Розрызнить поняття вождь вожак и лидер

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про об’єднання громадян» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією у розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції, — Основного Закону нашої держави, що сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влад. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.

14.

15. Права людини як критерій гуманізму в політиці.

До невід'ємних пол-них прав і свобод особи на-лежать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об'єднуватися в сус-ні організа-ції, у тому числі й пол-ні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна лю-дина має, таким чином, право брати участь в уп-равлінні своєю державою безпосередньо або чер-ез своїх представників. Разом з тим «кожний має обов'язки перед сус-вом, в якому тільки й мож-ливий вільний й повний розвиток його особисто-сті». При цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки 1 – пова-га до прав і свобод інших та задоволення справе-дливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному сус-ві. Ці положення закріплюються, конкретизуються в законодавчих актах багатьох держав, що забез-печує високий правовий статус їх громадян. Отже, право переконувати людей, організовував-ти пол-ні акції, як і інші пол-ні права, поклада-ють велику відповідальність на громадянина (правову, моральну, пол-ну) за наслідки своїх дій. Негативні наслідки неминучі, якщо організа-тори та учасники не дотримуються демократич-них правил поведінки. Які це правила? Правди-ва, перевірена інформація, стриманий тон орато-рів, надання слова не тільки своїм прихильник-ам, а й своїм опонентам, терпимість до інших по-глядів, повага до людської гідності.

16. Формування громадянина в умовах становлення Української держави: проблеми та перспективи.

Влада- це основний елемент, що звязує політ систему сусп-ва в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політ системи, виражає волю соц. субєктів.Ця воля здійс-ся як обовязкова публічна.,що підкорює собі всіх членів сусп-ва. Влада забезпечує порядок, виражає та захищає докорінні інтереси та сукупну волю соц. обєднань, є засобом реалізації цих інтересів та волі. Влада має глибокий внутр звязок їз таким сусп. явищем як організація. Це і соціальний інститут і порядок відносин і цілеспрямована діяльність зі створення організації, підтримки стабільності та порядку. Влада є осмисленим, цілеспрямованим процесом, що визначає цілі, шляхи та засоби роз-ку сусп, організує відповідну діяльність його членів. Влада необхідна для організації сусп вир-ва, яке не мислиме без підкорення всіх його учасників єдиній волі.В загальному розумінні влада це здатність та мож-ть справлятипевний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою певних засобів-волі, авторитету, права, насильства.

2.Поняття і функціїполітичної влади

Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, ха­рактеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політич­ної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що полі­тична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у ме­жах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних ор­ганізацій і т. п.

Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади € інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, полі­тичних партій та суспільних об'єднань на платформі загальнона­родних інтересів. Саме в такий спосіб владні структури намагаю­ться уникати конфронтаційних проявів, запобігати конфліктам і до­лати їх, спрямовуючи хід політичних подій у конструктивне русло.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є ре­гулювання життєдіяльності суспільства. Володіючи такими інст­рументами, як право та система політичних норм, владні струк­тури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх проце­сів суспільного життя.

Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формуван­ня мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільне значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різ­номанітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи. Ураховуючи ха­рактер і тенденції розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, а також виходя­чи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури, органи влади намагаються не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада є не­здатною консолідувати різноманітні елементи політичної систе­ми, це може призвести суспільно-політичне життя до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян.

3. Політична та державна влади

Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, ха­рактеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політич­ної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що полі­тична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у ме­жах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних ор­ганізацій і т. п.

На відміну від політичної влади державна влада не обов'яз­ково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб при­мусити членів суспільства виконувати її задуми.

Державна влада — це вид політичної влади, що має монопо­льне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засо­бів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада озна­чає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійс нення цілей ї завдань цієї організації.

4.Умови ефективного функціонування політичної влади

Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох вза­ємозв'язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих цент­ральних політичних інститутів, вищих державних установ та ор­ганізацій, керівних органів політичних партій та провідних сус­пільних організацій; середньому, або проміжному, рівні («мезорівні» в західній політичній термінології"), тобто в регіональних, обласних та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими, групами та всередині них, котрі створюють за­гальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільст­ві і сферах його політичного та суспільного самоврядування. Се­редній рівень влади зв'язує два інші системою органів управ­ління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рівні концентрується основна кількість політичних поса­дових осіб та основні кадри політичного управління.

