1. Евакуйовані підприємства в економіці тилу.
2. Героїчна праця на евакуйованих підприємствах і в колгоспах,
3. Внесок українських вчених у досягнення перемоги.
4. Українці — в'язні ГУЛАГу.
5. Література і мистецтво на службі фронту.
Врятуванню та відновленню воєнно-економічного потенціалу сприяла своєчасна, загалом успішно проведена (головним чином з Лівобережної України) евакуація найціннішого устаткування 550 найбільших підприємств машинобудівної, металургійної, легкої та інших галузей промисловості, майна радгоспів, МТС, колгоспів, науково-дослідних установ, у т. ч. Академії наук, 70 вузів, понад 40 театрів, а також 3,5 млн. робітників, рільників, механізаторів, службовців та їхніх сімей. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. Однак чимало матеріальних цінностей й об'єктів стратегічного характеру потрапило до рук ворога.
Спочатку наслідки евакуації здавалися жахливими: рівень виробництва у провідних галузях промисловості набагато знизився. Фронт якийсь час майже не отримував танків, літаків. Але поступово становище змінювалося на краще. Два фактори сприяли цьому. По-перше, це економічно грамотні рішення щодо розміщення евакуйованих продуктивних сил і спеціалістів. І, по-друге, безпрецедентні, навіть порівняно з роками "соціалістичного будівництва", трудові зусилля. Всупереч усім негараздам економіку врятували самі трудівники.
Працювати доводилося без вихідних, відпусток, по 12—14 годин на добу. Виконуючи ударні фронтові завдання, робітники інколи тижнями не виходили з цехів, тут же спали, їли.
Але і за цих тяжких умов трудящі України засвідчували свою самовідданість і трудовий героїзм. Звичайним було перевиконання норм виробітку. Так, криворізькі гірники О. Семиволос, І. Завертайло, С Єременко, які працювали на Бакальських рудниках на Уралі, інколи виробляли понад 10 норм за зміну.
У надлюдському напруженні працювало сільське населення, переважно жінки і діти. Тракторів, механізмів чи бодай коней було обмаль. На польових роботах широко використовували корів, а нерідко самі жінки та підлітки впрягались замість худоби. Майже все вирощене забирала держава. Такою дорогою ціною армія і місто забезпечувалися сільськогосподарською продукцією. За роки війни від українських колгоспів і радгоспів держава одержала 16,5 млн. т зерна, 400 тис. т м'яса, майже 250тис. т молока.
Більшість евакуйованих підприємств почала давати продукцію вже навесні 1942 р. А в середині того ж року воєнна перебудова народного господарства завершилася. На сході країни небувалими темпами була створена, по суті, заново першокласна і високоефективна воєнна економіка. Протягом усієї війни Німеччина виробляла сталі, електроенергії та вугілля в 1,5-2,5 рази більше, ніж СРСР. Але на кожні 100 німецьких танків випускалося 170 радянських. З воріт танкових заводів Уралу щомісяця виходило 2 тис. бойових машин (лише ХТЗ за роки війни дав фронту 35 тис. бойових машин).
Свій вагомий внесок у досягнення перемоги зробили українські вчені. Діяльність науково-дослідних установ України в евакуації була спрямована перш за все на надання науково-методичної і практичної допомоги оборонній промисловості, сільському господарству, госпіталям та лікувальним установам тощо.
Так, колектив Інституту електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, успішно застосував свої довоєнні розробки для налагодження автоматичного дугового зварювання корпусів танків Т-34 під флюсом. Група українських учених на чолі з академіком М. Доброхотовим розробила нові методи виплавки броньованих сталей. Колектив фізико-технічного інституту АН України розробив висококалорійний терміт для мін і снарядів, більш досконалі конструкції торпед, створив радіолокатор та автоматичні системи пеленгації, прилад для знешкодження морських мін. Сотні тисяч воїнів повернули до життя колективи лікарів України на чолі з М. Стражеско, В. Філатовим, Р. Кавецьким, О. Палладіним. Інститутом клінічної фізіології АН УРСР під керівництвом академіка 0. Богомольця були розроблені ефективні методи лікування ряду інфекційних, травматичних, шлункових та інших захворювань.
Тилова економіка грунтувалася і на праці мільйонів в'язнів ГУЛАГу, серед яких українці були однією з найчисленніших груп. В'язні працювали в основному у видобувній промисловості та на капітальному будівництві. їхнє становище було страхітливим. Тисячами гинули вони від голоду, хвороб і виснаження. Багато прагнуло на фронт, погоджуючись воювати навіть у штрафних підрозділах. Але, оголошені "ворогами народу", вони залишалися за колючим дротом.
Ідеї справедливої визвольної війни надихнули на напружену творчу діяльність літераторів та митців — М. Бажана, П. Тичину, М. Рильського, В. Сосюру, А. Малишка, М. Стельмаха, О. Корнійчука, О. Довженка (кіноповість "Україна в огні"), В. Касіяна, 0. Шовкуненка, М. Литвиненка-Вольгемута, П. Вірського та сотні інших. Більш як 300 членів Спілки радянських письменників України пішли в Червону Армію, частина з них загинула на фронтах. Чимало діячів культури, котрі опинилися у гітлерівському тилу, боролися проти окупантів як у складі радянських партизанських загонів і підпільних організацій, так і оунівських (О. Теліга — розстріляна у Бабиному Яру). Культура українського народу в умовах війни надійно служила його самозбереженню, утвердженню гуманістичних ідеалів.
Перемога, таким чином, кувалася не тільки на фронтах, а й у тилу.
