Причини феодальної роздрібненості Київської Русі

Починаючи з 30-х років XII ст. у Київській Русі значно посилилися відцентрові тенденції. Держава, що виглядала міцною і непорушною, раптом почала втрачати політичну єдність і розділилася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період, який історики називають добою удільної (феодальної) роздрібненості. Це був закономірний процес, притаманний усім державам середньовічної Європи.

Серед причин, які призвели до політичної роздрібненості Київської Русі, можна виділити такі:

1. Прагнення окремих князівств до самостійності. Вони були зумовлені еволюцією економіки, дальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодального землеволодіння в центрі й на місцях, зростанням кількості міст, пануванням натурального, а отже, замкнутого характеру господарства. Князівства вирощували в себе одні й ті ж злаки, овочі та розводили однакових тварин, стаючи цілком самозабезпеченими державами. Каталізатором децентралізаторських процесів стала реалізація рішення Любецького з'їзду князів (1097 р.) про вотчинний принцип успадкування земель. Внаслідок переходу володінь від батька до сина зміцнювалися місцеві князівські династії та їхнє найближче оточення. Вони проявляли щораз більшу самостійність у вирішенні внутрішніх і зовнішніх проблем і все менше зважали на волю великого князя київського, який перетворився лише на формального главу держави. Дбаючи насамперед про власний добробут і власні володіння, нерідко за рахунок сусідів, місцеві еліти дедалі менше цікавилися загальноруськими справами, захистом країни від ворогів.

2. Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення. Безмежні простори східноєвропейської рівнини, колонізовані русичами, були свідченням державної могутності Київської Русі, але водночас вони стали і джерелом її слабкості. За низької густоти населення, відсутності розвинутих засобів комунікації та достатньо міцного і розгалуженого апарату влади на місцях неможливо було ефективно управляти такою великою країною з єдиного центру. Крім того, розширення кордонів Київської Русі вело до відтоку значних матеріальних та людських ресурсів від центрального державного ядра на колонізацію окраїн, а відтак і до виснаження держави. Немало послаблювала Київську Русь також етнічна неоднорідність її населення. Адже поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півдні- печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки, на північному заході - литва і ятвяги, на півночі та північному сході - чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, варягів. Усі вони істотно різнилися за своїм економічним, політичним, культурним розвитком і об'єднати їх у якусь міцну спільноту було практично нездійсненим.

3. Відсутність сталого порядку успадкування князівської влади. Здавна на Русі панував «горизонтальний» принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкінці XI ст. на Любецькому з'їзді князів було проголошено про «вотчинний», або «вертикальний» принцип, за яким престолонаслідування йшло від батька до сина. Змішування цих двох принципів, що продовжували співіснувати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.

4. Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Київської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходили через Русь (Грецький, Соляний, Залізний) і зв'язували Азію з Європою, Чорне море з Балтійським. Однак з кінця XI ст. транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насамперед появою нового середземноморського торговельного шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. До того ж торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів були блоковані половецькими ордами, що захопили південні степи у ХІІ-ХІП ст. Усе це мало згубні наслідки для економіки Русі, особливо для Києва, як столиці держави, вело до подальшої її дезінтеграції.

5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилась на межі зі степовими кочовниками. Віками на українські землі здійснювали спустошливі набіги гуни, авари, хозари, угри, печеніги, половці. З останніми точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагали спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського, Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим. Ситуація ускладнювалася й тим, що самі князі родичалися з половецькими ханами, використовуючи кочовників у міжусобних війнах. Не було й року, щоб половці не напали на Русь. Після себе вони залишали не тільки попелища, а й трупи багатьох тисяч людей, молодь забирали в полон. Занепадали міста і села, ремесла, торгівля, сільське господарство, культура.