Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќбразн≥сть мови: пон€тт€, зм≥ст, роль, засоби створенн€ образност≥




ќбразн≥сть мови. Ќе можна розмовл€ти з аудитор≥Їю т≥льки мовою абстрактних пон€ть, узагальнень, закон≥в, висновк≥в, мовою цифр. ќратор маЇ зац≥кавити, захопити слухач≥в ≥де€ми, €к≥ в≥н розкриваЇ. ≤ тут образн≥сть ¬икладу необх≥дна. ћ. √орький зазначав, що мова повинна бути не т≥льки €сною, простою, правильною, чистою, а й €скравою. «образити €скраву, образну картину перед слухачами Ч залишити вражаючий в≥дбиток у њх св≥домост≥, схвилювати њх.

ќбраз Ч це чудова форма ораторського мистецтва. ¬она завжди використовувалась у промовах оратор≥в з трибуни суду.

” справ≥ ¬≥ри «асулич, €ка обвинувачувалась у замаху на вбивство петербурзького градоначальника генерала “репова, викликаного беззаконним розпор€дженн€м останнього вис≥кти р≥зками пол≥тичного увТ€зненого Ѕоголюбова, њњ захисник ѕ.ј. јлександров образно змалював картину застосуванн€ в –ос≥њ р≥зок: Ђ–≥зка панувала скр≥зь: у школ≥, на мирському сход≥, вона була неодм≥нною приналежн≥стю на конюшн≥ пом≥щика, пот≥м у казармах, у пол≥цейському управл≥нн≥. ” зведенн€х наших крим≥нальних, цив≥льних ≥ в≥йськових закон≥в р≥зка мережила вс≥ стор≥нки. ¬она складала €кийсь легкий мелод≥йний передзв≥н у загальному гучноголосому стугон≥ нага€, ки€ ≥ шп≥црутен≥вї.

ќбразн≥сть головним чином дос€гаЇтьс€ за допомогою троп≥в ≥ стил≥стичних ф≥гур.

“роп (грец. tropos Ч зворот) Ч вживанн€ слова або вислову у переносному, образному значенн≥. ¬ основ≥ тропа Ч з≥ставленн€ двох €вищ, предмет≥в, €к≥ близьк≥ один одному за будь-€кими ознаками. Ќародна мудр≥сть говорить: ЂЅез солодкого не в≥дчуЇш г≥ркого, без потворного не будеш мати у€вленн€ про прекраснеї.

≤снують так≥ види троп≥в: пор≥вн€нн€, еп≥тет, метафора, алегор≥€, ≥рон≥€, г≥пербола, уособленн€ тощо.

ѕор≥вн€нн€. ÷е Ч з≥ставленн€ одного предмета з ≥ншим з метою б≥льш €скравоњ й наочноњ характеристики одного з них. Ќаприклад, говор€чи про необх≥дн≥сть удосконаленн€ вс≥Їњ системи осв≥ти ≥ про те, €к важливо молодих людей навчити творчо мислити, п≥дготувати њх до житт€, можна навести образне висловлюванн€, €ке використовуЇ пор≥вн€нн€: Ђўе стародавц≥ говорили, що учень Ч це не посудина, €ку необх≥дно наповнити, а факел, €кий необх≥дно запалитиї. ѕор≥вн€нн€ в≥д≥грають дуже важливу роль при описах, вони допомагають у€вити обТЇкт розмови.

≈п≥тет Ч (в≥д грец. Ђдодатокї) образно визначаЇ р≥ч, людину чи д≥ю, п≥дкреслюючи найб≥льш характерну чи вражаючу €к≥сть. Ђ„и сл≥д молодиц≥ св≥тити гр≥шним волосс€м проти Ѕожого сонц€?ї (≤. Ќечуй-Ћевицький).

