…В кожній з колишніх соціалістичних республік цей перехідний етап тривав різний час і привів до різних результатів. Одні країни, такі як Угорщина та Чехія, перейшли до ліберальної демократії відносно швидко і вже стали членами Європейського Союзу. Інші – на зразок Туркменістану та Узбекистану - перетворилися на авторитарні держави. Хоча траєкторія руху України до ліберальної демократії й була ближча до країн Східної Європи, ніж до Середньої Азії, її успіхи на політичному та економічному фронтах виявилися куди більш незначними.
Той факт, що різні країни приходять до таких різних результатів, я пояснюю особливостями культури, соціальних засад і традицій… Будь-яке суспільство спирається на формальні закони та інститути, які кодифіковані в законодавчих актах. Але найбільш проникливі спостерігачі розвитку сучасної демократії вказують на те, що формальні інститути рідко самі по собі є гарантією політичної стабільності, економічного зростання і соціальної справедливості в суспільстві. Вони повинні бути підкріплені відповідними неформальними нормами й традиціями.
Токвіль, зокрема, стверджував, що однією з характерних особливостей американців є їх схильність створювати добровільні організації та інші структури громадянського суспільства, й саме вони є могутнім опертям для американської демократії. Він вказував на те, що довіра і соціальне партнерство міцні саме в США – факт, який разюче відрізняв Новий Світ від його рідної Франції, де, як він говорив, неможливо знайти десять французів, які б могли займатися спільною справою.
Проникливі спостереження Токвіля з того часу були не раз підтверджені незліченними емпіричними дослідженнями, в яких американське суспільство порівнювалося з іншими. Майже всі дослідники відзначали, що рівень соціальної довіри в США набагато вищий, ніж в інших країнах, як і схильність вступати в різні організації та групи – від спортивних клубів і релігійних громад до політичних партій та трудових спілок.
Сучасні соціологи назвали «мистецтво співтовариства» Токвіля «соціальним капіталом». Якщо вважати здатність спільно працювати на загальний результат формою капіталу, неможливо не визнати довіру цінним економічним активом, тобто потенційним джерелом добробуту і стабільності влади.
Окремі індивіди, які працюють самі по собі, слабкі. Їх могутність примножується, тільки якщо вони здатні об’єднатися у великі групи. Соціальний капітал – загальновизнані традиції та норми, які сприяють кооперації, – критично важливий, тому що він різко знижує «транзакційні витрати», які підвищують ціну формальної співпраці.
…Моє визначення таке: соціальний капітал – це загальноприйняті норми та цінності, що практикуються певною групою людей і дозволяють їм співробітничати. Насправді довіра вторинна по відношенню до вже існуючої здатності людей взаємодіяти на основі загальних цінностей. Вона автоматично з’являється, коли для тісної кооперації в суспільстві вже існує необхідне підґрунтя.
Я написав «Довіру», щоб знайти відповідь на наступне питання: якщо люди по всьому світу намагаються створити життєздатні демократії та ринкові економіки, то які соціальні та культурні передумови забезпечать успіх цій справі? Досі було досить легко назвати й створити формальні інститути сучасного суспільства – куди складніше визначити його ментальні особливості, від яких залежить їх успішне функціонування. Очевидно, що довіра і соціальний капітал є основними складовими цього рівняння.
Довіра особлива важлива для таких посткомуністичних суспільств, як Україна. Марксизм-ленінізм створив централізовану ієрархічну партію-державу, мета якої полягала в тому, щоб цілком підпорядкувати собі громадянське суспільство – від ринку, ЗМІ та релігії до інших приватних форм самоорганізації. І хоча в комуністичних країнах були профспілки, газети, церкви, спілки письменників тощо – всі вони були всього лише еманаціями правлячої комуністичної партії. Цілеспрямовано руйнувалися горизонтальні зв’язки довіри між індивідуумами в суспільстві та підмінялися вертикальними зв’язками партії-держави. Цей процес торкнувся навіть сімейних цінностей: культ Павлика Морозова вчив людей, що відданість державі вища за найміцніші сімейні узи.
Не дивно, що коли марксизм-ленінізм втратив роль провідної ідеології на просторі колишнього СРСР та в Східній Європі, у всіх пострадянських суспільствах виникла величезна проблема недовіри …
На жаль, говорити про існуючу проблему браку довіри та про низький рівень соціального капіталу куди легше, ніж запропонувати конкретну стратегію їх заповнення. Соціальний капітал, будучи неформальною практикою розуму, виникає з найрізноманітніших джерел. Це може бути загальноприйнята в даній країні релігія, пережитий історичний досвід, здобута освіта або навіть пам’ять про спільну травму – війну або економічну кризу. Такі формальні інститути, як конституція або виборна система можуть бути введені майже негайно – набагато складніше створити прийнятні для більшості рамкові форми довіри. Довіру можна породити на мікрорівні – на рівні окремої приватної організації. Спонукати людей довіряти один одному на всіх рівнях суспільства вкрай складно…
