Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒжерела, пров≥дн≥ ≥дењ та напр€ми ф≥лософськоњ думки —тародавньоњ ≤нд≥њ




ѕроте, варто звернути увагу на такий факт: давньосх≥дна та давньогрецька ф≥лософ≥€ виникають практично одночасно, але ≥снуЇ давн€ традиц≥€ починати ≥стор≥ю ф≥лософ≥њ саме з≥ —ходу. „им це можна по€снити?

ѕо-перше, тим, що сх≥дна ф≥лософ≥€ була значно т≥сн≥ше переплетена ≥з ≥ншими сферами житт€ та духовноњ д≥€льност≥ сусп≥льства - ≥з м≥фолог≥Їю, рел≥г≥Їю, маг≥Їю, певними традиц≥€ми та обр€дами; звертаючись до перших крок≥в давньосх≥дноњ ф≥лософськоњ думки, ми знаходимо њњ у процес≥ формуванн€, що дозвол€Ї краще зрозум≥ти природу ф≥лософськоњ рефлекс≥њ. ѕо-друге, ф≥лософська думка/—тародавнього —ходу спиралась, €к вже вказувалос€, на де€к≥ попередн≥ традиц≥йн≥ тексти та канон≥чн≥ духовн≥ джерела, ≥ в цьому сенс≥ вона с€гала своњм кор≥нн€м значно дал≥, н≥ж антична^“обто, тут ми маЇмо можлив≥сть "зазирнути" у досить в≥ддален≥ глибини людськоњ ментальност≥, побачити €к≥сь первинн≥ зародки людськоњ рац≥ональност≥.

¬≥домо, що найдавн≥шими цив≥л≥зац≥€ми, досл≥дженими сьогодн≥ наукою, були Ўумер та —тародавн≥й ™гипет; знайомство з њх духовною спадщиною дозвол€Ї стверджувати, що саме тут вже були присутн≥ де€к≥ найперш≥ ф≥лософеми, тобто зародки майбутн≥х ф≥лософських ≥дей та концепц≥й. «окрема, в Ўумер≥ вже ≥снувала перша в≥дома нам ун≥версальна класиф≥кац≥€ св≥тових стих≥й (небо, гроза, вода, земл€), у в≥дпов≥дн≥сть €ким були поставлен≥ боги, властивост≥ людини та характеристики держави. ќкр≥м того, знаменитий епос про шумерського цар€ ѕльгамеша чи не вперше з надзвичайною гостротою та емоц≥йн≥стю змальовуЇ почутт€ людини, €ка раптом прос€кнулас€ думкою про неминуч≥сть смерт≥.

¬ —тародавньому ™гипт≥ важливу роль в≥д≥гравав м≥ф про ќсир≥са - бога, що вмирав та воскресав, а також ≥снували у€вленн€ про неодном≥рн≥сть людського Їства. ѕроте, €к вже було сказано, це були лише перш≥ паростки ф≥лософськоњ думки. «начно дал≥ вона п≥шла в —тародавн≥й ≤нд≥њ та —тародавньому  итањ.

 

«ародки ф≥лософського мисленн€ ≤нд≥њ с€гають у глибоку давнину (середина ≤ тис. до –. X.).

( анон≥чним духовним джерелом —тародавньоњ ≤нд≥њ Ї "¬еди" (≥з њх назвою спор≥днено наше слово "в≥дати", "знати"), записан≥ на лист€х пальми приблизно за 1,5 тис. рок≥в до –. X. ƒо "¬ед" вход€ть м≥фи, розпов≥д≥ про предк≥в, бог≥в, г≥мни, заклинанн€ ≥ т. ≥н. —юди вход€ть також ≥ певн≥ тлумаченн€ давн≥х св≥тогл€дних у€влень. « ф≥лософського погл€ду найц≥кав≥шими Ї тексти п≥д назвою "”пан≥шади" (в≥д слова "сид≥ти поруч"; маЇтьс€ на уваз≥ - поруч з учителем, тобто це тексти-по€сненн€ таЇмних знань, що м≥ст€тьс€ в основних текстах "¬ед" - самх≥тах)