ћетафора Ч (в≥д грец. перенесенн€) зам≥на пр€мого найменуванн€ предмета образним. ћетафора Ї тим же пор≥вн€нн€м, однак у пор≥вн€нн≥ схож≥сть указуЇтьс€ пр€мо, а у метафори домислюЇтьс€. ён≥сть можна пор≥вн€ти з весною житт€. ћетафора за своЇю суттю Ї скороченим пор≥вн€нн€м, в €кому пропущений сам обТЇкт пор≥вн€нн€. Ќаприклад: чаша терп≥нн€, у чужу душу не вл≥зеш, випити г≥рку чашу та ≥н.

јлегор≥€ (≥носказанн€) Ч зображенн€ абстрактного пон€тт€ чи €вища через конкретний образ. Ќаприклад: хитр≥сть ≥накомовно показують у вигл€д≥ лисиц≥; мир Ч у вигл€д≥ голуба. ¬≥дома вс≥м алегор≥€ коханн€ Ч серце; алегоричне зображенн€ зм≥ни в≥йни на мир Ч Ђ≤ переробл€ть меч≥ своњ на лемехи, а списи своњ на серпиї. “артюф Ч алегор≥€ лицем≥рства, ƒон  ≥хот Ч алегор≥€ лицарства ≥ т. п.

”особленн€ Ч наданн€ неживим речам або природним €вищам людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, д€дько-ведм≥дь, тощо. ”особленн€, дуже характерне дл€ фольклору з його м≥фопоетичною св≥дом≥стю, використовуЇтьс€ також л≥тераторами: Ђ–еве та стогне ƒн≥пр широкийЕї (“.Ўевченко).

√≥пербола (в≥д грец. Ђпереб≥льшуванн€ї) Ч навмисне художнЇ переб≥льшенн€ сили, значенн€, розм≥ру €вища, що зображуЇтьс€. Ќаприклад: Ђћало €кий птах долетить до середини ƒн≥праї (ћ.√оголь). √≥перболи часто вживаютьс€ в пол≥тичн≥й полем≥ц≥ та пропаганд≥ тощо.

Ћ≥тота (в≥д грец. Ђпростотаї) Ч образний висл≥в, €кий пол€гаЇ у зменшуванн≥ величини, значенн€ €вища, €ке зображуЇтьс€. Ќаприклад: ¬≥д Ќ≥жина до  иЇва рукою подати. ќратори нер≥дко використовують засоби з народноњ мудрост≥: Ђхлопчик з палецьї, Ђхатинка на кур€чих н≥жкахї. Ћ≥тота Ч протилежний до г≥перболи троп.

¬иразн≥сть ≥ д≥Їв≥сть мови оратора багато в чому залежить в≥д побудови фрази, њњ конструктивних особливостей. —тил≥стично значущ≥ типи цих побудов (побудови фрази) називаютьс€ ф≥гурами (лат. figura Ч образ, вид). ƒо стил≥стичних ф≥гур належать: ≥нверс≥€, антитеза, градац≥€, анафора та ≥нш≥ спец≥альн≥ синтаксичн≥ прийоми.

≤нверс≥€ (в≥д лат. Ђперестановкаї) Ч незвичний, нехарактерний дл€ даноњ нац≥ональноњ мови пор€док розташуванн€ сл≥в. ¬икористовуЇтьс€ з метою привернути увагу слухача. Ќаприклад: ѕити за перемогу не годитьс€ завчасно, то прикмета погана (Ќ.–ибак).

јнафора (в≥д грец. Ђвинесенн€ вгоруї) Ч лексико-синтаксичне повторенн€ сл≥в ≥ словосполучень на початку прозањчних речень (у в≥ршах в≥дпов≥дно Ч р€дк≥в). Ѕлискучий зразок њњ знаходимо у промов≥ ÷ицерона проти  ат≥л≥ни, де за њњ допомогою змальовуЇтьс€ ц€ злочинна людина: Ђ’то отруйник на всю ≤тал≥ю, хто глад≥атор, хто розб≥йник?ї ≤ дал≥ називаЇ  ат≥л≥ну вбивцею, п≥дроблювачем запов≥т≥в, обманщиком, гульт€Їм, марнотратцем, розпусником. ƒванадц€ть раз≥в повторюЇтьс€ у цьому реченн≥ питальний займенник Ђхтої Ч анафора, що вид≥л€Ї кожен вид злочинност≥  ат≥л≥ни, надаЇ вс≥й структур≥ гостроти.

