Закон попиту i пропозиції. Фактори, що впливають на попит i пропозицію. Ринкова рівновага

Мікроекономіка

Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, яка вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків. Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XX ст.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем: „Що і скільки виробляти?”, що пов’язано з альтернативою вибору, обумовленою рідкістю ресурсів і необхідністю пізнати потреби споживача (теорія споживацького вибору). „Як виробляти?”, тобто виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу (теорія виробництва). „Кому і які результати принесе виробництво?”, пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне і перспективне споживання. Обмеженість ресурсів є причиною проблеми розподілу, яка є рівнозначною трьом основним питанням кожної економічної системи. Шлях вирішення основних економічних проблем можна вербально описати як „децентралізація економічних рішень за допомогою цінового механізму”. До основних суб’єктів мікроекономіки відносяться: домогосподарства, підприємства (фірми), держава. Об’єктами, з приводу яких складаються економічні відносини між господарствами, є ресурси виробництва (праця, капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності) та його результати (матеріальний продукт або послуга). Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщуваність (субституційність-наприклад капіталу і праці), взаємодоповнюваність (компліментарність-здатність до взаємозамінюваності обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо). Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – спосіб взаємодії ек суб’єктів, який грунтується на ціновій системі і конкуренції. Відмінні риси ринку: 1) рівноправне становище учасників (відсутність можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну); 2) принцип ек зиску як основний критерій доцільності вступу у ринковий зв’язок; 3) повна ек відповідальність учасників за свої дії.

З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки.

Закон попиту i пропозиції. Фактори, що впливають на попит i пропозицію. Ринкова рівновага.

Попит і пропозиція — економічні категорії товарного виробництва, що виникають і функціонують на ринку, у сфері товарного обміну. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Одним з економічних законів товарного виробництва є закон попиту і пропозиції, який полягає в єдності попиту і пропозиції і їх об'єктивному прагненні до відповідності. Попит та пропозиція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиція в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар.

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону. попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність. Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту. Графік попиту (Крива попиту) — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї. Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час та за певною ціною. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту — це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами. величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що в цей час вигідніше продати пшеницю, ніж іншу культуру. І навпаки. на рух кривої пропозиції впливає також технічний прогрес. Новий посівний матеріал, більш ефективніший трактор, краща комп'ютерна програма сівозміни — все це дозволяє фермерові понизити витрати виробництва і змінити пропозицію свого товару.

До нецінових детермінант попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів (товари-субститути або взаємозамінні товари, товари-комплементи або взаємодоповнюючі товари); кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін.

До нецінових детермінант пропозиції належать: ціни ресурсів; технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та дотації; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін. виробничі можливості (див. Крива виробничих можливостей), стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

Ціна ринкової рівноваги. Ринковим процесом ціноутворення керують закони попиту та пропозиції. Встановлення рівноважної ціни відбувається на ринку під впливом тенденцій і специфічних особливостей, як попиту, так і пропозиції.

Ринкова рівновага — це ситуація на ринку, за якої величина попиту збігається з величиною пропозиції. Графічно ринкова рівновага представляється точкою Е перетину кривої попиту D і кривої пропозиції S

Точка рівноваги показує, що при даній кількості товару Q^* максимальна ціна, за якої можуть собі дозволити придбати його покупці (ціна попиту P^D), співпаде з ціною, мінімально прийнятною для продавців (ціна пропозиції P^S), що і означатиме встановлення на даному ринку єдиної стійкої рівноважної ціни P^*, за якої і продаватиметься й купуватиметься рівноважна кількість товару Q^*.

Якщо на ринку встановлюється ціна Р1, нижча за рівноважну (з метою захисту споживачів), то створюється ситуація дефіциту. Але в цій ситуації виробники прагнутимуть підвищувати ціну, і товар все ж таки будуть купувати. Таким чином, виникає тенденція до підвищення, яка «штовхає» ціну дефіцитних товарів вгору, до тієї ж точки рівноваги. Якщо ж на ринку встановлюється ціна Р2, вища за рівноважну (з метою захисту інтересів власників ресурсів і виробників), то створюються умови надлишку товарів. У цій ситуації діє протилежна тенденція, через яку ціна товару знижується в напрямку до точки рівноваги. Таким чином, ціна виконує функцію врівноваження, стимулюючи зростання пропозиції при дефіциті й «розвантажуючи» ринок від надлишків, стримуючи пропозицію.