“аким чином, вже у найдавн≥ших духовних джерелах —тародавньоњ ≤нд≥њ йдетьс€ про фундаментальн≥ моральн≥ ≥дењ, про певне осмисленн€ становища людини у св≥т≥, про р≥зн≥ шл€хи зв≥льненн€ в≥д карм≥чних закон≥в дол≥, найкращим з €ких Ї шл€х д≥йового самовдосконаленн€. ¬ ц≥лому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовн≥шн≥й св≥т, а людське "я" стаЇ ключовим.

”пан≥шади найдавн≥ш≥ верс≥њ винекненн€ св≥ту, серед €ких важливе значенн€ мали: >виникненн€ св≥ту ≥з €йц€ (≥де€ про самозародженн€ всього, осмисленого в €кост≥ живого); > виникненн€ св≥ту внасл≥док глибокого самозосередженн€ (тапасу) первинного духу; ^виникненн€ св≥ту внасл≥док жертвопринесенн€ (≥де€, зг≥дно €коњ народженн€ та смерть нев≥д 'Їмн≥ одне в≥д одного)

трактуванн€ першооснови бутт€ €к ун≥версального абстрактного принципу (Ѕрахман), €кий ототожнюЇтьс€ з ≥ндив≥дуальною духовною сутн≥стю людини, з њњ душею (атман)

певне баченн€ життЇвоњ дол≥ людини: концепц≥€ безмежного кола перевт≥лень душ≥ (сансара ≥ закон карми)

^- м≥ркуванн€ про сп≥вв≥дношенн€ д≥њ, активност≥ людини ≥ свободи чем до по€сненн€ природи. (¬иникненню ф≥лософських шк≥л —тародавньоњ ≤нд≥њ передували впливов≥ духовн≥ рухи,)€к≥ м≥стили певн≥ ф≥лософсько-св≥тогл€дн≥ ≥дењ ≥ були(спр€мован≥ на одне: на зв≥льненн€ людини в≥д неск≥нченних перевт≥лень-блукань душ≥ ≥ дос€гненн€ нею стану "мокш≥" Ч повного блаженства. ƒо таких рух≥в належали джайн≥зм, йога та буддизм.

‘ ƒжайн≥зм (в≥д слова "дж≥на " Ч переможець) закликав людину п≥дпор€дкувати своЇ житт€ суворим аскетичним регламентац≥€м. якщо людина здатна це витримати та ще й не запод≥€ти шкоди жодн≥й ≥стот≥, вона ставала переможцем карми.

…ога (засновник Ц ѕатанджал≥)також ставила перед людиною под≥бну мету, але шл€хом њњ дос€гненн€ вважала впор€дкуванн€ (це один ≥з переклад≥в слова "йога "), гармон≥зац≥ю ф≥зичного, псих≥чного та духовного стан≥в людини. ¬≥домо, що в ц≥й справ≥ йоги дос€гали ≥ дос€гають вражаючих результат≥в. «начним дос€гненн€м йоги була спроба досл≥дити людину €к систему ("м≥крокосмос"), що складаЇтьс€ з чотирьох п≥дсистем: "м≥нерало-людини", "рослино-люди-ни ", "тварино-людини " ≥ "людино-людини ", ≥де€ про синтез њх у вищ≥й п≥дсистем≥ Ч "людино-людин≥". ÷е була одна з перших спроб ф≥лософського обірунтуванн€ розум≥нн€ людини €к саморухливоњ та самоорган≥зованоњ системи. јле найважлив≥шим з погл€ду розвитку ф≥лософськоњ думки постаЇ буддизм. «а переказами, його засновником був принц √аутама —≥ддхар-тха з роду ЎТ€к (563 Ч 483 рр. до –.’.). ∆итт€ √ аутами настй≥ьки оповите легендами, що про нього майже немаЇ реальних в≥домостей. Ѕ≥льш-менш достов≥рним Ї те, що захищений з дитинства в≥д життЇвих прикрощ≥в та негаразд≥в, в≥н був вражений випадково побаченими фактами людського стар≥нн€ ≥ смерт≥. ѕройшовши через спов≥дуванн€ р≥зних етичних учень, √аутама врешт≥-решт с≥в п≥д сандаловим деревом, давши соб≥ слово не зрушити з м≥сц€ доти, доки не знайде в≥дпов≥д≥ на основн≥ питанн€ житт€. “ут на нього найшло просв≥тленн€, ≥ в≥н став Ѕуддою (просв≥тленим, знаючим), проголосивши учн€м чотири основн≥ ( "д≥амантов≥") ≥стини. Ћюдина, €ка здатна пройти вказаним шл€хом, стаЇ Ѕуддою ≥ дос€гаЇ стану "н≥рвани" - повного припиненн€ будь-€ких хвилювань та розчиненн€ у невимовн≥й початков≥й тиш≥ св≥ту.

