Культура України в першій половині XIX ст

2. Дослідження з історії України.

3. Розвиток науки.

4. Українська література.

5. Народознавчі дослідження.

6. Музика й образотворче мистецтво.

Національне відродження у першій половині XIX ст. відбувалося переважно у сфері розвитку культури.

Незважаючи на низький освітній рівень населення, продовжує розвиватись освіта. Навчальні заклади були чотирьох розрядів: 1) парафіяльні школи — для людей найнижчих станів; 2) повітові училища — для дворян, купців, урядових службовців, ремісників; 3) гімназії — для дворян і чиновників; 4) ліцеї та університети — для дворян. Більшість населення України було неписьменним. У той час в Україні було 19 гімназій, 2 ліцеї — Одеський (1817 р.) і Ніжинський (1832 p.), Київська духовна академія і 2 університети — Харківський (1805 р.) і Київський (1834 р.). На західноукраїнських землях були: Львівський університет (1661 p.), Львівська технічна академія (1844 p.), Кременецький ліцей (1805 p.).

У процесі зростання національної свідомості в Україні того часу спостерігаємо відродження інтересу до національної історії. Українська інтелігенція починає досліджувати власну історію.

Серед відомих вчених - Микола Іванович Костомаров видатний український історик, громадський діяч (1817—1885 pp.). Написав відомі праці з історії України: "Б. Хмельницький", "Руїна"; з історії Росії — "Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей". Костомаров був професором Київського університету. Микола Іванович відомий і як письменник-романтик. Автор таких збірок: "Українські балади" і "Вітка". Написав історичні драми "Сава Чалий" і "Переяславська ніч".

Микола Андрійович Маркевич (1804—1860,pp.) — український історик, письменник, етнограф. Надрукував збірку "Українські мелодії". Відома і його історична праця у 5 томах "Історія Малоросії". Дуже цікава його колекція документів з історії України XVII-XVIII ст.

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) - видатний український історик, природознавець, філолог, фольклорист, етнограф. Написав цікаву історичну драму "Звідки пішла Руська земля за розповіддю Нестерової повісті і за іншими старовинними письменами руськими". Він є автором також низки праць з історії гайдамацького руху, опублікував багато цінних документів з історії України.

М. О. Максимович був ще і відомим ботаніком, одним із ранніх попередників еволюційної теорії англійського вченого Чарльза Дарвіна.

Харківський університет у першій половині XIX ст. став центром наукових досліджень. Відомий професор математики Т. ф. Осиповський був ректором Харківського університету з 1813 по 1820 pp. Він створив тритомний "Курс математики".

Михайло Васильович Остроградський — видатний український математик, започаткував Петербурзьку математичну школу. Його основні праці висвітлюють питання з математичного аналізу, математики, фізики, аналітичної механіки. Михайло Васильович був у тісній дружбі з Т. Г. Шевченком.

У 1817 р. у Львові була створена культурно-освітня установа під назвою "Львівський інститут Оссолінських" (Оссолінеум). Засновником був М.Оссолінський — польський просвітитель, бібліограф, літературознавець та історик. Інститут мав два відділи: бібліотеку і музей. Інститут Оссолінських був просвітницьким центром того часу.

Українську літературу першої половини XIX ст. представляє яскрава титанічна постать Тараса Григоровича Шевченка (1814—1861рр.). Творчість цього українського генія мала величезний вплив на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його основні твори: виданий 1840 р. "Кобзар", 1841 р. - "Гайдамаки", 1843 р. -"Назар Стодоля", 1845 р. — "І мертвим і живим" та ін. — були не лише літературним явищем, але й політичним маніфестом. Тарас Григорович був великим українським поетом, художником, мислителем, громадським діячем.

Варто згадати й інших творців нової української літератури, насамперед І. Котляревського (1769-1838 pp.). У 1798 р. ним видана поема "Енеїда". Велику роль у розвитку драматургії відіграла п'єса "Наталка Полтавка". Крім літературної діяльності, Котляревський брав участь у громадському житті України.

П. Гулак-Артемовський (1790-1865 pp.) написав кілька десятків віршів та байок. Знаменита його байка "Пан та собака", ідо вийшла у 1818 р.

П. Куліш (1819-1897 pp.) творчо працював над розбудовою української культури і літератури, пробудженням національно-патріотичної самосвідомості українців. Куліш намагався виробити ідеологічну програму для українського народу, мріяв про розбудову державності в Україні, наполягав на ідеї рівноправного єднання України і Росії. Відомі історичні твори Куліша: тритомник "История воссоединения Руси", брошура "Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 p.", поема "Куліш у пеклі", роман "Чорна рада".

Г. Квітка-Основ'яненко (1778-1843 pp.) - видатний український прозаїк. Найбільш відомі його сатиричні твори: "Дворянські вибори", "Шельменко- денщик", "Сватання на Гончарівці", "Конотопська відьма".

Є. Гребінка (1812—1848 pp.) - талановитий український байкар. Найпопулярніші його твори: "Малоросійські приказки", "Ніжинський полковник Золотаренко", "Чайковський" та інші. Багато допомагав Т. Шевченку, особливо при його викупі з кріпосницької неволі, а також допоміг Шевченку видати "Кобзар".

З народу вийшли талановиті співаки-кобзарі і лірники, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями були: Андрій Шут, Іван Крюковський, Остап Вересай, Федір Грищенко. Перші фольклорні збірники: М. Цертелєв "Досвід збирання стародавніх малоросійських пісень", М. Максимович "Малоросійські пісні", "Українські народні пісні".

На західноукраїнських землях фольклорним виданням був збірник "Русалка Дністровая", що надрукувала "Руська трійця".

В українській архітектурі переважав стиль класицизму. Наприклад: оперний театр в Одесі (архітектор Тома де Томон), Київський університет (архітектор Беретті). Творами садово-паркового мистецтва стали чудовий Софіївський парк у м. Умані, у селі Сокоринцях палац Ґалаґана, у м. Білій Церкві парк "Олександрія".

У галузі музики широкої популярності набули пісні-романси: "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько". На слова Т. Г. Шевченка створені пісні-романси "Думи мої", "Ой одна я, одна", "Заповіт", "Реве та стогне Дніпр широкий", на слова М. Петренка - "Дивлюсь я на небо", В. М. Забіли "Гуде вітер вельми в полі", "Не щебечи, соловейку". У 1809 р. з нагоди відкриття театру в Одесі виступив М. Овсянико-Куликовський зі своєю симфонією, яку створив на основі українських народних пісень.

В українському живопису був поширений романтичний напрямок. Найвищим досягненням була творчість Т. Шевченка. Він створив 130 портретів. Відома його акварельна картина "Пожежа в степу" та інші. Вершиною мистецької творчості стали серії "Притча про блудного сина", "Кара колодкою", "У в'язниці".

І. Сошенко (1807-1876 pp.) - товариш Шевченка, працював вчителем малювання в Київській гімназії. Відомі його твори: "Портрет бабусі", "Продаж сіна на Дніпрі".

Н. Васько (1820-1866 pp.) написав серію портретів, відомий педагог, працював вчителем малювання, викладав у Київському університеті.

А. Мокрицький (1811-1871 pp.) створив серію портретів видатних людей - М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова.