толог≥Їю; охарактеризувати специф≥ку ос€гненн€ пол≥тичного житт€ та пов'€зан≥ з останньою особливост≥ досл≥дницьких метод≥в пол≥толог≥њ.

 лючов≥ пон€тт€: пол≥толог≥€, пол≥тика, У≥гровийФ (УризиковийФ) характер пол≥тики, Уар≥стотел≥вськаФ та Умак≥авелл≥вськаФ парадигми у пол≥тиц≥, глобал≥зац≥€, ун≥версал≥њ пол≥тичноњ теор≥њ та њх соц≥окультурна вар≥ативн≥сть.

 

ѕитанн€ дл€ опрацюванн€ теми.

 

1. ќхарактеризуйте специф≥чн≥ риси пол≥тики.

2. –озгл€ньте пол≥тичну науку з точки зору Ђпарадигми ≥нтерес≥вї та Ђпарадигми ц≥нностейї

3. ¬изначте основн≥ умови реал≥зац≥њ пол≥тики зах≥дноЇвропейського типу.

4. ќхарактеризуйте сп≥вв≥дношенн€ пон€ть Ђдержавнеї та Ђпол≥тичнеї в традиц≥йних та посттрадиц≥йних сусп≥льствах.

5. ќхарактеризуйте специф≥ку розр≥зненн€ Ђдруг-ворогї у сфер≥ пол≥тичного.

6. ѕроанал≥зуйте, в чому пол€гають основн≥ труднощ≥ наукового анал≥зу пол≥тичних феномен≥в.

ќ.—.ѕанар≥н

ѕро предмет та метод пол≥тичноњ науки

 

√оловний парадокс пол≥тики пол€гаЇ в тому, що, з одного боку, вона ≥снуЇ з того часу, €к склалас€ публ≥чна влада ≥ сусп≥льство розд≥лилос€ на керуючих ≥ керованих, але, з ≥ншого боку, пол≥тичне житт€ в сучасному зм≥ст≥ слова виникаЇ лише в демократичному сусп≥льств≥, що визнаЇ розб≥жн≥сть групових ≥нтерес≥в ≥ допускаЇ њхнЇ змаганн€ у форм≥ пол≥тичного суперництва. ” традиц≥йних сусп≥льствах (€к ≥ в сучасних тотал≥тарних режимах) немаЇ пол≥тичного житт€ €к процесу, у ход≥ €кого визначаютьс€ нос≥њ влади Ц вони там заздалег≥дь в≥дом≥.

ѕро пол≥тика можна сказати те ж саме, що ‘.’айек сказав про ринкову конкуренц≥ю: вона Ї процедурою в≥дкритт€ таких фактор≥в, €к≥ було б неможливо в≥дкрити по-≥ншому, тому що вони нос€ть невизначений характер. ќсь ключове пон€тт€ сучасного пол≥тичного процесу Ц незумовлен≥сть результату.

“аким чином, специф≥ка пол≥тики в≥дкриваЇтьс€ з позиц≥њ теор≥њ ≥гор. ”часть у пол≥тичн≥й гр≥, €к ≥ в будь-€к≥й ≥нш≥й, маЇ сенс лише ост≥льки, оск≥льки њњ результати не визначен≥ ≥, отже, кожний з гравц≥в маЇ св≥й шанс. якщо ц€ умова порушуЇтьс€, то ми можемо констатувати, що нормальне пол≥тичне житт€ в≥дсутнЇ. ”с≥ ми пам'€таЇмо комун≥стичн≥ УвибориФ на безальтернативн≥й основ≥ Ц до нормального пол≥тичного процесу вони в≥дношенн€ не мають. Ќе даЇ гарант≥й ≥ багатопарт≥йн≥сть, €кщо вона представлена так, що Укер≥вну парт≥юФ оточують парт≥њ-сател≥ти.

ќтже, можна дати перше визначенн€ пол≥тики: вона Ї форма ризиковоњ д≥€льност≥, у ход≥ €коњ учасники сперечаютьс€ один з одним з приводу можливост≥ визначати характер ≥ повед≥нку влади. ¬ир≥шальним тут Ї принцип невизначеност≥, в≥дбитий у пон€тт≥ ризику. ”же це пон€тт€ виводить сучасну пол≥тичну науку за меж≥ класичного детерм≥н≥зму, що формулюЇ своњ Унепорушн≥ законом≥рност≥Ф та визначен≥ ф≥нали.

«окрема, марксистська методолог≥€ виключаЇ пол≥тичне баченн€ саме тому, що ор≥ЇнтуЇтьс€ на заздалег≥дь в≥домих переможц≥в (клас Ц гегемон, парт≥€ Ц авангард).

јле гру робить ц≥кавою не т≥льки в≥дносна р≥вн≥сть шанс≥в, але й характер ставок. якщо ставки н≥кого не ц≥кавл€ть, гра не залучить по-справжньому ц≥кавих учасник≥в. “≥льки тод≥, коли пол≥тика розгл€даЇтьс€ €к процес, у ход≥ €кого справд≥ зважуютьс€ життЇво важлив≥ питанн€, вона провокуЇ сусп≥льн≥ пристраст≥ ≥ залучаЇ €скрав≥ характери. ≤ тут ми з≥штовхуЇмос€ з ще одним парадоксом пол≥тики. Ћюди, що твердо тримаютьс€ на ногах, вир≥шують своњ повс€кденн≥ проблеми поза пол≥тикою. ¬ласне, саме це в≥дбиваЇтьс€ у знаменитому принцип≥ класичного л≥берал≥зму Ц невтручанн€ держави у повс€кденне житт€ громад€н. Уѕол≥тична людинаФ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д Уеконом≥чноњ людиниФ л≥беральноњ класики своЇю схильн≥стю перем≥щати р≥шенн€ соц≥альних проблем з≥ сфери громад€нського сусп≥льства у сферу держави.

 ласика в принцип≥ припускаЇ, що громад€нськи в≥дпов≥дний спос≥б житт€ Ц це непол≥тичний спос≥б житт€. Ћюди, що поважають себе, не покладають своњх над≥й на державу: вони вир≥шують своњ проблеми самост≥йно. “ут необх≥дно зауважити ще один постулат л≥беральноњ класики: про Уприродну людинуФ ≥ Уприродний станФ. ѕросв≥тники XVIII ст. схильн≥ були ототожнювати цив≥льний стан ≥з природним станом. √оловну проблему вони бачили в тому, щоб усунути Уштучн≥Ф феодальн≥ установи, що сковують волю Уприродноњ людиниФ, (Урозумного егоњстаФ). ÷ей просв≥тницький забобон дожив до наших дн≥в. Ќаш≥ реформатори з подач≥ своњх зах≥дних учител≥в теж ототожнювали Уеконом≥чну людинуФ з УприродноюФ ≥ тому спод≥валис€, що €к т≥льки будуть прибран≥ Уштучн≥ перешкодиФ тотал≥тарного пор€дку, сам собою виникне цив≥льний стан ≥з ус≥ма його атрибутами Ц ринком, в≥дносинами партнерства ≥ т.≥н.

