Емоційно-вольова сфера людини. має бути доступним: не надто простим, а й не надто складним

 

має бути доступним: не надто простим, а й не надто складним. У першому випадку вольові зусилля не потрібні, у другому завдан­ня переважно не виконується, в результаті чого виникає звичка за­лишати почату справу незавершеною, а для розвитку сили волі перше і головне правило — доводити розпочату справу до кінця.

Чи людина має певні обмеження щодо розвитку сили волі? Виявляється, що стосовно окремих вольових якостей має, бо, як відомо, у волі представлений не лише моральний компонент, а й генетичний (вольові якості тісно пов'язані з типологічними особ­ливостями нервової системи). Зокрема, це стосується сміливості. Особи з низьким рівнем сміливості можуть адаптуватися до кон­кретної небезпечної ситуації, однак ця ситуація не переноситься на інші. Велика роль у такій адаптації належить психорегуляції (наприклад, підбадьорюванню, навіюванню впевненості тощо) і медикаментозним засобам. Крім того, слід проводити профілак­тичну роботу з метою недопустити виникнення необгрунтованого страху через необізнаність із ситуацією, слабку підготовку чи не­впевненість в успіху.

* * * * *

Особистість людини формується і виявляється в діяльності. Діяльність — це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яку регулює усвідомлена мета. Індивідуальна діяльність людини складається з двох вимірів: внутрішнього і зовнішнього. Внутрішня організація діяльності — це її мотива­ційна, цільова та інструментальна основа; зовнішня організація діяльності виявляється у діях, поведінці та операціях.

Засобами людської діяльності є знання, уміння та навички. Знання — це сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієнтуватися в системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин. Уміння — це способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності. Вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками. Важли­ве значення для формування умінь і навичок мають вправи — бага­торазове виконання певних дій з метою їхнього засвоєння, яке ґрунтується на розумінні і свідомому контролі. Утворення нової навички спирається на вже набуті, заважаючи або покращуючи

цьому утворенню. Це явище називають взаємодією навичок. Якщо одна навичка сприяє формуванню іншої, мова йде про позитивне пе­ренесення, або індукцію навичок; якщо раніше вироблена навичка заважає утворенню нової, уповільнюючи її формування, відбу­вається негативне перенесення, або інтерференція навичок. Непро­дуктивними елементами діяльності є звичка — негнучка (або неро­зумна) частина діяльності, що не має свідомої мети.

Провідними видами діяльності, тобто такими, у яких форму­ються якісні новоутворення особистості у конкретний період життя, є спілкування, гра, учіння і праця. Спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Гра — це вид не­продуктивної умовної діяльності, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду. Учіння — це цілеспрямоване та активне засвоєння людиною знань, умінь, навичок та соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. На відміну від учіння, навчання — це цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом як організатором педагогічного процесу. Праця — це суспільно організована діяльність людини на перетворення і освоєння довкілля, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага.

Дії людини залежать від її волі. Воля — це психічна діяльність людини, яка виявляється у її здатності діяти у напрямку свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні пере­шкоди. Вона виконує дві взаємопов'язані функції: спонукальну та гальмівну. Є різні підходи до розуміння волі: афективний, інтелек­туальний, волюнтариський, мотиваційний, регуляційний.

Вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети, які спонукаються конкуруючими мотивами і пов'язані з перешкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля. Вольове зусилля — це стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, уяву то­що) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольова дія може бути простою і складною. Проста вольова дія має два етапи, або фази: перший — це виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — досягнення мети, тобто виконання рішення. Складна вольова дія складається з чотирьох

Розділ V

етапів, або фаз: перший — виникнення спонукання та попередня постановка мети; другий — обмірковування та боротьба мотивів; третій — прийняття рішення; четвертий — виконання прийнято­го рішення.

Самоуправління людиною своїми діями, процесами, станами відбувається завдяки роботі наступних психологічних механізмів: самодетермінації, самоініціації, самогальмуванню, самоконтролю, самомобілізації та самостимуляції. Ступінь сформованості вольо­вої регуляції залежить від вольових якостей людини — відносно стійких, незалежних від конкретної ситуації рис особистості, що засвідчують рівень свідомої саморегуляції поведінки. В людини є ба­зальні та системні вольові якості. До базальних вольових якостей (первинних) відносять енергійність, терплячість, витримку і сміливість; до системних (вторинних) — цілеспрямованість, напо­легливість, принциповість, самостійність, ініціативність, рішучість і організованість. Вольові якості особистості оцінюють­ся за наступними параметрами: сила, стійкість, широта і спрямованість. Сукупність позитивних (базальних та системних) вольових якостей утворює силу волі особистості.

