Тема2.
1.
ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ, ЇЇ ВИДИ ТА ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД РІЗНИХ СОЦІАЛЬНИХ ФАКТОРІВ.
Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:
це мистецтво управління д-вою;
це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)
напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;
засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.
П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група
Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.
Як одна із сфер суспільного життя, п-ка взаємодіє з іншими сферами. Вона залежить від них, і, в свою чергу, вона робить істотний вплив на все людське буття. Тому вивчення політичних явищ вимагає з’ясування економічних та ін. інтересів, якими ці явища визначаються, а також всієї системи соціальних факторів і протиріч. Соціальна структура безпосередньо становить підвалини політики, визначаючи її суб’єкти, імпульси, інтереси, характер і спрямування політичних процесів. Залежно від соціальної структури формуються пол. сили і рухи.
Спецефічного спрямування набуває політика залежно від чисельності населення, його статевої структури. Демографічний факторвизначає певні риси і структуру суб’єктів політичного процесу. Що стосується національного складу населення, то це одна з домінант політичного життя.
Істотне місце посідають соціально- психологічні фактори. Саме вони позначаються на політичній поведінці мас та окремих індивидів.
Вибір політичних інститутів, методів функціонування, їх цілей значною мірою залежить від духовної культури. Саме дух. к-ра впливає на характер політичної соціалізації індивідів, систему їхніх політ. цінностей і політ. позиції.
2. СИСТЕМА КАТЕГОРІЙ ПОЛІТОЛОГІЇ
Категорії — найбільш загальні фундаментальні поняття науки, що відбивають найсуттєвіші риси її предмета. Категорії розкривають або необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, або найсуттєвіші елементи її структури. У порівнянні з іншими суспільними науками, що досліджують проблеми політичного життя, категорії політології мають конкретніший характер.
Поряд з філософськими та соціологічними категоріями в політології використовуються й поняття інших гуманітарних наук, наприклад політичний устрій, політичний статус, політична норма, політична етика, політична психологія тощо, а також поняття, які характеризують конкретні сторони й процеси політичного життя суспільства й особистості. До них належать: "політична діяльність", "політична активність", "політична поведінка", "електоральна поведінка", "політичне рішення", "політичні цінності", "політичне лідерство", "політична роль" тощо.
Водночас політологія як комплексна й самостійна галузь суспільних наук не займається лише переведенням загальних філософських, соціологічних та інших наукових понять у політичну сферу. Предметом політології є аналіз сутності політики як цілісного су- і спільного явища: вияв на макро- та мікрорівні її необхідних структурних елементів, внутрішніх та зовнішніх зв'язків та відносин; ви- і значення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільно-політичних системах; розробка об'єктивних критеріїв соціального виміру політики9.
Політика в суспільному житті виступає як своєрідна форма теоретичної і практичної діяльності класів, націй, соціальних груп та індивідів, головною метою діяльності яких є завоювання, втримання та використання політичної влади. Ось чому, на нашу думку, категорія "політична влада" є центральною категорією політології й політики як сфери діяльності.
3. Політика, як наука і мистецтво.
Слід зазначити, що суть політики визначається двоїстим характером цього явища.
По-перше, політика — наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов'язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об'єктивної логіки його законів, визначення його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера дії окремої особи, соціальної групи або класу.
По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.
Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак необхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.
4. Основні функції політики.
Функції:
1. задоволення владнозначущих інтересів усіх груп і верств сус-ва.
2. раціоналізація конфліктів і протиріч та спрямування їх у русло нормального цивілізованого діалогу поміж громадянами і державою
3. примус в інтересах окремих верств нас-ня або всього сус-ва в цілому (напр. податки).
4. інтеграція різних верств нас-ня за рахунок підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього сус-ва (напр. с\г реформа: частина громадян не хоче приватизувати власність, інші хочуть - шукають вихід, політику компромісу).
5. пол соціалізація особистості - це включення л-ни в складний світ політики.
6. забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.
5. Діалектика взаємозвязку політики та економіки.
Співвідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу, визначальним щодо наслідків економічної та політичної діяльності. Від правильного і збалансованого їхнього взаємозв'язку залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому —життєздатність суспільно-політичної та економічної системи. Неправильне розуміння співвідношення економіки і політики є однією з причин хибної економічної політики і, як наслідок цього, — економічної кризи, зниження життєвого рівня населення, хронічного дефіциту товарів народного споживання, інфляції. Все це відбувається, по-перше, в результаті того, що однобічна орієнтація на економічні фактори, недооцінка, приниження ролі політичної дії призводить до пасивності влади, до посилення некерованих, стихійних процесів у суспільному організмі. По-друге, зневажливе ставлення до вимог економіки, віра у всесилля політичних рішень і гасел позбавляють політичне керівництво необхідної об'єктивної основи і, таким чином, перетворюють його в царство суб'єктивізму і свавілля. Належне співвідношення економіки і політики наука визначає через поняття "економічна політика". Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства. Відповідно до її впливу на економіку економічна політика буває трьох видів. По-перше, вона може відповідати об'єктивному процесу функціонування і розвитку економіки, а тому стимулювати її. По-друге, економічна політика може діяти всупереч об'єктивним процесам функціонування і розвитку економіки, перешкоджати, гальмувати і навіть створювати кризову ситуацію. По-третє, економічна політика, визначаючи основні напрямки, шляхи і методи розвитку економіки, може стимулювати одні методи розвитку економіки і обмежувати, блокувати інші.
6.. ПОЛІТИКА ЇЇ ВИДИ
Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:
це мистецтво управління д-вою;
це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)
напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;
засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.
П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група
Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.
Як одна із сфер суспільного життя, п-ка взаємодіє з іншими сферами. Вона залежить від них, і, в свою чергу, вона робить істотний вплив на все людське буття. Тому вивчення політичних явищ вимагає з’ясування економічних та ін. інтересів, якими ці явища визначаються, а також всієї системи соціальних факторів і протиріч. Соціальна структура безпосередньо становить підвалини політики, визначаючи її суб’єкти, імпульси, інтереси, характер і спрямування політичних процесів. Залежно від соціальної структури формуються пол. сили і рухи.
Спецефічного спрямування набуває політика залежно від чисельності населення, його статевої структури. Демографічний факторвизначає певні риси і структуру суб’єктів політичного процесу. Що стосується національного складу населення, то це одна з домінант політичного життя.
Істотне місце посідають соціально- психологічні фактори. Саме вони позначаються на політичній поведінці мас та окремих індивидів.
Вибір політичних інститутів, методів функціонування, їх цілей значною мірою залежить від духовної культури. Саме дух. к-ра впливає на характер політичної соціалізації індивідів, систему їхніх політ. цінностей і політ. позиції.
7.. політика ЇЇ СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ.
Пол-ка є одним з дуже примітних явищ сусп. життя. Зараз роль пол-ки в сусп. житті зростає. Від пол-ки залежить матер., духовн. розвиток сусп. Пол-ка має вплив на розвиток людини, сім’ї, на розвиток моральності та побут. За доп. пол-ки сьогодні вирішуються глобальні проблеми: збереження оточуючого сер-ща, боротьба за мир, зм. загрози ядерної війни.
Структура:
1. пол відносини і пол діяльнісь(відображає стійкий характер взаємодії сусп груп між собою із інститутами влади)
2. пол свідомість (показує принципову залежність пол життя від свідомого відношення громодян до своїх владнозначущих інтересів)
3. пол інтерес (це внутр. джерело пол поведінки людей)
4. пол організація (пол об’єднання громадян, гром. рухи).
8. Зміст етнонаціональної політики
Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини. Національні відносини — це відносини між суб'єктами ет-нонаціонального розвитку — націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами [8]. Проблема національних відносин займає важливе місце в політичному житті багатонаціональної країни. І це зрозуміло, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення. Національні відносини — складна соціально-політична категорія, одна зі специфічних форм соціальних відносин. Вони не існують у чистому вигляді, а виявляються як складова економічних, політичних та духовних відносин. У національних відносинах відбивається вся сукупність соціальних відносин, специфіка яких зумовлена реальним існуванням національних спільностей. Визначальний вплив на них справляють економічні та політичні чинники.
У системі національних відносин політичні аспекти є ключовими, вирішальними. Це зумовлено передовсім значенням держави як важливого чинника формування й розвитку нації, внутрішнім зв'язком національних та соціально-класових проблем. Безпосередньо до сфери політики належать такі питання національних відносин, як національне самовизначення, поєднання національних та загальнолюдських інтересів, рівність прав націй, створення умов для вільного розвитку національних мов та національних культур, підготовка й представництво національних кадрів у структурах влади і багато інших питань. Водночас на формування політичних настанов, політичної поведінки, політичної культури помітний вплив справляють існуючі історичні традиції, соціальні почуття і настрої, географічні та культурно-побутові умови існування націй і народностей. Оскільки політика — це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, усі аспекти взаємовідносин націй і народностей мають політичний характер.
