ЧУМАКИ І ЗАПОРОЗЬКА СТОРОЖА У СТЕПУ
Лекции.Орг

Поиск:


ЧУМАКИ І ЗАПОРОЗЬКА СТОРОЖА У СТЕПУ




Колись степи були дикі, шляхів мало, та й то один од іншого на 50-100 верст. Великими шляхами у Крим стояла запорозька сторожа, а балками никали татарва та нагайва. Чумаки тоді ходили валками возів 100-200 і більше, щоб охотніше було. Оце іде валка, аж ось над шляхом стоїть ратище. Тут, значить, клади, чумаче, харчі сторожі. Хто кладе хліба, сухарів, торбину пшона, борошна; хто сала, солі, цибулі, тарані. Покладуть – і гайда собі. Ідуть вони – коли ось знову ратище і вже серед шляху. Тут вже випрягай, чумаче, і стій, бо спереду залягли турки або нагаяки. Пасуть чумаки волів, коли ось, як вітер, летять верхами запорожці. Запрягають тоді чумаки волів і йдуть, а попереду козаки. Верстов десяток чи більше пройдуть, а там знов козаки. Тоді ці вертаються, а ті проводять чумака далі. Чумаки, було, дають запорожцям і гроші, і могорич, а інші і вола на махан[§§§§§§§§]. Скотина тоді була дармова. Кожен чумак брав про всяк випадок пари дві-три зайвих. Були такі чумаки, – що не слухали сторожі: скинуть з дороги ратище і далі поганяють. За те їм і діставалося: або запорожці плечі нашмагають, або татарва наб'є, а волів займе.

Народна пам'ять про козацтво.

С. 92-93.

ПРО ПОЧАТОК ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОЇ АГРЕСІЇ

В УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Над Чорним морем у Криму жила в городах і селах татарська кримська орда. Під – її пануванням були ще чотири хижі орди, що кочували від гирл Дунайських до річки Кубані. Великий степ од Чорного моря аж до українських осель лежав пустинею, і на ньому доволі мирно чабанували татари й українці. З городів і других осель сміливі люди ходили у степ на здобитки, і через те вкраїнські оселі все далі та далі посувались у степ. Найкрайнішими вкраїнськими оселями по Дніпру були Канів і Черкаси. Далі степ був безлюдний. А по Дністру вкраїнські оселі доходили аж до Чорного моря, і більш як за чотириста років назад навпроти того місця, де тепер Акерман, було вже торгове місто вкраїнське, і відтіля возили хліб морем до греків, як і тепер. Так жили тут наші й татари, хоч, може, і не без яких сварок за пасовища, аж поки турки року 1453-го завоювали Царгород, столицю царства грецького. Скоро після того турецький султан підгорнув під себе кримського хана. З того часу кримські татари почали часто набігати на Україну і дуже грабувати її. Турки підмовляли татар, помагали їм...

А тут ще польські королі та московські царі, бувало, засваряться один з одним та й підбивають татар нападати на сусідню землю, а татари прийдуть помагати одному та й пограбують часами обидві землі. Що дальше, то більше розпускала орда свої загони по нашій землі: у один кінець до Києва, а у другий до Львова. Що більше набігали татари, то далі посувався на північ український люд, і все більше пустіла наша земля.

Драгоманов М. П. Про українських козаків,

татар та турків // Вибране. –

К., 1991. – С. 177, 178.

ДМИТРО БАЙДА-ВИШНЕВЕЦЬКИЙ В БОРОТЬБІ

ПРОТИ ТУРОК І ТАТАР

Ім'я Дмитра Вишневецького, князя із литовської родини, нащадка Гедиміна, васала литовсько-польського короля, хоча й православного за своїм віросповіданням, володаря величезних маєтків на Кременеччині, – вперше згадується в документах 1550 року, коли Сигізмунд II Август, король польський і великий князь литовський, віддав йому Канівське й Черкаське староства. Таким чином, він став основним захисником південних кордонів Великого князівства литовського від кримських татар...

За турецькими відомостями, весною 1560 р. Дмитро Вишневецький прибув із понизов'я Дону, щоб підготуватися до нового виступу проти кримського хана й володінь Оттоманської імперії, що мав стати одним із найвизначніших у його житті. Можливо, в цей час Вишневенький діяв не стільки на руку цареві, скільки в своїх особистих інтересах, та і його війська складалися нині не з московських стрільців, а переважно з донських і українських козаків та з черкесів, до яких прилучилися численні авантюристи – поляки, литовці, навіть ногайці й татари.

У березні й квітні 1560 р. Осяйна Порта із трьох різних джерел мала попередження про цей задуманий великий наступ.

... Військові приготування імперії, ймовірно, не відповідали справді існуючій небезпеці з боку Дмитра Вишневенького, по суті доволі незначній; проте мобілізація оттоманських військ сама собою могла безумовно змінити політичну ситуацію в районі.

...Починаючи з літа 1560 р. під командуванням Вишневенького перебувала лише його особиста армія, навербована з українських козаків, до яких, мабуть, приєдналися донці й черкеси... У червні 1560 р. Вишневецький напав на Азов, але у зв'язку з прибуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи зазнав невдачі; тоді він із черкесами спробував перепливти Таманську протоку, щоб проникнути до Криму й атакувати Кафу, проте турки були попереджені про цей намір чи московськими гінцями, чи шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. Друга оттоманська ескадра пильнувала за переправою й відбила напад...

1564 р. Дмитро Вишневецький востаннє виступив проти Оттоманської імперії. З армією в 4 тисячі чоловік він зайшов до Молдавії, де якраз точилися міжусобні чвари, але його тут захопили в полон і відправили до Стамбула на страту. За «Хронікою Мартина Бєльського», козацького ватажка скинули з фортечного муру в Галаті на крюк; він провисів на ньому три дні, доки турки, обурені прокльонами, спрямованими проти мусульманської віри, застрелили його із луків.

Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народної української пісні про «Байду-козака».

Л е м е р с ь є-К е л ь к е ж е Ш. Дмитро Вишневецький

//Гетьмани України.К., 1991. –

С. 11, 18-22.

 

НЕВІЛЬНИЦЬКИЙ ТОРГ У КАФІ

... У Кафі був найбільший торг невільниками на всю Туреччину. Пригадаємо собі долю тих бранців, що їх татари приводили з України. Повертаючи із кожного походу, татари в Перекопі ділять ясир, держать якийсь час невільників при собі, сподіваючись викупу. Нарешті всіх бранців, не викуплених та не потрібних для власного вжитку, татари звозили до Кафи. Сюди приїздили та скуповували їх купці зі всіх країн, де панувало невільництво. Тому в уяві українського народу Кафа була гірше смерті, і попасти на Кафський торг значило верх нещастя... Звідсіля купці перевозили їх до Царгорода і знов перепродували. Люди молодші та дужчі йшли на галери... а жінок, дітей і всіх, що були до галерної служби нездатні, розпродували. Сліди наших невільників ми зустрічаємо в найдальших країнах: в Александрії Єгипетській, в Італії, на островах Середземного моря, в Сардінії, Корсіці, на Балеарських островах і т. ін.

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. –

К., 1991. – С. 72-73.

 





Дата добавления: 2015-11-05; просмотров: 271 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.