Розділ 8. Загальна рівновага і економіка добробуту

Питання 8.1: Поняття ринкової рівноваги, її аналіз.

 

Відповідь:

Економічна рівновага є центральною проблемою суспільного виробництва. Це ключова категорія економічної теорії збалансованості і пропорційності економічних процесів: виробництва і споживання, пропозиції та попиту, виробничих затрат і результатів, матеріально-речових і фінансових потоків.

Економіка являє собою не просто велику кількість ізольованих та роз’єднаних ринків. Навпаки, вона є тісно пов’язаною сіттю цін, де зміни на одному ринку спричиняють численні та значні зміни на інших ринках, оскільки один товар є виробничим ресурсом для іншого, або товари взаємозамінні чи взаємодоповнюючі.

Загалом наше з’ясування ринкової поведінки ґрунтувалося на аналізі часткової рівноваги, тобто при визначенні рівноваги ціни та кількості товару на ринку, ми виходили з припущення, що його вплив на інші ринки неістотний або взагалі відсутній.

Обговорення тепер переміщується в область загальної рівноваги, великомасштабного взаємозв’язку між усіма різними ринками і цінами, які складають ринкову систему.

При аналізі загальної рівноваги ціни і кількості товару визначаються на всіх ринках одночасно з урахуванням ефекту зворотного зв’язку.

Ефектом зворотного зв’язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку, як реакція на аналогічні зміни, що виникають на споріднених ринках.

Щоб з’ясувати взаємодію ринків, проведемо аналіз конкурентних ринків відеокасет та продажу квитків у кінотеатри (мал. 8.1). Вони тісно пов’язані, оскільки значне поширення відеомагнітофонів дало споживачам можливість вибору між переглядом фільмів дома і в кінотеатрах.

Мал. 8.1. рівновага на двох взаємозалежних ринках.

 

Малюнок 8.1 демонструє одночасне встановлення цін на взаємозалежних ринках квитків у кінотеатри та відеокасет. Якщо держава вводить податок на квитки, то пропозиція квитків зменшується, що зсуває їх криву пропозиції вліво від S_К до S¢_К як показано на графіку (мал. 8.1.а), при цьому ціна на квитки зростає від 8 до 12 грн. Вища ціна на квитки спочатку піднімає попит на відеокасети, що зміщує криву попиту відеокасет з D _В до D ¢_В (мал. 8.1.б), спричинюючи підвищення ціни на відео з 12 до 17 гривень. Підвищення ціни на відео посилює зворотну реакцію на ринку квитків, спричинюючи зсув попиту від D_К до D ¢ _К і підвищення ціни на квитки з 12 до 18 гривень (мал. 8.1.а). Зміна ціни на квитки посилює ефект зворотного зв’язку на ціни відеокасет, котра в свою чергу впливає на ціну квитків. Цей процес триває до загальної рівноваги. У решті решт, ми будемо змушені визначити ціни рівноваги і кількості на обох ринках одночасно: 21 грн. на квитки, 20 грн. на відеокасети.

Аналіз загальної рівноваги показує, що вплив податку на ціну квитків значно більший, ніж це показує аналіз часткової рівноваги.

Кінофільми та відеокасети – взаємозамінні товари. В разі взаємодоповнюючих товарів частковий аналіз може перевищити реальний вплив податку. Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х роках ХХ сторіччя. Через розрив традиційних економічних зв’язків після отримання незалежності, постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін на нафту. Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилася вліво, і ціни на нього зросли. Бензин, у свою чергу, є комплементарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин спричинило зменшення попиту на автомобілі, бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього.

Загальна рівновага відбуватиметься тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

Розрізняють ідеальну та реальну загальну рівновагу. Ідеальна рівновага досягається в економічній поведінці індивідуумів при повній оптимальній реалізації їх інтересів в усіх структурних елементах, секторах, сферах народного господарства. Вона виходить з передумови досконалої конкуренції і відсутності побічних ефектів.

Реальна економічна рівновага – це рівновага, установлена в економічній системі в умовах недосконалої конкуренції і при зовнішніх факторах впливу на ринок. Циклічні і структурні кризи, інфляція виводять економіку із стану збалансованості. Разом з тим, навіть в умовах цих диспропорцій, економічну систему можна привести в динамічну рівновагу, яка відбиває ринкові реалії зі всіма їх суперечностями.

Питання 8.2: Ефективність в розподіленні благ між споживачами (ефективність в обміні)

Відповідь:

Концепція економічної ефективності включає в себе економіку розподілення або обміну.

Ефективний розподіл (обмін) благ – це розподіл, при якому заданий обсяг благ, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій.

Інакше кажучи, розподілення є ефективним, якщо блага неможливо перерозподілити так, щоб комусь стало краще і нікому гірше.

Аналіз ефективності розподілу благ побудований на таких умовах: в економіці є два види ресурсів та розподіляються два види продукту; продукти розподіляються між двома споживачами, які мають повну інформацію про уподобання один одного; розподілення відбувається без витрат.

На мал. 8.2 відображена ефективність розподілення товарів за допомогою діаграми (скриньки) Еджуорта. Графік будується таким чином: спочатку будується карта байдужості для одного споживача відносно двох товарів, потім осі координат перевертаються на 180º і будується карта байдужості для другого споживача відносно тих же двох товарів. Для першого споживача криві байдужості відраховуються від початку координат O_A; для другого – з протилежного правого верхнього кута діаграми O_B.

Суть скриньки Еджуорта полягає в тому, що кожна її точка одночасно відповідає ринковим кошикам обох споживачів.

 

 

Мал. 8.2. Ефективність в обміні.

 

Обмін від точки А до точки В поліпшить становище обох споживачів. Але точка В неефективна, оскільки криві байдужості U_A¹ і U_B¹ перетинаються і можливий подальший обмін, який покращить становище обох споживачів. Заштрихована ділянка між двома кривими байдужості відповідає всім можливим варіантам розподілу двох товарів, які забезпечують обом споживачам краще становище, ніж у точці А, іншими словами відображає всі можливі взаємовигідні торговельні операції. Будь-який обмін, що почався в точці А і переміщав розподіл за межі заштрихованої ділянки, погіршить становище одного із споживачів, і тому він не станеться.

Якщо обмін за неефективного початку розподілу поліпшує становище обох споживачів, то новий розподіл не обов’язково ефективний.

В точці С криві байдужості U_A² і U_B³ торкаються, тобто гранична норма заміни одного товару іншим в обох споживачів однакова, так що одна особа не зможе поліпшити своє становище, щоб не погіршити становище іншої, значить точка С відповідає ефективному розподілу.