Ќезабаром прийшло г≥рке розчаруванн€: тотальний в≥дступ держави €к сусп≥льного регул€тора в≥дкрив дорогу не в≥дносинам партнерства, а в≥дносинам ледь не тотального пограбуванн€, обману ≥ насильства.

≤ справа зовс≥м не в тому, що такою Ї специф≥ка пострад€нського населенн€, €ке в≥двикло в≥д цив≥льноњ саморегул€ц≥њ ≥ самод≥€льност≥. —учасн≥ анал≥тики, уважно вивчаючи умови економ≥чного старту на «аход≥, установили, що ринков≥ в≥дносини заснован≥ не на природному стан≥, а на правовому. “≥льки право заспокоюЇ експропр≥аторськ≥ нам≥ри УсильнихФ ≥ ставить њх у ситуац≥ю, коли здобути бажану Успоживчу варт≥стьФ вони можуть т≥льки вступивши у в≥дносини партнерського обм≥ну з ≥ншими. “аким чином, у правовому стан≥ сила б≥льше не приносить див≥денд≥в. ÷≥нност≥ й установки цив≥льного партнерства не даютьс€ в≥д народженн€ ≥ не вход€ть у генетичну програму природного Урозумного егоњзмуФ, а випливають з досв≥ду правового стану, що знец≥нюЇ голу силу. ” св≥тл≥ цього ми змушен≥ по-новому гл€нути на пол≥тичну сферу: вона не Ї вин€тковим притулком невдах, не здатних ≥снувати за нормами партнерського обм≥ну, через що вони звертаютьс€ до влади за заступництвом; вона Ї притулком ус≥х, збер≥гаючи сусп≥льство в≥д стих≥њ насильства. ќтже, л≥беральний принцип Удержава-м≥н≥мумФ маЇ потребу в уточнююч≥й ≥нтерпретац≥њ: дл€ п≥дтримки нормальних партнерських в≥дносин потр≥бна правова невсипущ≥сть держави, що запоб≥гаЇ порушенню правил гри.

якщо знову вдатис€ до аналог≥њ з грою, то вимальовуЇтьс€ образ держави €к судд≥, €кому категорично заборонено втручатис€ на користь одн≥Їњ з команд, але наст≥льки ж категорично ставитьс€ в обов'€зок неухильно стежити за тим, щоб не було порушенн€ правил. ѕол≥тика, таким чином, виступаЇ €к ≥нновац≥йний процес виробництва нових владних статус≥в ≥ вплив≥в у межах ун≥версальноњ (загальнообов'€зковоњ) правовоњ норми. ” цьому розум≥нн≥ правом≥рно говорити про Їдиний пол≥тико-правовий комплекс. ѕол≥тика поза правом самознищуЇтьс€, тому що стих≥€ сили або руйнуЇ цив≥л≥зоване сусп≥льство, або веде до диктатури, що виключаЇ нормальну парт≥йно-пол≥тичну змагальн≥сть. “аким чином, основне питанн€ пол≥тичноњ теор≥њ, що стосуЇтьс€ самих умов ≥снуванн€ пол≥тики, маЇ дв≥ сторони. ќдна вказуЇ на те, €к≥ умови вимагаютьс€, щоб пол≥тична гра велас€ активно, збер≥гала зм≥ст ≥ залучала ≥нтерес, ≥нша Ц на те, €к≥ зусилл€ вимагаютьс€ дл€ проведенн€ њњ у цив≥л≥зованих рамках.

ўо стосуЇтьс€ першоњ сторони, то вона включаЇ р≥шенн€ наступних проблем.

Ќа св≥тогл€дному р≥вн≥ учасники пол≥тичноњ гри д≥ють у рамках в≥дкритоњ невизначеноњ ≥ негарантованоњ ≥стор≥њ, н≥кому не передоручають монопольне право виступати в≥д њх ≥мен≥. —правд≥, €кщо ≥снуЇ те чи ≥нше Увелике вченн€Ф, що заздалег≥дь в≥дкриваЇ нам Уф≥нал ≥стор≥њФ, ≥ Ї авангард, що реал≥зуЇ цю ≥сторичну необх≥дн≥сть, то створюЇтьс€ така ситуац≥€, у €к≥й в≥льна пол≥тична змагальн≥сть швидше за все буде в≥дкинута: озброЇний Увеликим вченн€мФ авангард краще знаЇ ≥нтереси народу, н≥ж сам народ. “ому нав≥ть €кщо електоральна б≥льш≥сть Учерез непорозум≥нн€Ф чи через незнанн€ вищих ≥сторичних ≥стин в≥дмовила йому у своњй дов≥р≥, вона збер≥гаЇ моральне право захоплювати й утримувати владу в ≥м'€ Увищого благаФ. ” такий спос≥б пол≥тичний суверен≥тет народу збер≥гаЇ духовну лег≥тимн≥сть лише за умови, що за спиною народу не майор≥Ї прихована необх≥дн≥сть Ц велика дол€ ≥стор≥њ. ” цьому зм≥ст≥ ми й говоримо про те, що демократична пол≥тична культура носить св≥тський та емп≥ричний характер.

Ќа соц≥олог≥чному р≥вн≥ пол≥тична гра збер≥гаЇ св≥й стохастичний характер лише за ном≥нал≥стичного допущенн€ (ном≥нал≥зм Ї визначена позиц≥€ у в≥чн≥й ф≥лософськ≥й суперечц≥ про природу загальних пон€ть: Уреал≥стиФ думають, що загальне ≥снуЇ реально ≥ передуЇ окремому; ном≥нал≥сти думають, що загальне Ц це усього лише сума окремих €вищ ≥, отже, ≥снуЇ лише ном≥нально). якби ус≥ виборц≥ в процес≥ вибор≥в поводилис€ €к ло€льн≥ члени своњх соц≥альних груп, боротьба за виборц€ була б безглуздою, а розпод≥л голос≥в в≥домим заздалег≥дь: в≥н зб≥гавс€ б з питомою вагою р≥зних сусп≥льних груп. —учасне масове сусп≥льство тим, зокрема, в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д традиц≥йного, що люди в ньому жорстко не прив'€зан≥ до своњх соц≥альних груп. «ам≥сть фатальност≥ Їдиноњ колективноњ дол≥ д≥Ї принцип в≥льного ≥ндив≥дуального самовизначенн€. ўо в≥дкрит≥шими Ї соц≥альн≥ групи, то краще п≥дтверджуЇтьс€ демократична презумпц≥€ в≥льного ≥ндив≥дуального самовизначенн€. “аким чином, нормальна пол≥тична змагальн≥сть припускаЇ, що люди не т≥льки д≥ють у в≥дкрит≥й, невизначен≥й ≥стор≥њ, але й у в≥дкритому в соц≥олог≥чному зм≥ст≥ сусп≥льств≥. ¬они зм≥нюють своњ пол≥тичн≥ переваги разом з≥ зм≥нами соц≥альних ор≥Їнтац≥й.