Список літератури

1. Бех І. Д. Від волі до особистості. — К., 1995. — 271 с

2. Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции.

Учебное пособие. — М., 1998. — 268 с.

3. Ильин Е. П. Психология воли. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с.

4. Калин В. К. Классификация волевых качеств. Эмоционально-воле-

вая регуляция поведения и деятельности. — Симферополь, 1983.-215 с.

5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1982. —

304 с.

6. Москвичев С. Г. Мотивация, деятельность и управление. —

Киев-Сан-Франциско, 2003. - 490 с.

7. Селиванов В. И. Терминологический минимум основных понятий

воли. — Рязань, 1989.

8. Шульга Т. И. Психологические основы формирования воли. —

Пятигорск, 1993.-215 с.

Словник психологічних термінів

А________

Абсолютна чутливість — діапазон адекватних відчуттів. Абсолютний поріг чутливості — величина подразника (мінімальна чи

максимальна), яка має критичний характер для відчуттів. Абстрагування — мисленнєва операція відокремлення одних ознак чи властивостей предметів і явищ від інших і/або від самих предметів, яким вони властиві. Абстрактна уява — вид уяви, у якому перевагу мають абстрактні, ви­щою мірою узагальнені образи. Абстрактне мислення — див. понятійне мислення. Абстрактні поняття — поняття, які відображають ті чи інші власти­вості об'єктів відокремлено від самих об'єктів. Абстрактно-логічне мислення — див. понятійне мислення. Абулія — різке послаблення сили потреб при аномалії мотивації. Автоагресія — агресія, спрямована на себе.

Автономне мовлення (ситуативне) — мовлення, при якому одне од-нокореневе слово позначає низку предметів; характерне для дітей віком від 1 року до 1 року 3 місяців. Авторитарний лідер — лідер, який сам визначає мету і обсяг роботи групи та спосіб її досягнення і лише деякою мірою дає змогу групі прилучатися до прийняття рішення. Аглютинація (від лат. agglutinatio — склеювання) — прийом створен­ня образів уяви шляхом поєднання якостей, властивостей, ча­стин різних об'єктів в єдине ціле. Агресія (від лат. aggredior — нападаю) — деструктивна поведінка

людини з прагненням заподіяти іншому травму. Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — пристосування орга­нізму до умов середовища. Академічні здібності — здібності до успішного навчання. Акизитивні почуття (від фр. acquisition — придбання) — почуття, які

виникають у зв'язку з інтересом до накопичення. Акомодація (від лат. accomodo — пристосовую) — зміна кривизни кришталика ока залежно від відстані предмета, що діє на нього.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Активна увага — див. довільна увага.

Активна уява — вид уяви, який спонукає людину до діяльності й зна­ходить реальне втілення у житті.

Активні емоції (стенічні) — емоції, які підвищують активність організму, мобілізують його енергетичні ресурси і захисні механізми.

Акцентуація характеру — крайній варіант норми в результаті підси­лення окремих рис характеру.

Акцентування — прийом створення образів уяви шляхом нерівно­мірного перебільшення окремих частин та ознак об'єктів чи явищ.

Альтруїстичні почуття (від лат. alter — інший) — переживання необхідності допомогти іншим людям.

Аналіз — мисленнєва операція роз'єднання предметів чи явищ, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак, властивос­тей, відношень тощо.

Аналітичний тип сприймання — тип сприймання, для якого характер­не «схоплення» деталей об'єктів та явищ.

Аналогія — прийом створення образів уяви шляхом вибудовування об­разів, частково схожих на реально існуючий предмет чи явище.

Анонімне спілкування — спілкування між незнайомими людьми чи людьми, не пов'язаними особистісними стосунками.

Апатія (від гр. apatheia — нечутливість) — емоційний стан, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навколишнього.

Апперцепція сприймання (від лат. ad — до; perceptio — сприймання) — особливість сприймання, яка полягає у залежності змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості.

Архетип (від гр. arche — початок; typos — зразок) — модель поведінки, алгоритм пізнання, який переходить від покоління до поко­ління.

Асоціативна психологія (асоціанізм) (від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — напрям психології, який виник у XVII ст. і який го­ловним механізмом психічного життя людини вважав асоціації.

Асоціація (від лат. associatio — сполучення, з'єднання) — 1) зв'язки між окремими уявленнями (ідеями), внаслідок яких поява од-

ного уявлення (ідеї) спричинює інше; 2) (кооперація) згуртова­на група, яка існує протягом відносно тривалого часу, має спільну мету і постійний основний склад.

Астенічні емоції — див. пасивні емоції.