Ефективних розподілів може бути багато, наприклад точка D, де криві U_A³ і U_B¹ торкаються. При цьому становище першого споживача не поліпшиться і не погіршиться, тоді як другий значно покращить своє. І оскільки подальші обміни не можливі без погіршення становища одного з споживачів, розподіл є ефективним. Загалом передбачити остаточний розподіл досить важко, тому що він залежить від спритності кожної із сторін. Щоб визначити всі можливі ефективні розподілення благ між споживачами, необхідно виділити точки дотику їх кривих байдужості, в яких граничні норми заміни одного товару іншим будуть однаковими:

(8.1)

 

На мал. 8.3 зображена крива, яка проходить через всі ефективні розподілення. Це лінія контрактів.

Крива контрактів ілюструє всі розподілення товарів, після яких неможливі взаємовигідні угоди між споживачами. Такі розподілення іноді називають ефективними за Парето, на честь італійського економіста Вільфредо Парето, котрий розвинув концепцію ефективності обміну.

Мал..8.3. Крива контрактів.

 

На малюнку 8.3 три розподіли позначені точками Е, F та G, ефективні за Парето, хоча кожен з них включає різні набори товарів Х і Y, тому що жоден із споживачів не може поліпшити свого становище, не погіршуючи при цьому становища іншого.

Ефективні розподіли не обов’язково справедливі. Справді конкурентна рівновага може існувати в будь-якій точці кривої контрактів, залежно від початкового розподілу. Наприклад, якщо за початкового розподілу обидва товари належать одному споживачеві. Тобто у нього немає необхідності торгувати, то точка О _B буде точкою ефективного розподілу.

Для економічної системи існує множина точок ефективності. Ці точки утворюють криву споживацьких можливостей. Вона показує, як корисність, що отримують споживачі, змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції.

Межа можливих корисностей показує рівні задоволення, яких досягає кожна з двох осіб при досягненні ефективного обміну на кривій контрактів (мал. 8.4).

 

 

Мал. 8.4. Межа можливих корисностей.

 

Точки E, F, G на малюнку 8.4 відповідають точкам на кривій контрактів. Точка Н – неефективна, оскільки будь-яка торгівля всередині заштрихованої зони може покращити становище одної або обох осіб, точка L – недосяжна, бо загального запасу обох товарів недостатньо.

При обміні між двома особами результат може залежати від різних причин, проте на ринках з конкуренцією є багато продавців і покупців, так що коли покупцям не до вподоби умови обміну, вони можуть знайти іншого продавця, котрий запропонує дещо краще.

В результаті, кожен покупець і продавець приймає ціну товарів, як належне і вирішує скільки покупок та продажів здійснити за такої ціни.

Якщо кожен, торгуючи на ринку, максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті встановлюється рівновага, за якої розподіл товарів є економічно ефективним.

Конкурентна рівновага приводить до результату ефективного за Парето. Але конкретний результат може не бути справедливим. Справді, конкурентна рівновага може існувати на будь-якій точці кривої контрактів залежно від початкового розподілу

Оскільки ефективні розподіли не обов’язково справедливі, суспільство має якоюсь мірою покладатись на державу, яка перерозподіляє прибутки або блага між громадянами, керуючись мотивами соціальної справедливості.

 

Питання 8.3: Ефективність у виробничій сфері.

 

Відповідь:

Виробництво ефективне, якщо неможливо збільшити виробництво одного блага, не зменшуючи виробництво іншого.

Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва – праця та капітал. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки.

Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами X та Y, то можна стверджувати, що, чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства з виробництва іншого.

Зручним інструментом для аналізу виробництва і розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджуорта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів X та Y. На діаграмі (мал..8.5) від точки О у відповідні сторони відкладаються затрати праці та капіталу на виробництво товару Х, а від точки О₁ – на виробництва товару Y.

Мал. 8.5 Діаграма Еджуорта.

 

Ізокванти U_X та U_Y характеризують обсяги випуску відповідно товарів X та Y при розподілі ресурсів, які відповідають точці А.

Конкретний розподіл витрат у виробництво технічно ефективний, якщо виробництво одного товару не можна збільшити без зменшення виробництва іншого. Чи можна вважати виробництво товарів X та Y у точці А ефективним? Очевидно, що ні, адже залишаючись на ізокванті U _X та переміщуючись вліво, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y. Неважко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (мал. 8.6). Точки B, C і G є ефективними, кожна із них – це точка дотику двох ізоквант.

У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічної заміни ресурсів при виробництві обох товарів:

(8.2)

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка є кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі або кривою виробничих контрактів. (мал. 8.6) Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Мал. 8.6. Крива виробничих контрактів.

 

Кожна точка кривої ефективності показує те тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей.

Межа виробничих можливостей показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології.

Мал. 8.7 Межа виробничих можливостей.

 

Точки О та О ₁ на малюнку 8.7 – крайні випадки, коли виробляється тільки один товар – X чи Y. Точки B,C і G відповідають точкам з кривої контрактів.

Користуючись кривою виробничих можливостей можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший.

Гранична норма трансформації одного продукту в інший показує, якою кількістю товару X потрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару Y: MRT_XY = Гранична норма трансформації дорівнює нахилу кривої виробничих можливостей.

Її також можна виразити через граничні витрати на виробництво відповідних товарів:

MRT_XY = (8.3)

Питання 8.4. Загальний погляд на ефективність ринків з конкуренцією.

 

Відповідь:

Система досконалої конкуренції на ринках ресурсів і продуктів приводить до економічно ефективного результату. В основу конкурентної системи покладені егоїстичні цілі споживачів та виробників, а також здатність ринкових цін доводити інформацію до обох сторін. Сформулюємо умови, необхідні для економічної ефективності, і конкретні умови, котрі задовольняє система ринку з досконалою конкуренцією.

1. Ефективність обміну. Всі розподіли мають належати до кривої контрактів по обміну, так що граничні норми заміщення одного товару іншим є однаковими для всіх спожи­вачів:

(8.4)

Ринок з конкуренцією забезпечує цей ефективний стан, оскільки існування точки дотику лінії бюджету і найвищої допустимої кривої байдужості означає, що:

(8.5)

2. Ефективність у використанні ресурсів виробництва. Всі поєд­нання витрат мають перебувати на виробничій кривій контрактів, так що граничні норми технологічного заміщення праці капіталом у кожного виробника однакові для обох товарів:

(8.6)

Ринок з конкуренцією досягає цього ефективного стану тому, що кожен виробник максимізує прибуток, вибираючи такі величини витрат праці та капіталу, за яких співвідношення цін ресурсів дорівнює граничній нормі технологічної заміни для даного виробничого процесу:

(8.7)

3. Ефективність на ринках продуктів та ресурсів. Для того, щоб економіка була ефективною, вона має не лише випускати товари за мінімальних витрат, а й випускати товари в таких поєднаннях, які відповідають бажанню людей заплатити за них. Щоб зрозуміти це згадаємо, що гранична норма заміни одного товару іншим MRS_XY – це максимальна кількість одного товару, від якої відмовляється споживач, щоб отримати додаткову одиницю іншого товару, тобто вона вимірює бажання заплатити за додаткову одиницю одного товару, скорочуючи споживання іншого. А гранична норма трансформації MRT_XY вимірює вартість додаткової одиниці одного товару при скороченні виробництва іншого. Обсяги виробництва мають бути вибрані так, щоб гранична норма трансформації продуктів дорівнювала граничній нормі заміщення споживачів (для всіх споживачів):

MRS_XY = MRT_XY (8.8)

На малюнку 8.9 проілюстровано цю важливу властивість. Нут нанесена крива байдужості одного споживача на межу виробничих можливостей. Звернемо увагу, що С – це єдина точка на межі виробничих можливостей, яка максимізує задоволення споживача.