Ќа р≥вн≥ взаЇмин пол≥тичного ≥ непол≥тичного пол≥тична активн≥сть припускаЇ також, що в дан≥й сфер≥ д≥йсно зважуютьс€ життЇво важлив≥ питанн€ ≥ що вона, таким чином, здатна впливати на ≥нш≥ сфери громадського житт€. ѕол≥тична наука тут з≥штовхуЇтьс€ з конфл≥ктом двох парадигм, що по ≥мен≥ њх найб≥льш €скравих представник≥в можна назвати в≥дпов≥дно парадигмою ћ.‘уко ≥ парадигмою √.Ѕеккера. ‘ранцузький пол≥тичний ф≥лософ ћ.‘уко, спираючись на специф≥чний УконтинентальнийФ досв≥д, вважаЇ, що влада не локал≥зуЇтьс€ у власне пол≥тичн≥й сфер≥. ¬она пересл≥дуЇ нас усюди: у родин≥, у школ≥ й ун≥верситет≥, у л≥карн≥ й у клуб≥. ”сюди ми з≥штовхуЇмос€ з асиметр≥Їю впливу, що виражаЇтьс€ в т≥м, що ј впливаЇ на Ѕ сильн≥ше, н≥ж Ѕ на ј. ¬лада, таким чином, виступають €к ун≥версальн≥ сусп≥льн≥ в≥дносини. “ому наука про владу, €кщо вона бажаЇ не бути жертвою ≥люз≥й, повинна усюди Урозкривати всюдисущий м≥кроб владиФ, що створюЇ специф≥чну лихоманку в людських в≥дносинах.

¬лада може демонструвати себе, €к вона це робить у власне державн≥й сфер≥, але вона може впливати приховано.

ќбов'€зок анал≥тика, зг≥дно ћ.‘уко, Ц зривати маску влади, особливо в тих сферах, де про пануванн€ ≥ п≥дпор€дкуванн€ говорити не прийн€то. ” так≥й парадигм≥ пол≥толог≥€ виступаЇ €к наука про сп≥вв≥дношенн€ формальних ≥ неформальних можливостей влади, маючи на уваз≥ насамперед те, що останн≥ за обс€гом обов'€зково перевищують перш≥. Ќа ц≥й п≥дстав≥ предметом пол≥толог≥њ визначаЇтьс€ владний вим≥р будь-€ких сфер громадського житт€, а сама вона виступаЇ €к м≥ждисципл≥нарна теор≥€, що поЇднуЇ пол≥тичну економ≥ю, пол≥тичну демограф≥ю, пол≥тичну культуролог≥ю ≥ т.≥н.

«овс≥м ≥накше предмет пол≥толог≥њ виступаЇ в парадигм≥ √.Ѕеккера. ÷ей представник чиказькоњ школи схильний Умаксимал≥зуватиФ л≥беральний принцип Удержава-м≥н≥мумФ, припускаючи, що розвиток нормального цив≥льного сусп≥льства супроводжуЇтьс€ безупинним поетапним скороченн€м прерогатив влади. ÷ив≥л≥зований процес розум≥Їтьс€ €к процес зам≥щенн€ владних в≥дносин в≥дносинами цив≥льного партнерства Ц аж до повного згортанн€ влади. “ут, €к бачимо, л≥беральна традиц≥€ сходитьс€ з марксистською, що оч≥куЇ Уповного в≥дмиранн€Ф держави ≥ пол≥тики. ” ц≥й парадигм≥ пол≥тична наука виступаЇ не пол≥-, а монодисципл≥нарною, тому що передбачаЇтьс€, що влада локал≥зуЇтьс€ вин€тково у державн≥й сфер≥ ≥ вивченн€ њњ не вимагаЇ залученн€ ≥нших наук, кр≥м науки про пол≥тичну владу €к таку.

÷≥каво, що реальний пол≥тичний процес в≥др≥зн€Їтьс€ цикл≥чн≥стю, причому р≥зн≥ його фази то б≥льше в≥дпов≥дають Упарадигм≥ ‘укоФ, то Упарадигм≥ ЅеккераФ. —каж≥мо, соц≥ал-демократична (чи кейнс≥анська) фаза припускаЇ У"великуФ соц≥альну державу, що активно втручаЇтьс€ в сусп≥льне й економ≥чне житт€. Ќавпаки, €к правило, консервативна (монетаристська) фаза, що сл≥дуЇ за нею, супроводжуЇтьс€ критикою УзавищенихФ соц≥альних зобов'€зань держави, згортанн€м в≥дпов≥дних програм ≥ витрат. Ќа цьому етап≥ реванш бере Упарадигма ЅеккераФ. Ќасправд≥, €к нам представл€Їтьс€, обидв≥ парадигми зв'€зан≥ в≥дносинами додатковост≥. ѕод≥бно ф≥зиц≥, що описуЇ ту саму реальн≥сть то мовою теор≥њ пол€, то мовою корпускул€рноњ теор≥њ, пол≥толог≥€ може описувати владу в њњ ≥нституц≥ональних формах, коли вона €вл€Їтьс€ нам зримо (Укорпускул€рноФ), а може Ц у поза≥нституц≥йних формах, коли вона ховаЇтьс€ у сферах неформального впливу ≥ контролю. [...]

ѕол≥тична наука пост≥йно балансуЇ м≥ж Упарадигмою ≥нтерес≥вФ ≥ Упарадигмою ц≥нностей Ф. ’от≥лос€ б застерегти в≥д посп≥шного винесенн€ вердикту ц≥нн≥сному п≥дходу. Ћюдина Ц Урел≥г≥йна тваринаФ (Ћ.‘ейЇрбах) ≥ не може жити т≥льки ≥нтересами. ѕроцедури узгодженн€ ≥нтерес≥в давно вивчаЇ зах≥дна пол≥тична теор≥€. ѕроцедура узгодженн€ р≥зних культурних норм ≥ ц≥нностей вивчена набагато г≥рше. “им часом вона маЇ особливе значенн€ дл€ нашоњ крањни, що включаЇ безл≥ч р≥знор≥дних етнос≥в, конфес≥й, культурних традиц≥й.

¬ести д≥алог у ц≥нн≥сно однор≥дному чи ц≥нн≥сно нейтральному пол≥ значно легше, н≥ж у ситуац≥њ, коли учасники ц≥нн≥сно ангажован≥ ≥ при цьому мають р≥зн≥ пр≥оритети.