11. Основні концепції влади

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональ­на, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політич­ної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктри­ни є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управ­ляти процесом прийняття рішень на локальному чи національно­му рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індиві­дів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як ат­рибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних сис­тем — сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індиві­дів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як резуль­тат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією докт­риною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особ­ливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлен­ня індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (3. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над люд­ською свідомістю та поведінкою.

6. Політична еліта - це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.

Теорії еліт.

Макевіалістськая школа (Г.Моска, В.Парето). будь-якому суспільству властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.

Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.

Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта - це прошарок суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей.

Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.

Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори, референдуми) незначні

Поняття “еліта” та “політична еліта”

Політична еліта це меншість сусп-ва, що утворює достатньо-самостійну, відносно-привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політ якостями, яка бере безпосер. Участь у затвердженні та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

7. ПОЛ ОПОЗИЦІЇ

Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу.

Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою.

Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність.

У плюралістичному сусп-ві, з метою надання можливості управляти на осн. врахування множинного хар-ру гром. думки і позицій різних суб’єктів пол-ки, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію.

Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти.

8. групи тиску.

а)по принадлежности:кадровые,масовые,частные,общественные б)по установленым целям:группы интересов(материальные),группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей (конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

9.

10.Політична влада в Україні.

18Проблема формування і функц. Влади в Україні.

Протягом значного періоду істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна політ. культура, яка і нині значною мірою притаманна укр. Сусп-ву. Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом.За різних умов, співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.

Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування за умов “системної згоди”.Щоб забезпечити системну згоду, влада в Україні має бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демокрнатичні структури та інститути.

Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне для конкретної політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації сусп-ва та органічного звязку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу

12;14. Легітимність влади, криза легітимності та засоби її вирішення.

Маркс Вебер (нім. соціолог) висунув ідею про те, що влада може бути легітимна і нелегітимна.

Легітимна- це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада папи Рим.)

Нелегітимна- коли відбув. Переворот влади, або коли народ перестає довіряти владі, яку вони обрали.

Легітимна влада може впадати в кризу з таких причин:

1. історично-перехідний період

2. технологічний переворот

3. зміна соц. стр-ри сусп., коли з’явл. нові соц. класи

4. зміна статусу важливих консервативних інститутів, яка загрожує небезпеці під ча структ. змін

5. прогресивні вимоги осн. груп сусп. не приймаються політ. елітою

6. якщо вже існуючі нові владні стр-ри в сусп. не в змозі виправдати надії шир. верств населення.

Шляхи подолання кризи:

1. зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами часу

2. проведення корінних стр-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції, які існув. в сусп.

3. створ. такої політ. організації, яка базується на традиц. інститутах та на вимогах соц. груп

16. Демократія- форма пол. та ек. устрою сусп., заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а діями органів влади.

Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.

17. Мерітократія, тимократія, охлократія

Мерітократія (від лат. meritus-гідний і гр. kratos-влада)одна з елітарних концепцій у західній пол. науці, в основу якої покладенно принцип індивідуальної заслуги у здійснені пол. влади і соціального управління. Засновником є англ. Соціолог Мітчел Янг. Тимократія (від гр. timos-ціна,честь, kratos-влада) особлива форма олігархії у стародавній Греції; правління, за яким державною владою належало привелійованій більшості з високим майновим цензом. Т. означало практику поділу громадян відповідно до майнового цензу, коли визначалось розміри грошових платежів, військова повиність, що суттево впливало на відповідні пол. права. Охлократія (від гр. ochlos-натовп, kratos-влада) тимчасова або більш-меньш тривале домінування в пол. житті суспільства натовпу,; один із способів здійснення пол. влади, що суттево доповнює кризові пол. режими.О.стає можливою за умови відсутності легітимного державного управління, в ситуації без владдя, деструкції механізмів регулювання сусп. життя.

19. Влада і власність:єдність,взаємообум-ть

Політ система це цілісна упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів та інститутів, повязаних із політикою, з її розробкою та практичним здійсненням.

