Розкрийте сутність розсудку та розуму та проаналізуйте їх співвідношення у пізнавальному процесі

Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи.

Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами.

Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності.

Розум — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності

На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити.

Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення - це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним).

Тобто можна виділити 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

Чуттєве пізнавання це розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.

Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень.

Назвіть основні філософськи концепції культури.

До основних концепцій культури належать:

Концепція культури як соціальної системи

Комунікативна концепція

Теорія двох культур

Теорія контркультури

Концепція мозаїчності культури

Концепція антикультури

Концепція кіберкультури

Надайте відповідь на тестове.

А) Закон взаємопереходу кількості та якості відтворює та відображає механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Будується на категоріях «кількість», «якість», «влас­тивість», «міра»,»стрибок». Сутність закону полягає у тому, що по­ступові кількісні зміни, що постійно відбуваються в об'єктах, пред­метах, але до пори, до часу не змінюють їх основних рис, а при до­сягненні певних меж міри призводять до якісних змін.

Б) Філософська антропологія – це вчення про природу та сутність людини.

 

ВАРІАНТ № 13

Завдання 1. Розкрийте основні положення твору Ж.П. Сартра „Екзистенціалізм – це гуманізм”

Екзистенціалізм – це філософська течія ХХ ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття; це вчення, що робить можливим людське життя і яке стверджує, що будь-яка дія або істина передбачає людську суб’єктивність.
Екзистенція (лат.) – означає «існування». Філософія екзистенціалізму – філософія людського існування. Сартр дотримувався цієї течії і вважав себе оптимістом. У своїй статті він розкриває основні положення цього вчення та відстоює власну життєву думку і погляди.
На думку Сартра, кожна людина це лише окремий випадок загального поняття «людина». Є буття, навіть якщо не існує Бога, і це передує сущності, тобто людина спочатку існує, з’являється у світі, а потім визначається. Людиною вона стає потім, але такою, якою зробила сама себе. Вона просто є, і не така, якою себе уявляє, а така, якою хоче бути. Тобто екзистенціалізм віддає людині у розпорядження її буття, і робить її відповідальною за це існування.
Сартр багато уваги приділяє свободі, волі людини, її можливістю вибору. За його формулою людина «приречена бути вільною». Коли людина обирає себе, то вона тим самим обирає й інших. Автор занепокоєний відсутністю Бога, оскільки разом з ним зникає будь-яка можливість знайти цінності в цьому світі. Зникають межі можливого, границі допустимого, людина стає вільною, людина – це свобода. Різноманітні знаки, символи кожен розуміє по-своєму. Ніяка загальна мораль та правила не підкажуть вам, що робити в данній ситуації; символів та знаків не існує в світі.
Дійсність є такою, якою її робить та визначає сама люлина. Людина певною мірою є сукупністю своїх дій, власним життям. Вплив моральних принципів залежить і визначається нею. Якщо ти трус, то вважаєш себе таким, проте можеш стати героєм.
Доля людини залежить від неї самої, вона і є доля, бо від її волі, вибору залежить її життя. Людина сама себе створює, вибираючи певну мораль.
Ми постійно знаходимося поза самих себе. Проектуючи себе та втрачаючи себе зсередини, ми існуємо як людина.
За Сартером, екзистенціалізм – це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що крім неї самої немає іншого законодавця. Ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може лише увійшовши в саму себе.
Багато уваги приділяється саме свободі людині. Це показує багатогранність нашого життя та буття. Нагадує, що творцем долі є не Бог, а сама людина, з її можливою спробою вибору. А вже як кожен з нас доходить до правильного рішення залежить від бажання досягнути поставленої мети.

Завдання 2. Визначте поняття «суспільна психологія».

Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.

Завдання 3.

А) „Абсолютна ідея” – це поняття, яким завершується система філософії.... об'єктивного ідеалізму Г.Гегеля...

Б) Гносеологія – це вчення про….пізнання, одна з головних філософських дисциплін яка досліджує закономірності процесу пізнання.;

ВАРІАНТ № 14

Завдання 1. Розкрийте історичні форми діалектики.