јнтитеза (в≥д грец. Ђпротиставленн€ї) Ч зворот промови, в €кому дл€ посиленн€ виразност≥ протиставлен≥ пон€тт€, думки, образи, стани, риси характеру д≥ючих ос≥б. Ќаприклад: Ќ≥ Ѕогов≥ св≥чка, н≥ чортов≥ кочерга. ѕеремелетьс€ лихо Ч добро буде. јнтитезою часто прикрашав своњ промови ÷ицерон. “ак, звинувачуючи ¬ерреса, в≥н передбачив, що захисник п≥дсудного √ортенз≥й протиставить йому такий аріумент, €к ≥мТ€ славного полководц€. Ђ“епер, Ч каже ÷ицерон, Ч захисники ¬ерреса можуть за€вити: Ђ’ай ¬еррес злод≥й, хай св€тотатець, хай перший нег≥дник ≥ злочинець, але в≥н добрий ≥ вдалий полководець ≥ його треба зберегти на важкий час дл€ республ≥киї, тобто злочинствам ¬ерреса протиставити його в≥йськов≥ зд≥бност≥ €к основний аріумент протии обвинувачувального натиску ÷ицерона. јнтитеза робить реченн€ не т≥льки багатим за зм≥стом, але й вин€тково милозвучним ≥ принадним.

радац≥€ (в≥д лат. Ђпоступов≥стьї) Ч стил≥стичний прийом, що даЇ змогу в≥дтворити вчинки, думки, почутт€, або под≥њ в розвитку. Ѕагатоступеневу градац≥ю знаходимо в промов≥ ÷ицерона ЂЌа захист —екста –осц≥€ з јмер≥њї: Ђ” м≥ст≥ народжуЇтьс€ розк≥ш, з розкош≥ неминуче виростаЇ

жад≥бн≥сть, з жад≥бност≥ прориваЇтьс€ зухвал≥сть, пот≥м виникають вс≥ злочини ≥ лиход≥йстваї. ÷€ градац≥€ складаЇтьс€ з чотирьох ступен≥в. «м≥ст першого ступен€ м≥ститьс€ в другому, зм≥ст першого ≥ другого Ч у третьому, зм≥ст вс≥х трьох створюЇ четвертий Ч найвищий ≥ найсильн≥ший ступ≥нь. ” пТ€т≥й верринц≥ знаходимо градац≥њ, що м≥ст€ть в≥дпов≥дн≥ стад≥њ судових процедур, наприклад: Ђ…ого пов≥домили про цю справу. Ќегайно, €к належало, за його наказом названих людей схопили, привели в Ћ≥л≥бей, пов≥домили господар€, в≥дбувс€ суд, њх засудилиї. “ут градац≥€ створюЇтьс€ за лог≥чним значенн€м сказаного, що Ї стрункою ц≥л≥стю.

”с≥ подан≥ вище тропи ≥ ф≥гури в основному базуютьс€ на прагненн≥ оратора ч≥тко й €сно передати думку та емоц≥ю. “ропи та стил≥стичн≥ ф≥гури Ї лише частиною засоб≥в, €к≥ використовуютьс€ дл€ дос€гненн€ художност≥ та виразност≥ мовленн€.

як≥ ж художн≥, естетичн≥ елементи робл€ть мову €скравою, образною? ≈фективними художньо-естетичними елементами ораторськоњ мови насамперед Ї багатство фольклору, народноњ розмовноњ мови. јристотель зазначав: Ђƒобре приховуЇ своЇ мистецтво той, хто складаЇ свою промову з вираз≥в, €к≥ вз€т≥ з буденноњ мовиї.

Ќародн≥ пор≥вн€нн€ Ч це фразеолог≥чн≥ сполученн€, в €ких на основ≥ сп≥льних ознак з≥ставл€ютьс€ люди, €вища, реч≥, предмети з метою створити €скрав≥ у€вленн€ або викликати в≥дпов≥дну емоц≥йну реакц≥ю.