Мал. 8.9 Ефективність виробництва.

 

Хоча всі точки на межі виробничих можливостей технологічно ефективні, не всі з них відповідають виробництву товарів, найефективнішому з позиції споживача. В точці дотику кривої байдужості і виробничої межі нахили обох кривих однакові, оскільки нахил кривої байдужості дорівнює в кожній точці граничній нормі заміни одного товару іншим, а нахил кривої виробничих можливостей дорівнює граничній нормі трансформації одного товару в інший. Значить виконується рівняння MRS_XY = MRT_XY.

Але, якщо у різних споживачів різні уподобання щодо товарів, то як можна визначити, скільки одного та іншого товару виробити і скільки дати кожному споживачеві, так щоб у всіх була однакова MRS_XY?

Ринок з конкуренцією забезпечує досягнення цього ефективного стану, оскільки вироб­ники, що максимізують прибуток, збільшують виробництво до рівня, за якого граничні витрати дорівнюють ціні: Р_X =МС_X та Р_Y =МС_Y

Звідси:

(8.9)

Але споживачі максимізують свою корисність на ринках з конкуренцією лише тоді, коли:

(для всіх споживачів) (8.10)

Тому:

MRS_XY = MRT_XY (для всіх споживачів) (8.11)

Таким чином, ринок з конкуренцією забезпечує досягнення обсягів виробництва, при яких гранична норма трансформації продуктів дорівнює граничній нормі заміщення споживачів (для всіх споживачів), і умови ефективності виконуються.

 

Питання 8.5: Права власності та передумови для ринкових суб’єктів. Трансакційні витрати

 

Відповідь:

В сучасній економічній теорії під правами власності розуміються санкціоновані норми поведінки

Права власності – це сукупність прав, санкціонованих відношень, які склалися поміж людьми в зв’язку з використанням ними економічних благ. Існуючий нині набір прав формувався історично на протязі довгого часу. До них можна віднести право володіння, використання, управління, переходу у спадщину майна.

Зі становленням капіталізму до них добавилися такі суттєві характеристики, як з одної сторони, право на капітальну вартість об’єкту власності, а з другої – право на доход, який виникає в результаті використання або управління об’єктом власності. Також було поставлене питання про термінові межі використання майна (безтермінове чи з обмеженим строком) і особливо про право на безпеку, яка гарантує від експропріації. Захист від негативних наслідків, що виникають від використання об’єктів власності, став особливо актуальним з загостренням екологічних проблем. Він обумовив необхідність заборони шкідливого використання речей.

Ці та інші права, наприклад, відповідальність у вигляді вилучення майна в погашення боргу, складають сьогодні повне визначення права власності. В реальній дійсності можливі їх різноманітні сполучення.

Існують три основні форми власності: приватна, державна та загальна (комунальна) власність.

В умовах приватної власності всю повноту влади має окрема людина.

В умовах державної власності рішення приймається на основі встановлених правил і процедур, які регулюють інтереси суспільства в цілому. Оскільки при державній власності окремий член суспільства володіє власністю не безпосередньо, а через встановлену в суспільстві систему правил і процедур, то контроль за цією власність ускладнюється. Її, як правило, неможливо продати або передати іншій особі, важко контролювати тих, хто нею безпосередньо керує. Складність процедури прийняття рішень також ослабляє функції контролю і оперативного управління нею. Тому на практиці відсутній прямий зв’язок між бажаннями окремих співвласників державної власності і результатами її реального використання.

В умовах загальної (комунальної) власності всі члени організації (комуни), якій така власність належить, мають загальне право користуватися благом та приватне право на використання після того, як вдалося його одержати (привласнити) в тимчасове або постійне володіння. Основною проблемою загальної власності є її надмірне використання: кожен індивід прагне випередити іншого в споживанні того, що достається йому безкоштовно, і те, що в результаті можуть скоротитися можливості споживання інших власників, його не цікавить. Але, оскільки так чинять всі, благо, яке знаходиться в загальній власності, швидко вичерпується. Тому загальна (комунальна) власність виявляється не стійкою, нестабільною і з часом перетворюється або у приватну, або в державну власність.

Процес специфікації/розмивання прав власності пов’язаний з трансакційними витратами.

Трансакційні або операційні витрати – це витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності. Виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат:

1) витрати пошуку інформації;

2) витрати ведення переговорів і укладення контрактів;

3)витрати вимірювання;

4) витрати специфікації і захисту прав власності:

5)витрати опортуністичної поведінки.

Витрати пошуку інформації пов’язані з її асиметричним розподіленням на ринку: на пошук потенціальних покупців або продавців приходиться витрачати час і гроші. Неповнота існуючої інформації обертається додатковими витратами.

Витрати ведення переговорів і укладення контрактів – це витрати пов’язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням угоди. Вони можуть значно збільшити ціну товару.

Витрати вимірювання пов’язані не тільки з прямими затратами на вимірювальну техніку і сам процес вимірювання, а й з помилками які виникають в цьому процесі.

Витрати специфікації і захисту прав власності особливо великі. В суспільстві, де відсутня надійний правовий захист, нерідкісні випадки постійного порушення прав. Витрати часу і коштів, необхідних для їх встановлення, можуть бути занадто високі. Сюди також відносяться витрати на утримання судових і державних органів, що охороняють правопорядок.

Витрати опортуністичної поведінки пов’язані також з асиметричною інформацією, хоча не обмежуються нею. Справа в тому, що поведінку після укладання контракту дуже тяжко передбачити. Нечесті індивіди можуть виконувати умови договору по мінімуму або взагалі уникати їх виконання. Такий моральний ризик існує завжди і особливо великий в умовах спільної праці – роботи командою, коли вклад кожного не може бути чітко відділений від зусиль інших членів команди. Опортуністичною поведінкою індивіда вважається уникнення від виконання умов контракту з метою одержання прибутку за рахунок партнерів. Вона може прийняти форму вимагання або шантажу, коли стає очевидною роль тих учасників команди, яких не можна замінити. Використовуючи свої відповідні переваги, такі члени команди можуть вимагати для себе особливих умов праці або оплати, погрожуючи виходом із команди.