Етимологічно "діалектика" (від грец.) означає мистецтво вести полеміку, суперечку, діалог, зіткнення полярних суджень. Сучасна матеріалістична діалектика є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, його пізнання та мислення, що осягає світ. Це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.
Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він підкреслював, що "діалектика" осягає світ ("абсолютну ідею") у єдності протилежних визначень, у саморусі, саморозвитку. Це був новий стиль мислення, який характеризувався гнучкістю й компромісністю.
В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми).
До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.
Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).
Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом.
Вона не завершує розвиток рамками якогось "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні, а матеріалістичний діалектичний метод є докорінно протилежним ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об´єктивна діалектика первинна стосовно суб´єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу і принципи відображення перебувають у нерозривному зв´язку.
Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики (одночасно як законів буття і законів пізнання) стало можливим лише за умови, коли стала дослідженою й зрозумілою роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до об´єктивної дійсності.Це вчення має свою структуру. її елементами є поняття, які обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння їхньої сутності слід з´ясувати їхні місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, слід з´ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові (елементи).

Завдання 2. Сформулюйте основні глобальні проблеми людства.

Проблеми, що стоять перед людством, можна розділити на глобальні та локальні. Глобальні - це проблеми, що існують в масштабах всієї земної кулі. Локальні - існуючі в межах регіону. Основні глобальні проблеми сучасності пов'язані з перспективами взаємовідносин людства з природою Землі і ближнього Космосу в ході як мирного розвитку так і в результаті глобального військового конфлікту. Найважливіші з глобальних проблем.

1. Проблема урбанізації. Зростання міст і населених пунктів привів до істотних перебудов лику Землі, скороченню числа одних видів, зростанню чисельності - інших, у тому числі шкідливих для людини та народного господарства. Яким способом удасться компенсувати ці порушення?

2. Проблема демографічної кризи. Сутність проблеми полягає в тому, чи призведе подальше зростання населення до незворотних руйнівних наслідків для людства і біосфери?

3. Проблема сировинної кризи. Тут суть проблеми - чи призведе зростання використання сировини (як органічного так і мінерального) до його вичерпання?

4. Проблема енергетичної кризи - чи не будуть вичерпані в результаті науково-технічного прогресу і екстенсивного розвитку виробництва всі доступні для людства джерела енергії?

5. Проблема екологічної кризи - чи може ріст людства і науково-технічної прогрес необоротно зруйнувати біосферу Землі?

Існує ряд інших глобальних проблем, які є складовими частинами перерахованих - проблема глобального потепління, руйнування озонового шару, поширення особливо небезпечних захворювань і т.д.

Завдання 3.

А) Філософів, які сумніваються або заперечують можливість досягнути істинного знання називають.. ірраціоналістами (проти розуму) або інтуїтивістами (лише інтуїція виправдана, а не розум чи логіка).

Б) Волюнтаризм – це таке відношення особи до об’єктивних закономірностей, при якому в основу світових процесів (і психологічного життя лю­дини) ставиться воля як ірраціональне, тобто несвідоме начало.

 

 

ВАРІАНТ № 15

Завдання 1. Розкрийте основні рівні та форми пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Виділяють 2 рівні пізнання: чуттєве пізнання (емпіричний рівень) та раціональнепізнання.
Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.
Формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття, уявлення.
Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент.
Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття. Об'єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об'єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.
Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.
Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.
Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять. виділяють два основні рівні мислення — розсудок і розум.
Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.
Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.
Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — множина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.
Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.
З понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає процес отримання нових результатів у пізнанні. Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

Завдання 2. Дайте визначення діалектичній та метафізичній концепціям розвитку.

Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній процес та як рух по замкненому колу.
З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну.
Діалектичний погляд - розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового.
Діалектика бачить джерело розвитку у наявності внутрішніх протиріч, метафізика - у зовнішніх факторах.

Завдання 3.

А) «Знання – це …сила(Ф. Бекон):

Б) Свідомість – це …здатність людини відображати світ в ідеальних образах.

ВАРІАНТ № 16

Завдання 1. Розкрийте сутність сучасної світової цивілізації та проаналізуйте її характерні особливості та протиріччя.

