те, що завдання ще не виконано, дію ще не завершено. Саме ці зворотні сигнали спонукають людину до продовження активної діяльності.
Однією із сучасних теорій уваги є інформаційна теорія. У 70-х pp. XX ст. американський психолог Д. Канеман запропонував увагу розглядати як прояв розумового зусилля. Його модель уваги (див. рис. 25) включає активацію людини і доступні їй ресурси, постійні правила і діючі на даний момент інтенції', оцінку вимог до ресурсів уваги і форми діяльності людини. З точки зору моделі, загальна кількість ресурсів уваги є приблизно постійною, однак може змінюватися залежно від активації. Крім того, увага, яка приділяється виконанню конкретного завдання, може дещо зростати у разі ускладнення форми діяльності.
Рис. 25. Модель уваги (за Д. Канеманом, 1973)
' Іптпепція (від лат. intentio - прагнення) - спрямованість свідомості на певний об'єкт.
16.3. Види уваги та їхня класифікація
Увагу класифікують за декількома основами: за характером цілей діяльності, спрямованістю, формою організації, ступенем соціалізації, ступенем регуляції та орієнтацією на конкретні психічні процеси.
Залежно від характеру цілей діяльності увагу поділяють на мимовільну, довільну та післядовільну. Мимовільна увага (первинна, пасивна) — це такий вид уваги, коли людина не прикладає зусилля волі, щоб бути уважною, а також не ставить перед собою цілі бути уважною. Це є простий і генетично первинний вид уваги, який даний людині від народження. В його основі — орієнтувальна діяльність людини.
Зосередження на предметах чи явищах у цьому випадку відбувається в результаті дії зовнішніх або внутрішніх чинників мимовільної уваги, до яких належать:
S інтенсивність подразника: будь-який достатньо сильний подразник, наприклад, сильний звук, яскраве світло, різкий запах тощо мимоволі привертає увагу людини;
S контрастність подразників: об'єкт більший (або менший) за величиною порівняно з оточуючими, початок чи припинення дії подразника мимоволі привертає увагу;
S новизна подразника: поки не вичерпаний елемент новизни, увагу можна підтримувати дотатньо довго;
S переривчастість подразника: подразник, який то з'являється, то зникає, то посилюється, то послаблюється, привертає увагу;
S рухомість подразника: подразник, що рухається, більше привертає нашу увагу, ніж нерухомий;
S структурованість подразника: до об'єднаних у цілісну структуру подразників увага привертається швидше і легше;
S відповідність подразника нашому внутрішньому стану: ми зауважуємо те чи інше явище, коли воно стає співзвучним нашим почуттям, потребам, намірам тощо;
S інтерес до діяльності: чим вищий інтерес, тим більша зосередженість мимовільної уваги;
S суб'єктивна значущість подразника: чим більша суб'єктивна значущість впливу, тим сильніша мимовільна увага до нього;
Розділ IV