Таким чином, трансакційні витрати виникають до процесу обміну, в процесі обміну та після нього, Поглиблення розподілення праці та розвиток спеціалізації сприяють росту трансакційних витрат. Їх величина залежить від переважаючої в суспільстві форми власності.

 

Питання 8.6: Позаринкові (зовнішні) ефекти, їх економічний зміст.

 

Відповідь:

Зовнішні ефекти (екстерналії) – це витрати або вигоди від ринкових угод, які не знаходять відображення у цінах. Їх створюють фактори виробництва та споживання, що не мають безпосереднього впливу на ринок. Зовнішні ефекти– це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов’язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту.

Зовнішні ефекти поділяються на негативні та позитивні. Негативні ефекти пов’язані з витратами, позитивні з вигодами для третіх осіб.

Негативні зовнішні ефекти виникають у випадках, коли діяльність одного економічного агента спричиняє витрати інших. Вони полягають у тому, що не всі витрати мають втілення у ціні, наприклад, витрати, пов’язані із знешкодженням забруднювачів довкілля. А значить, частину витрат виробник перекладає на плечі “третіх осіб”, зменшуючи свої власні витрати.

Це призводить до надвиробництва та надмірного споживання такого роду благ, оскільки пропозиція виробника формується без урахування частини витрат, тобто крива пропозиції зміщається вправо.

Припустимо, що виробляється корисна продукція, окрім цього, кожна одиниця випуску корисної продукції пов’язана з виробництвом забруднювачів. Виробники скидають їх у довкілля, не обтяжуючи себе додатковими витратами. Згідно з рівнянням рівноваги фірми, що діє за умов досконалої конкуренції, криву граничних витрат можна розуміти як криву пропозиції, а крива галузевої пропозиції – сума кривих пропозицій фірм, що входять до складу галузі.

 

 

Мал. 8.10. Негативний зовнішній ефект.

 

Крива МС (граничних витрат галузі) є графічною моделлю галузевої пропозиції за умови, що виробники не зобов’язані відшкодовувати витрати на знешкодження забруднювачів (мал. 8.10.). Точка Е – відповідна точка рівноваги. У разі обов’язковості знешкодження забруднювачів за рахунок виробників рівновага буде в точці перетину кривої граничних суспільних витрат MSC та кривої попиту – точка Е ₁.

Граничні суспільні витрати (MSC) – сума граничних витрат фірм на виробництво блага з врахуванням негативних зовнішніх ефектів. Вони складаються з суми граничних витрат фірм та граничних зовнішніх витрат.

Ринкова рівновага характеризується більшим обсягом виробництва та меншою ціною і не є ефективною з точки зору суспільства. Графічною моделлю втрат буде площа заштрихованої фігури на графіку (мал. 8.10). Явище неефективності ринкового механізму дістало назву фіаско ринку.

Позитивні зовнішні ефекти виникають у випадку, коли діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншим. Вони полягають у отриманні додаткових вигод від блага особами, що не сплачують за нього. Пасіка приносить вигоду не лише бджоляреві, який продає мед, а й фермерам, сади яких розташовані неподалік. Освіта, впорядкована приватна територія, протиповітряна оборона країни, заходи протипожежної охорони також можуть бути джерелами позитивних зовнішніх ефектів.

Наявність позитивних ефектів спричиняє недооцінку корисності блага, тобто не всі вигоди від нього знаходять відображення у ціні, а отже, і не всі вигоди враховуються при формуванні попиту споживача. У результаті крива попиту зміщуватиметься вліво, а обсяг рівноваги відповідатиме “недоспоживанню” і “недовиробництву” блага.

У стані рівноваги споживача гранична корисність блага у грошовому вираженні збігається з ціною. Отже криву граничної корисності можна інтерпретувати як криву попиту на благо. Крива ринкового попиту на благо – сума індивідуальних кривих попиту.

Ефективний обсяг виробництва з точки зору суспільства досягається при рівності граничної суспільної корисності та граничних суспільних витрат.

Гранична суспільна корисність (MSU) – гранична корисність блага з врахуванням вигоди від зовнішніх ефектів. Вона складається із суми індивідуальної та зовнішньої граничної корисності.

 

 

Мал. 8.11. Позитивний зовнішній ефект

 

Ефективний обсяг виробництва досягається в т. Е ₁ (мал. 8.11.). Ринковий механізм у цьому випадку зазнає невдачі (фіаско ринку) і здатний досягти лише точки Е. Площа заштрихованої фігури є графічною моделлю втрат суспільства, пов’язаних позитивним зовнішнім ефектом. Ринковий механізм пропонує суспільству занижені обсяг виробництва та ціну порівняно з суспільною рівновагою.

Питання 8.7: Теорема Коуза.

 

Відповідь:

Порівняння системи ціноутворення, що включає відповідальність за збиток від негативних зовнішніх ефектів, із системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, привело англійського економіста Р. Коуза до парадоксального на перший погляд висновку про те, що якщо учасники можуть домовитися самі й витрати таких переговорів мізерно малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається максимально можливий результат, максимізуючий цінність виробництва.

Теорему Коуза можна сформулювати так: при нульових трансакційних витратах і чіткому встановленні прав власності, незалежно від того, як ці права власності розподілені між економічними суб'єктами, приватні й соціальні витрати будуть рівні.

Інакше кажучи, ефективне розміщення ресурсів буде досягатися незалежно від розподілення прав власності на дані ресурси; достатньо лише, щоб витрати на встановлення і захист прав власності, проведення переговорів і забезпечення угоди по перерозподіленню цих прав були не дуже великими. У результаті таких переговорів всі, не враховані раніше в ринкових розрахунках, ресурси одержують грошову оцінку і їх власником стає (або залишається) той економічний суб’єкт, якому це найбільше вигідно.

Р. Коуз наводить наступний приклад. По сусідству розташовані землеробська ферма й скотарське ранчо: хлібороб вирощує пшеницю, а скотар розводить худобу, і час від часу псує посіви на сусідніх землях. У наявності екстернальний ефект. Однак, як показує Р. Коуз, ця проблема може бути успішно вирішена без участі держави.

Якщо скотар відповідає за збиток, можливі два варіанти: "Або скотар сплатить фермерові за не обробку землі, або він вирішить сам орендувати землю, заплативши фермерові за не обробку землі дещо більше, ніж платить сам фермер (якщо фермер сам орендує ферму), то кінцевий результат буде тим же, і буде означати максимізацію цінності виробництва".

Якщо немає відповідальності за збиток, розміщення ресурсів виявляється таким же, як і раніше. Розходження складається лише в тім, що тепер платежі буде здійснювати фермер. Однак "кінцевий результат (який максимізує цінність виробництва) не залежить від правової позиції, якщо передбачається, що цінова система працює без витрат". При нульових трансакційних витратах і у фермера, і в скотаря будуть економічні стимули збільшення цінності виробництва, тому що кожний з них одержить свою частку в прирості доходу. Однак при врахуванні трансакційних витрат бажаний результат може бути й не досягнутий. Справа в тому, що висока вартість одержання необхідної інформації, ведення переговорів і судових справ може перевищити можливі вигоди від укладення угоди. До того ж при оцінці збитку не виключені значні розходження споживчих переваг (наприклад, один оцінює той же самий збиток набагато більше, ніж інший). Щоб урахувати ці розходження, у формулювання теореми Коуза пізніше було уведене застереження щодо ефекту доходу.