При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій у сучасному суспільстві така позиція нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст у сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримиренного конфлікту, пророчимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально "відродити" у наші дні, скажімо, давньослов'янську й античну культуру, адже в історії усе буває лише раз, однак зберігати і використовувати культурні надбання попередніх епох і поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути "колесо історії" назад, а виявлення культурного змісту нашої цивілізації, його реалізація. Мабуть, варто сприймати цивілізацію і культуру не як ворогів, а як союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперішністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, мов душа — тіла. Цивілізація — це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація — жахлива річ, а культура, позбавлена матеріальної оболонки, — річ неможлива. Як засвідчує досвід, у найгіршому стані перебуває культура в країнах, які позбавлені благ сучасної цивілізації. Всім відомо, як в індустріально розвинутих країнах Заходу і Сходу (наприклад, в Японії) вміють шанувати давнину, зберігати пам'ятки історії та культури, підтримувати народні традиції, звичаї. Культурний вандалізм, манкуртизм притаманні країнам, які не засвоїли навичок цивілізованого життя, не здатні існувати за нормами цивілізованого суспільства.
"Ми занадто цивілізовані, але ще недостатньо культурні", — так колись оцінював видатний німецький мислитель І.Кант стан сучасної йому Європи. На його думку, шлях від цивілізації веде до вищої культури, пов'язаної з моральною досконалістю кожної людини. "Ми занадто цивілізовані, щоб бути культурними", — заперечував О.Шпенглер, оцінюючи цивілізацію як смерть культури. "Ми поки що недостатньо цивілізовані, щоб оцінити велич нашої національної культури, зберегти та нагромадити її", — так можна охарактеризувати те, що відбувається зараз з нами. Не можна зберегти історичний зв'язок з минулим, здійснити культурну спадкоємність, залишаючись на місці, у стані соціально-економічної нерухомості. Вірність традиціям не може бути забезпечена зневагою до потреб реального життя людей, до вимог часу. Узгодженість нашої культурної традиції з тим цивілізованим напрямом розвитку, до якого ми повинні повернутись, і становить ту головну проблему, яка сьогодні постає перед народом України на шляху його національно-культурного і духовного відродження та розбудови суверенної демократичної держави.

Завдання 2. Визначте сутність науково-технічної революції.

Науково-технічна революція. Вона є однією зі стадій чи форм НТП, коли останній набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Проявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки.

Завдання 3.

А) Закон єдності та боротьби протилежностей виражає.. сутність процесу..розвитку.

Б) Суб’єктивний ідеалізм – це напрямок філософії, який…… оводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями. Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний (утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ.

ВАРІАНТ № 17

Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій походження та існування релігії.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує.
Відмінність між філософським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії.
Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії.
Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.
Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог.
Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства.
Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння.
Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.
Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.
Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.

Завдання 2. Дайте визначення субстанції як філософської категорії.

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та іи. В античній філософії називалися різні субстанції, наприклад, чотири стихії Емпедокла. Арістотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Пізніше англійський філософ Френсіс Бекон під субстанцією розумів граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей. У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію.

Завдання 3.

А) Закон заперечення заперечення відтворює та відображає … цілісну форму і внутрішню структуру процесу розвитку завдяки взаємозв´язку його основних фаз.;

Б) Поняття «невидима рука ринку» у науковій обіг ввів…Адам Сміт

 

 

ВАРІАНТ № 18

Завдання 1. Розкрийте сутність закону заперечення заперечення та проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність.
Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні.
Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку.
Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародження до розв'язання. Остання стадія, стадія розв'язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі.
В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.

Завдання 2. Визначте структуру свідомості.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (ког-нітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяль-ності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізна-вальних здатностей людини належить також увага і пам'ять.
Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.
Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здіб-ностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття.

Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мо-тивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати.

Завдання 3.

А) Людина, на яку направлене пізнання, визначається як …об’єкт

Людина, яка пізнає оточуючий світ і саму себе, визначається як…суб’єкт.

Б) «Соціальний дарвінізм» – це напрямок у позитивізмі, який розповсюджує … закони еволюції видів тварин на закони розвитку суспільства

ВАРІАНТ № 19

Завдання 1. Розкрийте основні ідеї твору Рене Декарта «Міркування про метод» та обгрунтуйте її роль у розвитку теорії пізнання.

Р. Декарт формулює "головні правила методу".
В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях. Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати. Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного). Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і випадіння логічних ланок. По суті, основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й очевидного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати безперервність ланцюга умовиводів.Проблематикою пізнання в філософії Декарта тісно пов»язане питання про метод досягнення найбільш істиного,достовірного знання. Цим иетодом є раціональна дедукція,яка і висвітлюється в творі «Міркування про метод», цінність якохї визначається такими правилами: достовірність, очевидність пізнання, аналітичність, вистовки з думок.