—учасна пол≥толог≥€ сполучаЇ дв≥ методолог≥чн≥ стратег≥њ. ќдна з них пов'€зана з процедурами в≥днесенн€ до ≥нтерес≥в. –озкрити пружини Уреальноњ пол≥тикиФ Ц значить розкрити ≥нтереси, що сто€ть за нею. ÷е припускаЇ р≥шенн€ ≥ншоњ задач≥: €кими засобами може бути дос€гнуто консенсус в царин≥ ≥нтерес≥в.

ƒруга стратег≥€ пов'€зана з процедурами в≥днесенн€ до ц≥нностей. ¬ анал≥тичному зм≥ст≥ вона припускаЇ розкритт€ т≥Їњ пружини пол≥тичних под≥й, що пов'€зана з конфл≥ктом ц≥нностей, ментал≥тету, традиц≥й.

” цьому зв'€зку потр≥бно вир≥шити задачу: €к дос€гти компром≥су й узгодженн€ р≥зних ц≥нн≥сних позиц≥й. ÷€ задача знаходить особливу актуальн≥сть, коли з≥ткненн€ ≥нтерес≥в ≥ позиц≥й в≥дбуваЇтьс€ у ц≥нн≥сно р≥знор≥дному пол≥.

УЌатурал≥стамФ у пол≥тиц≥, що звикли п≥драховувати шанси стор≥н в одному т≥льки матер≥альному вим≥р≥, сучасн≥ посткомун≥стичн≥ крањни можуть представл€тис€ скор≥ше об'Їктом, н≥ж суб'Їктом великоњ св≥товоњ пол≥тики. ¬они м≥ркують у л≥н≥йному час≥, де майбутн≥ стани однозначно визначен≥ попередн≥ми, майбутн≥ шанси Ц ≥снуючими стартовими умовами. ќднак, €кби це ≥ справд≥ було так, у ≤стор≥њ були б в≥чн≥ улюбленц≥ Ц незм≥нн≥ л≥дери, гегемони та передовики.

ƒосв≥д показуЇ, що це не так, що ≥стор≥€ реал≥зуЇ своњ альтернативи, пер≥одично зм≥нюючи Ул≥дер≥в прогресуФ ≥ центри св≥тового розвитку. ѕри цьому матер≥альн≥й сил≥ спочатку протиставл€Їтьс€ не така ж сама сила, а духовна перевага. ¬семогутньому –иму колись протисто€в  арфаген Ц ≥ потерп≥в поразку. –еальна ≥сторична альтернатива ви€вилас€ зв'€заною з ≤Їрусал≥мом, що св≥домо не м≥г змагатис€ з –имом за критер≥€ми могутност≥. ¬≥н протиставив матер≥альн≥й сил≥ альтернативу у сфер≥ духу, в систем≥ ц≥нностей Ц ≥ –им потерп≥в поразку.

ѕ≥двод€чи п≥дсумки цих попередн≥х м≥ркувань, можна висловити наступне. ѕол≥толог≥€ €к нова наукова ≥ навчальна дисципл≥на саме в силу своЇњ новизни сильн≥ше впливаЇ на формуванн€ нового стилю мисленн€ в сусп≥льних науках, н≥ж ≥нш≥ дисципл≥ни, що встигли скластис€ ран≥ш. ¬она не може в≥дсто€ти св≥й статус у систем≥ сучасноњ науки, не перетворюючи у в≥дпов≥дному дус≥ всю цю систему, не актуал≥зуючи т≥ проблеми ≥ ракурси наукового мисленн€, з €кими вона зв'€зана генетично.

[...] пол≥тика повинна п≥дкор€тис€ принципам справжнього конкурсу. ѕо-перше, повинн≥ бути на€вними загальнообов'€зков≥ Ц Їдин≥ дл€ ус≥х Ц правила гри. ѕо-друге, необх≥дний безсторонн≥й судд€, що не потураЇ кому-небудь ≥з претендент≥в, а в≥дбираЇ д≥йсно краще Ц в≥дпов≥дне ≥нтересам б≥льшост≥. ѕо-третЇ, под≥бн≥ конкурси повинн≥ бути пер≥одично поновлюваними. ÷е необх≥дно €к дл€ того, щоб не закривати перспективу новим претендентам, так ≥ дл€ того, щоб нац≥€, нав≥ть помилившись у вибор≥, мала можлив≥сть виправити помилку на наступних пол≥тичних виборах.

ќтже, пол≥тику можна розум≥ти у двох зм≥стах, широкому ≥ вузькому. ” широкому зм≥ст≥ пол≥тика з'€вл€Їтьс€ разом ≥з зародженн€м цив≥л≥зац≥њ, що характеризуЇтьс€ такими ознаками, €к на€вн≥сть профес≥йноњ системи централ≥зованого керуванн€, державотворенн€, територ≥альноњ орган≥зац≥њ зам≥сть родоплем≥нних утворень. ≤ншими словами, пол≥тика пов'€зана з по€вою публ≥чноњ влади, що в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д УприродноњФ статевов≥ковоњ ≥Їрарх≥њ прим≥тивних сусп≥льств; тут зв'€зок по кров≥ зам≥нюЇтьс€ функц≥онально-управл≥нськими зв'€зками. ” ц≥й €кост≥ пол≥тика Ї ун≥версальна ознака будь-€кого орган≥зованого сусп≥льства, що р€туЇтьс€ в≥д плем≥нноњ ворожнеч≥ й анарх≥њ та координуЇ своњ зусилл€ за допомогою передач≥ управл≥нських функц≥й Їдиному, що стоњть над ус≥м, центру.

ќднак, пор€д з цим широким розум≥нн€м пол≥тики маЇ м≥сце ≥ њњ вузьке, УЇвропоцентричнеФ розум≥нн€. “ут вона виступаЇ €к змаганн€ р≥зних групових ≥нтерес≥в ≥ суперництво за владу при на€вност≥ в≥льного виборц€ ≥ Їдиних конституц≥йно-правових Управил гриФ. ” цьому вузькому зм≥ст≥ пол≥тика виникаЇ пор≥вн€но недавно Ц в епоху зародженн€ парламентськоњ демократ≥њ в ™вроп≥ (’Vѕ-’VЎ ст.) ≥ дотепер обмежена визначеним ареалом-простором вестерн≥зованих крањн ≥ режим≥в, що пережили пер≥од пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ. “акого роду пол≥тика припускаЇ чотири необх≥дних умови.