¬икористанн€ народних присл≥вТњв ≥ приказок робить промову €скравою ≥ переконливою. јле €кщо зловживати присл≥вТ€ми та афоризмами, вони, зрештою, швидко набридають ≥ робл€ть мову нудною й одноман≥тною.

ќратор у процес≥ п≥дготовки до виголошенн€ промови використовуЇ крилат≥ вислови, образи художньоњ л≥тератури. ќднак художн≥ засоби повинн≥ застосовуватис€ лише такою м≥рою, €кою вони необх≥дн≥ дл€ глибокого розум≥нн€ основних науково-теоретичних положень зм≥сту промови. Ўаблони, штампи притупл€ють образн≥сть мови, њњ влучн≥сть ≥ щир≥сть. “ому уникати штамп≥в, обер≥гати мову в≥д шаблон≥в Ч одне з першочергових завдань оратора.

 

—тиль мови

Ќаука про стил≥ ораторського мистецтва виникла у ƒавн≥й √рец≥њ. √орг≥€, €кий першим почав прикрашати своњ промови, вважають творцем стил≥стичних прикрас прози. ѕодальший розвиток науки про стиль ораторськоњ мови належить “раз≥маху, јристотелев≥ ≥ його учнев≥ “еофрасту.

” трет≥й книз≥ Ђ–иторикиї јристотель розгл€даЇ проблеми ораторського стилю, зокрема питанн€ про його значенн€. ¬≥н вчив: ЂЌе повинно вислизати в≥д нашоњ уваги, що дл€ кожного роду мови придатний особливий стиль, не один ≥ той же стиль у мов≥ письмов≥й ≥ промов≥ п≥д час дискус≥й, у промов≥ пол≥тичн≥й ≥ у промов≥ судов≥йї.

јнтичн≥ теоретики розум≥ли ораторський стиль €к сукупн≥сть засоб≥в ≥ прийом≥в, що њх використовуЇ оратор п≥д час складанн€ ≥ виголошенн€ промови. —юди в≥дносили доб≥р сл≥в, њх розм≥щенн€ ≥ звТ€зок, зТЇднуванн€ вираз≥в, пер≥од, ритм, словесн≥ ф≥гури, ф≥гури думки.

як визначають стиль наш≥ сучасники? ѕ≥д стилем (в≥д лат. Ђstylusї Ч стрижень дл€ письма) розум≥ють спос≥б використанн€ мови, заснований на вибор≥ з р≥зноман≥тних мовленнЇвих запас≥в тих засоб≥в, €к≥ найкращим чином забезпечують сп≥лкуванн€ м≥ж людьми в даних умовах.

« ц≥Їњ характеристики стилю випливаЇ висновок: ≥снують обТЇктивна (€ка залежить в≥д стану мови) ≥ субТЇктивна (€ка залежить в≥д того, хто говорить) сторони стилю. “ому правом≥рно говорити про мовленнЇв≥ стил≥ (обТЇктивна сторона) ≥ стиль ≥ндив≥дуальноњ промови (субТЇктивна сторона).

–озп≥знають так≥ стил≥: розмовно-побутовий (розмовний); оф≥ц≥йно-д≥ловий; науковий; ораторсько-публ≥цистичний; л≥тературно-художн≥й.  ожний з них характеризуЇтьс€ Ђнаборомї певних мовленнЇвих засоб≥в, €к≥ ≥ складають його особливост≥.

–озмовно-побутовий стиль ЂобслуговуЇї сферу повс€кденних неоф≥ц≥йних стосунк≥в людей. …ому притаманн≥ д≥алог≥чн≥сть, невимушен≥сть ≥ емоц≥йн≥сть сп≥лкуванн€, стих≥йн≥сть, знижуван≥сть мовленнЇвих засоб≥в.