9. Економічна політика
Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.
Економічна політика держави має кілька завдань: здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;
зв'язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її; забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура); налагоджувати й розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.
Особливості історичного розвитку в СРСР призвели до створення командної економіки або, як прийнято говорити, командно-адміністративної системи управління. Ця система, що проіснувала протягом десятиліть, стала головною причиною застою, а потім і кризи, в яку потрапила радянська економіка у 80-ті роки.
Альтернативою командно-адміністративної системи управління економікою, яка себе повністю дискредитувала, є ринкова економіка. Життєздатність та результативність ринкової економіки доведена світовим досвідом. Узагальнення цього досвіду дозволяє зробити висновок, що ринкова система — це могутній засіб підвищення ефективності виробництва. Товарно-грошові відносини — провідний регулятор економічного життя в умовах будь-якого розвинутого виробництва.
Перехід до ринкової економіки в Україні в інтересах кожної людини — така економіка дозволить створити умови для заохочення творчості, ініціативи кожної людини, а також економічні стимули для високопродуктивної праці.
10. Соціально-класова обумовленість політика
В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб та інтересів людей і соціальних спільнот. Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб'єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.
Говорячи про соціально-класову обумовленість політики слід зазначити, що ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства повинна приволювати над інтересами держави.
11. ПОЛ. ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ КОНКРЕТНІ ФОРМИ
Пол. діяль. - це інд. Чи колект, спонтанна чи організ. діяльність соц. суб’єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інт-сів вел. спільних груп, їх цінностей, які оприділюють.
У шир. розумінні: вона постає як реалізація пол. сусп. відн-н. для здійснення певних соц. інт-сів. У вузьк. розумінні: пол. діяль.- це методи і засоби виконання владних ф-цій певними пол. суб’єктами.
Конкретні форми пол. діяль. чи участі в ній: 1. Пол. вибори; 2. Участь у пол. партіях, 3.референдуми, 4. Збір різних підписів, 5. Різні мітинги.
12.
13. Конституція України про свободу та умови об’єднання громадян у політичні партії.
Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про об’єднання громадян» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, — Основного Закону нашої держави, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.
14.
15. Права людини як критерій гуманізму в політиці.
До невід'ємних пол-них прав і свобод особи на-лежать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об'єднуватися в сус-ні організа-ції, у тому числі й пол-ні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна лю-дина має, таким чином, право брати участь в уп-равлінні своєю державою безпосередньо або чер-ез своїх представників. Разом з тим «кожний має обов'язки перед сус-вом, в якому тільки й мож-ливий вільний й повний розвиток його особисто-сті». При цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки 1 – пова-га до прав і свобод інших та задоволення справе-дливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному сус-ві. Ці положення закріплюються, конкретизуються в законодавчих актах багатьох держав, що забез-печує високий правовий статус їх громадян. Отже, право переконувати людей, організовував-ти пол-ні акції, як і інші пол-ні права, поклада-ють велику відповідальність на громадянина (правову, моральну, пол-ну) за наслідки своїх дій. Негативні наслідки неминучі, якщо організа-тори та учасники не дотримуються демократич-них правил поведінки. Які це правила? Правди-ва, перевірена інформація, стриманий тон орато-рів, надання слова не тільки своїм прихильник-ам, а й своїм опонентам, терпимість до інших по-глядів, повага до людської гідності.
16. Формування громадянина в умовах становлення Української держави: проблеми та перспективи.
Для того, щоб відповісти на це питання потрібно відповісти ще на одне, а саме - хто такий громадянин? Громадянин певної держави - це людина, яка любить свою державу. В нашій склавшійся позиції формування громадянської позиції віддано самим громадянам. Політики зайняті своїми справами, народ - своїми проблемами - добуванням хліба насущного. Під впливом вищеназваних факторів і сформувалася громадянська позиція в нашій державі. Коли в Україні народ буде бачити, що про нього піклується, тоді і буде формування громадянина
17. ОСОБА ЯК ПЕРВИННИЙ СУБ’ЄКТ І ОБ’ЄКТ ПОЛІТИКИ
Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.