1. Ќа€вн≥сть сусп≥льних груп з в≥дм≥нними ≥нтересами. Ќасправд≥ на€вн≥сть груп з в≥дм≥нними ≥нтересами характеризуЇ будь-€ке сусп≥льство: людина взагал≥ Ї ≥стотою, що в≥дтворюЇ себе за допомогою зростаючого соц≥ального р≥зноман≥тт€. ќднак не вс≥ режими схильн≥ визнавати плюрал≥зм групових ≥нтерес≥в. Ќаприклад, традиц≥йн≥ авторитарн≥ патр≥архальн≥ режими наполегливо експлуатують метафору УЇдиноњ великоњ родиниФ. –одина €вл€Ї собою ≥Їрарх≥зовану сп≥льн≥сть Ц у н≥й Ї старш≥ ≥ молодш≥, Ї в на€вност≥ Їдиний голова родини. ” той же час ≥нтереси родини Ц Їдин≥, а голова родини маЇ своњм обов'€зком оп≥куватись ≥ п≥клуватис€ про вс≥х, приймаючи р≥шенн€ в ≥м'€ загального блага. јвторитарн≥ режими сьогодн≥, €к ≥ в минулому, виправдовують монопол≥ю правл€чоњ верх≥вки на владу, посилаючись на Їдн≥сть ≥нтерес≥в сусп≥льства €к великоњ родини на чол≥ з батьком, суворим, але справедливим. « ≥ншого боку, тотал≥тарн≥ режими, що виникли у XX ст., упод≥бнюють сусп≥льство Їдин≥й велик≥й фабриц≥, також заперечуючи розб≥жн≥сть групових ≥нтерес≥в, наполегливо п≥дкреслюючи Усоц≥альну однор≥дн≥стьФ, Умонол≥тн≥стьФ. ћонопол≥€ на владу тут виправдуЇтьс€ за допомогою метафори виробничоњ Їдиноначальност≥. ѕерефразовуючи –.јрона, п≥дкреслимо: пол≥тичн≥ режими в≥др≥зн€ютьс€ не тим, що в одних спостер≥гаЇтьс€ Їдн≥сть групових ≥нтерес≥в, а в ≥нших така Їдн≥сть в≥дсутн€; вони в≥др≥зн€ютьс€ т≥льки тим, що одн≥, конституц≥йно-плюрал≥стичн≥ режими в≥дкрито визнають р≥зноман≥тт€ соц≥альних ≥нтерес≥в ≥ зв'€зане з ним пол≥тичне суперництво, а ≥нш≥ не визнають ≥ навмисно перешкоджають усв≥домленню громад€нами специф≥ки њхн≥х ≥нтерес≥в.

2. ”св≥домленн€ специф≥ки групових ≥нтерес≥в за допомогою гласност≥ - в≥льного волеви€вленн€ громад€н ≥ груп, зокрема, за допомогою незалежних засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ. Ћегко дос€гати Їдност≥, коли один говорить, а ≥нш≥ змушен≥ п≥ддакувати. —аме в цьому розкриваЇтьс€ горезв≥сна У≥дейно-пол≥тична монол≥тн≥стьФ тотал≥тарних режим≥в. ¬≥д ц≥Їњ монол≥тност≥ не залишаЇтьс€ ≥ сл≥ду, коли р≥зн≥ соц≥альн≥ групи одержують право голосу. ќднак саме по соб≥ це ще не означаЇ демократ≥њ. ЅуваЇ допущена зверху ≥ дозована гласн≥сть Ц прийом, €кий можновладц≥ використовують дл€ того, щоб Увипустити паруФ накопиченого невдоволенн€. Ќасправд≥ мало подати голос Ц треба, щоб в≥н був почутий.

3. ѕол≥тичний плюрал≥зм дос€гаЇ д≥йсного вираженн€, коли р≥зн≥ сусп≥льн≥ групи одержують можлив≥сть орган≥зуватис€ дл€ захисту своњх специф≥чних ≥нтерес≥в. —аме в цьому складаЇтьс€ призначенн€ системи парт≥йно-пол≥тичного представництва. –≥зноман≥тт€ групових ≥нтерес≥в знаходить висв≥тленн€ в р≥зноман≥тт≥ парт≥й й ≥нших форм пол≥тичного волеви€вленн€ чи тиску на владу.

4. јле щоб з≥ткненн€ групових ≥нтерес≥в не призвело до безладного пол≥тичного см≥тника чи нав≥ть до взаЇмноњ винищувальноњ в≥йни, необх≥дно, щоб воно прот≥кало у в≥домих межах ≥ п≥дкор€лос€ визначеним правилам. ” њхнЇ число вход€ть ≥ гарант≥њ прав пол≥тичноњ меншост≥. —т≥йк≥сть цих правил виражаЇтьс€ в тому, що не т≥льки парт≥€-переможниц€ визнаЇ њхню справедлив≥сть, але й переможена теж. ўо даЇ переможен≥й парт≥њ сили визнати свою поразку, зам≥сть того щоб удатис€ до тактики саботажу чи кинутис€ на барикади? ѕо-перше, усв≥домленн€ того, що правила гри були справедливими Ц р≥вними дл€ ус≥х. ѕо-друге, що поразка не Ї остаточною Ц варто просто потерп≥ти до наступних вибор≥в. ѕри цьому пол≥тичний опонент розгл€даЇтьс€ не €к смертельний ворог Ц викрадач народного щаст€, а €к партнер на переговорах, ≥нтереси €кого не в усьому зб≥гаютьс€ з нашими, але також Ї законними. “ут ви€вл€Їтьс€ важливою особлив≥сть демократичного ментал≥тету, пов'€зана з на€вн≥стю консенсусу (згоди) ≥з приводу основних (базових) ц≥нностей ус≥Їњ нац≥њ. ≤нтереси кожноњ з сусп≥льних груп, що суперничають, повинн≥ розгл€датис€ €к складова частина загальнонац≥онального ≥нтересу й у ц≥й €кост≥ визнаватис€ г≥дними поваги. “ут тањтьс€ справжнЇ джерело пол≥тичноњ стаб≥льност≥: у нац≥њ немаЇ ≥згоњв, кожна група, кожен прошарок населенн€ маЇ своњ визнан≥ ус≥ма ≥нтереси ≥ св≥й шанс на участь у влад≥.

Ќа зак≥нченн€ треба сказати, що пол≥тичний плюрал≥зм спираЇтьс€ на ф≥лософський, св≥тогл€дний плюрал≥зм. якщо ми думаЇмо, що розб≥жн≥сть ≥нтерес≥в ≥ соц≥альн≥ розходженн€ людей взагал≥ Ї чимось ненормальним Ц вадою у буд≥вл≥ св≥ту, що п≥дл€гаЇ усуненню в результат≥ епохального перевороту (св≥товоњ революц≥њ), тод≥ Ї сенс Удоводити класову боротьбу до к≥нц€Ф, до Уостаточноњ перемогиФ над ≥ншою стороною, знищенн€ €коњ й дасть нам соц≥альну монол≥тн≥сть. ѕо сут≥ це нагадуЇ ман≥хейский погл€д на сусп≥льство €к на арену непримиренноњ боротьби сил добра ≥ зла. якщо ж ми дивимос€ на ≥стор≥ю св≥тськи, без ман≥хейських оч≥кувань, тод≥ й соц≥альн≥ розходженн€ виступають €к щось нормальне: кожний маЇ право на своЇр≥дн≥сть; несхож≥сть Ц не вада, а особлив≥сть, що робить людей ц≥кавими одне дл€ одного. —ам под≥л прац≥ ірунтуЇтьс€ в к≥нцевому рахунку на ц≥й розмањтост≥. ≤ €кщо ми так, з позиц≥й ф≥лософського плюрал≥зму, подивимос€ на сусп≥льство ≥ його перспективи, то нам легше буде прийн€ти ≥ пол≥тичний плюрал≥зм, зв'€заний з визнанн€м законност≥ ≥нших сусп≥льних груп ≥ њхнього права на представництво ≥ захист.