Варто підкреслити, що розподіл прав власності не робить впливу на ефективне розміщення ресурсів, але в той же час воно значно впливає на доходи економічних суб'єктів. У зв'язку із цим важливо розмежовувати ці дві сторони значення прав власності в рішенні проблеми зовнішніх ефектів і майнового положення економічних суб'єктів.

Теорема Коуза показує, що зовнішні ефекти виникають при розбіжностях відносно прав на використання ресурсів. Якщо ясно, хто володіє правами власності, і кому повинен платити за право використання ресурсів, зовнішні ефекти можуть бути усунуті за допомогою переговорів, проведення яких можливо, якщо число учасників не велике.

Відповідно до цієї теореми, ефективний із суспільної точки зору результат може бути досягнуть без втручання уряду й незалежно від того, хто буде споконвічно наділений правом власності. Теорема підтримується тими економістами, які применшують роль державного регулювання економіки взагалі й проблем, породжуваних існуванням зовнішніх ефектів, зокрема. Однак суспільство не може покладатися на пропоноване теорією Коуза рішення у всіх випадках. Ця теорема застосовна до ситуацій, у які залучене невелика кількість учасників і джерела негативних зовнішніх ефектів легко визначаються. Але вона незастосовна, якщо витрати на здійснення переговорів настільки великі, що вони перевищують вигоди від цих переговорів.

Функції держави складаються лише в тім, щоб установити права власності. Як тільки ці права встановлені, люди можуть продавати їх. Однак особи, які дістали права першими, спочатку будуть перебувати в кращому положенні, чим особи, які змушені купувати ці права, якщо вони мають намір використати даний ресурс.

Уряд може сприяти досягненню ефективності, установлюючи права власності на ресурси й розробляючи механізм, що створює умови для обміну цими правами при низьких трансакційних витратах.

Цікаво відзначити, що теорема Коуза доводить значення трансакційних витрат "від противного". У реальній дійсності вони відіграють величезну роль, і дивно те, що неокласична економічна теорія донедавна їх зовсім не зауважувала.

Таким чином, економічний механізм інтерналізації зовнішніх ефектів, що пропонує теорема Коуза, може виявитися дієвим лише за певних умов:

1) незначна кількість сторін, що мають справу з зовнішнім ефектом, та чітка визначеність їхніх ролей (хто виробляє зовнішній ефект і хто зазнає втрат);

2) незначні трансакційні витрати (витрати часу та грошей на ведення переговорів)

Незважаючи на такі суттєві обмеження, теорема підкреслює значення встановлення приватної власності на локальні природні блага, відсутність якої спричиняє неефективність їх використання.

Питання 8.8: Громадські блага і громадський вибір.

 

Відповідь:

Блага, які можуть використовуватись спільно, наприклад водні простори, атмосфера тощо, дістали назву громадських благ.

Громадські (суспільні) блага – це блага, споживання яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них.

До громадських благ можуть бути віднесені національна оборона, протипожежні заходи, держава, лісові насадження, державна мова тощо.

Чисте громадське благо – це таке благо, яке споживається колективно всіма громадянами незалежно від того, платять за нього люди чи ні. Чистим громадським благам властиві дві особливості: неконкурентність та невинятковість.

Блага неконкурентні, якщо при будь-якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю, тобто є можливість використання цих благ іншими особами без додаткових (граничних) витрат. Особливістю громадських благ є також те, що у разі споживання блага додатковою особою обсяг блага практично не зменшується. Наприклад, від того, що заїжджий милується чудовими та запашними квітами на центральній площі міста, насадженими за рахунок місцевого бюджету, краса цієї клумби не зменшиться. Більшість благ конкурентні у споживанні. Наприклад, коли ви купуєте меблі, то не виключаєте можливості того, що їх може купити хтось інший, тобто меблі товар конкурентний. Конкурентні товари розподіляються серед окремих осіб. Неконкурентні товари можуть бути доступними всім, незалежно від спроможності окремої особи оплатити їх споживання.

Благо невиняткове, якщо люди не можуть бути виключені із сфери його споживання. Як результат важко або й неможливо призначити плату за користування невинятковими благами – ними можна користуватись без прямої оплати. Маяк, державне телебачення, шосейні дороги є прикладами невиняткових благ. Більшість громадських благ є невинятковими.

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватися.

Цілий ряд благ є невинятковими, але конкурентними. Наприклад, повітря не виняткове, але може бути конкурентним, якщо забруднення атмосфери однією фірмою шкідливо впливає на якість повітря і на здатність інших людей повною мірою користуватися ним. Велике озеро невиняткове, але рибальство на ньому є конкурентним, оскільки що більше риби ловить один, то менше її залишається для інших.

Громадські блага, що невиняткові і неконкурентні дають вигоду людям за нульових граничних витрат і жодна людина не виключається з їх споживання. Національна оборона є типовим прикладом громадського блага, оскільки не можна захистити одну особу, не захищаючи інших. Освіта підпадає під категорію громадського блага лише частково, оскільки її результатами користується насамперед слухач університету чи школяр.

Слід також порівняти чисті суспільні блага з приватними благами, які мають властивості винятковості та конкуренції.

Чисте приватне благо – це таке благо, кожна одиниця якого може бути продана за окрему плату. На відміну від громадських благ, приватні блага мають властивості винятковості та конкуренції. Властивість винятковості полягає у тому, що продавець вирішує, кому він буде пропонувати благо, а кому ні. Властивість конкуренції (суперництва) у тому, що використання блага однією особою обмежує або виключає його використання іншими особами.

У чистому вигляді громадські та приватні блага зустрічаються не часто. Цілий ряд благ не відносяться ні до чисто громадських, ні до чисто приватних. Наприклад, послуги поліції, з одного боку є представником громадського блага, а з іншого – розкривши пограбування зі зломом, вона надає приватну послугу конкретній особі.

Аналіз громадських благ, як правило, наштовхується на таку важливу проблему, як проблема “зайців”. Вона полягає у тому, що специфіка громадських благ спокушає декого скористатися результатами, не оплачуючи їх. Наприклад, можливий і такий перебіг подій, коли кожен з сусідів може самотужки впорядкувати ставок і тим самим підвищити свій і сусіда добробут. Знаючи це, кожен чекатиме, що це зробить сусід, сподіваючись поліпшити свій добробут за чужий рахунок. Парадоксальність ситуації полягає у тому, що сподівання на отримання додаткових “безкоштовних” благ обертаються погіршенням життєвих кондицій обох індивідів.