Атлетики (від гр. athlon — боротьба, сутичка) — конституційний тип людини, для якого характерна міцна будова тіла, середній або високий зріст, сильно розвинена мускулатура, широкі плечі, вузькі стегна.

Атракція (від лат. attractio — притягування) — симпатія до іншої лю­дини.

Аттітюд (від фр. attitude — поза) — див. соціальна установка.

Аудіал — людина, в якої у сприйманні інформації переважають слу­хові образи.

Аутистичне мислення — вид мислення, яке підкоряється афективним потребам людини, допускає логічні суперечності і спотворює реальність.

Аутсайдер (від англ. outsider — сторонній) — людина, ізольована у певній соціальній групі.

Афект (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини.

Афективне мовлення (від лат. affectus — настрій, хвилювання, прист­расть) — зовнішнє мовлення, яке слугує для вираження емоцій­них станів людини.

Б________

Бажання — мотиви поведінки, що характеризуються достатньою усвідомленістю потреб.

Базальні вольові якості — первинні вольові якості людини: енер­гійність, терплячість, витримка, сміливість.

Безпосереднє спілкування — спілкування, яке передбачає канали зворотного зв'язку, які інформують про ефективність спілку­вання.

Безпосередня увага — увага, яка регулюється об'єктом, який відпо­відає інтересам і потребам людини.

Бесіда — усне опитування.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

 

Білінгвізм (від лат. bis — двічі, lingua — мова) — двомовність; одночас­не засвоєння дитиною у ранньому віці (здебільшого, до 4 років) двох мов.

Бінокулярний стереоефект — об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується просторовою розбіжністю між зображеннями, які виникають на сітківках обох очей.

Бісоціації — рекомбінація та об'єднання різнорідних, на перший по­гляд, не пов'язаних між собою образів чи ідей.

Біхевіоризм (психологія поведінки) (від англ. behaviour — пове­дінка) — напрям психології, який виник на початку XX ст. і який предметом психології вважав поведінку.

В

Велика група — група, яка об'єднана спільною ціллю, складається з більше, ніж 30-40 осіб, і члени якої особисто один одного не знають.

Вербальне мислення — вид мислення, у якому людина оперує мов­ленням, зокрема внутрішнім.

Вербальне спілкування (від лат. verbum — слово) — мовне спілкування.

Вербальний інтелект — інтелект, у якому домінує мовлення.

Верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає адекватне відчуття.

Верхня абсолютна чутливість — здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні.

Вестибулярні відчуття (від лат. vestibulum — вхід) — див. статичні відчуття.

Взаємодія відчуттів — зміна чутливості одних аналізаторів під впли­вом інших.

Взаємодія навичок — утворення нової навички, яка спирається на вже набуті, заважаючи цьому утворенню або покращуючи його.

Вибірковість сприймання — особливість сприймання, яка полягає у наданні переваги одним предметам та явищам порівняно з іншими.

Видові поняття — поняття з меншим обсягом по відношенню до по­нять з більшим обсягом.

Витіснення — механізм психічного захисту, який полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань.

Вищі емоції — суто людські переживання, спричинені соціальними чинниками.

Відраза — емоції, які спричиняють об'єкти, дії, думки, почуття, кон­такт з якими викликає суперечність з ідеологічними, моральни­ми чи естетичними принципами людини.

Відтворення — процес пам'яті, в результаті якого відбувається акту­алізація збереженого матеріалу.

Відтворююча уява — див. репродуктивна уява.

Відтворююче мислення — див. репродуктивне мислення.

Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійс­ності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Візуал — людина, в якої у сприйманні інформації переважають зорові образи.

Вісцеротонік (від лат. viscera — нутрощі) — тип темпераменту, для якого характерна привітність і легкість у спілкуванні, комуніка­бельність, емоційна рівність і терпимість до інших.

Власне відтворення — мимовільне або довільне відтворення ма­теріалу, що запам'ятався.

Внутрішнє мовлення — вид беззвучної мовленнєвої діяльності людини.

Внутрішньоособистісний конфлікт — зіткнення рівних за силою, але притилежних за спрямованістю мотивів, потреб, інтересів, цінностей тощо.

Внутрішня (інтернальна) локалізація контролю — схильність люди­ни пояснювати причини своїх дій та вчинків внутрішніми чин­никам.

Внутрішня конформність — засвоєння індивідом під тиском інших думки більшості.

Внутрішня увага — увага, зосереджена на образах об'єктів та явищ зовнішнього світу.

Вольова дія — дія, скерована на досягнення свідомо поставленої мети, яку спонукають конкуруючі мотиви, і яка пов'язана з пе­решкодами, для подолання яких необхідно прикласти зусилля.