ќтже, пол≥тика (у вузькому Ц демократичному сенс≥) Ї процес, що п≥дкор€Їтьс€ конституц≥йно-правовим нормам, суперництво р≥зних соц≥альних груп у сфер≥ розпод≥лу влади ≥ систем≥ прийн€тт€ загальнонац≥ональних р≥шень. ¬ивчати пол≥тику Ц значить вивчати процеси ризиковоњ (негарантованоњ) д≥€льност≥, за допомогою €коњ люди зм≥нюють свою долю ≥ статус у сусп≥льств≥ шл€хом перерозпод≥лу сфер соц≥ального впливу.

“ут знов-таки виникаЇ проблема, пов'€зана з розум≥нн€м специф≥ки людини, що сформировалось у ™вроп≥ на початку Ќового часу ≥ породило пол≥тику у вузькому сенс≥ цього слова Ц €к р≥зновид соц≥альноњ творчост≥. —права в тому, що далеко не завжди люди сприймали св≥й соц≥альний статус €к зм≥нний у ход≥ в≥льного змаганн€ ≥ суперництва на сусп≥льн≥й арен≥. ” традиц≥йному сусп≥льств≥ соц≥альний статус успадковувавс€: сину сел€нина визначено було бути сел€нином, так само €к сину двор€нина Ц двор€нином. “ому ментал≥тет людей ц≥Їњ епохи пронизаний соц≥альним фатал≥змом Ц в≥рою у встановлений ≥ незм≥нний сусп≥льний пор€док. ≤ т≥льки в посттрадиц≥йному сусп≥льств≥ Ќового часу, що позбавило людей гарант≥й успадкованого статусу, з'€вл€Їтьс€ людина пол≥тична, що веде ризиковий спос≥б житт€, намагаЇтьс€ зм≥нити своЇ становище шл€хом зануренн€ у стих≥ю боротьби, результат €коњ не Ї вир≥шеним.

ƒрукуЇтьс€ за: ѕанарин ј.—. ѕолитологи€. ”чебник. »здание второе, переработанное и дополненное. Ц ћ.: ѕроспект, 1999. Ц —.3-10, 26-29.

 

 

 .Ўм≥тт

ѕон€тт€ пол≥тичного

 

[...] –≥дко можна зустр≥ти €сне визначенн€ пол≥тичного. ” б≥льшост≥ випадк≥в слово це вживаЇтьс€ лише негативним чином, на противагу ≥ншим пон€тт€м у таких антитезах, €к Упол≥тика й господарствоФ, Упол≥тика ≥ моральФ, Упол≥тика ≥ правоФ, а у прав≥ це знов-таки антитеза Упол≥тика ≥ цив≥льне правоФ ≥ т.≥н. [...] ƒержава тод≥ ви€вл€Їтьс€ чимось пол≥тичним, а пол≥тичне чимось державним, ≥ це коло у визначенн€х €вно Ї незадов≥льне. ” спец≥альн≥й юридичн≥й л≥тератур≥ ≥снуЇ багато такого роду опис≥в пол≥тичного, котр≥, однак, €кщо незабаром вони не мають пол≥тично-полем≥чного зм≥сту, можуть бути зрозум≥л≥, лише виход€чи з практично-техн≥чного ≥нтересу в юридичному чи адм≥н≥стративному розв'€занн≥ одиничних випадк≥в. [...]

“акого роду визначенн€, що в≥дпов≥дають потребам правовоњ практики, шукають власне лише практичний зас≥б дл€ в≥дмежуванн€ р≥зних фактичних обставин, що виступають усередин≥ держави в њњ правов≥й практиц≥, але метою цих визначень не Ї загальна деф≥н≥ц≥€ пол≥тичного €к такого. “ому вони обход€тьс€ в≥дсиланн€ми до держави чи державного, поки держава ≥ державн≥ установи можуть прийматис€ за щось саме собою зрозум≥ле й м≥цне. «розум≥л≥, а тому й науково виправдан≥ також ≥ т≥ загальн≥ визначенн€ пон€тт€ пол≥тичного, котр≥ не м≥ст€ть у соб≥ н≥чого, кр≥м в≥дсиланн€ до УдержавиФ, поки держава д≥йсно Ї ч≥тка, однозначно визначена величина ≥ протистоњть недержавним ≥ саме тому Унепол≥тичнимФ групам ≥ Унепол≥тичнимФ питанн€м, тобто поки держава маЇ монопол≥ю на пол≥тичне. [...]

Ќавпаки, прир≥внюванн€ Удержавного до пол≥тичногоФ стаЇ неправильним ≥ починаЇ вводити в оману, що б≥льше держава ≥ сусп≥льство починають пронизувати одне одного; ус≥ питанн€, що колись були державними, стають сусп≥льними, ≥ навпаки: ус≥ справи, €к≥ колись були УлишеФ сусп≥льними, стають державними. “од≥ царини колись Унейтральн≥Ф Ц рел≥г≥€, культура, осв≥та, господарство, Ц перестають бути УнейтральнимиФ (у значенн≥ УнедержавнимиФ й Унепол≥тичнимиФ). [...]

¬изначити пон€тт€ пол≥тичного можна лише через пошук й установленн€ специф≥чно пол≥тичних категор≥й. јдже пол≥тичне маЇ своњ власн≥ критер≥њ, що починають своЇр≥дно д≥€ти на противагу р≥зним, в≥дносно самост≥йним предметним област€м людського мисленн€ та д≥€льност≥, особливо на противагу моральному, естетичному, економ≥чному. “ому пол≥тичне повинно пол€гати у власних розр≥зненн€х, до €ких може бути зведена ус€ у специф≥чному зм≥ст≥ пол≥тична д≥€льн≥сть. ѕогодимос€, що в област≥ морального розр≥зненн€ суть УдоброФ ≥ УзлоФ; в естетичному Ц УпрекраснеФ ≥ УпотворнеФ; в економ≥чному Ц УкориснеФ ≥ Ушк≥дливеФ чи, наприклад, УрентабельнеФ ≥ УнерентабельнеФ. ѕитанн€ тод≥ пол€гаЇ в тому, чи ≥снуЇ також особливе, ≥ншим розр≥зненн€м неоднор≥дне й не аналог≥чне, але в≥д них усе-таки незалежне, самост≥йне ≥ €к таке вже очевидне розр≥зненн€ €к простий критер≥й пол≥тичного, й у чому це розр≥зненн€ складаЇтьс€.