Завдання 2. Визначте національне та загальнолюдське в культурі.

кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування. У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.Національне в культурі цете що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру, також існує елемент що слугує грунтом для діалогу та культурної дискусії.

Завдання 3.

А) Світогляд – це сукупність поглядів людини на … це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей,розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості.

В) Онтологія – це вчення про…. розділ сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого. Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття.

ВАРІАНТ № 20

Завдання 1. Розкрийте сутність основних теорій історичного процесу.

Можна виділити кілька філософських і науково-філософських підходів до аналізу історичного процесу.
I. Формаційних теорія. Формаційних теорія була розроблена К.Марксом і Ф.Енгельсом. Спочатку вона призначалася для аналізу і прогнозування історії народів Європи». В основі кожної СЕФ лежить певний спосіб виробництва. Сутність кожної формації утворюють взяті в сукупності відносини з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ - виробничі відносини.. В результаті класової боротьби виникають нові класи і нові типи виробничих відносин, що виходять за рамки даного способу виробництва. Наступна формація дозріває в лоні попередньої. Перехід здійснюється стрибкоподібно у формі соціальної революції.
Вся історія з'являється як послідовна зміна ряду суспільно-економічних формацій: первинної безкласової (архаїчною первісною), вторинної класової, що розпадається на рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний способи виробництва, третинної комуністичної, також безкласової. Первісне суспільство є безкласовим, але саме в ньому виникає інститут приватної власності, який і стає підставою експлуатації і соціального розшарування. Три наступних формації є класовими і антагоністичними. Безпосередні виробники в них позбавлені власності на засоби виробництва і в тій чи іншій мірі відчужені від результатів своєї праці. Соціалістична ОЕФ виникає після пролетарської революції. Соціалізм - перехідний щабель до зовсім безкласової комуністичної ОЕФ. Як відомо, прогностична частина формаційної теорії себе не виправдала.
II. Цивілізаційний підхід. Виник в Росії в середині XIX століття (Н. Я. Данилевський, «Росія і Європа», К. Н. Леонтьєв, «візантизму і слов'янство») та поширився в Європі першої половини ХХ (О.Шпенглер, «Занепад Європи», А. Тойнбі, «Осягнення історії»). В його основі лежить ідея видовий, а не родової визначеності людини (Данилевський). Виходить, що можна говорити про розвиток не людства в цілому, а лише окремих культурно-історичних типів, якихось суперетносів, культурно-історичні типи і виникаючі на їхній базі цивілізації не співставні між собою, і тому саме поняття історичної динаміки застосовне лише до їх внутрішнього розвитку. Шпенглер взагалі надав поняттю «цивілізація» негативний зміст, оцінивши його як період занепаду і загибелі, у порівнянні з культурою як періодом розвитку і розквіту. Розвиток культурно-історичного типу, як і раніше мислилося органістіческой, але стало двофазним (підйом - занепад).Тойнбі вибудовує теорію розвитку цивілізації, в якій вирішальну роль відіграє творча меншість, еліта, що знаходить відповіді на виклики середовища. Якщо знайдений нею відповідь адекватний висновку, то внутрішній і зовнішній пролетаріат) виконують її, якщо ні - в результаті внутрішнього повстання і зовнішніх ударів руйнують цивілізацію..
III. Лінійно-хвильові концепції. Обмеженість обох підходів спробував подолати К.Ясперс («Витоки і мета історії»). У своїй концепції він поєднує періоди роздільного розвитку людства з періодами єдиної історії. Він виділив наступні етапи: доісторичний час, час великих імперій давнини, осьовий час, науково-технічну епоху. Все міняє осьовий час, коли людство робить інтелектуальний прорив до усвідомлення своєї єдності. Форма цього прориву - поява філософії та створення світових релігій, підкріплювані регулярними контактами культур (Однак початок технічної ери (15 століття) знову поставило усвідомлення єдності під удар. Почалася нова доісторична - технічна епоха, що характеризується розривом між реальним єдністю людства і відсутністю його усвідомлення. Вона повинна привести до формування нових замкнутих імперій, а потім - до нового осьовому часу.
IV. Концепції стадій економічного зростання. В принципі, є лінійними. Їхнє головне завдання - історично осмислити сучасний етап у розвитку суспільства. Вперше подібну концепцію сформулював Д.Белл, але найбільш розробленою є концепція Елвіна Тоффлера. Історія людства укладається Тоффлером в рамки трьох великих періодів, що виділяються за характером виробничої діяльності людей і визначених нею інститутів:
«Перша хвиля» (аграрне або традиційне суспільство), яке не знає індустріального виробництва культурних благ. Головні інститути - церкву і армія. Характерний традиційний тип культури, заснований на панівною формою релігії.
«Друга хвиля» (індустріальне суспільство), засноване на масовому виробництві культурних благ. Головний інститут - промислово-фінансові корпорації. Характерна масова культура.
«Третя хвиля» (постіндустріальне суспільство) характеризується наступними ознаками, сформульованими вперше також Д.Беллом:1) створення економіки послуг;2) домінування шару науково-технічних фахівців;3) центральна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень в суспільстві;4) можливість самопідтримки технологічного зростання;5) створення нової «інтелектуальний» техніки.
Домінуючу роль у соціальному устрої цього періоду відіграють університети. На зміну масовій культурі приходить нескінченне індивідуальне технологічне творчість.«Хвилях» передує архаїчне суспільство, засноване на присвоюється типі господарства.
V. Когнітивно-ціннісні моделі. Такий погляд на історію припускає, що основою її розвитку є або еволюція пізнавального ставлення до світу, або ціннісного.
Перший тип представлений «законом трьох стадій історичного розвитку» О.Конта. Людство, по Конту, проходить у своєму розвитку теологічну стадію, коли явища світу пояснюються виходячи з надприродного початку і надприродним чином, метафізичну стадію, коли світ починають пояснювати з себе самого, але роблять це умоглядним чином, і позитивну стадію, коли способом пізнання світу стає експериментальна наука.
Ціннісну модель історичного процесу висунув П.А.Сорокин. Історія - це зміна трьох типів культур (ідеаціональной, ідеалістичної і чуттєвої), кожна з яких володіє своєю власною філософією, мистецтвом, релігією, політичними та економічними організаціями, формує власний тип особистості. Неважко помітити, що логіка історії в Конта має прогресуючий характер, а у Сорокіна - регресує.
VI. Світ-системний аналіз. Найбільш яскраво представлений в роботах І.Валлерстайна і його послідовників. Його специфіка - в опространствленіі історії, розгляді кожної культури в геоісторичного плані, в якому суспільство невідривно від того середовища, в якій воно живе.Однією з найважливіших є тенденція прискорення і вдосконалення суспільних процесів, яка виявилася з початку минулого століття.