Проблема “зайців” частіш за все виникає в більших, ніж в малих групах споживачів, оскільки там важче одержати необхідну інформацію про положення платників.

Один з можливих механізмів полягає у “примусовому” вирішенні проблеми створення громадських благ. Держава змушує своїх громадян сплачувати податки, за рахунок яких вона намагається забезпечити мешканців громадськими благами. У нашому прикладі селищна рада може зобов’язати всіх мешканців внести певну плату і впорядкувати ставок, поклавши край сумнівам та тактичним хитрощам “зайців”.

На відміну від сукупного попиту чисто приватних благ, який визначається шляхом підсумовування кривих індивідуального попиту по горизонталі, сукупний попит на чисте громадське благо визначається як сума індивідуальних граничних корисностей (одержаних від існуючого в наявності обсягу благ) по вертикалі.

Виробництво громадського блага є ефективним, якщо сукупний попит на нього дорівнює граничним витратам на його виробництво.

Питання 8.9: Провали (фіаско) ринку.

 

Відповідь:

Провали (фіаско) ринку – це випадки, коли ринок виявляється неспроможними забезпечити ефективне використання ресурсів.

Ринки з конкуренцією можуть бути неспроможними з чотирьох основних причин. По-перше, фірми або споживачі можуть мати владу над ринками ресурсів або товарів. По-друге, споживачі або виробники можуть мати неповну інформацію і тому допускатись помилок у своїх споживчих або виробничих рішеннях. По-третє, можуть існувати зовнішні впливи. По-четверте деякі суспільні блага можуть бути невироблені, навіть якщо їх можна було б виробити за низьких витрат і якщо вони важливі для суспільства. Докладніше:

Влада над ринком. Неефективність виникає тоді, коли виробник або продавець ресурсу має владу над ринком. Припустімо, наприклад, що виробник одного продукту (X) на діаграмі Еджуорта має монопольну владу. Тому він вибирає величину, за якої граничний доход (а не ціна) дорівнює граничним витратам, і продає менше товару за більшою ціною порівняно з ринком з конкуренцією. Меншому обсягу виробництва відповідають нижчі граничні витрати виробництва даного товару. Водночас вивільнені виробничі ресурси йдуть на виробництво другого товару (Y), збільшуючи його граничні витрати. У результаті гранична норма трансформації знизиться, оскільки:

(8.12)

Виробництво надлишку товару Y при нестачі товару X пов'язане з неефективністю виробництва, яка виникає через те, що фірми з владою над ринком використовують в своїх рішеннях ціну, відмінну від ціни споживачів. Аналогічний аргумент застосуємо і до влади над ринком на ринку ресурсів. Припустімо, що профспілки надали робітникам ринкову владу над пропозицією їх праці в сфері виробництва товару Х. Тоді для його виробництва пропонуватиметься надто мала кількість праці за надто високої зарплати (w_Х), а для виробництва товару Y надто багато праці за надто низької зарплати (w_Y). При виробництві товару Y умови ефективного використання ресурсів виконуватимуться, оскільки . А при виробництві товару Х оплата праці буде вищою, ніж при виробництві товару Y. Тому:

(8.13)

Результатом цього буде неефективність видатків, оскільки ефективність вимагає рівності граничних норм технологічного заміщення у використанні всіх товарів:

(8.14)

Неповна інформація. Якщо споживачі не мають точної інформації про ринкові ціни або якість продуктів, ринкова система функціонуватиме неефективно. Брак інформації може спонукати ви­робників пропонувати надто багато одних продуктів і надто мало інших. У інших випадках деякі споживачі не будуть купувати якийсь продукт, навіть маючи вигоду від цього, тоді як інші споживачі придбають продукти, які погіршать їх становище. Наприклад, споживачі можуть купити ліки, що сприяють зменшенню ваги лише задля того, щоб особисто переконатись в їх неефективності. Нарешті, брак інформації може взагалі гальмувати розвиток окремих ринків. Наприклад, може виявитись, що неможливо. укласти деякі види страховок, оскільки страхові компанії не мають інформації про об'єкт страхування.

Кожна із таких інформаційних задач може призвести до неефективності ринку з конкуренцією.

Зовнішні впливи. Система цін діє ефективно тому, що ринкові ціни несуть інформацію як виробникам, так і споживачам. Однак іноді ринкові ціни не відображають дій виробників або споживачів.

Зовнішній впливвиникає, коли будь-яка виробнича або споживча діяльність має непрямий вплив на інші види такої діяльності, що безпосередньо не відображається ринковими цінами.

Припустимо, наприклад, що сталеливарний завод викидає шкідливі речовини в ріку, що призводить до того, що місце для відпочинку вниз за течією стає непридатним для купання та рибальства.

Зовнішній ефект, що є в цій ситуації, зменшує витрати водоспоживання стале­ливарним заводом і стимулює надто інтенсивне використання води на підприємстві для виробництва сталі. Це призводить до неефективності витрат. Якщо такий зовнішній вплив існує в усій галузі, то ціна сталі (що дорівнює граничним витратам виробництва) буде нижчою, ніж в умовах обліку витрат від забруднення. В результаті буде випущено надто багато сталі, а її виробництво стане неефективним.

Суспільні блага останнє джерело неспроможності ринків. Проявляється тоді, коли ринки неспроможні забезпечити деякими товарами, корисними для багатьох споживачів.

Суспільнім благом називається товар, споживання якого неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них. І якщо споживачі одержують вигоду від суспільного блага незалежно від того, платять вони за нього чи ні, то виникає бажання одержати таке благо даром. В результаті існування такої проблеми, виробництво суспільних благ неефективне.

Ринок виявляється не в змозі впоратися із цією проблемою, терпить фіаско. Виправити «провали» ринку допомагає держава, пропонуючи, такі блага від себе або ж стимулюючи приватні фірми до їх виробництва.

Державне виробництво громадських благ вигідне, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ? Голосування за правилом більшості є одним із способів показати уподобання громадян щодо громадських благ. За правилом більшості, ухваленим рівнем витрат буде той, якому віддає перевагу середній голосуючий. Проте це необов’язково буде ефективним результатом.

Питання 8.10: Економічна роль держави у ринковій економіці.

 

Відповідь:

Зовнішні ефекти і суспільні блага – причини виникнення труднощів на ринку і тому вважаються серйозними проблемами державної політики. Наприклад, до якої міри фірмам можна дозволяти, якщо взагалі можна дозволити, скидати відходи виробництва в ріки? Наскільки жорстокими мають бути норми щодо автомобільних викидів у атмосферу? Скільки коштів уряд має витрачати на національну оборону, освіту, фундаментальні дослідження в науці, телебачення?

Для того щоб скоротити перевиробництво товарів і послуг з негативними зовнішніми ефектами та поповнити недовиробництво товарів та послуг з позитивними зовнішніми ефектами, необхідно зовнішні ефекти трансформувати у внутрішні.

