Класична філософія у своїх міркуваннях виходила із того, що:
1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване;
2) Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки та найкращою людською здібністю;
3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх;
4) За допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям.
Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші:
1) Говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим;
2) На перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум;
3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати;
4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.
Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення. До наведеного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.
Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії: у літературі їх пов’язують із творами німецьких та австрійських романтиків, у живопису – із появою спочатку імпресіонізму, а потім – абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спостерігались у музиці.
19. Некласична філософія – це сукупність різноманітних течій, шкіл, концепцій, які виникли з середини 19 століття. Ця філософія відображає всі радикальні зміни в суспільстві, яким піддавалася західна Європа в той час. Перш за все, варто відзначити Французьку революцію 1789 року, яка завдала першого удару по умам людей. Громадянська війна і терор змусили багатьох мислителів того часу замислитися над можливостями науки й розуму. Окремі філософи, такі як Ніцше і Шопенгауер, стали говорити про сумнівність прогресу, ірраціональності історії і релятивності істини.
20 століття ознаменувалося для людини не тільки великими успіхами в науці і мистецтві, але і цілим рядом революцій, воєн, крахом колоніальної системи, формуванням та розпадом соціалістичної системи і виникненням великої кількості глобальних проблем, які поставили під сумнів існування всього людського роду.
Некласична філософія умовно ділиться на кілька програм, які спрямовані на повне переосмислення класичної філософії:
Соціально-критична програма, орієнтована в першу чергу на зміну суспільства. Сюди можна віднести такі навчання, як постмарксізм і марксизм.
Філософський ірраціоналізм (ірраціоналістіческая традиція). Прихильниками цього напряму можна назвати таких великих мислителів, як А. Шопенгауер, Ф. Ніцше і С. К’єркегор.
Аналітична програма, яка полягає в перегляді науково-раціоналістичних пріоритетів і різних цінностей. До цієї програми відносять такі навчання, як аналітична філософія, прагматизм, позитивізм, програма. До неї відносяться екзистенціалізм, психоаналіз, феноменологія і герменевтика.
Процеси розпаду класичної моделі філософії відбувалися на тлі кардинальних змін в культурі та соціумі. Суспільство ділиться на 2 частини; одна частина бореться за науково-технічний прогрес, а інша виступає проти нього. Тим самим формуються два товариства, по-різному сприймають науково-технічний прогрес – сцієнтизм і антисциентизм.
Представники сцієнтизму розглядали науковий прогрес як найвищу цінність, а антісціентісти бачили в науці злу силу, яка загрожує всьому людству. На сьогоднішній день наука є далеко не єдиним методом пізнання світу, хоч і вважається найголовнішим. Саме тому, напевно, багато філософів намагаються заново зрозуміти вчення Сходу і знайти таємний сенс у примітивних релігіях.
Сучасна некласична філософія – це абсолютно новий етап у розвитку всього людства. З появою нової філософії формуються і нові духовні цінності та моральні принципи.
Сучасна свытова фылософыя
Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в існуючих концепціях знайшли специфічне відображення, по-перше, суперечності нинішнього суспільства, по-друге, об’єктивні тенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми і т.ін.
Основне завдання сучасної філософії – вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношень між різними її сферами в усьому їх різнобарв’ї та суперечливій взаємодії різних пластів. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя, людини.
Для сучасної філософії характерні такі суттєві риси.
1. Сучасна філософія характеризується наявністю різноманітних шкіл. Найбільш відомими є такі: герменевтика, екзистенціалізм, неопозитивізм, неофрейдизм, неотомізм, персоналізм, прагматизм, структуралізм, феноменологія, філософська антропологія, марксизм та ін. Проте це аж ніяк не означає її "космополітизації". Навпаки, сучасна філософія набула "загальнолюдського", "планетарного" характеру. Річ у тім, що XX ст. - це час становлення нового рівня цілісності людства, яке починає активно визначати себе як суб'єкт загальнолюдської практики. За цих умов філософія вперше за всю свою історію стає реально "світовою філософією" - її провідні школи набувають статусу світових тенденцій планетарності філософської думки.
2. Сучасна філософія, як правило, відмовляється від раціоналізму: стає на позиції ірраціоналізму. Ірраціоналізм (від лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) - це система філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. Як філософська течія ірраціоналізм сформувався у XIX ст. У XX ст. цей стиль філософствування починає домінувати в західній філософії; "філософію мислення" замінює "філософія життя".
3. Більшість сучасних філософських систем має антропологічний характер. Вони поєднуються загальною особливістю: наявністю спільного підходу до визначення головної філософської проблеми, а саме проблеми людини. Антропологізм виявляється у спробах визначати основи і сфери людської особистості та суб'єктивності, розглядати людину як "міру всіх речей", із неї та завдяки їй намагатися зрозуміти як її саму, так і навколишнє середовище (природу, суспільство), а також культуру.