Об'єктами політики є всі явища політ. та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.
Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія.
Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення-Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.
Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії.
Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.
18. Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії.
21.
22.. Пол-ний менеджмент.
Пол-ний менедж-мент - це с-ма управління пол-ими процесами; наука і мистецтво аналізу тендер-цій пол-ого розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для пол-ого керівництва та забезпечення їх реалізації в пол-ній практиці. Пол-ний менеджмент як с-ма управління пол-ими процесами включає: маркетинговий аналіз кон'юн-ктури пол-ого ринку й форм-ня відповідного імід-жу «пол-ого товару» - організації, лідера, кандида-та, пол-ної платформи; пол-не забезпечення бiзнe-cy; вивчення пол-них і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв'язок із гро-мадськістю та професійне пол-не лобіювання; ово-лодіння мистецтвом роботи з людьми та організа-ціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного сус-ва. Пол-ний менеджмент тісно пов'язаний із процедурою прийняття пол-ого ріше-ння. Необхідними умовами прийняття правильного пол-ого рішення є компетентність, інформованість, знання громадської думки. Однією з найважливіш-их складових мистецтва пол-ого керівництва сус-вом є вміння правильно вибирати відповідне конк-ретному історичному моменту співвідношення, оп-тимальне поєднання різних методів. Ефективність пол-ого рішення багато в чому залежить від його теоретичних засадних принципів. Актуальною про-блемою для сучасної України є становлення вітчи-зняного парламентаризму, запровадження умов па-рламентської демократії, боротьба з порушеннями пол-ної етики, корупції, з нехтуванням з-нами і но-рмами моралі, а також чітке розмежування повно-важень різних гілок влади як необхідної першоос-нови своєчасного й ефективного прийняття наяв-ною пол-ною владою назрілих пол-них рішень.
23. Політичний маркетинг.
Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів.
Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій, першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.
Антрепренерська система у західних демократіях панує. Політичну активність більшість лідерів проявляє тут уже в молоді роки. Висунення на виборні партійні, а пізніше на державні посади відбувається звичайно після отримання диплому про вищу політичну або юридичну освіту. Партійна кар’єра стає обов’язковою ланкою у політичній кар’єрі державного діяча.
Отже, за умов цивілізованого змагання за право управління політичною сферою суспільства під політичним маркетингом розуміють сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання ринку влади та утримання контролю над ним.
Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї.
Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.
Тема 3. Влада
1. Влада як явище сусп-політ. життя
Влада- це основний елемент, що звязує політ систему сусп-ва в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політ системи, виражає волю соц. субєктів.Ця воля здійс-ся як обовязкова публічна.,що підкорює собі всіх членів сусп-ва. Влада забезпечує порядок, виражає та захищає докорінні інтереси та сукупну волю соц. обєднань, є засобом реалізації цих інтересів та волі. Влада має глибокий внутр звязок їз таким сусп. явищем як організація. Це і соціальний інститут і порядок відносин і цілеспрямована діяльність зі створення організації, підтримки стабільності та порядку. Влада є осмисленим, цілеспрямованим процесом, що визначає цілі, шляхи та засоби роз-ку сусп, організує відповідну діяльність його членів. Влада необхідна для організації сусп вир-ва, яке не мислиме без підкорення всіх його учасників єдиній волі.В загальному розумінні влада це здатність та мож-ть справлятипевний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою певних засобів-волі, авторитету, права, насильства.
2.Поняття і функціїполітичної влади
Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політичної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у межах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних організацій і т. п.
Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.
Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади € інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, політичних партій та суспільних об'єднань на платформі загальнонародних інтересів. Саме в такий спосіб владні структури намагаються уникати конфронтаційних проявів, запобігати конфліктам і долати їх, спрямовуючи хід політичних подій у конструктивне русло.
Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є регулювання життєдіяльності суспільства. Володіючи такими інструментами, як право та система політичних норм, владні структури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх процесів суспільного життя.
Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільне значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різноманітних політичних сил та політико-організаційних структур.
Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи. Ураховуючи характер і тенденції розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, а також виходячи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури, органи влади намагаються не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада є нездатною консолідувати різноманітні елементи політичної системи, це може призвести суспільно-політичне життя до серйозних деформацій та криз.
Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян.
3. Політична та державна влади
Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політичної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у межах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних організацій і т. п.
На відміну від політичної влади державна влада не обов'язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.
Державна влада — це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засобів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада означає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійс нення цілей ї завдань цієї організації.
4.Умови ефективного функціонування політичної влади
Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох взаємозв'язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ та організацій, керівних органів політичних партій та провідних суспільних організацій; середньому, або проміжному, рівні («мезорівні» в західній політичній термінології"), тобто в регіональних, обласних та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими, групами та всередині них, котрі створюють загальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільстві і сферах його політичного та суспільного самоврядування. Середній рівень влади зв'язує два інші системою органів управління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рівні концентрується основна кількість політичних посадових осіб та основні кадри політичного управління.
11. Основні концепції влади
Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональна, психологічна та ін.
Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політичної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.
Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.
У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.
Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем — сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).
Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.
Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками.
Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (3. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над людською свідомістю та поведінкою.
6. Політична еліта - це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.
Теорії еліт.
Макевіалістськая школа (Г.Моска, В.Парето). будь-якому суспільству властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.
Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.
Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта - це прошарок суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей.
Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.
Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори, референдуми) незначні
Поняття “еліта” та “політична еліта”
Політична еліта це меншість сусп-ва, що утворює достатньо-самостійну, відносно-привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політ якостями, яка бере безпосер. Участь у затвердженні та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:
В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.
Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:
У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-
Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.
Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс:
Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:
Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.
7. ПОЛ ОПОЗИЦІЇ
Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу.
Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою.
Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність.
У плюралістичному сусп-ві, з метою надання можливості управляти на осн. врахування множинного хар-ру гром. думки і позицій різних суб’єктів пол-ки, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію.
Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти.
8. групи тиску.
а)по принадлежности:кадровые,масовые,частные,общественные б)по установленым целям:группы интересов(материальные),группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы
Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей (конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.
9.
10.Політична влада в Україні.
18Проблема формування і функц. Влади в Україні.
Протягом значного періоду істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна політ. культура, яка і нині значною мірою притаманна укр. Сусп-ву. Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом.За різних умов, співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.
Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування за умов “системної згоди”.Щоб забезпечити системну згоду, влада в Україні має бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демокрнатичні структури та інститути.
Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне для конкретної політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації сусп-ва та органічного звязку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу
12;14. Легітимність влади, криза легітимності та засоби її вирішення.
Маркс Вебер (нім. соціолог) висунув ідею про те, що влада може бути легітимна і нелегітимна.
Легітимна- це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада папи Рим.)
Нелегітимна- коли відбув. Переворот влади, або коли народ перестає довіряти владі, яку вони обрали.
Легітимна влада може впадати в кризу з таких причин:
1. історично-перехідний період
2. технологічний переворот
3. зміна соц. стр-ри сусп., коли з’явл. нові соц. класи
4. зміна статусу важливих консервативних інститутів, яка загрожує небезпеці під ча структ. змін
5. прогресивні вимоги осн. груп сусп. не приймаються політ. елітою
6. якщо вже існуючі нові владні стр-ри в сусп. не в змозі виправдати надії шир. верств населення.
Шляхи подолання кризи:
1. зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами часу
2. проведення корінних стр-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції, які існув. в сусп.
3. створ. такої політ. організації, яка базується на традиц. інститутах та на вимогах соц. груп
16. Демократія- форма пол. та ек. устрою сусп., заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а діями органів влади.
Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.
17. Мерітократія, тимократія, охлократія
Мерітократія (від лат. meritus-гідний і гр. kratos-влада)одна з елітарних концепцій у західній пол. науці, в основу якої покладенно принцип індивідуальної заслуги у здійснені пол. влади і соціального управління. Засновником є англ. Соціолог Мітчел Янг. Тимократія (від гр. timos-ціна,честь, kratos-влада) особлива форма олігархії у стародавній Греції; правління, за яким державною владою належало привелійованій більшості з високим майновим цензом. Т. означало практику поділу громадян відповідно до майнового цензу, коли визначалось розміри грошових платежів, військова повиність, що суттево впливало на відповідні пол. права. Охлократія (від гр. ochlos-натовп, kratos-влада) тимчасова або більш-меньш тривале домінування в пол. житті суспільства натовпу,; один із способів здійснення пол. влади, що суттево доповнює кризові пол. режими.О.стає можливою за умови відсутності легітимного державного управління, в ситуації без владдя, деструкції механізмів регулювання сусп. життя.