Завдання 2. Визначте основні риси сучасної цивілізації.

Суттєвою особливістю нашого часу є те, що темпи життя сучасних народів, в тому числі і конкретних індивідів, постійно зростають.. Процес глобалізації - об'єктивне і закономірне явище в історії людства, адже світ рухається в напрямку посилення його цілісності у всіх сферах функціонування. Ослаблення національно-державного чинника.1Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, що, з одного боку, припускає свободу різноманіття і тому знаходить своє втілення в теорії "мультикультуралізму", 2Зміна системи цінностей. 3Глобалізація породила ланцюг "глобальних проблем людства": екологічних, демографічних, політичних... У кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем:
у виробничо-економічному вимірі це - лібералізація ринку і символіка фінансової сфери, а також необхідність захисту стратегічно важливих галузей від економічної неефективності;в соціальній сфері це - динаміка багатства і бідності, проблема нерівності, безробіття, неконтрольована міграція та "викачка мізків", демографічні, а також викликані техногенною дію-льністю екологічні проблеми;в політичному вимірі - деетатізація (тобто проблема прозорості державних кордонів), протистояння глобалізму і антиглобалізму, феномен міжнародного тероризму;в культурному вимірі - проблеми культурної, релігійної та національної ідентичності, проблема віртуалізації, уніфікація і такі її наслідки як массовізація і соціокультурна шаблонізаціі.

Завдання 3.

А) Футурологія – це … галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів: вчення про майбутнє...;

Б) Категорія «міра» розкриває сутність закону … закон взаємного переходу кількісних змін у якісні..

ВАРІАНТ № 21

Завдання 1. Розкрийте основні концепції та історичні типи цивілізацій.