Політ система сусп-ва це складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соц. інститутів, які виконують відповідні політ функції для захисту інтересів певних класів та соц. груп.Сутність політ системи поляга. В регламентації повелінки людей. Політ система є діалектичною єдністю чотирьох сторін: інституц-ої, регул-ої, функціон-ої та ідеологічної. Відповідно до цього, політ система склад-ся з таких компонентів: політ. відносини,політ організація, політ-правові та моральні норми, методи політ діяльності, політ культура. Політ система відбиває стан сусп-ва, включаючи економічні умови його існування соціальну і націон. Структуру, демографічні та економічні процеси, рівень освіти населення, стан сусп. свідомості, духовно-ідеологічне життя, міжнародне становище. Через політ систему виявляються та акумулюються основні групи соц інтересів, визначаються соц. пріоритети, що потім закріпл-ся в політиці.

3. Революція, переворот, заговор, реформа.

реформа преобразовивать измененние какой – либо существеной сторон жизни. соц. політ.происходит мирним путем.

РЕВОЛЮЦИЯ (от лат. гетоіиііо) - глубокое й качественное изменение в развитии общества, і способе производства, в различних областях знання. Р. возникают в результате постепеиного нарастания противоречий, накапливающихся а процессе зволюционвого развития, которие разрешаются переворотом, скачком, резкими переменамя. Р. могут иосить кратковременнмв характер или охватывать целую истор эпоху. Они - результат общ-ного развития или сознания человеком окружающего мира, закономерного процесса, не зависящего от желания или воля человека или какой-либо общественной группи, й возникают на переломном зтапе, когда сложившиеся противоречия или конфликти не могут бьіть разрешеньї никаким др. способом. Об’ьективньїе потребности общественяого развития определяют историческую неизбежность Р., хотя й не гарантируют ее победу.

ЗАГОВОР ПОЛИТИЧЕСКИЙ - тайное соглашение (уговор, сговор) нескольких лиц, виступающих индивидуально или в качестве лидеров полит сил о совместннх действиях против кого-либо или, реже, чего-либо для достижения определенных политических целей. 3. - особая разновидность интриги полит отличающаю максимально возможной конспиративнсстью й негативной, деструктивной, а не созидательнон направлеяиостью.

Большая часть известных в истории удавшихся 3. носила индивидуально направленый характер й была направлена против конкретних личностей - прежде всего, против носителей власти. Как правило, 3., направленные не против персоны, а против идеи, системи в целом, терпели неудачи. декабристов против самодержавця й крепостничества. 3. как специфическяй, наиболее персонифицированнімй вид полит интриги отличается требовавием максимального соответствия между локальньїм числом участников й локальностью достигаемой цели.

Реальний 3. представляет собой одно из традиционно зффект средств борьбы за власть й влияние в политике. Со временем такие вариантм виходят на перзий план в отношений вьісших лиц государства.вдохновітелі организатори разробочики исполнители.політ еліт

Роль 3. какинструмта политики наиболее значительна в тоталитарних й авторитаряих социа-полит системах, в которих вопросы власти й управления сконцентрированы в среде узкой политической элити и решаются а рамках не столько институционального, правового, сколько межличноспіого, келейно-го взаимодействия. В таких системах особое знзчение приобретают характер личннх взаимоотношений между членами элити, их личные амбиции й усилия по достижению власти. При демократической, правовой орг соц-полит жизни значение 3. санижается, борьба за власті носит более широкий й гласний характер, требует вовлечения большого числа людей, что невозможно в сравнительно узких рамках 3. Уменьшение степени концентрации власти, разделение властей, появленяе структур представительской, регулярно сменяющейся влзстя неизбежно ведет к снижению опасности й зффективности

10. Становлення громадянського суспільства в Україні

Перші елементи формування громадянського суспільс­твана території сучасної України криються в сивій давнині. Ще в VII—V ст. до н. е. на землях теперішньої Україні функціонували рабовласницькі міста-держави: Ольвія, Херсонес, Боспор, Феодо­сія та ін. з різноманітними формами правління — від монархії до аристократичної та демократичної республік. Коли в IX ст. вини­кла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне віче.

Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об'єднувалися в сіль­ські общини, обираючи зі свого середовища отаманів, старшин та інших представників громадськості. Особливе місце у формуван­ні рис громадянського суспільства та боротьбі за волю й незале­жну, суверенну державу належить козацтву.