19. Влада і власність:єдність,взаємообум-ть
Влада і власність можуть бути відокремлені на деякий час, але розділити їх назавжди ніколи не вдасться, оскільки, освідомивши згубність такого розділення або власність купить владу або влада захопить власність. Це твердження знаходить прояв у світовій історії людства У докапіталістичних системах влада проявл-ся через форми економ залежності:рабство, кріпацтво. За умов капіталізму влада акумулює соц. Зв’язки, які лежать в основі екон відносин
20. Політ еліта Укр..:особл. Формув.та етапи еволюції Липинський,Донців.
В Укр.. завжди існувала проблема нац. Політ. Еліти, здатної розв’язувати державотворчі завдання у конкретній істор. Ситуації. У 20ст. Комун режим знищив навіть соц грунт для відтворення нац. Еліти ЇЇ роль у тогочасному суп-ві висовувала номенклатура. Від початку державного відродження Укр.. до других парламентських виборів правляча еліта формувалася з різних прошарків колишньої номенклатури, а також ж частково з націонал-демократичної опозиції. Еліта того періоду була ідеологічною, бо її діяльність скеровувалась не на здійснення, а на розв’язання необхідності реформ. Цю еліту змінила технократична, рекрутована з промислово –підприємницьких кіл та прагматично зорієнтованих політиків. Ідеологічна та технократична укр. Еліти вважаються квазіелітою, оскільки їм не вдалося провести позитивних, соціальних перетворень. Отже, процес формування справжньої еліти тільки розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні тільки розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні пов’язана з іменами Донцова та Липинського. Донців виділяє “Ініціативну меншість”(еліту) та “пасивний чинник нації”(народ). Еліта не тільки формулює певну ідею, а мобілізує народ на її здійснення. Концепція національної аристократії Липинського виходить з того, що націю творить активна серед етнографічної єдності група, що об’єднує всіх навколо політ. Цінностей.
Тема 4.
Політична Система.
1. ТИПИ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ
Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.
Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.
Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.
Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх. Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом з існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого” спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочмнності тощо.
Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів і форм держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.
2. Політ система сусп-ва:поняття і структура
Політ система це цілісна упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів та інститутів, повязаних із політикою, з її розробкою та практичним здійсненням.
Політ система сусп-ва це складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соц. інститутів, які виконують відповідні політ функції для захисту інтересів певних класів та соц. груп.Сутність політ системи поляга. В регламентації повелінки людей. Політ система є діалектичною єдністю чотирьох сторін: інституц-ої, регул-ої, функціон-ої та ідеологічної. Відповідно до цього, політ система склад-ся з таких компонентів: політ. відносини,політ організація, політ-правові та моральні норми, методи політ діяльності, політ культура. Політ система відбиває стан сусп-ва, включаючи економічні умови його існування соціальну і націон. Структуру, демографічні та економічні процеси, рівень освіти населення, стан сусп. свідомості, духовно-ідеологічне життя, міжнародне становище. Через політ систему виявляються та акумулюються основні групи соц інтересів, визначаються соц. пріоритети, що потім закріпл-ся в політиці.
3. Революція, переворот, заговор, реформа.
реформа преобразовивать измененние какой – либо существеной сторон жизни. соц. політ.происходит мирним путем.
РЕВОЛЮЦИЯ (от лат. гетоіиііо) - глубокое й качественное изменение в развитии общества, і способе производства, в различних областях знання. Р. возникают в результате постепеиного нарастания противоречий, накапливающихся а процессе зволюционвого развития, которие разрешаются переворотом, скачком, резкими переменамя. Р. могут иосить кратковременнмв характер или охватывать целую истор эпоху. Они - результат общ-ного развития или сознания человеком окружающего мира, закономерного процесса, не зависящего от желания или воля человека или какой-либо общественной группи, й возникают на переломном зтапе, когда сложившиеся противоречия или конфликти не могут бьіть разрешеньї никаким др. способом. Об’ьективньїе потребности общественяого развития определяют историческую неизбежность Р., хотя й не гарантируют ее победу.