Історичні типи цивілізації За критерієм національної цивілізації(китайська, індійська, єгипетська, грецька, російська, українська, японська.) критерій майбутнього у розвитку сучасного людства(постіндустріальна, інформаційна, комуністична). Критерій історичних умов(західна східна, арабська, латиноамериканська, африканська, європейська) за критерієм розподілу народів за релігією(християнська, мусульманська, буддійська) за критерієм рівня розвитку(до індустріальна, індустріальна, постіндустріальна, технотронна, інформаційна.)

Завдання 2. Сформулюйте основні функції філософії.

Функції філософії:
1. Світоглядна ф-я. (сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу, місця людини в ньому)
2. Методологічна ф-я (виробляє основні методи пізнання довколишнього світу (дійсності)
3. Гносеологічна ф-я (має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності, механізми істинного пізнання)
4. Аксіологічна ф-я (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об’єктивної дійсності з погляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних тощо) конкретного історичного періоду.
5. Критична ф-я (спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошуки нових істин через розв’язання суперечностей між тим, що вже пізнане, й тим, що ще не пізнане.
6. Виховна, гуманітарна ф-я (сприяє генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, допомога окремій людині знайти себе)
7. Прогностична ф-я (дає змогу осмислити перспективу розвитку світу)

Завдання 3.

А) Діяльність – це…ктивна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Б) Поняття «економічна людина» у науковій обіг ввів…А.Сміт

 

ВАРІАНТ № 22

Завдання 1. Розкрийте сутність суб’єктів та рушійних сил суспільного розвитку.

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілому надзвичайно велику амплітуду коливань — від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютизацією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтаризму) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.

Завдання 2. Сформулюйте основні відмінності місця і ролі свідомості в ідеалістичній та матеріалістичній філософії.

Існують два - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії. Про це чітко говориться в праці Н.Маркса -До критики політекономії. Ідеалістичний підхід - вважають першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість, наприклад, вчення що соціальний поступ, як результат розвитку абсолютної ідеї. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своїй сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних факторів і складають в своїй сукупності надбудову. Таким чином, К.Маркс ввів в історіографію принцип матеріалістичного розуміння історії на відміну від ідеалістичного принципу, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Цей принцип є виразом розв'язання основного питання філософії в його першій частині по відношенню до аналізу суспільної реальності в матеріалісти тому підході, і цим принципом ми повинні керуватись в своїй науковій та практичній роботі. З цього принципу зовсім не випливає, що буття повинно "поглинати" всю свідомість, всю духовну культуру. Навпаки, ми повинні виходити з того, що суспільна свідомість, яка має відносно самостійний характер, може і повинна активно впливати на розвиток суспільного буття. Ніякого "економічного детермінізму" не повинно бути, але пріоритет економіки над суспільним знанням наприклад, політикою треба визнавати. Визначимося в суті основних категорій в соціальній філософії. Суспільне буття - це категорія, що виражає всі сторони і види матеріального життя людини матеріальне виробництво, побут, сім’я, відпочинок тощо. Суспільна свідомість - це духовне життя людини, це відображення суспільного буття в свідомості людини. Між цими категоріями існує нерозривний зв'язок, в якому повинно передувати бутя, тобто економічна сторона. Який характер має буття /тобто виробничі відносини, такий характер має і суспільство, його побут, державна система тощо. Щоб вийти з кризи, слід перш за все вдосконалювати економічну систему, здійснювати приватизацію власності, налагоджувати фінансово-кредитну систему тощо.

Завдання 3. Співставте поняття та їх визначення:

1.Монізм та протилежні начала (матерію та дух);-б) філософський напрямок, згідно з яким різні типи і форми буття

2.Субстанція врешті зводяться до єдиного першопочатку; - в) незмінна першооснова всього сущого.

3.Дуалізм- а) філософський напрямок, який вихідним вважає рівноправні

ВАРІАНТ № 23

Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій суспільства.