ќф≥ц≥йно-д≥ловий стиль пронизаний ≥деЇю ЂзобовТ€заност≥ї. ¬исловлюванн€ точн≥, однозначн≥, вираженн€ ≥ндив≥дуальних особливостей мовц€ максимально приглушене. ÷ей стиль притаманний текстам р≥зних державних акт≥в, закон≥в, документ≥в. Ћексика таких текст≥в переважно емоц≥йно нейтральна, €к би стандартна, нер≥дко спец≥альна, терм≥нолог≥чна (позивач, в≥дпов≥дач, покаранн€, за рахунок засоб≥в фонду соц≥ального забезпеченн€ ≥ т.п.). ¬ лекц≥њ можуть зустр≥чатис€ слова ≥ звороти оф≥ц≥йно-д≥лового стилю, але виступ у ц≥лому не може будуватис€ на використанн≥ под≥бних мовленнЇвих засоб≥в. «ловживанн€ ними породжуЇ Ђканцел€ритї.

—феру досл≥дницькоњ д≥€льност≥ ЂобслуговуЇї науковий стиль. ¬≥н в≥дображаЇ характер наукового мисленн€: лог≥чн≥сть, абстрагован≥сть, узагальнен≥сть, точн≥сть, пошук причинно-насл≥дкових звТ€зк≥в. Ќауков≥ тексти багат≥ на терм≥ни.

ќраторсько-публ≥цистичний стиль вельми неоднор≥дний, бо р≥зн≥ ц≥л≥ сп≥лкуванн€ оратора з≥ слухачами. √оловн≥ його риси: ≥нформац≥йн≥сть, аг≥тац≥йно-пропагандистська спр€мован≥сть, виразн≥сть у сполученн≥ з Ђпубл≥цистичним стандартомї (внести г≥дний вклад, стати на трудову вахту тощо).

Ћ≥тературно-художн≥й стиль найб≥льш багатий мовленнЇвими ресурсами, багатоплановий ≥ р≥зноман≥тний. ўо ж характерно дл€ ораторськоњ промови у стил≥стичному план≥? Ќасамперед, ораторська промова Ч промова усна. ¬с€ њњ побудова, ус≥ мовленнЇв≥ засоби, вс≥ виразн≥ можливост≥ мови повинн≥ бути п≥дпор€дкован≥ ц≥л€м безпосереднього сп≥лкуванн€ з≥ слухачами. ѕубл≥чному виступу повинн≥ бути притаманн≥ вс≥ кращ≥ €кост≥ усноњ промови: ≥нтонац≥йна виразн≥сть, гнучкий синтаксис, безпосередн≥сть переживанн€ думки, Їдн≥сть слова ≥ жесту, живее в≥дчутт€ сп≥врозмовника ≥ контакт з ним.

—тил≥стична своЇр≥дн≥сть ораторськоњ промови визначаЇтьс€ вдалим сполученн€м р≥зних мовленнЇвих засоб≥в. ќсновна ≥де€, €ку треба засвоњти, Ч стильов≥ принципи та системи не Ї чимось мертвим ≥ застиглим. ¬они функц≥ональн≥: залежно в≥д свого завданн€ оратор може використати принципи одного чи ≥ншого стилю, або й скомб≥нувати њх у своЇму текст≥. “ак само в≥н може уникати певноњ стил≥стики, €кщо вона небажана.

—тиль лекц≥й, публ≥чного виступу Ч це завжди пошук, проба, творч≥сть. Ќедарма кажуть: стиль Ч це людина. ќтже, проблеми мови ≥ стилю публ≥чноњ промови достатньо складн≥ й багатогранн≥, а мовленнЇв≥ навички й ум≥нн€ складають важливу частину ораторськоњ майстерност≥.

√арний оратор завжди прагне до установленн€ не т≥льки ≥нтелектуальних, моральних, ≥дейних контакт≥в з аудитор≥Їю, але й контакт≥в словесних.


√лава 7

“ехн≥ка мовленн€





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 3245 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕольшинство людей упускают по€вившуюс€ возможность, потому что она бывает одета в комбинезон и с виду напоминает работу © “омас Ёдисон
==> читать все изречени€...

1547 - | 1320 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.017 с.