Інтерв’ю - розмова, що проводиться по заздалегідь спланованому плану, що передбачає прямий контакт інтервь’єра з респондентом, при чому запис відповіді здійснюється або інтерв’юєраом або на плівку.
Є безліч різновидів інтерв'ю. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв'ю (вивчення подій минулого, уточнення фактів) та інтерв'ю думок, мета яких виявлення оцінок, поглядів, суджень. За технікою проведення істотно різняться вільні, нестандартизовані і формалізовані інтерв'ю. Вільні інтерв’ю - це тривала бесіда (кілька годин) без суворої деталізації питань, але за загальною програмою ("путівник інтерв'ю).
Стандартизовані інтерв'ю передбачають, формалізовані спостереження, детальну розробку всієї процедури, включаючи загальний план бесіди, послідовність і конструкцію питань, варіанти можливих відповідей.
Залежно від особливостей процедури інтерв'ю може бути інтенсивним ("клінічним, тобто глибоким, триваючим іноді годинами) і фокусованим на виявлення відносно вузького кола реакцій опитуваного. Мета клінічного інтерв'ю - отримати відомості про внутрішні мотиви, мотиви, схильностях опитуваних, а фокусованого - добути інформацію про реакції суб'єкта на заднє вплив. За допомогою фокусованого інтерв’ю вивчають в якій мірі людина реагує на окремі компоненти інформації.
Головна проблема інтерв'ю - зведення до мінімуму впливу особистості інтерв'юера. Завдання інтерв’юера полягає в тому, щоб уникнути цієї небезпеки і постаратися неупереджено і об'єктивно зареєструвати відповіді респондента на плановані питання. Ще один вихід- спеціальне навчання інтерв’юєра.
Необхідно дотримуватися деяких правил при проведенні інтерв’ю:
1. Зрозуміла лексика і мова
2. Високий рівень ясності питання(програмні питання, питання з подвійним запереченням)
3. Не використовувати еталони середнього та оціночні вирази (суб’єктивна думка)
4. Виключення «прямих» питань
5. Уникнення стереотипних запитань (викликають стереотипні відповіді)
6. Розподілення питань за їх важкістю (щоб респондент не втомлювався)
7. Вести бесіду в середньому темпі, не дуже швидкому і не дуже повільному
8. Обстановка повинна бути спокійною, що сприяє розмові
Шкалування як засіб узгодження компонентів операціоналізма та пов’язані із ним проблеми. Шкалування за Лайкертом та Гуттманом.
Шкалування – це процедура поєднання ряду відносно вузьких показників в єдину сумарну міру, яка приймається за відображення більш широкого основного поняття, частиною якого є кожна окрема ознака.
Уніфікована міра, що відображає певне основне поняття, називається шкалою. Часткове значення ступеню кожного окремого випадку основного поняття називається шкальною оцінкою. Шкалування, або побудова шкали, - це процедура, за допомогою якої дослідник формує шкалу і приписує окремим випадкам оцінки на цій шкалі.
При відборі і інтерпритації компонентів шкали виникають 2 проблеми, повязані з поняттями валідності та надійності. Валідність – ступінь відповідності вимірюваннь понняттям, які ці вимірювання повинні відображати. Надійність – стійкість отриманих за допомогою вимірювання значень. Завданням надійності є те, щоб різні показники, що є компонентами шкали, були повязані один з одним послідовно. Якщо показники є непослідовними чи двозначними, то основані на них спостереження можуть бути хибними.
Шкал-ням за Лайкертом.
Проста методика, відповідно до якої кожному респоспонденту надається деяка серія стверджень, які потребують оціночних суджень. Пропонується сказати респонденту згоден чи не згоден з певним твердженням. Кожній відповіді приписується оцінка в діапазоні від 1-5. Кінцевий результат, отримується шляхом додавання оцінок, що проставлені навпроти відповідей респондента, а доалі цю суму розділити на кількість стверджень.
Передбачається чим вища оцінка, отримана в рамках даної шкали, тим більша кількість вимірюваної ознаки притамано респонденту.
Недолік: ми нічого не знаємо про взаємодію між окремими компонентами шкали (Кожний з них дійсно може виміряти різні аспекти того самого основної ознаки й на перший погляд так воно і є, однак ми не можемо бути в цьому абсолютно впевнені. Дослідники часто намагаються обійти це утруднення, упевнившись у тому, що між пунктами шкали існує високий ступінь кореляції, але при цьому найчастіше порушуються деякі статистичні допущення, що стосуються виміри ступеня кореляції.). Також некоретно додавати оцінки один з одною., а тим паче усереднювати їх. Більш правильною процедурою є знаходження на основі відповідей сер. величини іншого вигляду – медіани, яка потім приписується респонденту в якості оцінки шкали.
Шкалування за Гуттманом.
Цей метод виходить з того, що деякі типи поведінки повєязані один з одною так, що послуговування одним з них досягається з великими труднощами, ніж послуговування іншим.
Процедура подібна до попереднього шкал-ня. Респондентів прохають проставити навпроти кожного ствердженяя «+», якщо згодні або «-» якщо ні. Цей метод забезпечує адекватний спосіб знаходження ступеня ознаки, що характерна для респондента, і ступінь відповідності компонентів. Для аналізу результатів будується таблиця, яка зображає гіпотетичний розподіл відповідей по шкалі Гуттмана. Кожна строка таблиці являє собою групу респондентів, що дали відповідь на запропановані ствердження.
Групи респондентів для яких характерний будь-який з наборів відповідей назив. Типами ідеальної шкали.
В кожній строчці підраховується ідеальні оцінки і похибки. Ризик хибного висновку розрах за коефіцієнтом відтворення за Гуттманом.