Серед найвпливовіших філософських і соціологічних концепцій суспільства можна відзначити марксизм (Маркс, Енґельс) і неомарксизм (Георг Лукач), ліберальну теорію (фон Мізес, Гаєк), теорію масового суспільства (Ортега-і-Гассет), теорію менеджеріального суспільства (Бернхем), теорію тоталітарного суспільства (Юнґер, Арендт, Мангайм), теорію розвинутого індустріального суспільства франкфуртської школи (Горкгаймер і Адорно, Маркузе), теорію постіндустріального суспільства і інформаційного суспільства (Белл, Елвін Тофлер), теорію суспільства «пізнього модерну» (Ентоні Ґідденс) і теорію імперського глобалізму (Гардт і Негрі).
Отже, сучасна філософія вважає суспільство соціальною системою, що складається із множинності компонентів, утворених діяльністю та спілкуванням окремих людей. Системна методологія передбачає відокремлення з суспільства основних його частин - компонентів і аналіз їх функцій та взаємодій. Основними компонентами є виробнича, економічна, соціально-політична, духовна сфера взаємодії людей.
Основа сучасної теорії суспільного процесу - система філософських категорій - допомагає науковому пізнанню минулого та сучасного розвитку.
Найбільш ранньою була теорія історичного (соціологічного) ідеалізму, згідно якою базисною сферою суспільства вважалася духовна. Прибічники історичного ідеалізму вважають головною причиною функціонування і розвитку суспільства свідомість, волю, світовий дух, тобто духовну сферу суспільства. У історичному ідеалізмі можна виділити напрями: суб'єктивно-ідеалістичний (П.Л. Лавров, Н.М. Михайлівський, Людвіг фон Мизес) і об'єктивно-ідеалістичний (Гегель, П. Сорокин та ін.).
Згідно з суб'єктивно-ідеалістичним розумінням суспільства суб'єктами духовної сфери є видатні особистості, еліта суспільства, його інтелігенція.
Методологія суб'єктивістської соціології підкреслювала принципову відмінність між світом природи і світом суспільства.
Об'єктивно-ідеалістичний ідеалізм Гегеля став спробою здолати обмеженість суб'єктивно-ідеалістичного розуміння історії людства. Передусім, Гегель вважав, що існує історія людства, а не окремих народів, які самі по собі нічого не представляють. Далі, основу розвитку людства, приховану від великих людей і народних мас, складає світовий дух (розум), який діє через розум видатних особистостей і народних мас.
Історичний матеріалізм
В протилежність історичному ідеалізму виник географічний матеріалізм (детермінізм), згідно з яким базисною сферою суспільства, визначальною усі інші, було географічне середовище. Ця теорія виходила з факту залежності почуттів і думок людей про інші сфери суспільства і громадського устрою від географічного середовища
Недолік цього виду детермінізму полягав в розгляді людської діяльності (а значить, і свідомість) як пасивного по відношенню до географічного середовища чинника.
Цей матеріалізм можна назвати суб'єктивним, тому що об'єктивну основу його утворюють чуттєво сприймані предмети, а ментальність, характер, деспотична політична система є результатом суб'єктивного сприйняття різноманітних природних і громадських чуттєво-предметних речей, матеріальних (природних і культурних) благ. Ці блага первинні, а індивідуальна і масова свідомість людей - вторинна.
З ім'ям Маркса і Енгельса пов'язано створення історичного (економічного) матеріалізму. У ньому суспільство розглядалося як система життєдіяльності людей, що історично склалася. Головними чинниками його функціонування і розвитку є економічні.
Історичний реалізм
Суть історичного реалізму можна сформулювати так:
1) людське суспільство є результат свідомої діяльності видатних людей, що винаходять нові знаряддя, соціальні інститути, організації відповідно до своїх інтересів, що розвиваються, а не тільки відповідно до законів об'єктивного світу;
2) громадська (масова) людина є результат соціалізації - виховання і громадського буття. Людське суспільство визначає масову людину, а видатна людина визначає людське суспільство через винахід нових знарядь, інститутів, законів. Жодна з цих протилежностей не є ведучою спочатку: ні об'єктивні закони природи, ні свідомість видатних людей. Тут ми маємо на увазі, що люди свідомо змінюють об'єктивний світ не лише згідно його законам, але і згідно своїм потребам (і інтересам), що розвиваються,: духовним, соціальним (політичним, економічним) і матеріальним (демосоціальним).

Завдання 2. Визначте основні ознаки Середньовічної філософії.

Середньовічна філософія включає три етапи:
- апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.
- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.
- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії.
Коротко, ці риси можна звести до наступних:
1. Засилля в усіх сферах життя релігії;(Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування;
3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль).
4. Геоцентризм;
5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;
6. Слабкі паростки матеріалізму.

Завдання 3.

А) Рух – це.. спосіб існування (або атрибут)..матерії.