ЗАГОВОР ПОЛИТИЧЕСКИЙ - тайное соглашение (уговор, сговор) нескольких лиц, виступающих индивидуально или в качестве лидеров полит сил о совместннх действиях против кого-либо или, реже, чего-либо для достижения определенных политических целей. 3. - особая разновидность интриги полит отличающаю максимально возможной конспиративнсстью й негативной, деструктивной, а не созидательнон направлеяиостью.
Большая часть известных в истории удавшихся 3. носила индивидуально направленый характер й была направлена против конкретних личностей - прежде всего, против носителей власти. Как правило, 3., направленные не против персоны, а против идеи, системи в целом, терпели неудачи. декабристов против самодержавця й крепостничества. 3. как специфическяй, наиболее персонифицированнімй вид полит интриги отличается требовавием максимального соответствия между локальньїм числом участников й локальностью достигаемой цели.
Реальний 3. представляет собой одно из традиционно зффект средств борьбы за власть й влияние в политике. Со временем такие вариантм виходят на перзий план в отношений вьісших лиц государства.вдохновітелі организатори разробочики исполнители.політ еліт
Роль 3. какинструмта политики наиболее значительна в тоталитарних й авторитаряих социа-полит системах, в которих вопросы власти й управления сконцентрированы в среде узкой политической элити и решаются а рамках не столько институционального, правового, сколько межличноспіого, келейно-го взаимодействия. В таких системах особое знзчение приобретают характер личннх взаимоотношений между членами элити, их личные амбиции й усилия по достижению власти. При демократической, правовой орг соц-полит жизни значение 3. санижается, борьба за власті носит более широкий й гласний характер, требует вовлечения большого числа людей, что невозможно в сравнительно узких рамках 3. Уменьшение степени концентрации власти, разделение властей, появленяе структур представительской, регулярно сменяющейся влзстя неизбежно ведет к снижению опасности й зффективности
10. Становлення громадянського суспільства в Україні
Перші елементи формування громадянського суспільствана території сучасної України криються в сивій давнині. Ще в VII—V ст. до н. е. на землях теперішньої Україні функціонували рабовласницькі міста-держави: Ольвія, Херсонес, Боспор, Феодосія та ін. з різноманітними формами правління — від монархії до аристократичної та демократичної республік. Коли в IX ст. виникла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне віче.
Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об'єднувалися в сільські общини, обираючи зі свого середовища отаманів, старшин та інших представників громадськості. Особливе місце у формуванні рис громадянського суспільства та боротьбі за волю й незалежну, суверенну державу належить козацтву.
Найбільш повно ідеї громадянського суспільства та становлення демократичних засад вітчизняного державотворення знайшли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710р.
Поширенню ідей української державності на українських землях значною мірою сприяв розвиток поняття громадянина. Виникнувши як термін після Французької революції XVIII ст., поняття «громадянин» набуло широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема.
1 грудня 1991 року народ України на всенародному референдумі висловив свою суверенну волю побудувати українську незалежну державу. А почався цей процес ще до референдуму — з ухвалення Верховною Радою в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Її засадним принципом було сучасне розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала сучасне комплексне наповнення цього права — верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства Української держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, національно-культурне відродження українського народу. Водночас гарантувався вільний національно-культурний розвиток усім національностям,.що проживають в Україні. Усі розділи Декларації пройнято гуманізмом та демократизмом. Так, проголошуючи Україну суверенною національною державою, Декларація виходила з того, що український народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх національностей, що живуть в Україні.
Наступний історично значущий крок — це ухвалення Конституції України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку самоврядування.
Нині процеси формування в Україні громадянського суспільства та створення незалежної, демократичної, соціальної та правової держави відбуваються паралельно. Прискоренню цих процесів активно сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази нашого суспільства з урахуванням власного та світового досвіду. Громадяни, громадські організації та різноманітні політичні інститути України за цих умов намагаються ефективно використати досвід передових, демократичних країн щодо захисту прав і свобод кожної людини. Як свідчить світовий політичний досвід, саме з усвідомлення кожною людиною думки про свою самоцінність, про спроможність і можливість своєю працею побудувати достойне життя власній родині та суспільству в цілому розпочинається процес становлення громадянського суспільства.