Існують три основні форми державного регулювання:

1. Адміністративно-командні методи, які зводяться до прямої заборони або вимогам виконання економічними суб’єктами певних дій, до них можна віднести: встановлення норм або стандартів по шкідливим викидам; введення штрафів за викиди; продаж тимчасових дозволів на викиди.

Стандарти по шкідливим викидам – це встановлені законом межі концентрації шкідливих речовин в промислових відходах. Перевищення встановлених урядом стандартів тягне за собою великі штрафи або кримінальне покарання.

За допомогою адміністративних методів можна обмежити обсяг виробництва продукції, що супроводжується виробництвом забруднювачів, тобто впроваджується квота на виробництво. Адміністративне вирішення проблем не обмежується квотуванням. Будь-яке втручання у дію ринкового механізму, що зміщує криву пропозиції вліво, має шанс на виправлення вад ринку. Серед таких втручань, що можуть використовуватись державою, – штрафи за виробництво самих забруднювачів, заборона та обмеження викидів у довкілля. За останній час одержав розповсюдження продаж прав на забруднення природного середовища. Держава визначає обсяг шкідливих викидів, допустимих в даній галузі, і продає у формі ліцензій з аукціону. Якщо місцева спілка захисників оточуючого середовища вирішить поліпшити екологічну ситуацію, вона може закупити частину ліцензій, щоб вилучити їх з обігу.

До недоліків адміністративного виправлення вад ринку слід віднести труднощі, що інколи стають непереборними, визначення параметрів соціального оптимуму.

2. Коригуючі податки. Проблеми, які виникають завдяки наявності зовнішніх ефектів можна частково розв’язати за допомогою коригуючих податків. Коригуючий податок (податок Пігу) – податок на випуск товарів або послуг, який піднімає граничні витрати галузі до рівня граничних суспільних витрат і призводить до скорочення виробництва.

3. Коригуючі субсидії. Коригуючі субсидії – це плата споживачам або виробникам товару, споживання якого створює позитивний зовнішній ефект. Такі субсидії встановлюються в розмірі зовнішньої корисності на кожну одиницю випущеної продукції, що збільшує обсяг виробництва до ефективного рівня. Наприклад, якщо суспільство зацікавлене у розвитку освіти, яка є джерелом позитивних зовнішніх ефектів, то воно може запроваджувати коригуючі субсидії, тобто фінансову та матеріальну підтримку навчальних закладів з боку держави та спонсорів. Маючи цю підтримку, навчальні заклади за ту саму плату за навчання можуть готувати більше фахівців. Інший шлях – запровадження стипендій для студентів. Ця “нагорода” підвищує привабливість навчання, і крива попиту на освіту зміщується вправо.

Переведення зовнішніх ефектів у стримуючі або стимулюючі фактори поведінки кожного виробника та споживача називається інтерналізацією зовнішніх ефектів.

Серед різноманітних заходів усунення негативних наслідків зовнішніх ефектів – інтерналізація зовнішніх ефектів у внутрішні за допомогою визначення прав власності. Це є предметом так званої теореми Коуза. Згідно з цією теоремою закріплення прав власності на суспільні ресурси (річку) сприяє переговорному процесу її користувачів, результатом якого є суспільний оптимум.

При споживанні громадських (суспільних) благ існування “зайців” ускладнює ефективне забезпечення товарами через ринок. Можливо, якби з програмою було пов’язано менше людей і сама програма була відносно недорогою, всі сім¢ї добровільно погодилися б оплатити свою частку витрат. Однак, коли програма охоплює багато сімей, добровільні приватні угоди, як правило, неефективні, і громадське благо має субсидіюватись або забезпечуватись державою, щоб умова ефективності його виробництва виконувалася.

Забезпечення громадськими благами суспільства – важлива функція держави. Вона може примусово стягувати податки з населення і на ці кошти створювати громадські блага, частково усуваючи проблему “зайців”.

В сучасному світі економічні функції держави значно ширші. У їхньому числі, розвиток інфраструктури, допомоги з безробіття, різні види пенсій і допомога малозабезпеченим членам суспільства тощо. Лише невелика кількість цих послуг має властивість чисто громадських благ. Більшість з них споживається не колективно, а індивідуально. Тим паче для державних витрат в валовому національному продукті у всіх розвинених країнах має тенденцію зросту. До того ж звичайно держава проводить антиінфляційну і антимонопольну політику, прагне скоротити безробіття. Все активніше приймає участь у регулюванні структурних змін, стимулює науково-технічний прогрес, прагне підтримувати високі темпи розвитку національної економіки. Між тим стрімке збільшення державного сектора і державного регулювання в умовах ринкової економіки не може бути безмежним. Ринкова економіка накладає на функції держави певні обмеження.

 

Питання 8.11: Ринки з асиметричною інформацією.

Сигнали ринку.

 

Відповідь:

Асиметрична інформація - ситуація, у якій частина учасників угоди володіє важливою інформацією, якою не володіють інші зацікавлені особи; характерна для багатьох ситуацій у бізнесі. Так, продавець продукту знає про його якість більше, ніж покупець. Працівник знає про свої здатності повніше, ніж підприємець. Менеджери знають свої можливості краще в порівнянні із власниками фірм.

Асиметрична інформація дає можливість усвідомити, чому, наприклад, ті або інші фірми надають покупцям їхньої продукції гарантії й послуги або чому власники акцій корпорацій повинні уважно спостерігати за поводженням управляючих тощо.

Роль асиметричної інформації у визначенні якості продуктів уперше встановив американський економіст Джордж А. Акерлоф у статті "Ринок лимонів". За основу він взяв роботу американського економіста Вільяма Спенсера Викри і англійського економіста Джеймса Миррлиса "Ринок старих автомобілів". Ця робота, що ввійшла в класику економічної літератури, доводила, що дефіцит інформації про якість продаваного товару приводить до нескінченного падіння цін. У ситуації, коли покупцю недоступна вся необхідна інформація для придбання автомобіля, якість товару буде вимірятися як середня величина, що, безсумнівно, відіб’ється на ціні. Машину, якість якої краща ніж середня, продавець може забрати з ринку, оскільки знає, що покупець заплатить за неї менше, ніж вона коштує насправді. У результаті на ринку залишаться тільки найгірші автомобілі й зрештою він розвалиться.

Аналіз Акерлофа виходить далеко за межі ринку автомобілів, які були в експлуатації. Асиметрична інформація охоплює різні сфери діяльності: а) ринок продуктів; б) ринок страхування; в) ринок кредитів; г) ринок праці.

