(перша половина XI ст.)
У рік 6545 (1037). Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах; кам'яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив (церкву) Благовіщення на воротах, (щоб) давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього (він звів) монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини.
І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих. І перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо (святеє) і списали багато книг. І придбав він (книги), що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, – так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє.
Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості...
Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив (їх) у церкві святої Софії, що її спорудив він сам.
Літопис руський. – С. 89 - 91.
11./ РОЗГРОМ ЯРОСЛАВОМ МУДРИМ ПЕЧЕНІГІВ ПІД КИЄВОМ (1036 р.)
У рік 6542 (1034). Пішов Ярослав до Новгорода і посадив сина свого Володимира в Новгороді, (а) єпископом поставив (Луку) Жидяту...
А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що печеніги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій.
А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні – киян, а на лівім крилі – новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська: бо тоді [це] було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в [ріці] Ситомлі, а інші – в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх [десь] розбіглась і до сьогодні.
Літопис руський. – – С. 87-89.
СМЕРТЬ ЯРОСЛАВА МУДРОГО І ЙОГО ЗАПОВІТ.
ПОДІЛ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
У рік 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, – замість себе, – стіл свій, Київ, найстаршому синові... Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду – Переяславль, а Ігорю – Володимир, а Вячеславу – Смоленськ».
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу...
Сам же (Ярослав) був слабий... Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою Богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту...».
Літопис руський. – С. 98-99.