Ѕуддизм створив ориг≥нальне трактуванн€ св≥тобудови. –еальн≥сть, доступна чуттЇвому спогл€данню, Ї несправжньою, ≥люзорною. Ќасправд≥ ≥снують лише енергетичн≥ "крапки", згущенн€ п≥д назвою "дхарми". ¬они перебувають у збудженому, динам≥чному стан≥ ≥ тому вступають м≥ж собою у з'Їднанн€ та переплетенн€. ”с€ навколишн€ реальн≥сть, €к ≥ людина, постаЇ певними вузликами енергетичних зв'€зк≥в дхарм. Ћюдина може св≥домими зусилл€ми розв'€зати њх сплет≥нн€ ≥ випустити дхарми у в≥льний стан. ÷е ≥ буде н≥рвана. ≤нод≥ н≥рвану описують так: у суц≥льн≥й темр€в≥ на поверхн≥ океану плаваЇ лампа з вогником, що ледве осв≥тлюЇ невеличку частину простору. ќл≥€ у ламп≥ поступово вигор€Ї, ≥ вогник згасаЇ.  оли в≥н згасне остаточно, н≥хто не зможе сказати, де небо, де вода, а де лампа. ¬се розчинитьс€ у всьому.

житт€ Ч це стражданн€(народженн€, хвороба, стар≥сть ≥ т.д. причиною страждань Ї бажанн€ ≥ жага житт€

ќсновн≥ ≥стини.

™ припиненн€ страждань можливе лише

шл€хом в≥дмови в≥д спраги житт€, залишенн€ њњ шл€х до позбавленн€ страждань

восьмиразовим (правильне судженн€, правильне р≥шенн€, правильна мова, правильне устремл≥нн€, правильне житт€, правильна у вага,правильне зосередженн€,

—еред ф≥лософських шк≥л —тародавньоњ ≤нд≥њ пров≥дне м≥сце належало школ≥ санкх '€ (обчисленн€, точне знанн€), засновником €коњ вважають  ап≥лу (VII ст. до –. X.). Ќа першому план≥ в судженн€х школи Ч питанн€ про вих≥дн≥ сутност≥ св≥ту, з €ких складаЇтьс€ св≥тобудова та на котр≥ повинна ор≥Їнтуватис€ людина у своњх д≥€х. “аких сутностей дв≥:

пракр≥т≥", або "прадхана" (природа)

"пуруша" (св≥дом≥сть, спогл€данн€).

ќбидв≥ ц≥ сутност≥ в≥чн≥, але породжують св≥т лише у взаЇмод≥њ, оск≥льки н≥би складають разом своњ можливост≥ ≥ переваги^«в'€зок м≥ж "пракр≥т≥" та "пурушею" нагадуЇ союз сл≥пого та кульгавого: "перший переносив на спин≥ другого, а той вказував йому дорогу. “ак само пуруша (чиста душа) не здатний д≥€ти сам собою, а н≥бито вт€гуЇтьс€ в активн≥сть матер≥њ (пракр≥т≥), залишаючись насправд≥ зовс≥м не порушеним нею". «в'€зок пракр≥т≥ та пуруш≥ призводить до ви€вленн€ њх €костей: маси (тамас), енерг≥њ (раджас) та про€сненн€ (саттва). ќстанн≥ породжують п'€ть св≥тових стих≥й (або елемент≥в): > вогонь, ”пов≥тр€, ”воду, ” землю та еф≥р. јле в союз≥ пракр≥т≥ та пуруш≥ останн≥й ви€вл€Їтьс€ могутн≥шим. ѕро€вл€ючись у людському "я", пуруша спр€мовуЇ його до самозаглибленн€ та подоланн€ карми.