Асиметрична інформація на ринку страхування утрудняє проблему медичного страхування людей похилого віку, у яких ризик занедужати дуже високий. Оскільки ціна страхового поліса не збільшується відповідно до цього ризику, страхові компанії неохоче страхують людей похилого віку. Страхувальник знає краще свій стан здоров'я, чим страховик, що викликає необхідність у несприятливому відборі. Тим більше що застрахуватися прагнуть люди зі слабким здоров'ям, про що свідчить той факт, що частка цієї категорії осіб у загальній кількості що страхуються збільшується, що, у свою чергу, підвищує ціну страхового поліса. Ріст же ціни страховки приводить до того, що молоді й здорові люди не страхуються. Таким чином, відбір осіб для страхування чреватий погрозою існування страхового ринку.

У зв'язку з неспроможністю страхового ринку, страхуванням змушено займатися держава. Страхуючи людей літнього віку, воно тим самим усуває наслідки несприятливого відбору.

Асиметрична інформація охоплює й ринок кредиту. Користуючись кредитною карткою, багато хто бере позику без додаткового забезпечення. Більшість кредитних карток дає можливість їх власникам нараховувати дебіт (мати борг) до значних сум, і при цьому багато людей має декілька таких карток. Компанії, які випускають кредитки, отримують прибуток тим, що нараховують процентні виплати на дебет позичальника., але як саме така компанія чи банк можуть розрізнити „високоякісних” позичальників (тих хто повертають гроші) і „низькоякісних” (тих, хто не повертає борги)? Очевидно боржники краще від компаній знають, будуть вони повертати борги, чи ні. Компанії, що випускають кредитки, і банки мають призначати однаковий процент для всіх позичальників, що приваблює низькоякісних позичальників. У свою чергу, це призводить до підвищення процентної ставки, що знову ж таки збільшує частку даної групи, процент знову підвищується тощо.

Насправді компанії і банки можуть деякою мірою використовувати наявні в пам’яті комп’ютерів дані для того, щоб, обмінюючись ними навчитись розрізняти „високоякісних” і „низькоякісних” позичальників. Комп’ютерна інформація виконує важливу функцію, вона усуває, або принаймні істотно спрощує проблему асиметричної інформації. Без таких даних навіть ті позичальники, які заслуговують на довіру, вважали б позику надто дорогою або ж і просто неможливою.

Факт асиметричності інформації вимагає більше активної участі уряду в регулюванні економіки, тому що недостатня або помилкова інформація може зруйнувати ринки. Значний внесок у дослідження ринків з асиметричною інформацією вніс американський економіст, лауреат Нобелівської премії по економіці 2001 р. Джозеф Стиглиц.

Механізм, що дозволяє продавцям і покупцям елімінувати інформаційну асиметрію – це ринкові сигнали.

Проблеми асиметричної інформації можуть бути вирішені в тому випадку, коли до покупців надходять сигнали про якість благ з боку продавців цих благ.

Концепція ринкових сигналів була вперше розроблена американським економістом Майклом Спенсом, який встановив, що на деяких ринках продавці подають сигнали покупцям продуктів.

Майкл Спенс на прикладі ринку праці показав, як учасники ринку виявляються залучені в процес подачі «сигналів», використовуючи такі методи, як створення трендів і реклами, виплачуючи більш високі дивіденди для позначення високої продуктивності праці. Проілюструємо це на наступному прикладі.

Припустимо, що фірмі потрібні два додаткових працівники. Обоє потенційних працівника краще знають про свої здатності до даного виду праці, ніж фірма. Який із двох працівників буде більше продуктивним, фірма може довідатися тільки після того, як кожний з них проробить деякий період часу. Тому, може бути, фірмі спочатку найняти працівників, а коли стане ясно, хто працює малоефективно, звільнити його. Однак такий варіант неможливий по двох підставах. По-перше, звільнити працівника можна лише після того, як він проробив певний час. Причому фірма повинна обґрунтувати звільнення, виплатити вихідну допомогу. По-друге, деякі спеціальності вимагають навчання, що викликає додаткові капітальні вкладення. Таким чином, звільнення працівника зв’язане зі значними витратами.

У зв'язку із цим фірмі потрібно знати здатності потенційних працівників до їхнього наймання. Але яким чином визначити здатності й, отже, продуктивність їхньої праці? Існує практика попередньої співбесіди. Однак воно не дозволяє одержати достовірних відомостей, оскільки зовнішнє враження – ненадійний сигнал. Залишається одне – дати сигнал висококваліфікованим працівникам. Таким сигналом на ринку праці є утворення, що виміряється числом років навчання, отриманою ступенем, середнім балом і таке інше.

Освіта – це той сигнал для фірм, що дозволяє судити про трудові можливості працівників, їхній перспективі, ефективності праці. Але освіта лише сигнал, а не гарантія високопродуктивної праці. Освіта дає можливість претендувати на більш оплачувану роботу. Вибираючи рівень освіти, фірма зіставляє вигоди від нього з витратами. Те ж саме роблять і потенційні працівники. Різниця між ними полягає в тому, що фірми мають на увазі плодотворність праці, працівники – рівень оплати праці. Освіта є важливим сигналом, оскільки дає можливість фірмам ранжирувати працівників за рівнем продуктивності їхньої праці.

Ринкові сигнали відіграють істотну роль не тільки на ринку праці, але й на інших ринках з асиметричною інформацією. Наприклад, на ринку товарів тривалого користування (холодильники, пральні машини, комп'ютери, телевізори тощо), оскільки якість цих товарів неоднакова. Кожна фірма за допомогою гарантій прагне залучити покупців до своїх товарів як найбільш надійним. Гарантії виконують функцію сигналів про якість товарів і як сигнали вимагають більше високої ціни товару.

Дослідження проблем асиметричної інформації та ринкових сигналів актуальні для сучасного українського ринку.

Тести 8.1. Загальна рівновага і економіка добробуту.

Вибрати з наведених правильний варіант відповіді:

1. Вивчення рівноважної ціни й рівноважного обсягу виробництва на окремих ринках називається аналізом:

а) загальної рівноваги;

б) часткової рівноваги;

в) "витрати-випуск";

г) ринкових структур.

2. Аналіз часткової рівноваги відрізняється від аналізу загальної рівноваги тим, що він:

а) проводиться тільки в рамках короткострокового періоду;

б) виходить із того, що зміни цін на одному ринку не викликають істотних змін на інших ринках;

в) бере до уваги взаємозв’язок цін на всі товари;

г) застосовується для дослідження ефективності.

3. Аналіз загальної рівноваги:

а) визначає одночасно ціни на всіх ринках;

б) припускає можливість зворотного зв’язку;

в) може одночасно розглядати ринки товарів і ресурсів;

г) всі відповіді правильні.

4. Зміна на ринку ресурсу потягне за собою нову рівновагу на ринку:

а) тільки даного ресурсу;

б) тільки даного ресурсу й продукту, у виробництві якого використається ресурс;

в) тільки даного ресурсу й взаємозамінних ресурсів;

г) різних продуктів і ресурсів, у тому числі й прямо не пов'язаних з виробництвом і споживанням даного ресурсу.

5. Умові Парето-оптимальностi відповідає:

а) досконала конкуренція;

б) монополія;

<