—пециф≥чно пол≥тичне розр≥зненн€, до €кого можна звести пол≥тичн≥ д≥њ ≥ мотиви, Ц це розр≥зненн€ друга ≥ ворога. ¬оно даЇ визначенн€ пон€тт€ через критер≥й, а не через вичерпну деф≥н≥ц≥ю чи пов≥домленн€ його зм≥сту. ќск≥льки це розр≥зненн€ не виводитьс€ з ≥нших критер≥њв, таке розр≥зненн€ стосовно до пол≥тичного Ї аналог≥чним в≥дносно самост≥йним критер≥€м ≥нших протилежностей: добру й злу у моральному, прекрасному й потворному в естетичному ≥ т.≥н. ” вс€кому раз≥ воно самост≥йно не в тому зм≥ст≥, що тут Ї справд≥ нова предметна царина, але в тому, що його не можна н≥ обірунтувати за допомогою €кий-небудь одн≥Їњ з ≥нших зазначених протилежностей, н≥ звести до них. якщо протилежн≥сть доброго ≥ злого просто, без подальших застережень не тотожна протилежност≥ прекрасного ≥ потворного чи корисного ≥ шк≥дливого ≥ њњ недозволено безпосередньо редукувати до таких, то тим б≥льше недозволено сплутувати чи зм≥шувати з одн≥Їњ з цих протилежностей протилежн≥сть друга ≥ ворога. «м≥ст розр≥зненн€ друга ≥ ворога пол€гаЇ в тому, щоб позначити вищий ступ≥нь ≥нтенсивност≥ чи з'Їднанн€, асоц≥ац≥њ чи дисоц≥ац≥њ; це розр≥зненн€ може ≥снувати теоретично ≥ практично незалежно в≥д того, чи використовуютьс€ одночасно вс≥ ц≥ моральн≥, естетичн≥, економ≥чн≥ чи ≥нш≥ розр≥зненн€. Ќе потр≥бно, щоб пол≥тичний ворог був морально злий, не потр≥бно, щоб в≥н був естетично потворний, не потр≥бно, щоб в≥н неодм≥нно ви€вл€вс€ господарським конкурентом. ¬≥н Ї саме ≥нший, чужий, ≥ дл€ сутност≥ його досить ≥ того, що в≥н в особливо ≥нтенсивному зм≥ст≥ Ї щось ≥нше ≥ далеке, так що в екстремальному випадку можлив≥ конфл≥кти з ним, що не можуть бути розв'€зан≥ н≥ початим заздалег≥дь установленн€м загальних норм, н≥ вироком УнепричетногоФ ≥ тому УбезсторонньогоФ третього.

ћожлив≥сть правильного п≥знанн€ ≥ розум≥нн€, а тим самим ≥ повноважна участь в обговоренн≥ ≥ проголошенн≥ судженн€ даютьс€ тут саме ≥ т≥льки екзистенц≥альною участю ≥ причетн≥стю. ≈кстремальний конфл≥ктний випадок можуть улагодити м≥ж собою лише сам≥ учасники; лише самост≥йно може кожний з них вир≥шити, чи означаЇ в даному конкретному випадку ≥нобутт€ чужого запереченн€м його власного роду ≥снуванн€, ≥ тому воно [≥нобутт€ чужого] в≥дкидаЇтьс€ чи перемагаЇтьс€, щоб збережений був св≥й власний спос≥б житт€. ” психолог≥чн≥й реальност≥ легко напрошуЇтьс€ трактуванн€ ворога €к злого й потворного, тому що вс€ке розр≥зненн€ ≥ под≥л на групи, а найб≥льше, звичайно, пол≥тичне €к найдужче ≥ най≥нтенсивн≥ше з них використовуЇ дл€ п≥дтримки вс≥ придатн≥ дл€ цього розр≥зненн€. ÷е н≥чого не зм≥нюЇ у самост≥йност≥ таких протилежностей. ј зв≥дси випливаЇ ≥ зворотне: морально зле, естетично потворне чи економ≥чно шк≥дливе в≥д цього ще не ви€вл€ютьс€ ворогом; морально добре, естетично прекрасне й економ≥чно корисне ще не стають другом у специф≥чному, тобто пол≥тичному, зм≥ст≥ слова. [...]

ѕон€тт€ УдругФ ≥ УворогФ варто брати в њхньому конкретному, екзистенц≥альному зм≥ст≥, а не €к метафори чи символи; до них не повинн≥ п≥дм≥шуватис€, њхн≥й не повинн≥ послабл€ти економ≥чн≥, моральн≥ й ≥нш≥ представленн€, ≥ менш за все варто розум≥ти њх психолог≥чно, у приватно-≥ндив≥дуал≥стичному зм≥ст≥, €к вираженн€ приватних почутт≥в ≥ тенденц≥й. УƒругФ ≥ УворогФ Ц протилежност≥ не нормативн≥ ≥ не Учисто духовн≥Ф.

ќтже, ворог не конкурент ≥ не супротивник у загальному значенн≥. ¬орог також ≥ не приватний супротивник, €кого ненавид€ть у силу почутт€ антипат≥њ. ¬орог, щонайменше евентуально, тобто за реальною можлив≥стю, Ц це сукупн≥сть людей, що протистоњть так≥й сам≥й сукупност≥. ¬орог Ї т≥льки публ≥чний ворог, тому що усе, що сп≥вв≥днесено з такою сукупн≥стю людей, особливо з ц≥лим народом, стаЇ через це публ≥чним. [...] ¬орога в пол≥тичному зм≥ст≥ не потр≥бно особисто ненавид≥ти. [...]

÷ей нюанс дозвол€Ї побачити такий легко ф≥ксований феномен. ”с≥ пол≥тичн≥ пон€тт€, у€вленн€ ≥ слова мають полем≥чний сенс; вони припускають конкретну протилежн≥сть, прив'€зан≥ до конкретноњ ситуац≥њ, останн≥й насл≥док €коњ Ї под≥л на групи Удруг-ворогФ, ≥ вони стають порожньою ≥ примарною абстракц≥Їю, €кщо ц€ ситуац≥€ зникаЇ.

ƒрукуЇтьс€ за: ѕолитологи€: хрестомати€ / —ост. проф. ћ.ј.¬асилик, доц. ћ.—.¬ершинин. Ц ћ.: √ардарики, 2000. Ц —.24-27.

 

„.ћерр≥ам

Ќов≥ аспекти пол≥тики

 

ќсновн≥ труднощ≥ у просуванн≥ по шл€ху наукового вивченн€ пол≥тики пол€гають у наступному:

1. Ќедол≥к вичерпного набору даних про пол≥тичн≥ €вища з в≥дпов≥дною њхньою класиф≥кац≥Їю й анал≥зом.

2. —хильн≥сть до расового, класового, нац≥онал≥стичного ухилу в ≥нтерпретац≥њ доступних даних.