4. У сучасній філософії спостерігається суперечливе ставлення до науки. З'явилися погляди, які дістали назву сцієнтизму і антисцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia і англ. science - знання, наука) - позиція світогляду, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як про універсальну культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі. Наука-це універсальне "всезнання", що містить відповіді на всі питання і дає людині абсолютну гарантію успішності її безпосередніх дій у будь-яких життєвих ситуаціях.
Як усвідомлена орієнтація, сцієнтизм утверджується в західній культурі наприкінці XIX ст., причому одночасно виникає і протилежна світоглядна позиція - антисцієнтизм. Антисцієнтизм стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людського існування, звертає увагу на негативні наслідки науково-технічного прогресу. Він тлумачить науку як "дегуманізуючу силу", що є джерелом трагічності людського існування.
5. За сучасної епохи набула подальшого розвитку релігійна філософія. Спроби релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Однак і в руслі релігійної думки народжувались і народжуються видатні філософські вчення, що значно впливають на культуру людства.
Проблема буття
Система філософського знання разом з предметом, принципами, методами включає в себе закони і категорійний апарат. Всі елементи системи тісно пов’язані між собою і становлять цілісну єдність, яка створюється навколо ядра, вихідної, системотворчої категорії. Відомо, що існує багато різних систем філософії, які в свою основу кладуть відмінні одна від одної категорії: буття або дух, свідомість або матерію, людину чи надлюдину тощо.
Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного. Відома телевізійна гра "Що? Де? Коли?" повторює сутність питань в тій формі, як вони буди поставлені філософами в древності. Наведений вище ланцюжок питань дозволяв розкрити перший аспект проблеми буття: а/ що існує? - Світ. Всесвіт; б/ Де - існує? -Тут і скрізь, всюди; в/ Як довго він існує /Коли/? - Тепер і завжди. Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот.
Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу "тут" і "тепер" до питання про його існування "скрізь" і "завжди". Звідси випливав другий аспект проблеми буття - питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті повинна бути така: існування всього, що є, було і буде є об’єктивною передумовою єдності світу.
Нарешті, третій аспект проблеми буття пов’язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.
Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний а поняттями небуття. Існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова "буття", "є, Існує" в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів як російської, так і української, німецької, французької, англійської мов. Слово "є" за Гегелем та Кантом додає характеристики, які дуже важливі для суб’єкта речення, його зв’язку з іменною частиною предиката, а значить, з його допомогою даються нові знання про речі, процеси, стани, ідеї тощо. Наприклад, ми говоримо: "Філософія і форма світогляду". В цьому реченні філософії як одному з історичних типів світогляду з допомогою дієслова "є" надаються більш широкі риси предиката "світогляд".
Існує два заперечення доцільності введення в філософію категорії буття: а/ оскільки категорія буття нічого не говорить про конкретні ознаки речей, її слід вилучити з розгляду; б/ оскільки буття визначається через поняття існування, то і в цьому випадку вона теж непотрібна, бо повторює поняття існування. Необґрунтованість таких точок зору очевидна, бо, по-перше, категорія якраз призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв'язки світу, а не конкретні ознаки речей і, по-друге, філософська категорія буття не тільки включає в себе вказівку на існування, тобто наявність будь-чого, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього існування. Таким чином, в категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:
- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;
- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;
- в силу об'єктивної логіки існування і розвитку, світ в наявності різних форм свого існування утворює сукупну об’єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.
Дія розуміння сутності буття доцільно виділити наступні якісно відмінні і в той же час взаємозв'язані його форми:
- буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і
процесів, створених людиною;
- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;
- буття духовного /ідеального/, яке ділиться на індивідуалізоване духовне і об’єктивоване /позаіндивідуальне/ духовне;
- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття /буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії/ і буття суспільства.
Майбутнім бакалаврам економічного профілю особливу увагу слід звернути на сутність соціального буття.
Серед основних форм буття розрізняють:
Матеріальне буття (речі, тіла, процеси)
Буття речей, процесів, стани неорганічної природи, буття Всесвіту загалом
Буття органічної, живої (дикої) природи
Буття неживих речей і процесів, вироблених людиною (штучних)
Буття живого, виробленого людиною
Буття людини
Буття людини в світі речей
Специфічне людське буття
Буття духовного (ідеального)
Суб’єктивне, індивідуальне духовне
Об’єктивоване (позаіндивідуалізоване) духовне
Буття соціального
Індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі)
Суспільне буття
Вони не існують окремо, а взаємопов’язані між собою, що спричинює утворення єдиної, загальної структури буття світу.