Ўколу чарвака-лока€та (засновник Ѕр≥хаспат≥, VIIЧVI ст. до –. X.) в≥днос€ть до натурал≥стичних: Ћока€та вважають, що "не ≥снуЇ н≥ бога, н≥ визволенн€ (в≥д карми), н≥ дхарми, н≥ недхарми, а також: немаЇ винагороди за благочинне житт€.. (ѕредставники школи визнавали ≥снуванн€ лише того, що можна сприйн€ти чутт€м ("лока"), а все ≥снуюче вважали лише поЇднанн€м чотирьох елемент≥в: земл≥, води, пов≥тр€ та вогню. ѕоЇднанн€м зазначених елемент≥в вони по€снювали людину з њњ €кост€ми,

санкх '€ (обчисленн€, точне знанн€)

червака-лока€та(запереченн€ ≥снуванн€ Ѕога)

нь€€ (в центр≥ уваги питанн€лог≥ки та п≥знанн€)

вайшеиака(школа своЇр≥дного атом≥зму)

нав≥ть Ч людську душу: "... €к в≥д зм≥шуванн€ частин напоњв виникаЇ сила сп '€н≥нн€, так ≥з поЇднанн€м земл≥ та ≥нших елемент≥в виникають т≥ло ≥ "я" (атмата)"≥ смертю людини елементи роз'Їднуютьс€ ≥ зникаЇ те, що називають душею.)

♦(ќтже, потойб≥чного св≥ту ≥ житт€ не ≥снуЇ. —л≥д насолоджуватись ЇдинимЧземним житт€м. јле найб≥льшою насолодою де€к≥ представники "чарваки-лока€ти" вважали вм≥нн€ уникати страждань. ѕитанн€ лог≥ки та п≥знанн€ перебували в центр≥ уваги школи нь€€ (засновник √отама, III ст. до –. X.). “ут докладно розгл€дали основи та засоби п≥знанн€, форми умовивод≥в, знаки достов≥рност≥ знань та ≥н. «асоби п≥знанн€ под≥л€ли на чотири види: " сприйн€тт€,виведенн€, аналог≥€ та усне св≥дченн€.

ƒе€к≥ твердженн€ школи вайшеш≥ка (засновник  анада, VI-V ст. до –. X.) дають п≥дстави вважати њњ школою своЇр≥дного атом≥зму: ''...щодо особливостей: во≥стину вони Ч одиничн≥, ≥ визначаютьс€ €к те, що лежить в основ≥ субстанц≥й".

♦ќтже, ф≥лософськ≥ школи та духовн≥ рухи —тародавньоњ ≤нд≥њ мали в кол≥ своњх м≥ркувань найважлив≥ш≥ св≥тогл€дн≥ проблеми: ♦ початок бутт€, ♦ будова св≥ту, ♦ особливост≥ людини, ♦ роль ≥ зм≥ст людського п≥знанн€. ¬одночас досить очевидно, що превалюЇ у ц≥й проблематиц≥ пошук шл€х≥в людського зв≥льненн€ в≥д невблаганних ≥мператив≥в житт€, хоча зв≥льненн€ це розум≥ли значною м≥рою €к подоланн€ людськоњ окрем≥шност≥ та ≥ндив≥дуального протисто€нн€ загальному.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 416 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќеосмысленна€ жизнь не стоит того, чтобы жить. © —ократ
==> читать все изречени€...

1327 - | 1147 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.016 с.