Переваги вступу в НАТО для країни та її громадян:
1) одержання для України міцних гарантій її національної безпеки, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності;
2) відхід із сфери геополітичного домінування Росії і досягнення з нею рівноправних міждержавних відносин;
3) створення вагомих передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й економічні структури;
4) зміцнення міжнародної безпеки і стабільності в регіоні Центрально-Східної Європи;
5) зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України. Використання досвіду і підтримки країн членів НАТО у підвищенні ефективності оборонного сектору України;
6) створення вагомих передумов для ліквідації російської військової присутності на території України;
7) покращення міжнародного іміджу України;
8) посилення консолідації української нації;
9) зміцнення інститутів громадянського суспільства;
10) посилення прозорості влади;
11) реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства права;
12) зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і внутрішню політику в Україні;
13) стимулювання економічних реформ;
14) партнерство з НАТО зможе покращити просування української зброї на світовий ринок.
Можливі негативні наслідки та перешкоди вступу України до НАТО:
1) деяке обмеження самостійності в прийнятті ключових рішень в галузі зовнішньої та оборонної політики. Виходячи з відпрацьованих технологій, Україна в жодному напрямку зовнішньої та внутрішньої політики неспроможна буде робити самостійні кроки. НАТО завжди диктуватиме Україні свої умови в силу значних відмінностей у геополітичних інтересах. В іншому разі її чекатиме сумний досвід Югославії;
2) розширення альянсу значно погіршить діяльність НАТО з огляду на широку географію об’єднання, що різко погіршує умови його керованості при тому, що будь-які прийняті рішення можуть бути легко заблокованими. Таким чином, взагалі постає питання подальшого його існування;
3) навіть у США викликає занепокоєння фінансовий бік розширення об’єднання. Північноатлантичний блок нав’язує іншим країнам стратегію й тактику, озброєння за натовськими стандартами та організацію військових структур. На це необхідні величезні кошти, які є неспіввимірними тим “вигодам”, які обіцяються;
4) слід взяти до уваги факт існування довготривалої напруженості у відносинах США з Францією та Італією з приводу командування Південною (Середземноморською) зоною НАТО. Україна ж має вихід до Чорного і Азовського морів. Можна тільки уявити, що буде відбуватися під час розгляду повноважень впливу на ці території;
5) факт розширення НАТО може надати значної переваги США на американізацію Центральної та Східної Європи, що викликає занепокоєння найбільших європейських країн, зокрема Російської Федерації;
6) посилення розбіжностей геополітичних інтересів України і Росії та збільшення вірогідності на цьому тлі конфліктогенних проблем в російсько-українських відносинах. Як військово-стратегічна одиниця Україна для блоку виступає у першу чергу, як стратегічний плацдарм для розгортання своїх позицій на Схід. Незважаючи на сьогоднішню досить стриману позицію Росії щодо розширення НАТО на Схід, цей процес має свої межі. Тому вступ України до альянсу може спричинити напружені відносини із своїм східним сусідом;
7) скорочення (часткова втрата) підприємствами українського ОПК (оборонно-промислового комплексу) російських оборонних замовлень;
8) збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил;
9) за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лише 2% від особового складу військовослужбовців європейських армій спроможні здійснювати такі функції та завдання, як у Косові або у Боснії. Тут основне навантаження несли США. Тобто українські військовослужбовці в НАТО будуть на “папері”, а не на практиці;
10) коли Україна увійде в систему інфраструктурних зв’язків НАТО, що вже обіймає величезні території, то буде зламаний не лише державний апарат, а й внутрішня сутність українського народу, його духовність;
11) подальше просування НАТО на Схід покращує стратегічні взаємини між альянсом та Польщею. Україні ж тут відводиться роль буферного утворення;
12) аналіз понятійного апарату, ідеологем, якими користується альянс у проведенні своєї військово-політичної експансії, свідчить, що завданням НАТО не виступає за збереження будь-якої національної держави. Наголос робиться на віртуальних цінностях, пов’язаних з правами людини, загальнолюдськими цінностями і т. ін., а державі відводиться другорядна роль;
13) якщо ж військова доктрина спонукає НАТО до певного роду дій на політичному полі України, то вони будуть застосовані. Основний сенс діяльності об’єднання знаходить своє вираження у розширенні життєвого простору, для чого реальна його активність проявляється лише у проведенні різноманітних навчань на території України;
15) пріоритетні орієнтації України на інтеграцію в НАТО повинні супроводжуватися широкою програмою заходів щодо всебічного входження в європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки для економічних інвестицій, але і для інвестицій культурних та інформаційних.