Найбільш повно ідеї громадянського суспільства та станов­лення демократичних засад вітчизняного державотворення знай­шли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710р.

Поширенню ідей української державності на українських зем­лях значною мірою сприяв розвиток поняття громадянина. Вини­кнувши як термін після Французької революції XVIII ст., поняття «громадянин» набуло широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема.

1 грудня 1991 року народ України на всенародному референ­думі висловив свою суверенну волю побудувати українську неза­лежну державу. А почався цей процес ще до референдуму — з ухвалення Верховною Радою в липні 1990 р. Декларації про дер­жавний суверенітет України. Її засадним принципом було сучас­не розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала сучасне компле­ксне наповнення цього права — верховенство, самостійність, по­вноту і неподільність влади республіки в межах її території, не­залежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства Українсь­кої держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, на­ціонально-культурне відродження українського народу. Водно­час гарантувався вільний національно-культурний розвиток усім національностям,.що проживають в Україні. Усі розділи Декла­рації пройнято гуманізмом та демократизмом. Так, проголошую­чи Україну суверенною національною державою, Декларація ви­ходила з того, що український народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх національностей, що жи­вуть в Україні.

Наступний історично значущий крок — це ухвалення Консти­туції України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку са­моврядування.

Нині процеси формування в Україні громадянського суспільс­тва та створення незалежної, демократичної, соціальної та право­вої держави відбуваються паралельно. Прискоренню цих проце­сів активно сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази нашого суспільства з урахуванням власного та світо­вого досвіду. Громадяни, громадські організації та різноманітні політичні інститути України за цих умов намагаються ефективно використати досвід передових, демократичних країн щодо захисту прав і свобод кожної людини. Як свідчить світовий політичний досвід, саме з усвідомлення кожною людиною думки про свою самоцінність, про спроможність і можливість своєю працею по­будувати достойне життя власній родині та суспільству в цілому розпочинається процес становлення громадянського суспільства.

3. Типи політичних культур (за Алмондом і Вербою)

Американські політологи Алмонд і Верба на підставі аналізу різних політичних орієнтацій відокремили 3 типи політичної культури: патріархальний, підданський і активістський. Характерною рисою патріархальної політичної культури, за Алмондом, є брак інтересу до політичного життя, брак чітко виражених політичних ролей у суспільстві, причому орієнтація членів суспільства на вождів племен, шаманів і т. п. не відокремлюється від релігійних і соціальних орієнтацій. Підданська політична культура характеризується сильною орієнтацією на політичну систему і результати її діяльності, а водночас низьким рівнем участі громадян у політичному житті. Активістська політична культура, або культура участі, відрізняється значним інтересом громадян як до політичної системи і результатів її функціонування, так і до особистої участі в політичному житті.

4. Основні функції пол. системи

Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних,партійних організацій,громадських об’єднань,за допомогою яких здійснюється завоювання,утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівняйого політичної культури.ПС виконує в суспільстві функції:

1.Регулююча 2. Реагуюча 3. Розподільча 4. Екстракціонна 5. Символізуюча

Функції внутрі себе самої:

1.Нормотворча 2. Функція вживання правил 3. Контроль за виконанням правил

Політична комунікація 5. Зберігання та адаптація системи:

Політичне рекрутування та політична соціалізація

Різноманітність функцій політ. системи суспільства свідчить не лише про процес ускладнення його, а й про розгалуженість функціонування політичних систем у суспільному організмі.

Визначення цілей, завдань, шляхів розвитку суспільства. Розробка правил і законів поведінки людей та груп у суспільстві. Організація діяльності суспільства на виконання поставлених цілей та програм. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки та стабільності політичного ладу. Розподіл матеріальних і духовних цінностей у відповідності з інтересами соціальних спільнот. Формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності. Погодження різноманітних інтересів держави і соціальних цінностей. Контроль за додержанням законності та правил, припинення дій, що порушують політичні норми.

5. ТИПИ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ

Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для за­хисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, прези­дентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних сис­тем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.

Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх. Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом з існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого” спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочмнності тощо.

Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів і форм держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.