3. Ѕрак досить ч≥тких стандарт≥в вим≥ру ≥ точного знанн€ про посл≥довн≥сть процес≥в.

ѕарадокс пол≥тики пол€гаЇ в тому, що дл€ збереженн€ об'Їднанн€ в боротьб≥ з внутр≥шн≥ми ≥ зовн≥шн≥ми ворогами треба п≥дтримувати в його межах дисципл≥ну; однак ц€ тверда дисципл≥на руйнуЇ т≥ життЇв≥ сили ≥н≥ц≥ативи, критицизму ≥ реорган≥зац≥њ, без €ких влада об'Їднанн€ може бути втрачена. ѕовинна бути повна в≥дпов≥дн≥сть ≥з загальним зводом правил ≥ норм, установлених державою, у противному випадку не удастьс€ уникнути анарх≥њ. јле усередин≥ об'Їднанн€ необх≥дн≥ ≥ розумний прост≥р дл€ вол≥ критики, заперечень, дл€ пропозиц≥й та винах≥дливост≥. ќчевидно, що становище науки в ц≥й ситуац≥њ досить складне через св≥доме з≥ткненн€ м≥ж ≥нтересом групи ≥ наукою чи через несв≥доме в≥дхиленн€ в≥д наукового досл≥дженн€.

„ерез роз'Їднан≥сть пол≥тичних €вищ виникають також труднощ≥ у встановленн≥ ч≥тких каузальних зв'€зк≥в м≥ж ними. «наючи про под≥њ, що в≥дбуваютьс€, ми ви€вл€Їмо так багато причин, що не завжди можемо вказати на ту з них, що безпосередньо викликала под≥ю. « т≥Їњ ж причини важко прийти до обірунтованоњ згоди щодо розумноњ чи науковоњ пол≥тики й складно пророкувати майбутн≥ под≥њ.

“руднощ≥ Ї й у в≥дд≥ленн≥ особистост≥ спостер≥гача в≥д соц≥альноњ ситуац≥њ, частиною €коњ в≥н Ї, ≥ дос€гненн€ об'Їктивного в≥дношенн€ досл≥дника до розгл€нутих €вищ. ” цьому, можливо, пол€гаЇ основний кам≥нь спотиканн€ в оц≥нц≥ пол≥тичного процесу.  ласи, раси ≥ вс≥ ≥нш≥ види сп≥втовариств висувають у €кост≥ обов'€зкових так зван≥ принципи, що Ї породженн€м њхн≥х власних ≥нтерес≥в ≥, можливо, неусв≥домлено виход€ть з цих ≥нтерес≥в у ход≥ загального використанн€. “ак, пол≥тичне теоретизуванн€ у значн≥й м≥р≥ Ї, €к з'€совуЇтьс€ при ближчому розгл€д≥, завуальованою у б≥льш≥й чи менш≥й м≥р≥ пропагандою визначених ≥нтерес≥в. ” теор≥њ можлив≥ елементи ≥стини, однак ≥стина так розцв≥чена ≥нтересами тих, хто висуваЇ дану теор≥ю, що не в≥др≥зн€Їтьс€ справжньою ≥ незм≥нною ц≥нн≥стю. ƒумки б≥льшост≥ видатних ф≥лософ≥в, представник≥в визначеноњ раси ≥ нац≥њ щодо њхн≥х переваг потребують, майже без вин€тку, серйозного уточненн€. “е ж саме можна сказати про захисник≥в економ≥чних клас≥в й ≥нших вид≥в сп≥льнот.

≤снують труднощ≥ в освоЇнн≥ механ≥зму ч≥ткого вим≥ру пол≥тичних феномен≥в. јж до самого останнього часу воно було спрощеним ≥ нерозб≥рливим. “≥льки з розвитком сучасноњ статистики з'€вилис€ визначена ч≥тк≥сть ≥ точн≥сть у пол≥тичному фактолог≥чному матер≥ал≥. ≤ донин≥ ≥снуЇ чимало нездоланних, очевидно, перешкод. “ому розробка адекватного механ≥зму огл€ду пол≥тичних сил ще попереду. [...]

“руднощ≥ пол€гають й у в≥дсутност≥ того, що в природознавств≥ називаютьс€ контрольованим експериментом. ‘≥зик-досл≥дник висуваЇ тимчасову г≥потезу, намагаючись, по можливост≥, перев≥рити њњ за допомогою експерименту, проведеного п≥д його кер≥вництвом ≥ контролем. ÷≥ експерименти в≥н може повторювати доти, поки не упевнитьс€ в ≥стинност≥ чи хибност≥ своЇњ г≥потези. ќднак так≥ експерименти недоступн≥ тим, хто вивчаЇ пол≥толог≥ю чи ≥ншу сусп≥льну науку. –азом з тим реальн≥ пол≥тичн≥ процеси поступово в≥дтворюютьс€ в р≥зних точках св≥ту ≥ на р≥зних стад≥€х. ” випадку повторенн€ цих процес≥в можна в≥дновити спостереженн€ ≥ тим самим перев≥рити зроблен≥ висновки. ƒл€ цього, однак, необх≥дно виробити б≥льш точний механ≥зм.

ƒрукуЇтьс€ за: ѕолитологи€: хрестомати€ / —ост. проф. ћ.ј.¬асилик, доц. ћ.—.¬ершинин. Ц ћ.: √ардарики, 2000. Ц —.43-45.

Ћ≥тература основна:

1.ѕанарин ј.—. ѕолитологи€. ”чебник. »здание второе, переработанное и дополненное. Ц ћ.: ѕроспект, 1999. Ц —.3-10, 26-29.

2.ѕолитологи€: хрестомати€ / —ост. проф. ћ.ј.¬асилик, доц. ћ.—.¬ершинин. Ц ћ.: √ардарики, 2000. Ц —.24-45.

Ћ≥тература додаткова:

1. ѕол≥толог≥€ [“екст]: п≥дручник / Ѕабк≥на ќ.¬., √орбатенко ¬.ѕ., ред. Ц 3-Ї вид., перероб., допов. Ц  .: јкадем≥€, 2010. Ц 568 с

2.  равчук, Ћ. ¬. ѕол≥толог≥€ [“екст]: сем≥нар / Ћ. ¬.  равчук, —. Ћ.  равчук. Ц 2-ге вид., допов. Ц “ерноп≥ль: Ќавчальна книга-Ѕогдан, 2012. Ц 208 с.

3. ѕол≥толог≥€ / «а ред. ќ.≤.—емк≥ва. Ц Ћьв≥в: —в≥т, 1994. Ц —.9-24.

 

 



<== предыдуща€ лекци€ | следующа€ лекци€ ==>
 | јнтикалық философи€дағы са€сат табиғаты мен мемлекет мән≥
ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 409 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќеосмысленна€ жизнь не стоит того, чтобы жить. © —ократ
==> читать все изречени€...

1478 - | 1316 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.139 с.