3. Типи політичних культур (за Алмондом і Вербою)
Американські політологи Алмонд і Верба на підставі аналізу різних політичних орієнтацій відокремили 3 типи політичної культури: патріархальний, підданський і активістський. Характерною рисою патріархальної політичної культури, за Алмондом, є брак інтересу до політичного життя, брак чітко виражених політичних ролей у суспільстві, причому орієнтація членів суспільства на вождів племен, шаманів і т. п. не відокремлюється від релігійних і соціальних орієнтацій. Підданська політична культура характеризується сильною орієнтацією на політичну систему і результати її діяльності, а водночас низьким рівнем участі громадян у політичному житті. Активістська політична культура, або культура участі, відрізняється значним інтересом громадян як до політичної системи і результатів її функціонування, так і до особистої участі в політичному житті.
4. Основні функції пол. системи
Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних,партійних організацій,громадських об’єднань,за допомогою яких здійснюється завоювання,утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого політичної культури.ПС виконує в суспільстві функції:
1.Регулююча 2. Реагуюча 3. Розподільча 4. Екстракціонна 5. Символізуюча
Функції внутрі себе самої:
1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3. Контроль за виконанням правил
Політична комунікація 5. Зберігання та адаптація системи:
Політичне рекрутування та політична соціалізація
Різноманітність функцій політ. системи суспільства свідчить не лише про процес ускладнення його, а й про розгалуженість функціонування політичних систем у суспільному організмі.
Визначення цілей, завдань, шляхів розвитку суспільства. Розробка правил і законів поведінки людей та груп у суспільстві. Організація діяльності суспільства на виконання поставлених цілей та програм. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки та стабільності політичного ладу. Розподіл матеріальних і духовних цінностей у відповідності з інтересами соціальних спільнот. Формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності. Погодження різноманітних інтересів держави і соціальних цінностей. Контроль за додержанням законності та правил, припинення дій, що порушують політичні норми.
5. ТИПИ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ
Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.
Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.
Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.
Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх. Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом з існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого” спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочмнності тощо.
Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів і форм держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.
Структура пол. системи
Політична система є однією з частин (або підсистем) сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо.
-Особливости пол. системи сучасного Укр. сусп.
Економічним фундаментом становлення нової політичної системи в нашому суспільстві є процес створення багатоукладної економіки, пов'язаний із роздержавленням власності, створенням і спільних і власних підприємств, індивідуально-трудової діяльності, широкого кооперативного руху, фермерства і т. д. Цінові форми власності й господарської діяльності значною мірою сприяють появі нових соціальних структур суспільства, які виявляють свої конкретні інтереси в політиці. Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зростання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян демократичні цінності
8. Поняття держави та її головні ознаки
Основним компонентом політичної системи є держава. Держава- це публічна влада, яка поширюї свою дію на суспільство.Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території,має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики,виняткове право видавати закони та правила,які є обов’язковими для всіх громадян, право на збирання податків,мита,тощо. Держава – це організація публічної влади панівної частини населення у соціально неоднорідному, зокрема класовому,суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини,а також управління загальносуспільними справами. До основних ознак держави належать:
1. Суверенітет держави, тобто право на верховенство всередині країни та на зовнішню незалежність. 2. Держава уособлює публічну владу і підпорядковує собі всі вияви інших суспільних властей.Вона застосовує владні методи,а в разі необхідності іпримус.
3.Держава за допомогою права регулює суспільні відносини і своїм велінням надає їм загальнообов’язкового змісту.4. Наявність певної території. Для держави принципове значення мають кордони. які є не тільки географічним, а й політичним чинником.5. Держава завдяки наявності спеціального професійного апарату виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.
ознаки: Наявність особливої системи органів та установ, що здійснюють функції державної влади. Наявність громадянства і певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Політична організація громадянського суспільства. Головний інструмент реалізації політичної влади. Наявність права як певної системи норм, встановлених або санкціонованих державою. Поряд з родиною, мовою, культурою тощо є фундаментальний інститут, ще складає інфраструктуру життєдіяльності людини як суспільної істоти. Наявність бюджетно-фінансової системи, збройних сил, державної символіки
9-10.Форми державного правління та форми державного устрою.
Досить поширеною є класифікація держави за формою державного правління. Під формою державного правління слід розуміти організацію верховної державної влади, її структуру, правовий статус та субординацію вищих органів, порядок їхньої діяльності. Основними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія. Основу концепції парламентської республіки становить ідея рівноваги влад (законодавчої, виконавчої, судової). На чолі республіки стоїть посадова особа (президент), яку обирає парламент. Уряд