Б) Філософів, які визнають первинність свідомості по відношенню до матеріального світу, але у формі існуючої об’єктивно, незалежно від кожної окремої людини ідеї, відносять до...ідеалістів..

ВАРІАНТ № 24

Завдання 1. Розкрийте сутність філософських уявлень про мораль в історії філософії

Етимологічно термін «мораль» походить до латинського слова «mos» (множина «mores»), що позначає «вдача». Інше значення цього слова - закон, правило, розпорядження. У сучасній філософській літературі під мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм.

Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя. Мораль вважається одним із самих доступних способів осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства.

Моральні ідеали, принципи і норми виникли з представлень людей про справедливість, гуманність, добро, суспільному благу і т.п. Поводження людей, що відповідало цим представленням з'являлося моральним, протилежне – аморальним. Іншими словами, морально те, що, на думку людей, відповідає інтересам суспільства й індивідів. Те, що приносить найбільшу користь. Природно, що ці представлення мінялися від століття до століття, і, крім того, вони були різні в представників різних шарів і груп. Звідси ж виникає специфічність моралі в представників різних професій. Усе сказане дає підставу говорити, що мораль має історичний, соціально-класовий і професійний характер.

Сфера діяльності моралі широка, але проте багатство людських відносин можна звести до відносин:

ндивіда і суспільства;

індивіда і колективу;

колективу і суспільства;

колективу і колективу;

людину і людину;

людини до самої себе.

Таким чином, у рішенні питань моралі правомочно не тільки, колективне, але й індивідуальна свідомість: моральний авторитет кого-небудь залежить від того, наскільки правильно він усвідомлює загальні моральні принципи й ідеали суспільства і відбиту в них історичну необхідність.

Завдання 2. Дайте визначення продуктивним силам та виробничим відносинам.

Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.

Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови. Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини.

Завдання 3. Співставте наступні поняття та їх визначення:

Співставте наступні поняття та їх визначення:

1. Мозаїчна культура В

2. Антикультура А

3. Контркультура Б

А)концепція культури, яка актуалізує архаїчні пласти психіки людини та продукує негативне відношення до «старої культури»;

Б)концепція культури яка стала результатом соціальної мобільності і соціальної диференціації всередині суспільства;

В)концепція культури інформаційної доби, що розриває традиційний культурний простір на окремі елементи.

 

ВАРІАНТ № 25

1. Розкрийте основні концепції походження та сутності свідомості. Проаналізуйте співвідношення онтогенезу та філогенезу.

Основні концепції походження свідомості це: Об’єктивний-Ідеалізм, суб’єктивний-ідеалізм та матеріалізм.

Об’єктивний-Ідеалізм розглядає свідомість як щось духовне, те що існує поза і до матеріальних речей та розвивається спонтанно; зовнішній світ, на їх думку, визначається світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються. Метою такої свідомості є її пізнання.

Суб’єктивно-ідеалістична таких проблем як Об’єктивний-Ідеалізм не ставить та вважає справжньою реальністю лише відчуття людини.

Матеріалісти у свою чергу розглядали свідомість з точки зору матерії. Існує два напрямки матеріалізму це вульгарний матеріалізм та діалектичний. Вульгарний матеріалізм вважав, що свідомість це функція розуму, коли ж діалектичний – стверджував, що розвиток свідомості та мислення поєднується із практичної та чуттєвої діяльності людини.

Що ж до сутності свідомості, то свідомість – це здатність людини відображати світ в ідеальних образах. Вона виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може.

В різні історичні періоди у філософії свідомість розглядали по різному. Так наприклад в античній філософії старалися виявити характер свідомості, коли в середньовічній філософії розглядали свідомість як дар Божий. Для філософії відродження було притаманним вважати свідомість функцією головного мозку і т.д.

Отже, свідомість перш за все являє собою ідеальне відображення світу.

Що ж до філогенезу та онтогенезу, то це два нерозривні поняття. Онтогенез це індивідуальний розвиток організму, а філогенез це розвиток окремих груп, систем чи органів.

Крім того філогенез повністю повторює онтогенез.

2. Дайте визначення гедонізму?

Гедонізм — це напрям у римській філософії, або філософськи й напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя. Це так звана філософія задоволення, насолоди, можна сказати, що цей напрям згодом переріс у філософію розпусти.

Головним парадоксом гедонізму є твердження Епікура: Для отримання більшої насолоди необхідно себе обмежувати.